Референдум –спосіб прийняття законів та інших рішень з найважливішихпитань суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування. 2 страница

Опортунізм – політичний курс, який характеризується пристосовництвом, безпринципністю, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.

Генеральна Асамблея ООН: дає рекомендації учасникам конфлікту або Раді Безпеки; вирішує питання про прийняття в ООН членів організації, а також їх виключення; рекомендації щодо підтримання міжнародного миру і безпеки та ін.

Міжнародний Суд у Гаазі розглядає судові справи, що їх передають конфліктуючі сторони. У структурі ООН функціонує Економічна і Соціальна Рада. Крім зовнішньополітичних органів ООН існують спеціалізовані світові структури, такі як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), Організація Об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).

Паритет – рівність, однакове становище, рівноправні стосунки і позиції на переговорах, взаємоприйнятні умови для укладення угод, договорів між суб’єктами політики, міжнародних відносин.

Парламент – найвищий виборний законодавчий орган, що здійснює представництво основних політичних сил і соціальних груп суспільства. До основних функцій відносяться: законодавча, контрольна (контроль над бюджетом і діяльністю уряду); установча (прийняття конституції, участь у формуванні органів судової і виконавчої влади). За структурою парламенти бувають однопалатні та двопалатні. Двопалатний парламент поділяється на верхню і нижню палати. Для верхніх палат універсальною назвою є "сенат", для нижніх - "палата депутатів". Верхні палати формуються прямими виборами, непрямими виборами, призначенням, змішаним способом. Нижні палати формуються прямими виборами.

Парламентська республіка – республіканська форма правління, де верховна влада в державі належить парламенту. Останній самостійно формує кабінет міністрів, обирає прем’єра, призначає органи конституційного нагляду та інші державні інститути. У сучасних парламентських республіках парламент обирає і президента, який виконує, як правило, представницькі та консультативні функції і контролює відповідність діяльності парламенту конституційних норм. Характерна особливість П. р. – нестабільність урядів.

Партійна система – складова політичної системи суспільства. Має такі компоненти: 1) специфіка місця і ролі політичних партій у громадянській структурі суспільства; 2) характер взаємодії кожного з них з іншими партіями і суспільними рухами; 3) політика партій щодо професійних, культурних, спортивних, молодіжних організацій, з яких рекрутуються партійні ряди. П. с. структурує соціальні інтереси, політичні погляди, сприяє їх реалізації на місцевому та загальнонаціональному рівнях, організовує суспільно-політичні сили, зокрема виборців. П. с. є другим найважливішим каналом здійснення влади. Існують одно -, дво- та багато партійні П. с.

Гнучкість та динамізм П. с. певною мірою сприяє стабільності суспільства.

Партія політична – організована група людей, які мають спільні політичні інтереси, ідеологію, програму і беруть участь у боротьбі за утримання або зміну політичної влади. Розрізняють П. п. за соціальною базою (буржуазні, селянські), ідеологічними цілями (консервативні, реформістські, комуністичні), принципами організації (кадрові, масові, парламентські), за місцем у системі державної влади (легальні, нелегальні, правлячі, опозиційні) та ін.

Функції П. п. – представництво суспільних інтересів, соціальна інтеграція, політична соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу і участь у її здійсненні, вироблення політичного курсу, формування громадської думки, політичне рекрутування.

Партократія – панування у політичній системі суспільства однієї чи групи споріднених партій, що зосереджують у своїх руках управління всіх сфер суспільного життя.

Пацифізм – антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн незалежно від їх характеру і мети. Прихильники П. стоять на позиції морального, етичного засудження збройної боротьби, яка несе людські жертви.

Плебісцит – форма загального голосування, різновид референдуму.

Плюралізм – система влади, заснована на взаємодії і співпраці основних політичних сил і організацій.

Політика – сфера людської діяльності, що пов’язана з відносинами між суспільними групами, партіями, державами з приводу завоювання, утримання і використання влади. Охоплює як певні настанови й цілі, якими суб’єкти керуються у своїх справах, так і практичну діяльність щодо їх реалізації.

Функції П. – сфера регулювання і контролю, спрямування діяльності відносин людей, суспільних груп, класів, націй, держав. Властивості П.: універсальність, всеохоплюючий характер, здатність впливати на всі галузі життя, можливості безмежного проникнення в усі суспільні сфери і взаємодії з неполітичними феноменами.

Політика внутрішня - діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на певне їх підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв'язку і взаємодії окремих сфер суспільства.

Політика зовнішня - загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює відносини з іншими державами та міжнародними організаціями відповідно до потреб, цілей і принципів її внутрішньої політики.

Політика міжнародна - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та ін. зв'язків і відносин між народами, державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

Політична дезінформація – поширення інформації, що вводить в оману суспільство в цілому чи певні суспільні групи, з метою політичної дестабілізації, досягнення певних політичних цілей, маніпулювання.

Політична діяльність – заходи суб’єктів політики у сфері політичного життя для реалізації своїх інтересів і потреб.

Політична доктрина – система настанов, які визначають цілі, що у даних конкретно-історичних умовах можуть бути прийняті для реалізації державою, партією чи рухом, а також засоби їх досягнення.

Політична думка – галузь суспільно-філософської діяльності, що вивчає політичне життя суспільства, виробляє політичні, ідеологічні концепції, доктрини, прогнози, які впливають на формування політичної свідомості.

Політична культура – сукупність соціально-психологічних настанов, вартостей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. П. к. включає рівень знань і уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.

Політична мета – ідеальний образ майбутнього результату політичної діяльності, який виникає на підставі певних інтересів, уявлень, доктрин.

Політична наука – сукупність знань про політику, створена системою наук, що вивчають політичні феномени. Функції П. н.: службова – для обслуговування політичної практики; пізнавальна – для аналізу, критичної перевірки політичних ідей; прогностична – для передбачення тенденцій політичного життя, попередження небажаних результатів.

Політична організація – 1) система взаємодій різних соціальних сил для досягнення політичних цілей; 2) об’єднання людей, які ставлять взаємоприйнятну політичну мету і прагнуть у своїй діяльності реалізувати її.

Політична програма – форма викладу або конкретизації політичної доктрини, а також сам документ, де вона фіксується.

Політична психологія – наукова дисципліна, предметом якої є психологічні компоненти психологічної поведінки різних соціальних суб’єктів. Вивчення останніх дає змогу застосувати знання психології до пояснення політичних явищ.

Політична свідомість – домінуючі у даному суспільстві або найпоширеніші типові уявлення про різні аспекти політичного життя, політичну систему та її інститути, політичну діяльність, місце і роль людини в політиці.

Політична система – впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфер політичного життя суспільства. П. с. конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, соціально-політичними відносинами, політико-правовим статусом держави. П.С. має певні компоненти: політичне співтовариство; посадові особи; правові норми і норми політичної етики, що регулюють функціонування системи, методи, способи здійснення політичної влади (політичний режим); територія, що виконує роль зв’язку і має певні межі.

Політична ситуація – сукупність обставин, в яких реалізується політична діяльність соціального суб’єкта.

Політична соціалізація – засвоєння особою соціального і політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управлінні політичними процесами. Її найважливішими результатами є переконання, політичні почуття, вартості й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи заміну політичного режиму.

Політичне життя – сукупність практичних і духовних форм політичного буття людини і суспільства, яка характеризує її ставлення до політики і участь у ній.

Політичне явище – сукупність факторів, пов’язаних з практичною реалізацією політики держави, партій і угруповань; дій та їх наслідків у цій галузі людської діяльності.

Політичний процес – сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки якій відбувається створення, змін та функціонування політичної системи суспільства.

Політичний режим – сукупність засобів і методів здіснення політичної влади, яка відбиває характер взаємовідносин громадян і держави. П. р. визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні, ліберальні, диктаторські, фашистські, екстремістські, парламентські, президентські, монархічні, республіканські, надзвичайного правління, абсолютистські та інші П. р..

Політичний страйк – колективна відмова продовжувати роботу до задоволення висунутих політичних вимог.

Політичний тиск – метод політичної боротьби, який застосовується з метою примусити певну політичну силу прийняти якесь політичне рішення (заяви протесту, депутатські запити, кампанії у пресі, мітинги, демонстрації, акти громадської непокори, голодування тощо).

Політичні відносини – відносини між суб’єктами політики у процесі здобування та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері політики.

Політичні інститути – сукупність суб’єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного управління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).

Політолог – фахівець, який вивчає і розробляє проблеми науки про політологію.

Політологія – наука про суть, форми, закономірності виникнення і функціонування політики, політичних систем, про еволюцію політичної думки, їх місце і роль у житті суспільства. П. поділяється на теоретичну і практичну, виконує функції: теоретико-пізнавальну, методологічну, світоглядну, прогностичну, інтегруючу, прикладну та ін.

Популізм – загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Постулат – твердження, яке приймається без доказів як вихідне положення при побудові наукової теорії.

Права людини – визнані міжнародним правом норми забезпечення людини прав на вільне життя і розвиток; захист громадських, економічних, культурних прав і політичних свобод з боку державних судових органів і громадських організацій.

Правова держава – форма організації державної влади, де верховенство в усіх сферах життя належить закону. В П. д. усі державні органи й громадяни однаково відповідальні перед законом; реалізовано всі права людини; здійснено розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Президент – голова держави в країнах з республіканською формою правління. Інститут президентської влади виник в США у 1789 році, де вперше конституційно була введена посада президента. П. обирається всенародним голосуванням, парламентом або іншим особливим інститутом (наприклад, установчими зборами, з’їздом народних депутатів). Концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади; виступає символом єдності певної державної цілісності; повноваження і компетенція президента залежать від певної розстановки політичних сил суспільства, традицій кожної країни, рівня політичної культури народу, встановлених конституційних норм; компетенція президента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціональна діяльність зводиться до виконання управлінських функцій; президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.

Президентське правління – передбачене конституцією держави наділення президента надзвичайними повноваженнями (у тому числі згортання на певний період діяльності традиційних демократичних інститутів). П. п. запроваджується для стабілізації політичної обстановки у певному регіоні чи в державі в цілому, подекуди для зміцнення позицій якихось політичних угруповань, припинення гострого протистояння політичних сил, для запобігання громадянській війні, оперативної ліквідації стихійного лиха, епідемії тощо.

Прерогатива – виключне право, яке належить державному органу або певній особі у якійсь діяльності; компетенція.

Преференція – пільга чи перевага, яка надається юридичній особі, організації чи державі в економічній діяльності.

Прецедент – випадок, подія, чиясь поведінка, рішення, які мали місце в минулому і є характерним прикладом (найчастіше аргумент для аналогії, виправдання) для обґрунтування подібних випадків у аналогічних ситуаціях, за подібних обставин.

Прогнозування – цілеспрямований процес наукового дослідження конкретних перспектив політичного розвитку.

Пролонгування – продовження терміну дії певного політичного документа, акта.

Протекціонізм – економічна політика держави на захист національної економіки від іноземної конкуренції, метод державного заохочення національної промисловості, сільського господарства, торгівлі шляхом стимулювання експорту, обмеження імпорту фінансовими засобами, митом тощо.

Путч – одна з форм державного перевороту як раптової, неконституційної, нелегітимної зміни правлячої політичної сили за допомогою військових чи контрольно-репресивних органів. Ці структури є або безпосередніми інструментами захоплення влади, або засобом психологічного тиску невеликої групи змовників на суспільство, правлячу еліту, інститути влади.

Радикалізм – політичні ідеї і діяльність, спрямована на рішучу, докорінну зміну методів політичної діяльності, основних інститутів політичної системи або негайне здіснення інших політичних цілей.

Расизм – політична теорія і практика, що базується на концепціях про фізичну і психічну неповноцінність окремих рас та народів.

Ратифікація – остаточне затвердження міжнародного договору найвищим державним органам.

Рейтинг – індивідуальний числовий показник рівня діяльності, а також популярності певної особи, організації, конкретного заходу, який визначається шляхом опитування громадської думки, соціального дослідження, анкетування тощо.

Ренегат – особа, що зрадила колишнім політичним поглядам, зреклася своїх однодумців.

Репатріація – повернення людини чи цілого народу на батьківщину.

Репресія – каральні акції держави щодо особи чи цілого народу.

Республіка - форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Реформа політична – форма мирних перетворень, здійснюваних владою з метою розв’язання певних суперечностей у суспільстві за умови збереження існуючого політичного, державного і економічного ладу.

Ротація – змінюваність осіб в органі влади.

Самоврядування – надання законом і державною владою права місцевим органам самостійно вирішувати коло питань, віднесених до їх компетенції; діяльність по реалізації даного права.

Санкція – дозвіл на певні дії з боку особи, наділеної відповідними повноваженнями (у вигляді резолюції на документі), а також система заходів щодо виконання правових вимог.

Світове співтовариство – це 226 самостійних держав. Основними контурами світового цивілізованого співтовариства є те, що: росте взаємозалежність і взаємо зацікавленість різноманітних країн і держав, незалежно до якої належать суспільно-економічної системи; зміцнюється між ними взаємовигідне співробітництво, гуманізація всіх сторін суспільного життя, поширюється прогрес соціального сходження людства – до вищого ступеня цивілізації – постіндустріальному суспільстві з принципово новими оцінками і характеристиками сучасного історичного процесу і паралельно розгортається демократизація всього суспільного життя в усіх країнах світ

Соборність – об’єднаність, цілісність, неподільність території держави або відповідне прагнення громадян; духовне об’єднання людей на основі спільної віри, взаємної поваги і любові, шанобливе ставлення до суспільних духовних цінностей.

Соціалізм – сукупність понять, що охоплюють ідеологічні доктрини і політичні течії, для яких характерний підхід до розв’язання всіх соціальних проблем з точки зору суспільства як єдиного цілого. Основні трактування терміну “С”: 1) марксистське: перша фраза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності на засоби виробництва; 2) соціально-демократичне: процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічно тривале завдання.

Соціал-демократія -ідеологічна й політична течія, яка виступає за здійснення ідей соціалізму в усіх сферах суспільного життя; важлива складова політики лівих сил сучасності, передусім Західної Європи.

Співдружність – форма об’єднання держав у вигляді митного, фінансового, економічного, культурного або військового союзів суверенних суб’єктів міжнародного права, які проводять спільну політику з окремих питань міжнародного, економічного життя.

Справедливість – поняття, яке виражає сукупність уявлення про співвідношення між працею і винагородою, злочином і покаранням, правами і обов’язками людей у різних сферах їх життєдіяльності.

Суверенітет – незалежність і самостійність держави, що полягає у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання будь-якої іншої держави. С. народу – визнання всіх громадян країни джерелом політичної влади. С. особи – право керувати власними інтересами у взаємовідносинах з іншими політичними суб’єктами.

Теократія – форма державного правління, за якою політична влада належить духовенству або главі церкви.

Терор – особлива форма політичного насильства, що супроводжується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Т. широко використовують як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організації чи певної групи осіб. Центральний елемент Т. – терористичний акт. Розрізняють Т. як метод політичної боротьби у мирні і воєнні часи; індивідуальний організований Т. і Т. як політику держави; Т. як метод внутрішньої політичної боротьби і терористичні акти міжнародного характеру.

Тиранія – жорстке деспотичне правління, засноване на гнобленні, сваволі, насильстві.

Тіньова економіка – не фіксовані державою і неоподатковані виробництво, розподіл, обмін товарів і послуг.

Толерантність – терпиме ставлення політичних сил до думок і діяльності політичної організації, вміння визнавати свою поразку в політичній боротьбі.

Тоталітаризм – політичний устрій, при якому державна влада здійснює певний контроль за всіма сферами життя суспільства, відбувається монополізація влади в руках однієї партії, яка перебуває під владою одного лідера (вождя), існує однопартійність. Для Т. характерні відсутність демократичних свобод, насильство, терор влади проти народу, наявність єдиної державної ідеології, обов’язкової для всіх громадян, відсутність громадянського суспільства.

Ультиматум – категорична вимога, яка містить погрозу застосування санкцій.

Унітарна держава – єдина, неподільна держава, яка не має у своєму складі інших державних утворень, в якій функціонує єдина система права, конституція.

Управління конфліктом - врегулювання, розв'язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб'єктів.

Устрій адміністративно-територіальний - певний спосіб територіального улаштування держави, утворення й діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, це поділ її території на певні частини - краї, області, провінції, землі, штати, департаменти, губернії, волості, райони тощо. Він зумовлений соціальною природою держави, традиціями історичного розвитку, завданнями й цілями пануючого режиму.

Фашизм – правоекстремістський політичний рух та ідеологія, заснована на войовничому антидемократизмі, расизмі, шовінізмі, доведених до істерії, на звеличуванні тоталітарної держави, на обстоювання сильної, авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над громадянином і державою. В ідеології Ф. особливе місце посідає надія як найвища і вічна реальність, заснована на суспільності крові. В зовнішній політиці – агресія щодо інших країн і народів.

Федерація – 1) держава, яка складається з кількох самостійних державних утворень, об’єднаних центральною владою і спільними законами. Федеральна конституція встановлює межі прав центральної і місцевої влади. 2) спілка споріднених організацій.

Фемінізм – рух за зрівняння жінок у правах з чоловіками.

Форма правління -організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємини з населенням.

Фракція – організована група членів певної політичної партії, створена з метою проведення власної лінії у парламенті, органах місцевого самоврядування тощо.

Фундаменталізм – радикальне й войовниче не прийняття принципів, форм і цілей будь-якої модернізації, обстоювання традицій, старих життєвих і світоглядних форм.

Харизматичний лідер – громадсько-політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішимість, святість. Віра в “законність” влади лідера стає основою авторитету.

Хартія – назва деяких документів, декларацій та інших актів суспільно-політичного знання.

Хунта – рада, збори, колегії, консиліум. У деяких країнах (Іспанія, Італія, країни Латинської Америки) – керівництво громадської організації, міська управа, муніципальна рада. Х. військова – складається з командувачів родами військ і виконує роль тимчасового уряду із законодавчими, виконавчими, судовими, контрольними функціями. Такий режим сприяє на сваволю, беззаконня, терористичні методи управління.

Шантаж – вимагання грошей, зізнання чи якихось інших дій шляхом погрози поширення компрометуючих жертву даних, інформація.

Шовінізм – роздутий до ідеологічних крайнощів націоналізм, що виявляється у помірному звеличенні своєї нації, надані їй винятковості; робить ставку на силу для гноблення “малих” народів, поневолення їх, таврування за їх прихильність до своєї культури.

До змісту

Міністерство освіти і науки України

Харківський машинобудівний коледж

ПОЛІТОЛОГІЯ

Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів та виконання обов’язкових домашніх завдань

Автор: Варюхова Л.О., викладач

Розглянуто і схвалено цикловою

комісією гуманітарних і суспільних

дисциплін

Протокол № _1__від 30 серпня_2006 р.

Голова комісії ________М.О.Пальчиков

Харків – 2006 р.

Найхарактернішою ознакою рис багатогранного процесу національного відродження України є інтенсивна політизація людської життєдіяльності, що зумовлена глибокими і всебічними перетвореннями в усіх сферах суспільного життя. До активної політичної діяльності залучаються широкі верстви населення.

Однак, феномен політизації народу має суперечливу природу, оскільки при певних обставинах він може набувати негативного відтінку. В умовах, коли люди ще не мають достатнього рівня політичної і правової культури, масова політизація може бути небезпечною, набуваючи деструктивного характеру.

Саме тому надзвичайно важливе значення має вивчення політології, яка є наукою, що відображає політичне життя суспільства і предметом якої є насамперед політика як процес діяння з усіма притаманними йому протиріччями, боротьбою різноманітних сил, інтересів і пристрастей.

Вивчення політології сприятиме формуванню здатності самостійно аналізувати соціально-політичну ситуацію, підкоренню емоцій раціональній політичній діяльності, яка спирається на наукові основи, зростанню політичної свідомості, формуванню нової політичної культури. Процес опанування курсом “Політологія” відбувається за умов, коли кожен має змогу аналізувати політологічні джерела, документи, праці видатних політологів та політичних діячів минулого і наших сучасників.

Вивчення предмету “Політологія” передбачає наступні форми учбової роботи:

1. Лекційні заняття.

2. Самостійна позааудиторна підготовка студента.

3. Виконання обов’язкового домашнього завдання.

4. Підготовка до проведення контрольно-залікового заняття.

Все це вимагає активної самостійної роботи студентів.

Методичні рекомендації, щодо виконання обов'язкового

домашнього завдання з предмету “Політологія”

(денне відділення)

Згідно учбових планів студент з кожної навчальної дисципліни виконує обов’язкове домашнє завдання (ОДЗ). З суспільних дисциплін – це реферат.

Реферат (від лат. геfегге - повідомляти, доповідати) - є одним з найпоширеніших письмових повідомлень.

Реферат - скорочений виклад змісту науково-літературного твору з основними фактичними відомостями й висновками. Це доповідь, яка висвітлює питання на основі перегляду літератури та інших джерел.

Вивчення робіт по одній темі (проблемі) розширює кругозір, а вимога звести роботу кількох авторів в єдине русло і при цьому стисло викласти суть їх висвітлювань власними словами тренує пам’ять і здатність до аналізу і узагальнення.

Ця робота дає можливість студенту шляхом вирішення конкретних питань у навчальному процесі залучитися до наукових досліджень.

Реферуючи той або інший добуток, варто намагатися досить повно, чітко й послідовно передати його зміст у максимально стислій і по можливості узагальненій формі. Якщо це необхідно для з'ясування змісту наукової праці, у реферат можуть бути включені цифрові дані, таблиці, графіки, малюнки, креслення, схеми.

Функції рефератів досить широкі й різноманітні: інформативна, пошукова, індикативна, довідкова, сигнальна, адресна, комунікативна. Ступінь виконання цих функцій залежить від змістовних і формальних якостей самих рефератів, а також від того, хто й для яких цілей їх використовує.

Незалежно від виду реферат може бути розділений на три основні частини: заголовну, властиво реферативну і довідковий апарат.

Підготовка будь-якого реферату починається з ознайомлення осмислення, а потім поаспектного аналізу джерела або групи джерел, виявлення основних відомостей, які повинні увійти в реферат, другорядних відомостей.

У рефераті не може бути докладності викладу. У ньому повинні бути розгорнуті аргументи, міркування, порівняння. Матеріал подається не стільки в розвитку, скільки у формі констатації або опису. Загальні вимоги до мови реферату - точність, стислість, ясність, простота.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 95; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!