Тема 4. Соціально-правовий захист дітей та молоді за рубежем 1 страница

Вивчення основ соціально-правового захисту дітей та молоді потребують переосмислення кращого зарубіжного досвіду діяльності різноманітних організацій та підготовки фахівців даного напряму. І в Україні, і в зарубіжних країнах спочатку розробляються теоретичні засади соціально-правового захисту населеня, потім вони втілюються у практику роботи. Розглянемо деякі з цих аспектів.

Багато проблем, що мають місце у соціально-правовому захисті населення збігається із загальними проблемами педагогічної освіти. Водночас у різних країнах є свої усталені традиції щодо такої діяльності тв підготовки до неї соціальних педагогів та соціальних працівників.

Згідно з ідеєю у США у 30–х роках „загального добробуту”, у Західній Європі у 40–х роках визнавалися права кожної людини на певний мінімум гідного існування, а держава перетворювалася на гаранта реалізації цих прав. Проте дуже швидко стало зрозумілим, що для втілення подібної ідеї в життя необхідних законів і відповідних матеріальних ресурсів замало. Потрібна була система індивідуальної допомоги населенню, яке за тих чи інших причин не вписувалося в сучасне суспільство, виявилося „за бортом”. Урядові закони і державні асигнування на соціальні потреби повинні були знайти конкретного адресата, бути тонко підігнаними під попити конкретних людей, а іноді й радикально переглянуті відповідно до тогочасних вимог.

На наш погляд, кожна система має свої специфічні особливості, які можуть бути цікавими для розуміння та переосмислення. Але метою будь-якої з них є простий опис та констатація характерних ознак тієї чи іншої системи соціально-правового захисту населення. Насамперед нас цікавить, які є найкорисніші надбання у галузі соціально-правової діяльності, що їх можна використати у побудові вітчизняної системи захисту та гарантій прав і свобод дітей та молоді.

Ми виділили низку організаційних та педагогічних моментів, за якими маємо намір аналізувати зарубіжні системи соціально-правового захисту населення.

Найперше –пріоритетні напрями.

У країнах – членах ЄС з 1991 року пріоритетним напрямком є робота з молоддю та підлітками. Його суть у поглибленні підготовки соціальних педагогів; він включає в себе організацію діяльності з проведення досліджень, семінарів та поїздок з метою навчання, обмін досвідом та інформацією між майбутніми соціальними педагогами, поглиблення зв’язків між інститутами та органами, які зайняті початковою та поглибленою підготовкою соціальних педагогів.

По-друге, підготовка спеціалістів.

Класифікацію системи підготовки соціальних педагогів у країнах–членах ЄС можна зробити на підставі загальних ознак, притаманні всім. Це:

1) підготовка через курси, що використовують принцип неповного навчального дня (від 6 тижнів до 6 місяців – короткий або середній термін);

2) курси, що працюють та націлені на підготовку молодих осіб у віці від 15 до 25 років, які хочуть брати участь у різних молодіжних заходах;

3) здобута на курсах кваліфікація, не відкриває шлях до працевлаштування та для подальшого професійного навчання;

4) в процесі навчання на курсах вивчаються суспільні дисципліни, психологія, групова динаміка, методика роботи з підлітками, основи соціального законодавства певної країни, а також здійснюється розробка, реалізація та оцінка молодіжних проектів;

5) теоретична підготовка комбінується з практичною, яка виконується під наглядом досвідченого, професійного соціального педагога, і займає значну частину часу в програмі навчання (від 40 до 60 % загального часу).

Розглядаючи коротко тенденції підготовки соціальних педагогів у країнах–членах ЄС, зазначимо, що:

– у Бельгії соціальних педагогів готують університети. Це є професійна освіта, яка підтверджується дипломом;

– Данія готує соціальних педагогів опосередковано, через участь студентів у соціально-педагогічних семінарах. Дипломи не визначені державою, видається професійний сертифікат;

– Німеччина. Соціальних педагогів готують в університетах упродовж 4 років з 10–30-відсотковим практичним навчанням і з правом вибору роботи. Після університету можна продовжити освіту і здобути ступінь доктора;

– в університетах Іспанії курс навчання розраховано на 250 годин. Після його прослуховування видається сертифікат 1, 2 та 3 рівнів;

– у Франції навчання забезпечується асоціаціями та організаціями, які визнані державою, а диплом присвоюється Міністерством молоді та спорту;

– у Греції професійне навчання університетського рівня орієнтується на соціальні служби та консультаційні центри. Сертифікати, які присвоює Генеральний секретаріат молоді, не є загальновизнаними;

– в Італії є два університети – один державний та один приватний, що пропонують програми професійного навчання соціальних педагогів. Після закінчення випускники отримують дипломи державного зразка;

– в Ірландії професія на державному рівні не регулюється. Навчання забезпечується асоціаціями. Нині тільки Національний університет Ірландії організовує курси підготовки соціальних педагогів, які розраховані на два роки навчання. Після їх закінчення видається диплом, що визнається у Великобританії Британською Радою з освіти;

– у Королівстві Люксембург навчання проводиться протягом першого, другого років (базове) та третього (спеціалізоване) в Національному департаменті молоді. За результатами навчання видається Сертифікат, що визнається тільки Національною молодіжною службою;

– у Нідерландах фінансує підготовку соціального педагога Міністерство освіти. Спеціалістів готують в університетах та інститутах середнього та продовженого терміну навчання. Після закінчення видається сертифікат;

– у Португалії система навчання розвинута порівняно недавно. Міністерство освіти, Міністерство праці та соціального благополуччя підтримують професійні заклади. В університетах видається диплом ліцензіата, який є проміжним між бакалавратом та магістратурою;

– Велика Британія. Соціальних педагогів готують в університетах, після закінчення навчання видається диплом ліцензіата. Навчання триває від 1 до 2 років як теоретичне та з 40-відсотковою практичною роботою.

Отже, у більшості країн–членів ЄС зараз згруповані різні системи навчання і більш чітко виокремлено навчання соціального педагога. Першочерговим завданням є узгодженість у розробці методів та змісту навчання.

На наш погляд, підготовка соціальних педагогів за рубежем має окремі недоліки: від соціальних педагогів країни вимагають достатньо високого рівня професійної кваліфікації, але, разом з тим, не завжди пропонується постійна робота.

Зазначимо, що перші соціальні працівники з’явилися у США у 1889 році. Вони допомагали переселенцям, що не знали мови, не мали житла і роботи. У провідних країнах світу давно існує мережа підготовки фахівців із соціальної педагогіки або соціальної роботи. Таблиця містить відомості про поглиблену підготовку фахівців цієї спеціальності саме у США: після школи, навчаючись 2 роки, слухачі отримують диплом „А” („associat”), потім – диплом бакалавра („B” – через два роки), магістерський – на 4 або 5 році поглибленого навчання, який надає право займати керівну посаду, через 8 років від початку навчання можна отримати диплом доктора (див. табл.).

Але не у всіх країнах так добре розвинене навчання означених спеціалістів. Нами зведено у таблицю лише провідні в економічному відношенні країни світу, де видається диплом бакалавра, магістра та доктора.

Все це можна розглядати як додаткове свідчення того, що професія соціального педагога належить до порівняно молодих (винятком є США та Англія з їх столітнім досвідом підготовки соціального працівника). Отже, до групи занять, які можна розглядати серед індикаторів високого рівня суспільного піклування про ту частину населення, яка потребує особливої уваги, кваліфікованої підтримки і постійної допомоги.

Таблиця підготовки фахівців соціальної педагогіки або соціальної роботи у розвинених країнах світу

D*- поглиблене навчання на ступінь доктора наук.

Розпочнемо з першої позиції визначеної нами – системи набору бажаючих навчатися для роботи у галузі соціальної діяльності.

Серед систем підготовки спеціалістів для соціальної сфери, які ми обрали для розгляду, найбільш подібна до української, французька, але, зрозуміло, що вона має свої особливості. В Україні вступити на навчання можна зразу після отримання атестату про загальну середню освіту.

Найважливішою умовою доступу до підготовки працівників соціальної сфери у Франціїє наявність визначених особистісних якостей, мотивації, життєвого досвіду, що виявляються на спеціальному іспиті, і наявність повної середньої освіти, що підтверджується дипломом бакалавра відповідного профілю чи еквівалентним йому дипломом професійної освіти. Підготовка більш високого рівня припускає також дво- або трирічний досвід професійної діяльності з обов'язковою атестацією. Усе це спрямовано на захист сфери соціальної роботи від професійної некомпетентності, яка дорого обходиться суспільству.

У Франції старші класи середньої школи (ліцей) є профільованими і ведуть до отримання різних типів атестатів про середню освіту — бакалаврату. Лише успішне складання двоступеневого іспиту на бакалавра дає можливість продовжити навчання у вищій школі.

У Франції викладачі курсів соціальної педагогіки/роботи чи соціокультурної анімації намагаються крім своїх викладацьких годин обов’язково мати соціально-педагогічну практику, тобто не припиняти роботу у галузі соціального виховання. Навчальні заклади це лише заохочують, тому що зацікавлені, щоб курси не були відірвані від практики.

У Франції не прагнуть вдаватися до ранньої спеціалізації, надаючи перевагу профілюванню, диференціації і глибокій загальноосвітній підготовці. Спостерігається тенденція поступового розширення і поглиблення загальноосвітньої підготовки як основи подальшої спеціалізації. Тому зміст програм підготовки соціальних працівників у Франції включає варіативну частину, що охоплює основи наук, широкі галузі знань, загальні методики і тому подібне, і факультативні компоненти, які конкретизують різні аспекти підготовки, що становлять основу для практики, проведення стажувань, тренінгів, розв’язання реальних проблем, діяльності в конкретних ситуаціях.

У Франції, подібно до України, підготовка соціальних педагогів/працівників побудована за принципом чергування теоретичного навчання в навчальному закладі з періодами цільової практики, стажуванням у різних соціальних службах, установах, організаціях. Причому важливо відзначити, що і та, і інша підготовка проводяться за єдиною навчальною програмою й оцінюються за чітко визначеними критеріями.

Крім тристороннього договору, особливість організації практики майбутніх соціальних педагогів/працівників полягає у тому, що це не тільки безпосередня діяльність студента, але й обговорення перебігу роботи, оцінка індивідуального успіху кожного студента в якісному і кількісному відношеннях. Тобто важливе місце відводиться супервізії, причому супервізорами виступають по черзі і викладач, що керує практикою, і наставник, який є співробітником соціальної агенції.

У Німеччині на сьогодні існує певний перелік професій спеціаліста сфери соціальної діяльності, який включає: психотерапевт з дитячих та юнацьких проблем, дипломований педагог; помічниця з ведення домашнього господарства у селі; консультант із сімейних питань; вихователь, помічник із сімейного побуту; помічниця у вихованні дітей; вихователь дитячого будинку; організатор дозвілля дітей та молоді; відповідальний працівник за роботу з молоддю на місцях; працівник із справ дітей та юнацтва; консультант з питань реабілітації; соціальний педагог; соціальний працівник у справах іноземців. Тобто, можна побачити, що ФРН є однією із найрозвинених європейських соціальних держав.

У 1908 році з ініціативи Шведського товариства бідноти була розпочала підготовка соціальних менеджерів для будинків престарілих та дитячих будинків. У 30–ті роки це товариство було перейменоване у Шведське товариство соціального догляду. З таких курсів розпочалася підготовки спеціалістів із соціального догляду та соціальної педагогіки при вищих соціальних курсах, що фінансувалися на рівні губерній.

Навчальні програми із соціальної діяльності існують у шести шведських містах (Ґетеборг, Лунд, Стокгольм, Умер, Еребру, Естерсунд). Спочатку школи мали академічний статус, а з 1964 року дістали статус університетів. Повна навчальна програма триває 3–3,5 роки залежно від періоду практики. Спеціаліст, який отримав диплом бакалавра із соціальної діяльності називається соціономом.

Навчання студентів розпочинається з основного навчального курсу, який включає знання із таких предметів: соціальна структура та соціальна політика, право, насамперед, соціальне, політичні науки, психологія та методи соціальної роботи. Студенти, які не мають досвіду роботи з клієнтами, повинні проходити практику протягом двох семестрів і під наглядом інструкторів.

Особливою жорсткістю вирізняється система відбору студентів та слухачів система підготовки соціальних працівників у Швейцарії. Характерною ознакою Швейцарії є те, що студентами шкіл соціальної роботи стають люди більш зрілого віку. Так, дослідження вікового рівня студентів шкіл соціальної роботи у німецькомовній частини Швейцарії показало, що близько 60 % усіх студентів старше 30 років, близько 17 % — старше 40 років. Лише 10 % з них мають вік від 21 до 25 років. Що стосується співвідношення статей, то, за даними Асоціації шкіл соціальної роботи, воно приблизно однакове.

Критерій, за яким відбирають студентів для шкіл соціальної роботи,— „особиста зрілість”. Зрілість як якість особистості багато в чому пов'язана з віком і життєвим досвідом. І саме через критерій „зрілість” навчитися приходять дорослі люди. Добір у школи соціальної роботи досить вимогливий, нерідко його проходять не більш 50% з числа бажаючих вступити.

Таким чином, студенти шкіл соціальної роботи у Швейцарії — це зрілі і мотивовані до навчання люди. Їхня мотивація змінити кар'єру не зв'язана з матеріальними питаннями, а лише з бажанням „бути соціальним працівником”.

У 1983 році Асоціацією шкіл соціальної роботи Швейцарії були опубліковані вимоги щодо вступу до шкіл. По-перше, студенти не повинні бути молодше 20 років (для вечірнього відділення — не молодше 22 років). Вони повинні мати закінчений 12-річний курс навчання в школі, добре знати одну з іноземних мов, володіти певними уміннями, необхідними для роботи в офісі (особливо, друкувати) і мати не менш річного стажу роботи у суміжній галузі.

Деякі школи висувають додаткові вимоги, наприклад, про закінчення курсів з основ соціальної роботи, про практичний стаж в галузі соціальної роботи чи більш високий віковий ценз. Тенденція підвищення різних вимог до абітурієнтів не малою мірою пов'язана із зростанням престижу професії.

Крім вимог, що їх ставить кожна школа, існує ще система добору. В Асоціації не передбачена спеціальна процедура добору, звичайно у ході співбесіди стає зрозуміло, чи підходить кандидат за своїми особистими якостями до роботи в соціальній службі, чи ні. Додатково використовуються психологічні і мовні тести, що виявляють наявність навичок роботи в групі тощо. Швейцарська система добору досить жорстка і складна. Існує величезна кількість „статей”, „пунктів”, за якими людина може не пройти відбір. У країні превалює думка, що добір слід проводити „до”, а не в процесі і тим більше не після закінчення підготовки.

Викладацький склад шкіл соціальної роботи Швейцарії становлять представники різних спеціальностей, включаючи, звичайно, і соціальну роботу. Викладачі, що обіймають постійні посади, ведуть всі основні предмети соціальної роботи. Викладачі-ад'юнкти ведуть такі предмети, як медицина, філософія, психіатрія, спеціальні уміння в соціальній роботі тощо. Кількість залучених викладачів у школах соціальної роботи може бути різною. Викладачі соціальної роботи, як правило, не мають університетських ступенів, зате усі вони мають великий професійний досвід. Для досвідчених соціальних працівників Асоціація регулярно організовує курси підготовки для одержання права викладання соціальної роботи в коледжі.

Отже викладання соціально-педагогічних дисциплін суттєво відрізняється від інших курсів, воно спонукає до постійного поновлення матеріалу відповідно з мінливими умовами соціально-педагогічної діяльності. А це в свою чергу ставить нові вимоги до викладача.

До переліку предметів, що вивчаються в школах соціальної роботи Швейцарії входять такі: психологія, педагогіка, соціологія, право, антропологія, економіка, соціальна політика, соціальні проблеми, філософія, етика, теологія, аспекти медицини, психіатрії тощо; соціальна робота з окремими клієнтами, родиною, групою, проекти в соціальній роботі; суспільні взаємини в соціальній роботі й ін.

Серйозно та відповідально до організації практики ставляться у Швейцарії. Тут студент, що здобуває спеціальність “соціальний працівник” повинен практикуватися як мінімум у двох напрямах соціальної роботи. Одне з місць проходження практики треба відвідувати не менш 6 місяців. Якщо школа пропонує більше двох місць для практики, то в одному з них студент повинен практикуватися не менш 5 місяців. Принаймні, на одному з місць йому має допомагати соціальний працівник з науковим ступенем. Кожна школа несе відповідальність за підготовку і добір таких наставників.

Докторська програма у галузі наукових досліджень включає у себе вивчення поведінкових аспектів та теорії соціальної науки, методи емпіричних досліджень, теорію та методи розвитку соціальної діяльності. Як правило, на підготовку докторської дисертації відводиться чотири роки.

Умовно проміжним варіантом у питанні підготовки майбутніх соціальних педагогів можна назвати саме Швейцарську модель.

У Норвегії функціонує вища школа соціальної роботи у місті Осло. У тих, хто навчається, розвивають таку необхідну якість, як уміння мобілізувати ресурси окремої особистості. Адже добродійний вплив соціального працівника може зняти напругу, попередити трагедію, активно підтримати молоду людину. Студентів навчають чітких, аргументованих суджень, давати вичерпну інформацію про роботу місцевої влади, знати про повсякденні соціальні та особисті проблеми клієнтів, враховувати їх у впровадженні державної соціальної політики. Основою професіоналізму є мистецтво спілкування. Воно необхідне під час бесід, коли виявляються потреби та проблеми клієнта, оцінюються можливості агентства у їх вирішенні, воно стає інструментом вирішення проблем і конфліктів, допомагаючи заспокоїти людину, переконати її в чомусь. Студентів навчають побачити в клієнті особистість, побачити його позитивні якості, підтримати потенціал, повірити в можливості виконувати конструктивні дії. Оскільки студенти повинні навчатися поважати клієнтів, цінувати їх участь в діалозі, то одним із засобів навчання є створення різноманітних життєвих ситуацій в аудиторії. У цих ситуаціях, студенти, які володіють знаннями з права, психології, соціальної політики мають показати своє вміння – використати ці знання у навчальних ситуаціях, що імітують реальне життя. Студенти навчаються надавати клієнтам важливу інформацію про різноманітні соціальні служби, інструктувати з приводу того, як юридично правильно подати заяву, використати своє право. Існують у навчальному курсі спеціальні завдання та тренінги, що допомагають розвивати співчуття, бажання виявити себе у ролі посередника у конфлікті, підвести клієнта до прийняття оптимального рішення. Викладачі створюють студентам таке середовище, у якому б вони почували себе впевнено. Їх навчають уміння слухати інших, подавати себе так, щоб у клієнта виникло бажання співпрацювати. Розроблена ціла методика із налагодження стосунків з незнайомою людиною. Тут навчають бачити світ очима іншого. У цьому закладі приділяється величезна увага практиці, бо вважають її необхідною у підготовці повноцінного спеціаліста. Теорія базується на вивченні різноманітних ситуацій, що показують усю складність майбутньої роботи.

Сучасний професійно підготовлений педагог у Польщі – це теоретик і практик, здатний застосовувати на основі теорії практичні стратегії, тобто методи розв’язання проблем. Він є основною ланкою у профілактичній діяльності системи соціальної допомоги.

Діяльність соціальних педагогів здійснюється згідно із Законом „Про суспільну допомогу”, прийнятим 17 січня 1991 року.

Освіта соціальних педагогів здійснюється у Польщі трьома шляхами: дворічні школи на базі загальної середньої освіти; п’ятирічна підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників у педагогічних академіях; курси підвищення кваліфікації.

Навчання соціальних педагогів здійснюється за трьома напрямами: ресоціалізаційна педагогіка – спеціалісти, що працюють з сім’ями, у яких є засуджені неповнолітні, у в’язницях, соціально небезпечному середовищі; реабілітаційна педагогіка готує до роботи з дітьми та молоддю, які мають психічні чи фізичні вади; педагогіка спорту і здоров’я, основна мета якої – створення умов для спортивного і здорового виховання.

Ідея соціальної освіти у навчальних закладах реалізується через університетську освіту, яка надає спеціальні знання із базових професійних предметів. Крім того студенти повинні пройти практику у спеціальних закладах – реабілітаційних, ресоціалізаційних, виховних, у лікарнях, судах, поліції. Такий спосіб підготовки сприяє тому, що у майбутньому вони зможуть самостійно вирішувати проблеми виховання, допомагати дітям та молоді з вадами, сім’ям з певними патологіями, тим, кому загрожує алкоголізм та наркоманія. Студенти зможуть залучати своїх клієнтів до спорту та здорового способу життя.

Методика добору на курси соціальної роботи у Великій Британії стабільна. Вона має на меті перевірити не тільки академічні знання кандидата, а і його придатність для практичної діяльності у цій сфері. Звичайно заповнюється досить велика за обсягом форма (письмова заява) з коротким есе, в якому обґрунтовується бажання стати соціальним працівником. Кандидати, що пройшли цей етап, проходять інтенсивну співбесіду, при чому до складу інтерв'юерів звичайно входить соціальний працівник з місцевого агентства. Крім індивідуальних інтерв’ю, на деяких курсах потрібно взяти участь у групових дискусіях; внесок у дискусію оцінюється тими, хто веде прийом. Щорічно бажаючих вступити на курси соціальної роботи набагато більше, ніж місць, причому не спостерігається тенденції до зниження популярності професії соціального працівника.

Штат будь-яких курсів соціальної роботи Великої Британії включає кваліфікованих і досвідчених соціальних працівників, що ведуть практичні заняття, здійснюють індивідуальне наставництво і встановлюють зв'язок з базами проходження студентами практики. У штаті можуть бути вчені з галузі соціальних наук, що не є кваліфікованими соціальними працівниками. У соціальній підготовці штатними педагогами, як правило, призначають переважно кваліфікованих і досвідчених соціальних працівників.

У Великій Британії не здійснюється обов'язкова підготовка викладачів для вищої школи (на відміну від шкільних учителів); але деякі викладачі соціальної роботи мають можливість підготуватися до своєї діяльності на спеціальних педкурсах, організованих Національним інститутом соціальної роботи, у Лондоні і ряді університетів.

Більшість навчальних закладів можуть не тільки наймати штатних працівників на повні і неповні ставки, а і залучати соціальних працівників для читання лекцій і проведення семінарів із спеціальних предметів. Важливо, щоб на курсі читалися дисципліни, пов'язані з практичною діяльністю, що високо цінують студенти.

На відміну від Франції, у Великій Британії спеціалізація студентів відбувається ще до початку навчання. Вищі навчальні заклади самі визначають основні напрями спеціалізації, а абітурієнти враховують це при виборі місця навчання. У навчальних теоретичних курсах, що вивчають студенти, обрані спеціалізації обов'язково враховуються.

У практиці навчальних закладів у Великій Британії є різні варіанти спеціалізації: за групами клієнтів — пристарілі, діти, люди з різними відхиленнями (розумовими чи психічними); за теоріями, що їх використовує соціальний працівник у своєї діяльності, наприклад феміністська теорія, теорія криз, теорія поведінки, психодинамічна теорія пізнання, когнітивна теорія тощо; за місцем проведення роботи — у школах, лікарнях, у будинках для пристарілих, у місцях ізоляції і т.д. Частка загальноосвітніх предметів у навчальних планах зведена до мінімуму, натомість велика увага приділяється курсам, що сприяють особистісному розвитку студента. Часто між навчальним закладом та агенцією, де студенти проходять практику немає відпрацьованих механізмів взаємодії, як це можна спостерігати на прикладі тристоронньої угоди між студентом, викладачем та соціальною агенцією. До того ж одним з чинників, що впливає на невисокий рівень практичної підготовки майбутніх фахівців соціально-виховної діяльності, є недостатній розвиток баз для проходження студентами практики. Лише останнім часом мережа соціально-педагогічних агенцій стала розвиватися більш активно.

Навчання в секторі соціального захисту у Фінляндії почалося з програми одержання ступеня бакалавра гуманітарних наук у 1940-і роки. Пізніше в університетах було введено програму магістра. Впродовж багатьох років навчання соціальної роботи посідало особливе місце в системі освіти. В наш час нові ступені, здобутті після навчання соціальної роботи, дають більше можливостей для набуття фаху, аніж попередні програми, зважаючи на те, що з тією самою освітою випускник може працювати в різних напрямах соціального забезпечення.

Існують різні рівні навчання соціальній роботі. Розглянемо їх детальніше. Навчання з програми нижчого (базового) рівня навчання дає сертифікат у галузі соціальних послуг в охороні здоров’я. Воно триває 100 навчальних тижнів, 80 з яких призначені для загального базового навчання (50 – фахове, 30 – обрані предмети) і 20 для гуманітарного циклу. Цей рівень дає фах, що дозволяє надавати соціальну й медичну допомогу вдома. Початкові вимоги полягають в наявності обов’язкової шкільної освіти. Структура і мета базового рівня були визначені на державному рівні. Навчальні плани кожна школа складає самостійно, але з урахуванням вимог державних структур і визначених цілей. Наприклад, провідними темами у фаховій освіті є: надання підтримки розвитку особистості, головні аспекти догляду та реабілітації.

Навчання на рівні вищого коледжу триває 140 навчальних тижнів. Тут можна спеціалізуватися з різних фахів, зокрема: викладач, соціальний консультант із соціального забезпечення ментально недостатніх людей. Щоб вступити до закладу такого типу, студент повинен мати нижчий ступінь на рівні коледжу або закінчити вищу школу. Освіту в галузі надання соціальних послуг та послуг з охорони здоров’я виділено окремо. У 2000 році навчання в цьому коледжі піднялось до рівня політехнічного (неуніверситетського).

Загальна мета реформи на рівні політехнічних закладів полягає в створенні неуніверситетського сектора, що має більшу практичну і фахову орієнтацію, тобто в галузі соціального захисту його метою є надання студентам навичок, необхідних для розв’язання соціальних завдань, що потребують спеціальних знань, а також здібностей щодо впровадження новацій в галузі соціального захисту.

Підґрунтям професійного навчання в галузі соціальних послуг є вивчення соціології і теорії поведінки (біхевіоризм). Багато уваги також приділяють розвитку творчого мислення і набуттю практичних знань. Програма навчання дає також студентам основи для науково-дослідницької роботи і для подальшого навчання на університетському рівні. У сфері соціального забезпечення можна виділити такі предмети: фінська, англійська, шведська мови, мова знаків, уміння спілкуватися, обробка даних, інформаційні технології, фізичне виховання, практичне навчання у повсякденному житті (25 % часу), опікування, соціологія, педагогіка, психологія, охорона здоров’я, гуманітарні науки.

Існуюча система випробувань для набуття університетського рівня (магістр гуманітарних наук) дає можливість абітурієнтові вступати до університету. Кожний факультет проводить відбір студентів за правилами, встановленими Міністерством освіти, що передбачає іспит принаймні з одного предмета, наприклад: соціальна політика, соціальна психологія, соціологія або соціальна педагогіка.

Для тих студентів, котрі хочуть спеціалізуватися з соціальної роботи існує спеціальна навчальна програма, що включає теоретичні й практичні компоненти. Практичне навчання (4–5 місяців) затверджується й контролюється університетом. Навчальний план визначається на кожному факультеті, а йому відповідає структура навчання.

Далі наводимо структуру програми навчання з соціальної політики на здобуття ступеня магістра гуманітарних наук в університеті Йоенсуу, що розрахована на 160 навчальних тижнів.

1. Соціальна політика:

- історія соціальної політики, засадничі концепції соціальної політики, соціально-політична структура (17 навчальних тижнів);

- основи теорії людини, суспільства й держави, їх місце в політичній структурі і проблемах на мікро-, мезо- та макрорівнях (24 навчальні тижні);

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 83; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!