Тема 4. Соціально-правовий захист дітей та молоді за рубежем 2 страница

- практика соціальної політики (40 навчальних тижнів).

2. Соціальна робота:

- засади соціальної роботи (5 навчальних тижнів);

- методи соціальної роботи (5навчальних тижнів);

- практичні аспекти соціальної роботи (12 навчальних тижнів);

- проблеми соціальної роботи (8 навчальних тижнів).

3. Інші блоки (50 навчальних тижнів) – загальноосвітні, що включають, наприклад мову, статистику, етику тощо.

На 90 % соціальних працівників використовують у соціальному секторі, оскільки Міністерство соціального захисту й охорони здоров’я рекомендує мати одного соціального працівника університетського рівня на 2000 мешканців. У муніципалітетах вони відповідають:

- за соціальну роботу з дітьми, сім’ями, старими, непрацездатними, хворими на алкоголізм тощо;

- за соціальне забезпечення населення в конкретному регіоні.

Є два моменти, на які слід звернути увагу майбутнього соціального працівника: по-перше, що ця професія потребує ширше коло знань, аніж це прийнято традиційно; по-друге, вона передбачає володіння досить широким колом умінь і знань. Соціальний працівник на рівні магістра гуманітарних наук повинен:

- бути фахово мотивованим;

- бути висококваліфікованим;

- мати добре розвинені сучасні мовні навички;

- бути здатним до сприйняття новацій і створення нових можливостей;

- поєднувати в собі спеціальні знання із соціальної політики й соціальної роботи;

- створювати на високому рівні ноу-хау на основі практичного досвіду;

- чітко усвідомлювати соціальні потреби, виходячи з інтеграційних процесів в Європі й світі.

Що стосується США, то тут навчальні програми орієнтовані на підготовку соціальних працівників “широкого профілю”. Однак це не означає, що студенти проходять ґрунтовну загальноосвітню підготовку, частка не спеціалізованих предметів у навчальних програмах зростає в залежності від рівня підготовки. Магістранти одержують серйознішу загальноосвітню підготовку ніж студенти, що навчаються у коледжахі технічних школах, де май­бутні соціальні працівники вивчають такі предмети: „мова жестів”, „соціаль­на допомога дітям”, „адміністрування в корекційних закладах”, „алкоголь і наркотики”, „інтервенції в родині”, „соціальні служби для моло­ді”, „робота з психічно хворими” та ін.

У США під час практичної роботи кожен студент повинен мати супервізора, що буде відслідковувати роботу студента в одному з агентств. У середньому 2–3 дні на тиждень студент проводить на практиці.

Багато американських вузів вимагає дворічну практику роботи в соціальних службах як волонтера (добровольця, тобто без оплати) перед вступом до вузу. Вважається, що така робота дає можливість людині визначитися, чи справді вона хоче працювати у сфері соціальної роботи, чи володіє вона для цього необхідними навичками.

У Канаді вже у 20–30-х роках ХХ ст. у ряді університетів було відкрито факультети або школи соціальної роботи, у яких першоосновою становили соціологічні програми (університеті МакГіл та Торонто). Нині навчання проводиться у 26 університетах. Працівники соціальної сфери, які закінчили університет з дипломом бакалавра або магістра, одержують статус професіонала. Вони можуть працювати в урядових закладах, приватних неприбуткових компаніях або самостійно. Крім того, випускники університетів можуть бути радниками. Працівники соціальної сфери допомагають людям, які мають соціальні, економічні, психологічні та інші проблеми.

Навчання на перших курсах дає змогу здобути базові знання, що стосуються загальної практики роботи у соціальній сфері: навчають працювати консультантами в окремих громадян або сім’ї, з різними групами населення. Практикум – невід’ємна складова навчальної програми: студент повинен працювати у соціальному закладі під наглядом досвідченого професіонала. Студенти не отримують заробітну платню, оскільки їхня праця розглядається як частина навчального курсу, де вони вивчають дисципліни, які відіграватимуть важливу роль у формуванні їхньої професійній компетенції. Багато хто з них намагаються підвищити свій професійний рівень, отримуючи диплом магістра, що підтверджує глибокі знання в конкретній галузі соціальної діяльності з клієнтами і є спеціалізованим ступенем. Студенти, які мають диплом магістра, повинні пройти додаткове навчання протягом 6–10 тижнів та додаткову практику.

У Чилі перші школи з підготовки фахівців для роботи у соціальній сфері були відкриті 1925 року. Вони готували фахівців до роботи з вирішення проблем бідняків.

На сучасному етапі розвитку суспільства у Чилі фахівці із соціальної діяльності вирішують проблеми у молодіжних організаціях, у департаментах благополуччя, а також у сфері захисту прав людини. У муніципалітетах вони надають послуги найбіднішим прошаркам населення; у молодіжних організаціях розробляють програми освіти та реабілітації молодих людей, що входять до груп ризику або перебувають у конфлікті із судовою системою. У закладах охорони здоров’я організовуються команди, що відповідають за реалізацію програми материнства та дитинства, а також по роботі з хронічно хворими або алкоголіками.

У Чилі відкрито 17 шкіл, які готують спеціалістів на рівні бакалавра, у них навчається близько 2300 студентів. Після випуску вони братимуть участь переважно у вирішенні трьох проблем: зміцненні демократії; досягненні соціальної справедливості у суспільстві; інтеграції національної культури.

Отже, як, бачимо, що практична підготовка є пріоритетом в усіх розглянутих нами системах підготовки спеціалістів із соціальної роботи у зарубіжних країнах. Це один з тих позитивних моментів зарубіжної освіти у галузі соціального виховання, на який варто звернути особливу увагу, оскільки у нас практична підготовка дещо хибує.

Для нашого дослідження важливим є досвід підготовки до соціально-правової діяльності в Ізраїлі. Розглянемо процес підготовки соціальних працівників у цій країні.

Роль соціального працівника в Ізраїлі багатогранна. Держава приділяє належну увагу навчанню цієї спеціальності, адже той, хто оволодів нею, має допомагати людям. До роботи готують студентів на рівні бакалаврів та магістрів у Школі соціальних працівників. Соціальні працівники несуть громадську та професійну відповідальність за допомогу потерпілим з різних причин, сприяють їм у подоланні різноманітних життєвих труднощів, допомагають виявити їхній особистий потенціал.

Навчання у Школі соціальних працівників поєднує теоретичні заняття та практичну роботу на місцях. Школа намагається зв’язати принципи та норми соціальної роботи з сучасними науковими знаннями, які здобуваються у ході дослідної роботи на місцях та в науковому закладі. Особлива увага приділяється використанню комп’ютерів.

Підготовка керівників для громадських центрів – на додаток до загальноприйнятої програми у рамках занять на перший ступінь (бакалавра) – проводиться за програмою підготовки керівників справами для громадських центрів. На заняттях за цією програмою спеціально готують студентів до роботи з групами та організаціями на рівні общини, а також майбутніх керівників справами громадських центрів (районними будинками культури, організаціями взаємодопомоги тощо).

Заняття, що дають право одержати перший ступінь, тривають три роки. Всі студенти, підготовлені за загальною програмою, а також за програмою підготовки керівників справами для громадських центрів, одержують ступінь бакалавра із соціальної роботи (B.S.W).

Випускники працюють у різноманітних державних та громадських закладах: дитячих, юнацьких відділах громадської допомоги, лікарнях, психіатричних закладах, консультаціях з питань шлюбу та сім’ї, на промислових підприємствах, службах абсорбції нових репатріантів.

Структура занять виглядає так. Звичайна програма – програма першого курсу – складається зі вступних предметів групи суспільних наук та біхевіористики (вивчення поведінки людини залежно від її психологічного стану), предметів дослідницького характеру та вступних предметів основної спеціалізації соціального працівника. На другому та третьому курсах програма приділяє основну увагу предметам професійного характеру, які включають теоретичні та практичні заняття з соціальної роботи, дослідження в цій галузі та вивчення системи соціальних служб, а також факультативні предмети за різноманітними темами. Крім того, на третьому курсі студенту надається можливість сконцентруватися на предметах, що безпосередньо стосуються соціальної роботи з окремими індивідами та сім’ями, або соціальної роботи в общинах.

Практичні заняття, що включені в програму другого та третього курсів, дають можливість студентам безпосередньо ознайомитися з видами соціальних служб під індивідуальним керівництвом викладачів та поєднують академічні заняття з практикою соціальної роботи.

За програмою підготовки керівників у справах для громадських центрів заняття починаються вже на першому курсі й тривають три роки. Частина програми є загальною для всіх студентів Школи, а частина – специфічна, тільки для студентів програми з підготовки керівників.

Студенти, які зацікавлені навчатися за програмою підготовки керівників, повинні звернутися у письмовій формі до секретаріату в справах студентів Школи соціальних працівників.

Бакалаври інших спеціальностей, що мають намір одержати ступінь магістра із соціальної роботи, можуть навчатися за скороченою дворічною програмою. Вона складається з вибраних курсів програми на ступінь бакалавра з соціальної роботи та необхідних додаткових курсів, які студент не вивчав за іншою спеціальністю. Крім того, програма включає обов’язкову дворічну професійну підготовку.

Програма другого ступеня (магістра) надає спеціалістам з соціальної роботи можливість вивчити новітні методи, які допоможуть їм в майбутньому поглибити теоретичні й практичні знання, дадуть можливість узяти участь у розробці нових методів у практичній роботі та керівництві службами соціальної допомоги, правильно оцінювати продуктивність цих служб, сприяти поліпшенню соціальної роботи та підвищенню її ефективності. Програма призначена для розширення інтелекту, розвитку систематичного аналітичного мислення з метою розуміння та визначення суспільних проблем і шляхів впливу соціального працівника на середовище клієнта. Програма надає студентам можливість ефективно використовувати особистий досвід для вирішення соціальних проблем. Крім того, програма готує студентів до викладацької та дослідницької роботи, роботи у системі розвитку соціальних служб, планування та керівництва системою соціального забезпечення. Мета програми другого ступеня – навчити студентів методів розвитку і прогресу професії соціального робітника з тим, щоб він міг виконувати завдання, що постають перед соціальними працівниками і службами соціального забезпечення Ізраїлю.

Розглянемо структуру занять.

У Школі можливі програми спеціалізації на ступінь магістра з соціальної роботи. Перша – дослідницька. Її мета – набуття знань та навичок дослідження практичних аспектів соціальної роботи, соціальних служб та служб громадської допомоги. Друга – програма підвищення рівня в галузі практичної соціальної роботи та керівництва. Завданням програми є розширення теоретичної та емпіричної бази знань соціального працівника для того, щоб надати йому засоби, які дадуть можливість використати особистий досвід для вирішення практичних проблем в інструкторській роботі взагалі, в роботі з тими, хто звертається по допомогу.

Заняття направлені на поглиблення розуміння та удосконалення способів вияву потреб населення, на розробку систематичного планування професійної діяльності, оцінки її ефективності та виправлення недоліків у роботі. Програма дає змогу студентові навчитися виявляти певні ознаки, характерні для соціальної служби відповідно до запитів різних верств населення.

Третя програма – програма підготовки керівників справами для громадських центрів. Завданням програми є підготовка слухачів до роботи у керівництві програмами соціальної допомоги, службах соціального забезпечення та організаціях, що працюють в цій галузі. У рамках програми пропонуються два напрями:

– теорії та дослідження інституцій, де основна увага приділяється вивченню організаційних теорій, які необхідно впроваджувати у роботу служби соціального забезпечення;

– дослідження виокремлених аспектів у діяльності цих організацій: практичного керівництва, де особлива увага приділяється підготовці адміністративних працівників системи соціального забезпечення, які глибоко володіють теоретичними знаннями, що підкріплюються досвідом управління.

Всі ці програми готують майбутніх професійних керівників, здатних поєднати сучасні наукові досягнення з практичними навичками і тим самим сприяти підвищенню рівня якості обслуговування населення, що має життєві проблеми.

Студент може навчатися не більше п’яти років, навіть за дворічною програмою. В термін навчання входить робота над дипломним дослідженням та складання випускного іспиту.

І ще одна цікава програма. Це програма підготовки керівників справами та керівних працівників для громадських центрів імені д-ра Йосефа Шварца, яка поділяється на дві групи:

– програма підготовки керівників справами та керівних працівників для громадських центрів;

– програма управління та розробки програм для дітей дошкільного віку.

Нашого дослідження стосується перша Програма, яка освоюється на базі Школи соціальних працівників та Школи педагогіки і призначена для підготовки висококваліфікованих кадрів керівних працівників районних громадських центрів. Заняття тривають протягом одного навчального року, після закінчення якого студенти отримують диплом про завершення програми. Завданням програми підготовки керівників справами для громадських центрів є підготовка висококваліфікованих кадрів для керівництва цими організаціями.

У Гонконгу поки ще не існує розвиненої системи спеціальної підготовки майбутніх педагогів-наставників і системи їх атестації як, наприклад у Великій Британії. Студентською практикою у Гонконгу зазвичай керують вузівські викладачі, які мають задовольняти такі вимоги: мати ступінь бакалавра соціальної роботи і не менше трьох років практичного досвіду після закінчення вищого навчального закладу. Ці мінімальні вимоги мають забезпечити відповідний рівень кваліфікації викладачів практики.

У Гонконгу усвідомили, що досвідчений практик не обов’язково стане виконувати функції педагога-наставника. Практична підготовка не зводиться до простої передачі досвіду спеціаліста новачку. Керівник практики повинен враховувати індивідуальні особливості студентів; використовувати різні способи впливу; вміти побудувати з ними довірливі відносини; створити умови для творчого пошуку й експериментування; повинен водночас підтримувати і тактовно спрямовувати своїх учнів, залишаючи їм свободу вибору та право на власну думку, а також допомагати їм критично оцінювати свій досвід і узагальнювати здобуті знання.

У 1990 році факультет прикладних соціальних досліджень політехнічного університету Гонконгу організував курс підвищення кваліфікації для соціальних працівників, що мають досвід практичної роботи, під назвою „Супервізія і професійний розвиток”. Слухачів готували до виконання обов’язків супервізорів в агенціях соціальної роботи і до діяльності педагогами-наставниками на робочих місцях. З 1991 курс був трансформований в один із модулів програми післядипломної освіти, і тепер є невід’ємною складовоюпрограми магістерської підготовки на факультеті.

Всі слухачі курсів підготовки педагогів-наставників мали спеціальну освіту і не менше трьох років практичного досвіду. Свідоцтво про закінчення курсів підвищення кваліфікації чи магістерський ступінь не є для досвідченого соціального працівника обов’язковою умовою для переведення його на більш високу посаду або на посаду керівника практики. Основним мотивом добровільного навчання слухачів було прагнення професійного зростання. Оскільки в студентські роки всі слухачі проходили польову практику в установах соціальної роботи виник ряд труднощів у їх підготовці до ролі педагога-наставника: часом їх власний досвід практикантів і спеціалістів заважав їм оволодівати навичками викладання – вони ставилися до студентів як до клієнтів, не відчуваючи різниці між ситуацією роботи з клієнтами і ситуацією допомоги своїм менш досвідченим колегам чи студентам практикантам. Траплялись випадки, коли деякі слухачі перебували в полоні особистого досвіду і спогадів, пов’язаних з власною польовою практикою в університеті, тому їх підготовка мала чисто практичний характер.

У Гонконзі курс практичної підготовки становить половину модуля під назвою ”Супервізія і професійний розвиток” проводять у літній семестр і триває він три місяці – з червня по серпень. За цей час учасники курсу повинні відвідати п’ять лекцій по 2,5 годин кожна, взяти участь у чотирьох семінарах і одному практичному занятті. На останньому занятті розглядаються проблеми керівництва літньою польовою практикою студентів факультету соціальної роботи, в межах якої слухачі курсів повинні провести дві групові консультації і не менше трьох індивідуальних.

Модуль ”Супервізія і професійний розвиток” охоплює такі лекції:

1. Вступна лекція: поняття професійного розвитку.

2. Функції супервізії: навчальна, адміністративна і підтримуюча (модель Кадушина адаптована до місцевих умов).

3. Процес супервізії: аналіз навчальних потреб і запитів студентів; укладання зі студентами контракту (угоди); управління діяльністю студентів і її оцінка.

4. Моделі і методи супервізії: класична, корекційна, терапевтична, підтримки, діалогу, практична; індивідуальні, групові, спільні і послідовні методи.

5. Інтеграція теорії і практики: особливості теорії та практики, співвідношення між цими двома елементами, способи їх інтеграції.

Слухачі мають можливість обирати теми семінарських занять. Вони опрацьовують обрану тему, роблять за нею повідомлення, беруть участь у обговоренні доповідей своїх колег. Після закінчення циклу всі слухачі повинні здати письмові роботи.

У програму підготовки педагогів-наставників входив своєрідний ”практикум всередині практики”, під час якого слухачі, з одного боку, виконували роль керівників студентської практики, а з другого – самі мали консультанта в особі викладача курсів удосконалення. Кожен слухач одержав не менше трьох індивідуальних консультацій з питань, пов’язаних з проходженням практики.

Проводились також групові консультації. Вони були різними за змістом, але головна їх мета завжди полягала в обміні досвідом між слухачами в умовах спілкування в малій групі. Слухачам радили фіксувати хід розгляду конкретних випадків зі своїми підопічними (з дозволу студентів) на магнітну стрічку. Цей запис ставав матеріалом для обговорення на групових консультаціях. Обговорювались також питання особистих і професійних цінностей педагога-наставника і студента-практиканта, можливості порозуміння у дискусійних питаннях, тактика поведінки супервізора тощо. Учасники обговорення ділились думками про те, як саме треба поводитись у подібних випадках педагогу-наставнику, щоб тактично керувати своїми підопічними.

Більшість гонконзьких студентів відділень соціальної роботи високо оцінюють досвід, здобутий на практиці, яка відчиняє двері в реальний світ професії. В навчальному закладі наголошується на засвоєнні достатньо чіткої системи знань через відповідні види навчальної діяльності: читання, осмислення, обговорення, спостереження, вирішення проблемних ситуацій, моделювання тощо. Прийшовши на практику, студенти починають використовувати здобуті знання в реальних контактах з клієнтами. Водночас активно засвоюються професійні цінності, відпрацьовуються професійні навички, відбувається інтеграція теорії і практики. Тому польова практика становить не абиякий інтерес.

Закінчивши практику всі слухачі зобов’язані подати звітну документацію, яка використовувалась при оцінюванні їхньої діяльності. Комплект містив договір (контракт) про проведення практики, план роботи педагога-наставника, відзив про результати практики підопічного студента, самооцінку власної діяльності педагога як керівника практики.

Отже, у гонконзькому курсі відносно мало уваги приділяється питанням встановлення і підтримки контактів з агенціями, де студенти проходять практику. Частково це зумовлюється тим, що викладачі курсу цілком взяли цю справу на себе й усе заздалегідь добре організували. Тому проблеми такого роду одразу не кидались у вічі, хоча організація тісної співпраці навчальних закладів і практичних агенцій надзвичайно важлива і в плані ефективного навчання студентів, і в плані професійного зростання практичних соціальних працівників.

Такі курси були зорієнтовані на слухачів, які вже були досвідченими спеціалістами, володіли базовими уміннями працювати з людьми тощо. Проте викладачі постійно стежили за діями своїх підопічних, відзначаючи їхні сильні та слабкі сторони. У деяких випадках вони допомагали слухачам у відпрацюванні елементарних умінь. Інтенсивність і нетривалість курсів, на жаль, не завжди давали можливість зайнятися цим достатньо ґрунтовно.

Соціальні працівники проводять різноманітну роботу як на індивідуальному, так і на груповому рівні, що забезпечується індивідуальними вміннями, тренінгами, особливостями соціуму.

Соціальна робота в Гонконгу здійснюється таким чином, що її основною ознакою є соціальний розвиток. Соціальна освіта має забезпечувати таку орієнтацію, за якої потреби більшості розглядалися б у першу чергу.

У розробці програми підготовки педагогів–наставників для Гонконгу, як власне і для Китаю, провідна роль належить трьом теоретичним концепціям: теорії навчання дорослих Ноулза, концепції Роджерса про навчання цілісної особистості і теорії Кольба про навчання на досвіді.

Кожна нова тема викладається у формі лекції. Після першої лекції поступово застосовуються інші форми навчання: демонстрація, обговорення в малій групі, навчальна практика. Таким чином, адаптувавшись до середовища, слухачі переходили до інших способів навчання у реальних чи наближених до них ситуаціях.

Закінчивши курси, їх учасники оцінюють роботу і досягнуті результати, відзначаючи зростання своєї професійної майстерності та компетентності. Курс допоміг їм збагнути важливість польової практики як форми навчання соціальної роботи. Вони також усвідомили необхідність хорошої методичної організації цього специфічного виду діяльності. Участь у практичних заняттях спочатку викликала почуття незручності і деяку скутість, але слухачі погодились, що саме тут вони багато чого навчились, усвідомивши особливості супервізорства. Цьому допомогли модульні вправи, що ставили їх на місце студента. Це дало можливість по-новому подивитись на себе у ролі наставника, глибше зрозуміти сутність практичного компоненту навчання і різноманітних підходів до його організації.

Перша школа соціальної роботи була відкрита в Індії у 1936 році в м. Бомбеї. Раніше, у 20-х рр. ХХ ст. великі соціальні програми на місцевому рівні почали реалізовуватись у трьох індійських штатах - Мадрасі, Пенджабі і Бенгалії.

Пов’язана з індустріалізацією бідність населення породжувала такі соціальні проблеми, як проституція, наркоманія, алкоголізм, азартні ігри, високий рівень захворюваності і смертності. Тому перша школа соціальної роботи сформувалася з метою практичної діяльності по боротьбі із бідністю. Друга школа соціальної роботи була створена у 1946 році - Асоціація молодих християнок - і увійшла до складу Делійського університету. Її завдання полягало у наданні допомоги жертвам масових безпорядків та найбіднішим прошаркам суспільства, вся робота провадилась анонімно. Згодом школа організувала міський центр соціальної роботи (пізніше він перетворився на Центр допомоги дітям) та сільський жіночий центр. Обидва центри працюють і сьогодні.

Із здобуттям незалежності Індії (15.08.1947 р.), діяльність із соціального захисту і соціального обслуговування населення була визнана офіційно. Вона була підкріплена Статтею 38 Конституції, згідно з якою держава має „всіляко сприяти підвищенню благоустрою народу, забезпечуючи і захищаючи такий соціальний порядок, за якого в усіх сферах життя країни панує економічна, політична і соціальна справедливість”. Згідно з 46 статтею Конституції уряд кожного штату несе відповідальність за підтримку найбільш слабких категорій суспільства.

З 1956 р. в кожному штаті створено управління соціального захисту. До заходів соціального захисту ввійшли такі види підтримки:

– навчання і професійна підготовка;

– допомога в пошуках роботи чи організація індивідуальної трудової діяльності;

– забезпечення людей з вадами розвитку необхідними засобами та допоміжними пристроями;

– організація дозвілля і культурних заходів.

Передбачались також різноманітні стимули, пріоритети, знижки, пільги тощо. В цілому в Індії у період з 1946 по 1965 роки акцентується увага на соціальному захисті, допомозі постраждалим та клінічній роботі. Такий перехід характерний, зокрема, для Делійської школи соціальної роботи. З 1969 р. вона включається в роботу по організації національних молодіжних програм і проводить їх до 1987 року.

У середині 80-х років Делійський університет виділив кошти на розробку проектів соціального розвитку. До цієї роботи було залучено Центр допомоги дітям та сільський жіночий центр. Делійська школа обрала курс на впровадження в життя інтегративної моделі соціальної роботи. Так, замість двох різних курсів у Делійських школах соціальної роботи, що присвячувались роботі з індивідуальними клієнтами і групами, було введено інтегративний курс під назвою “Робота з інвалідами та групами”.

Отже, ми намагалися висвітлити основні моделі підготовки соціальних педагогів, виходячи з історично набутого досвіду в різних країнах та відпрацьованих десятиліттями моделей навчання й освіти у цій галузі. Зважаючи на суперечливі процеси і тенденції, які залежать від рівня розвитку тієї чи іншої країни, можна вказати головну закономірність – залежність мети, змісту, форм та методів соціально-педагогічної діяльності від соціально-економічного становища в суспільстві, соціальної політики та спрямованості на вирішення проблем поліпшення добробуту населення. Ця закономірність безпосередньо відбивається і на змісті моделей підготовки фахівців у цій галузі соціальної освіти, їх готовності вирішувати проблеми. Узагальнюючи досвід соціально-правового захисту населення у зарубіжних країнах, ми частково застосовуємо його у практиці підготовки майбутніх соціальних педагогів та соціальних працівників до соціально-правового захисту населення: намагалися більше часу відводити на практичні, тобто польові, заняття, для зустрічей з клієнтами, для розуміння майбутніх проблем, з якими доведеться стикатися фахівцям.

Питання для самостійної перевірки:

1. Проаналізуйте систему підготовки фахівців у країнах-членах ЄС.

2. Як діє система набору фахівців у зарубіжних країнах?

3. Проаналізуйте програми підготовки фахівців до соціальної діяльності у зарубіжних країнах.

Література:

Ковчина І.М. Теорія і практика підготовки майбутніх соціальних педагогів до соціально-правової діяльності. Дис... докт. пед. наук: 13.00.04. Нац. пед. ун-т імені М.П.Драгоманова. –К. – 383 с.

МЕТОДИЧНІ матеріали до модуля 1

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю
(Витяг)

Цей Закон визначає організаційні і правові засади соціальної
роботи з сім'ями, дітьми та молоддю.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому
значенні:

менеджмент у соціальній роботі з сім'ями, дітьми та молоддю -
управління системою соціальної роботи з сім'ями, дітьми та
молоддю, спрямоване на реалізацію її завдань та пошук оптимальних
шляхів їх вирішення;

оцінка потреб - процес збору, узагальнення та аналізу
соціальними працівниками інформації щодо стану та життєвих
обставин об'єкта соціальних послуг з метою визначення видів та
обсягів послуг, їх впливу на процес подолання складних життєвих
обставин;

соціальна робота з сім'ями, дітьми та молоддю - діяльність
уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, що
здійснюють соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю, а також
фахівців з соціальної роботи та волонтерів, яка спрямована на
соціальну підтримку сімей, дітей та молоді, забезпечення їхніх
прав і свобод, поліпшення якості життєдіяльності, задоволення
інтересів та потреб;

соціальне інспектування - система заходів, спрямованих на
виявлення, здійснення аналізу, нагляду за умовами життєдіяльності
сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих
обставинах, моральним, фізичним і психічним станом дітей та
молоді, оцінку їх потреб, контроль за дотриманням державних
стандартів і нормативів у сфері соціальної роботи;

соціальне обслуговування сімей, дітей та молоді - система
соціальних заходів, спрямованих на сприяння, підтримку і надання
послуг сім'ям, дітям та молоді з метою подолання або пом'якшення
життєвих труднощів, підтримку соціального статусу та повноцінної
життєдіяльності;

соціальна профілактика - вид соціальної роботи, спрямованої
на запобігання складним життєвим обставинам сімей, дітей та
молоді, аморальній, протиправній поведінці в сім'ях, серед дітей
та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і
здоров'я дітей та молоді і запобігання такому впливу та поширенню
соціально небезпечних хвороб серед дітей та молоді;

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 83; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!