Документи Болонського процесу

Болонський процес – це структурна реформа вищої освіти на європейському просторі, яка базується на системі заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19. 0б. 1999 р.).

Мета Болонського процесу – створення не пізніше 2010 р. гармонізованого Європейського простору вищої освіти, що сприятиме поліпшенню якості та модернізації європейської вищої освіти, а також: більшій мобільності студентів та викладачів між різними університетами Європи.

Причинами, що зумовили цей процес, є докорінні перетворення в політичних та економічних системах усіх розвинених європейських країн, зокрема

1. Монопольне становище США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за рядом показників, які відносяться до системи освіти.

2. Перенесення конкуренції в наукову сферу.

3. Потребу в переорієнтації вищої освіти до вимог роботодавців та ринків праці.

4. Прагнення об'єднати свої розрізнені потенціали в єдиний потужний економічний механізм.

Таким чином, постало питання про те, що якщо країни ЄС не зможуть інтегруватися повністю, то роздрібнена і розрізнена економіка старої Європи не зможе протистояти зростаючому конкурентному напору інших економічно розвинених країн, і, в першу чергу, СІЛА та Японії.

Ліквідування цієї глобальної проблеми можливо лише поетапно.

I етап. Необхідно створити загальноєвропейську систему освіти, зблизити рівні освіти в різних країнах, зробити зіставленими національні переліки напрямів підготовки, близькими терміни навчання, підвищити якість підготовки фахівців.

II етап. Скорегувати національні законодавства про працю, щоб випускник будь-якого європейського університету міг знайти своє місце на єдиному європейському ринку праці.

Головні складові Болонського процесу

Формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum).

Об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

Хронологія подій Болонського процесу

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процессу

Передумови виникнення Болонського процесу:

Підписано Європейську культурну конвенцію (Париж, 19.12 1954).

Прийняття Великої Хартії Університетів – Magna Charta Universitatum (Болонія, 18.09.1988).

Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні (Лісабон, 11.04.1997).

Прийняття Сорбонської декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Париж, 25.05.1998).

Європейська культурна конвенція

Наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Велика Хартія Університетів (Magna Charta Universitatum)

Проголошено фундаментальні принципи:

1. Університет – це автономний інститут в серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення і історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати потребам суспільства, дослідження і навчання університети по винні бути морально та інтелектуально незалежними від будь-якої політичної та економічної влади.

2. Процеси навчання і досліджень в університетах повинні бути нероздільні, щоб навчання не відставало від суспільних потреб, що змінюються, і прогресу наукових знань.

3. Свобода досліджень і навчання є основним принципом існування університету; і уряди, і університети, в межах своєї компетенції, повинні забезпечувати дотримання цього фундаментального принципу. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритими для діалогу, університет є ідеальним місцем спілкування професорів, готових до передачі своїх знань та добре забезпечених всім необхідним для цього, і студентів, що здатні і прагнуть збагатити свій розум цими знаннями.

4. Університет є довіреною особою європейських гуманістичних традицій, його постійною турботою є примноження знань. Для втілення свого призначення він, стираючи географічні і політичні бар'єри, підтверджує життєву необхідність для різних культур пізнавати одна одну і впливати одна на одну.

У Хартії сформульовано наступні засоби втілення в життя фундаментальних принципів:

1. Щоб зберегти свободу в дослідженнях і навчанні, способи реалізації цієї свободи повинні бути доступні всім членам університетського співтовариства.

2. Підбір викладачів і регулювання їх статусу повинні відповідати принципу нероздільності досліджень і навчання.

3. Кожний університет повинен, з урахуванням конкретних обставин, забезпечувати захист свобод студентів; студентів повинні влаштовувати умови, в яких вони розвивають свою культуру і навчаються, що і є їх головною метою.

4. Університети, особливо в Європі, вважають взаємний обмін інформацією і документацією, спільні проекти з метою розвитку освіти важливими чинниками постійного прогресу знань.

Лісабонська конвенція

Сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

Сорбонська декларація

У «Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти» міністри чотирьох провідних країн ЄС заявили, що Європа «вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар’єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю».

Болонська декларація «The European Higher Education Area»

Декларація, яка була проголошена і підписана міністрами освіти у Болоньї, започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, утвердження, консолідації) європейського простору вищої освіти.

Проголошено цілі, які мають бути досягнуті в межах пертого десятиліття XXI сторіччя:

ü Прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкуренто спроможності європейської вищої освіти.

ü Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах (undergraduate and graduate). Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу три валістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинен відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступенем магістра і/або ступенем доктора, як в багатьох європейських країнах.

ü Запровадження системи кредитів – подібної до ECTS системи – як засобу підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними Університетами.

ü Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

- студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

- викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без обмеження своїх законних прав.

ü Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.

ü Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності та інтегрованих програм навчання і досліджень.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 126; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!