Ефективність роботи мастильного матеріалу визначається також конструктивними особливостями вузла тертя (типом, розміром, характером, руху поверхонь тертя тощо).

Кількість виготовлених мастил відносно невелика – при­близно 5% від виготовлення всіх мастильних матеріалів. Об’єм та споживання мастил, темпи їх виробництва за останні роки стабілізувалися на одному рівні, не дивлячись на стрімкий ріст кількості транспортних засобів, сільськогоспо-дарських машин верстатного обладнання та інших видів техніки. Більш того, в останні роки намічається тенденція до зменшення виробництва мастил. Це пояснюється покращенням їх якості, виробництвом та використанням довгопрацюючих та “вічних мастил”. До та­ких мастил відносяться, перед усім багато цільові високоефек­тивні литтєві та комплексні кальцієві мастила. Використання високоякісних мастил у замкнутих вузлах тертя автомобілів у 5-10 разів збільшує пробіг без заміни мастила. Ефективність використання залежить не тільки від вірного вибору сорту мастила та і від високої культури використання мастила та зразкової організації мастильного господарства.

Пластичні мастила представляють собою мазеподібні про­дукти частіше від світло-жовтого до темно-коричневого кольо­ру, іноді чорні (графітні) або кольорові (№158 – синя). Вони повинні бути однорідними по складу, без комків, абразивних домішок та води, мати високу стабільність, тобто не розшарову­ватися на складники. Якщо при зберіганні виникло розшарову­вання, то необхідно злити масло яке відокремилось, зняти верх­ній шар мастила який окислився і використовувати тільки зали­шену частину.

На формування структурного каркаса впливають тип та концентрація загусника, склад та властивості дисперсного сере­довища, вміст ПАВ, технологія виготовлення мастила. Висока степінь структурування дисперсної фази дає мастилам твердоподібний стан та пластичність. При відсутності навантаження мастила ведуть себе подібно твердим тілам. Під дією дуже малих навантажень структурний каркас руйнується, мастило набуває в’язкотекучий рідкий стан. Важливою особливістю є зворотність процесу руйнування структурного каркаса. При знятті навантаження мастило знову придбає властивість твер­дого тіла. Властивість відновлення структури каркаса при знятті навантаження в період відпочинку мастила називається явищем тиксотропії. Тиксотропне перетворення мастила із пластичного стану у в’язкотекучий і зворотнє забезпечує перевагу застосу­вання мастил перед рідкими і твердими мастильними матеріа­лами.

Далеко не всі мила можуть служити в якості загусника мастил. Існують вуглеводні, бентитові, селикагелеєві мастила та ін. В них загусниками являються тверді вуглеводні та неорга­нічні речовини. Це так звані немильні мастила.

Частинки загусника, які створюють структурний каркас, мають дуже малі розміри (0,1-1,0 мкм і більше) та форму ниток, маленьких кульок, стрічок, голок, відростків кристалів і т.д. Чим більша анізотропія (відношення довжини та ширини) частинок загусника, тим більш міцну структуру вони утворю­ють. В мастилах вміст загусника складає 10-20%. Більш поширеними загусниками являються металічні мила високомо- лекулярних кислот або металічні мила природних жирів. Це так звані мильні мастила.

Перевага мастил перед маслами являється у здатності утримуватись в негерметизованих вузлах тертя, кращі мастильні якості, більш високі захисні якості, висока економічність використання. Мастила використовуються там, де не має змоги використовувати рідкі масла. Недолік мастил – це погана охоло­джуюча здатність деталей тертя, відсутність виносу продуктів зносу із зони тертя, складність подачі до вузла тертя та деякі інші.

Відрізняючою особливістю мастил від масел – це існуван­ня межі міцності у пластичних матеріалів, залежність їх в’язко­сті від температури та швидкості деформації або зсуву, оберненість процесу руйнування структурного каркасу. Це робить їх іноді єдиним, незамінним мастильним матеріалом в окремих вузлах тертя.

Пластичні мастильні матеріали належать до особливої групи мастильних матеріалів. Вони являють собою складні ко­лоїдні системи, які представляють собою високоструктуровані тиксотропні дисперсії твердих загустювачів в рідкому середо­вищі.

Пластичні мастила за властивостями займають проміжне положення між твердими мастильними матеріалами та рідкими маслами. В найпростішому випадку будь яке пластичне мастило складається з двох складників: масляної основи (мінерального, синтетичного, рослинного або іншого масла) та твердого загусника (мильного або немильного). Сучасні мастила звичай­но містять стабілізатор структури і присадки, нерідко ще різноманітні наповнювачі (графіт, дисульфід молібдену, порошкоподібні метали або їх оксиди та ін.). Загусник утворює твердий структурний каркас, усередині якого міститься – масло (рис. 2.12). Тому такі мастила називаються структурованими системами. Мастила, до складу яких входять м’які метали або їх оксиди називаються плакучими, наприклад, ЛСЦ-15(з оксидом цинку). Від роду загусника залежать основні властивості мастил: межа міцності, вологостійкості та ін. Низькотемпературні властивості мастил забезпечуються головним чином масляною основою.

Рис. 2.12. Електронні мікро фотокартки (×15000) структури

комплексних кальцієвих мастил виготовлених на стеариновій (а) та

синтетичних жирових кислотах (б)

Процес виробництва складний і складається із наступних стадій: підготовки сировини підготовки загусника термомеха­нічного диспергування загусника (варення мастила), охолоджен­ня розплаву оздоблювальних процесів приготування загусника являє собою однією із основних операцій виробництва мильних мастил. Ця стадія вимагає старанного дозування компонентів та суворої послідовності їх завантаження. Приготування мила – хімічний процес, який може продовжуватися дуже довго – до 30 г. На стадії охолодження розплаву загусника в маслі формується структурний каркас мастила. Розміри та форми частинок загу­сника залежить від умов кристалізації, початкової температури охолодження та швидкості охолодження, гомогенізації (механіч­ної обробки), фільтрування, Деаерація (видалення повітря), відноситься до оздоблювальних робіт і потрібна для отримання однорідних і тиксотропних мастил, тобто здатних при кожному їх руйнуванню багаторазово відновлюватися. Всі оздоблювальні операції для одного мастила використовуються рідко. Розфа­совка мастил здійснюється в тару місткістю від 30 г (тюбик) до 200 кг (бочка).

Мастильні матеріали незалежні від умов використання і призначення повинні задовольняти наступним вимогам:

- надійно виконати свої функції (перед усім зменшувати тертя і знос) в широкому діапазоні температур, навантажень, швидкостей переміщення;

- в мінімальній степені змінювати властивості при зов­нішніх діяннях в умовах зберігання та використання;

- робити мінімальні діяння на контактуючі з ними мате­ріали;

- мати хороші екологічні властивості (мінімальне діяння на зовнішнє середовище, пожежо- та вибухобезпечність, здат­ність до багатократної регенерації та ін.)

6.2. Методи оцінки основних показників та властивостей пластичних матеріалів

При підборі мастил необхідно враховувати їх експлуа­таційні власти-вості. До найбільш важливих властивостей відно­сяться: межа міцності, в’язкість, механічна стабільність – тиксотропні властивості, тобто власти-вості, які характеризують структурно-механічні (реологічні) властивості мастил; стабіль­ність мастил (термічна, колоїдна, хімічна, радіаційна, випаро­вування); стійкість до зовнішніх впливів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 75; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!