Зберігання речей у готелі

Перевезення

Зберігання речей пасажира під час його

Зберігання речей у гардеробі організації

Діяльність публічних установ пов'язана із необхідністю збері­гання верхнього одягу їх відвідувачів, особливо у холодну пору року. У зв'язку з цим в організаціях створюються гардероби - спеціально обладнані, огороджені місця для зберігання верхнього одягу та ін­ших речей відвідувачів і працівників організації¹.

На зберігання в гардеробі поширюються загальні положення про послуги (гл. 63 ЦК України) і про зберігання (§ 1 гл. 66 ЦК України).

Договір зберігання речей у гардеробі має такі характерні ознаки:

1) він, зазвичай, є безвідплатним, хоча може бути й відплат-ним (ч. 1 ст. 973 ЦК України). Плата за цим договором може бути встановлена лише тоді, коли це спеціально встановлено домовленістю сторін або про це спеціально вказується при пе­редачі речі на зберігання;

2) зберігачем речі є організація (юридична особа), при якій ство­рено гардероб (заклади культури, освіти, охорони здоров'я тощо);

3) поклажодавцем може бути тільки фізична особа;

4) предметом зберігання може бути верхній одяг, головні убори, а в окремих спеціально обумовлених випадках також інші речі фізичних осіб (наприклад, сумки, портфелі, пакети);

5) цей договір оформлюється видачею номерного жетона чи ін­шого легітимаційного знаку;

6) зберігач речі, зданої до гардеробу, зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів щодо забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 973 ЦК України).

Одним із обов'язків перевізника за договором перевезення паса­жира і багажу є забезпечення схоронності валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які він перево-

див.: Науково-практичішрі коментар Цивільного кодексу України: У 2-х ^т- / За відп. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - т. 2. - С. 610.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

зить у відведеному місці (ст. 974 ЦК України). У зв'язку з цим як окремий різновид зберігання виділяють зберігання речей пасажира під час його перевезення.

Обов'язок перевізника забезпечити речей пасажира виникає не в силу окремого договору зберігання, а за договором перевезення па­сажира і багажу, тому цей вид зберігання поєднує в собі ознаки до­говору зберігання і договору перевезення пасажира і багажу.

Сторонами цього договору виступають перевізник, який діє як зберігач, і пасажир, який виступає як поклажодавець.

Предметом такого виду зберігання є речі пасажира, що здають­ся у спеціально відведені для цього місця - так звані багажні від­ділення. Щодо ручної поклажі, яка слідує разом із пасажиром, то перевізник не відповідає за її збереження, оскільки під час переве­зення зазначені речі знаходяться під охороною пасажира. Про це прямо вказується в правилах перевезення пасажирів і багажу окре­мими видами транспорту, що затверджуються Міністерством транс­порту України.

Предметом зберігання при перевезенні не можуть бути дорого­цінності та гроші.

Зберігання речей пасажира пов'язано із їх переміщенням, тому здійснюється відплатно. Проте пасажир сплачує лише провізну плату, в яку входить плата за зберігання.

Передача речі перевізникові посвідчується багажною квитан­цією або іншим документом встановленої форми, що видається пере­візником.

У разі втрати, пошкодження або знищення речей, переданих на зберігання перевізнику, останній несе відповідальність відповідно до транспортних кодексів (статутів). Так, згідно ст. 93 Повітряного кодексу (ПК) України за втрату, нестачу або пошкодження ванта­жу, багажу або речей, які є у пасажира, перевізник несе відповідаль­ність у такому розмірі:

1) за втрату чи нестачу вантажу або багажу, прийнятого для пере­везення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості;

2) за втрату, пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення без оголошеної цінності, а також

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

речей, які є у пасажира, - в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої влади за погодженням з Міністерством фінансів України від­повідно до меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна. Законодавство може передбачати обов'язок перевізника застра­хувати свою відповідальність перед пасажиром за втрату, пошко­дження або нестачу переданного на зберігання багажу (наприклад, ст. 103 ПК України).

Збереження речей у готелі є одним із видів готельних послуг, що надаються споживачу при розміщенні та проживанні в готелі.

Правове регулювання відносин щодо зберігання речей у готелях здійснюється, в першу чергу, ст. 975 ЦК України та Правилами ко­ристування готелями й аналогічними засобами розміщення та на­дання готельних послуг, затвердженими наказом Державної тури­стичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19 (далі - Правила користування готелями). На ці правовідносини поширюється та­кож дія Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991р.

Цей договір є двостороннім, реальним (набуває чинності з мо­менту вселення в готель) та відплатним (оплата за збереження вхо­дить у вартість основних готельних послуг).

Сторонами договору зберігання речей у готелі є готель, який виступає як зберігач, і споживач, який є поклажодавцем.

Готель - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається з номерів, надає готельні послуги, які не обмежуються щоденним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат та санвузлів (п. 1.3 Правил користування готелями).

Споживачем може бути тільки фізична особа, яка розміщується в готелі шляхом надання їй номера (місця) для тимчасового про­живання.

Предметом зберігання є речі, внесені до готелю споживачем, який проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до го-

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

телю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для споживача приміщенні (номері, місці тощо). Вихо­дячи з цього, предметом зберігання за цим договором може бути, зокрема річ, яка не вибуває із-під володіння споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 975 ЦК України та п. 4.11 Правил кори­стування готелями готель відповідає за схоронність таких речей. Проте готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цін­них паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання, тобто передані адміністратору готелю під опис для поміщення у сейф чи камеру схову готелю. Окрема пере­дача грошей та інших цінностей на зберігання готелю оформлюється видачею відповідної квитанції, жетона або іншого легітимаційного знаку.

У разі втрати чи пошкодження речі споживач зобов'язаний негайно повідомити про це готель. Законодавець не уточнює понят­тя негайно, проте з цього приводу діє правило, за яким якщо до закінчення строку проживання споживач не пред'явив свої вимоги до готелю, вважається, що його речі не були втрачені чи пошко­джені (ч. З ст. 975 ЦК України). Таким чином, споживач може зая­вити про втрату чи пошкодження речі, що знаходилась в готелі, до моменту виселення з готелю.

Правила користування готелями зобов'язують готель у разі ви­явлення забутих речей негайно повідомити про це власника речей (за умови, що їх власник відомий). Забуті речі зберігаються у готелі протягом шести місяців, після чого передаються у відповідні дер­жавні органи для реалізації або знищуються, про що складається акт установленої форми.

Готель відповідно до чинного законодавства України несе відпові­дальність за шкоду, заподіяну майну споживача, що виникла в зв'язку з недоліками при наданні послуг. Порядок і обсяг відшко­дування визначаються відповідно до загальних положень про відпо­відальність за договором зберігання.

Положення ст. 975 ЦК України застосовуються і до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

2.8. Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр)

Одним із способів (видів) забезпечення правильного вирішення спору з приводу конкретної речі є передання цієї речі на зберігання іншим особам. Передача речі, яка є предметом спору, на зберігання третій особі була відома ще за часів римського приватного права і отримала назву секвестр¹.

Цей вид зберігання передбачається цивільним законодавством багатьох країн світу, проте для цивільного законодавства України він є новим. Крім того, такий різновид зберігання виступає одним із способів забезпечення позову в цивільному процесі (ст. 152 ЦПК України від 18 березня 2004 р.). Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передбачає можливість передачі майна, на яке накладено арешт, на зберігання стороннім особам.

Договір щодо зберігання речей, які є предметом спору, призна­чений захистити інтереси тієї особи, яка буде визнана законним володільцем чи власником речі, і отримає право претендувати на її отримання.

Зберігачем за цим договором може бути фізична або юридична особа, яка погоджена усіма сторонами спору, визначена судом або державним виконавцем. Однак ним не може бути учасник відповід­ного спору, тобто зберігач має бути незацікавленою у вирішенні спо­ру особою.

Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 976 ЦК України). Так, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Положення про порядок і умови зберігання цін­них паперів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. № 489, відповідальне зберігання цінних паперів, що випущені в доку­ментарній формі, на які накладено арешт і які підлягають обов'яз­ковому вилученню, здійснюється територіальними управліннями Національного банку України на підставі письмової угоди, укла­деної з районним, міським (міст обласного значення), районним у

'Секвестр (від лат. 8е^ие8І^ит) - заборона чи обмеження права користу­вання будь-яким майном за розпорядженням органів державної влади (Див.: Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. - К.: Наук, думка, 2000. - С. 516).

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

місті відділом державної виконавчої служби, що знаходиться в ме­жах цього регіону.

Предметом цього договору може бути будь-яка річ. Як вказу­ється в спеціальній літературі, предметом такого зберігання можуть бути не лише рухомі речі, а й нерухомі, що за загальним правилом не притаманно договорам зберігання'.

Особливості укладання договору зберігання речі, що є предметом спору, полягають в тому, що цей договір може бути укладений:

1) шляхом волевиявлення осіб, між якими виник спір (добро­вільний секвестр);

2) за ухвалою суду (судовий секвестр);

3) постановою державного виконавця (виконавчий секвестр).
Секвестр може бути відплатним і безвідплатним, що впливає

на права та обов'язки сторін цього договору та їх відповідальність за його невиконання чи неналежне виконання, які визначаються за загальними положеннями про договори про надання послуг і збері­гання.

За загальним правилом зберігай має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір (ч. 2 ст. 976, ч. 5 ст. 626 ЦК України). Якщо секвестр здійснюється на безоплатній основі, про це має бути зазначено в договорі.

Закон України "Про виконавче провадження" (ст. 58) передба­чає, що особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. ЦК Укра­їни такого правила не передбачає, тому користування предметом добровільного і судового секвестру заборонено (ст. 944 ЦК України).

Зберігач зобов'язується повернути річ, яка є предметом спору, особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх сторін, між: якими виник спір, а в разі зберігання речі, на яку було накла­дено арешт державним виконавцем, припинення зберігання здійс­нюється за постановою державного виконавця.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 104; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!