Список рекомендованої літератури

6 6

6 2

6 1

6 0

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Постачальник - особа, яка здійснює продаж споживачам енер­гетичних та інших ресурсів.

Споживачем (абонентом) може виступати юридична або фізич­на особа. Фізичні особи, як правило, укладають договір постачання енергетичними та іншими ресурсами з метою їх одержання для по­бутового споживання. Однак договором може бути передбачене ви­користання даних ресурсів і для забезпечення підприємницької ді­яльності.

До істотних умов даного договору належать умови щодо пред­мета договору, кількості, якості енергетичних та інших ресурсів, строку дії договору та ціни.

Предметом договору є енергетичні або інші ресурси, що нада­ються споживачеві (абонентові). Дані ресурси як товарна продукція відрізняються тим, що саме їх існування проявляється в споживан­ні, витраті.

Загальна кількість енергетичних та інших ресурсів, що поста­чальник зобов'язаний надавати споживачеві (абонентові), визна­чається за погодженням сторін. Сторони можуть встановити кіль­кість ресурсів не лише на строк дії договору, а й визначити їх місячну та, навіть, добову норму.

Коли споживачем (абонентом) за договором постачання енерге­тичними та іншими ресурсами виступає фізична особа, яка викори­стовує їх для побутового споживання: вона вправі використати дані ресурси в необхідній їй кількості з оплатою відповідно до фактич­ного споживання, що встановлюється за показниками лічильника.

Показники якості енергетичних та інших ресурсів узгоджу­ються сторонами на підставі державних стандартів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтри­мання яких є обов'язком для сторін договору (ч. З ст. 276 ГК Укра­їни). Наприклад, якість електричної енергії визначається, голов­ним чином, двома показниками - напругою і частотою струму.

Розрахунки за даними договорами проводяться на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Строки постачання енергетичних та інших ресурсів встанов­люються сторонами в договорі, виходячи, як правило, з необхід­ності забезпечення їх ритмічного та безперебійного надходження споживачу (абоненту) (ч. 4 ст. 276 ГК України).

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

На відміну від інших договорів купівлі-продажу, що передбачають обов'язок покупця прийняти товар, за договором постачання енерге­тичними та іншими ресурсами на споживача (абонента) не покладається обов'язку одержати певну кількість енергетичних або інших ресурсів; водночас абонент зобов'язаний дотримуватися передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів, забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Нарешті, для цього договору не характерні такі атрибути багатьох договорів ку­півлі-продажу, як гарантійний строк і строк придатності товару, комп­лектність товару, тара й упаковка тощо.

Права та обов'язки сторін за договором постачання енерге­тичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Основний обов'язок постачальника полягає в тому, щоб надавати абонентові енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, через приєднану мережу (ч. 1 ст. 714 ЦК України).

Постачання ресурсів означає в цьому випадку надання спожи­вачеві (абонентові) можливості одержувати з мережі енергетичні та інші ресурси в обумовленій кількості й зазначеної в договорі якості. Дані ресурси надходять до мережі споживача (абонента) і він вико­ристовує їх за необхідністю. З моменту надходження енергетичних та інших ресурсів з мережі постачальника до мережі споживача (або­нента) вони вважаються переданими абонентові й ризик їх випад­кового витоку або інших втрат покладається на нього. Момент над­ходження ресурсів до мережі споживача (абонента) фіксується приладами обліку, що, як правило, встановлюються на межі його мережі й мережі постачальника.

Виконання постачальником обов'язку надання ресурсів спожи­вачеві (абонентові) полягає в забезпеченні наявності ресурсів у ме­режі в будь-який час та дотриманні певного режиму, основними принципами якого є безперебійність, безперервність, якість. Основними обов'язками споживача (абонента) є: 1) оплата вартості прийнятих ним ресурсів. Оплата енерге­тичних та інших ресурсів, що відпускаються, здійснюєть­ся, як правило, у формі попередньої оплати. За погоджен­ням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущені енергетичні та інші ресурси (ч. 7 ст. 276 ГК України);

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

2) дотримання передбаченого договором режиму використання енергетичних та інших ресурсів. Як правило, він встанов­люється в договорах зі споживачами (абонентами), які вико­ристовують ресурси з метою забезпечення виробничої або ін­шої аналогічної діяльності. Поняття "режим" охоплює в цьому випадку дотримання певного порядку споживання по годинах, днях, тижнях, змінах тощо;

3) забезпечення безпечної експлуатації енергетичного та іншого обладна

Споживач (абонент) також зобов'язаний негайно повідомляти постачальника про аварії, пожежі, несправності приладів обліку ресурсів й про інші порушення, що виникають при користуванні енергетичними та іншими ресурсами. Надзвичайна важливість даного обов'язку обумовлена властивостями ресурсів як продукції, використання якої пов'язане з небезпекою.

Відповідальність сторін за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу встановлюється законом або договором.

Зокрема, споживач (абонент) несе відповідальність за:

1) прострочення терміну внесення платежів;

2) порушення правил користування енергетичними та іншими ресурсами;

3) споживання ресурсів без приладів обліку;

4) пошкодження приладу обліку тощо.

На постачальника відповідальність покладається у разі:

1) переривання постачання енергетичними та іншими ресурса­ми з його вини;

2) відпуску енергетичних та інших ресурсів, параметри якості яких не відповідають показникам, зазначеним у договорі;

3) порушення прав споживачів (наприклад, відмова споживачеві в реалізації його прав, надання послуг, що за якістю не відпо­відають вимогам нормативно-технічних документів, відмова у наданні необхідної та достовірної інформації, ухилення від перевірки якості енергетичних та інших ресурсів) тощо.

Постачальник не несе відповідальності за тимчасове припи­нення постачання енергетичними та іншими ресурсами, постачання енергетичними та іншими ресурсами, параметри якості яких не

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

відповідають показникам, зазначеним у договорі, або за шкоду, за­подіяну споживачу (абоненту), якщо доведе, що вони виникли не з його вини, а внаслідок дії обставин непереборної сили або з вини споживача (абонента).

Крім того, постачальник не несе відповідальності за майнову шкоду, заподіяну споживачу (абоненту) або третім особам внаслідок припинення або обмеження постачання енергетичними та іншими ресурсами, здійсненого у встановленому порядку.

Список рекомендованої літератури

1. Блинкова Е.В. Конклюдентньїе деяния как форма заключения договоров снабжения товарами через присоединенную сеть // Юрист. - 2004. - № 10. - С. 13-16.

2. Гуйван П. Особенности сделок знергоснабжения и их место в системе договоров // Предпринимательство, хозяйство и право. -2000.-№ 2.-С. 13-16.

3. Керефова Б.Б. Особенности заключения и расторжения договора знергоснабжения // Право и зкономика. - 2004. - № 8. - С. 26-29.

4. Особливості діяльності енергетичних компаній та державне регулювання тарифів на електричну і теплову енергію / За ред. В.І. Пили, О.С. Чмир. - К.: ФАДА ЛТД, 2002. - 94 с.

§ 6. Договір міни

Поняття та загальна характеристика договору міни. Міна вва­жається одним із найдавніших цивільно-правових договорів. До появи купівлі-продажу, коли обіг товарів відбувався у формі обміну речі на річ, міна була основним контрактом, що укладався за часів римського цивільного права. З часом її майже повністю витіснила купівля-продаж, проте і міна, незважаючи на значне обмеження, зберегла свою життєздатність до наших часів.

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.

Договір міни є консенсуальним (вважається укладеним з момен­ту досягнення домовленостей сторонами за всіма істотними

6 5

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

умовами), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони договору), відплатним (обов'язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічні дії: так, продавець (покупець) зобов'язаний передати один товар, а по­купець (продавець) взамін нього - інший) та каузальним (мета укла­дання договору міни чітко зрозуміла — набуття права власності на річ).

Відповідно до ст. 716 ЦК України до договору міни застосо­вуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті даного зобов'язання.

Поширення на відносини міни більшості норм ЦК України, що регулюють купівлю-продаж, свідчить про подібну правову природу цих договорів. Проте слід враховувати той факт, що норми ЦК Ук­раїни, які стосуються договору купівлі-продажу, застосовуються до договору міни тільки в частині загальних положень. Правила ку­півлі-продажу, що не властиві договору міни або суперечать його змісту, зокрема правила про сплату за куплену річ певної грошової суми, до договору міни не застосовуються.

Окрім положень про купівлю-продаж, правове регулювання дого­вору міни може здійснюватися на основі норм, що регулюють дого­вори поставки та контрактації, основною метою яких є набуття пра­ва власності на майно. А з урахуванням того факту, що міна може опосередковувати не тільки обмін товарами, але й обмін майна на роботи (послуги), не викликає сумнівів законність застосування до договору міни правил щодо договору підряду, договору про надання послуг та інших подібних договорів.

Водночас не застосовуються норми про договір міни до подібних, на перший погляд, відносин обміну. Так, не є договором міни право-чини про обмін фізичними особами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, оскільки в цьому випадку не відбувається зміни власників. Не можна вважати договором міни й обмін не­доброякісних промислових товарів, придбаних фізичними особами в роздрібній торговельній мережі: це право покупців є одним з еле­ментів змісту самого договору купівлі-продажу.

Сторонами договору міни є покупець та продавець - фізичні та юридичні особи, які є власниками обмінюваного майна (якщо про-

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

давець товару не є його власником, то покупець набуває право влас­ності лише у випадку, коли власник не має права вимагати його повернення). Держава не може бути стороною договору міни, оскіль­ки натуральний обмін товарами суперечить основним принципам бюджетного устрою держави.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Предметом договору міни є товари (речі, майнові та особисті немайнові права, призначені для продажу), роботи (діяльність, ре­зультати якої мають матеріальний вираз і можуть бути реалізовані для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб) та послуги (діяльність, результати якої не мають, як правило, матеріального виразу, а реалізуються і споживаються в процесі здійснення самої діяльності).

При цьому, якщо предметом договору міни є товари, відповідно до ст. 716, ч. 1 ст. 656 ЦК України вони мають бути в наявності у продавця на момент укладення договору або бути створеними (прид­баними, набутими) продавцем у майбутньому.

Товари, послуги та роботи, що становлять предмет договору мі­ни, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, повинні бути рівноцінними. В іншому разі договором міни може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Свої особливості має визначення моменту набуття права влас­ності на отримані за договором міни товари.

За загальним правилом, право власності у набувача майна за до­говором виникає з моменту передання майна (ст. 334 ЦК України).

Визначення моменту набуття права власності на майно має ве­лике юридичне значення, адже саме з цього моменту власник майна може ним розпоряджатися (ст. 319 ЦК України), несе тягар його утримання (ст. 322 ЦК України) та ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) (ст. 323 ЦК України) тощо.

Особливість виникнення права власності на обмінювані товари за договором міни полягає в тому, що воно переходить до сторін од­ночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

ст. 715 ЦК України). Тобто ЦК України передбачає одночасність виникнення права власності на обмінювані товари в обох сторін піс­ля останньої за часом передачі товару, незалежно від того, хто отри­мав товар у своє розпорядження раніше.

В юридичній літературі була висловлена думка щодо суттєвого недоліку цієї правової конструкції. Так, одна із сторін договору міни, отримавши майно від іншої сторони і зловживаючи своїми права­ми, має можливість затягнути передання свого власного майна і, як наслідок, "відтягнути" момент виникнення права власності на предмет договору міни у обох сторін. А у випадку знищення чи по­шкодження отриманого такою стороною майна стверджуватиме, що всі ризики повинен нести власник майна, тобто інша сторона дого­вору, яка діяла добросовісно¹. Враховуючи викладене, з метою за­хисту матеріально-правових інтересів сторін договору міни доціль­ним видається, дублюючи ч. 1 ст. 668 ЦК України, нормативно закріпити положення про те, що ризик випадкового знищення чи пошкодження речі переходить до набувача майна за договором міни з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено дого­вором або законом.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 334 ЦК України певними особли­востями характеризується момент виникнення права власності на майно за договором міни, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Так, право власності на майно за дого­вором міни, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання за­конної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо ж договір міни підлягає державній ре­єстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої ре­єстрації.

Цивільне законодавство не містить спеціальних норм щодо фор­ми договору міни. Таким чином, договір міни може бути укладений в будь-якій формі, яка не заборонена законом, з урахуванням за­гальних правил щодо форми правочинів, визначених статтями 205-210 ЦК України.

¹ Див.: Простибоженко О. Договір міни. - К.: Видавець ФурсаС.Я., 2005. - С. 59.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Водночас, застосування аналогічних правових норм, що регулю­ють відносини купівлі-продажу, до форми договору міни, дозволяє зробити висновок, що договір міни земельної ділянки, єдиного май­нового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого неру­хомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріаль­ному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК України).

Права та обов'язки сторін за договором міни. Враховуючи взаємність цього договору (обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої), а також подвійний правовий статус кожної його сторони (сторона договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін), на­ведемо приблизний перелік лише обов'язків контрагентів договору міни.

Продавець зобов' язаний:

1) передати покупцеві товар у кількості, якості, асортименті та комплектності, визначених договором міни;

2) одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із това­ром відповідно до договору або актів цивільного законодав­ства;

3) попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що передається за договором міни;

4) зберігати товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару;

5) забрати товар, не прийнятий покупцем, або розпорядитися ним в розумний строк тощо.

Покупець зобов'язаний:

1) прийняти товар, переданий продавцем;

2) доплатити за прийнятий товар більшої вартості, ніж той, що передається ним продавцеві, якщо інше не встановлено дого­вором;

3) повідомити продавця про порушення умов договору міни що­до кількості, якості, асортименту товару тощо, у строк, вста­новлений договором або актами цивільного законодавства;

4) забезпечити схоронність товару у разі відмови від його прий­няття, негайно повідомивши про це продавця.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Розірвання, зміна договору міни, визнання його недійсним. За

загальним правилом зміна або розірвання договору міни допуска­ється лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. На вимогу однієї із сторін договір міни може бути змі­нено або розірвано за рішенням суду у разі істотного порушення дого­вору другою стороною (частини 1, 2 ст. 651 ЦК України).

Правовими наслідками зміни договору міни є зміна зобов'язань сторін відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору міни зобов'язання його сторін припиняються. При цьому сторони не мають права ви­магати повернення того, що було виконане ними за договором до моменту його зміни чи розірвання, якщо інше не встановлено дого­вором або законом (частини 1,2,4 ст. 653 ЦК України).

Договір міни може бути визнаний недійсним (нікчемним або оспорюваним) у разі, якщо він порушує загальні вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У такому випадку відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання договору міни, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зовнішньоекономічний бартер. Відповідно до положень ЦК Ук­раїни поняття "міни" та "бартеру" є тотожними. Проте, незважа­ючи на таку позицію законодавця, правове регулювання бартерних операцій, зокрема у галузі зовнішньоекономічної діяльності, має низку особливостей, визначених Законом України "Про регулюван­ня товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоеконо­мічної діяльності" від 23 грудня 1998 р.

Відповідно до ст. 1 названого Закону товарообмінна (бартер­на) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним до­говором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає зба­лансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівко­вій або безготівковій формі.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" передбачає оцін­ку товарів за бартерними договорами з метою створення умов для забезпечення еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санк­цій.

Умовою еквівалентності обміну за бартерним договором є обмін товарами (роботами, послугами) за цінами, що визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факто­рів, які діють на відповідних ринках на час укладення бартерних договорів.

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформ­лення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг - дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення ви­візної вантажної митної декларації (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зов­нішньоекономічної діяльності").

Перевищення встановлених строків ввезення товарів (виконан­ня робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними догово­рами, допускається у випадках, встановлених законом.

Порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України встановлених законом строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ. ДОГОВІРНІ ТА НЕДОГОВ1РНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

% вартості неодержаних товарів (робіт, послуг). При цьому загаль­ний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборго­ваності.

Якщо ж заборгованість за бартерним договором виникла через обставини непереборної сили або форс-мажору, передбачені Зако­ном України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) опера­цій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", строки зупиняються і пеня за їх порушення протягом дії цих обставин не стягується.

1. Захарьина А.В. Договор меньї: Практ. пособие. - М.: ДИС, 2004.- 128 с.

2. Ляско А.К. Бартер: Теория и практика. - М.: ЗАО "Финстатин-форм", 2001.-93 с.

3. Простибоженко О. Договір міни. - К.: Видавець Фурса С.Я., 2005.- 124 с.

4. Старцева М.В. Теоретические и практические аспектьі примє-нения законодательства, регулирующего отношения по договору меньї: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. - М., 2003. - 26 с.

ГЛАВА 2. ДОГОВІР ДАРУВАННЯ

§ 1. Загальні положення про договір дарування

Поняття та загальна характеристика договору дарування. Відчу­ження майна не завжди відбувається на платних засадах. Відносини, що виникають при безоплатному переданні майна у власність іншій особі, опосередковуються, зокрема, договором дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаро­вуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Законодавець виділяє кілька видів договору дарування:

1) договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбут­ньому (ст. 723, 724 ЦК України);

2) договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725, 726 ЦК України);

3) договір про пожертву (ст. 729, 730 ЦК України).

За своїми юридичними ознаками договір дарування & реальним (крім такого його виду як договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому), оскільки права та обов'язки виникають у сторін з моменту прийняття дарунка обдаровуваним, двостороннім (обов'язки покладаються на обох сторін) і безвідплатним (немає зустрічного задоволення з боку обдаровуваного).

Двосторонній характер цього договору має свої особливості, ос­кільки обов'язки у дарувальника, за винятком договору дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи та договору про пожертву, виникають лише у випадку наявності у дарунка пев­них недоліків або особливих властивостей, які можуть бути небез­печними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб. У обдаровуваного ж обов'язок виникне лише у разі пред'яв­лення дарувальником вимоги про розірвання договору. Отже, ви­ходить, що в деяких випадках за цим договором може взагалі не виникати обов'язків у його сторін. Але оскільки у цьому параграфі характеризуються всі договори дарування у сукупності, а зазначені обов'язки у сторін можуть виникнути, то і договір дарування слід вважати двостороннім.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 63; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!