ТЕМА 2.1. Ресурсно- трудовий потенціал економіки України 1 страница

РОЗДІЛ ІІ Економіка України як цілісна соціально-економічна система

Запитання й завдання

1. Що таке регіональна політика?

2. Що є об’єктами, і суб’єктами регіональної політики?

3. Які головні завдання регіональної політики на сучасному етапі розвитку й реформування економіки України?

4. Що таке державні регіональні програми і для чого вони розробляються?

5. Які цілі переслідуються при створені ВЕЗ?

6. Назвіть основні форми ВЕЗ і покажіть специфіку кожної з них.

7. Які найбільш характерні регіональні проблеми в Україні потребують невідкладного вирішення?

2.1.1. Народонаселення та його роль у розвитку та територіальній організації народного господарства.

2.1.2. Демографічна характеристика населення в Україні.

2.1.3. Соціальна структура населення, його національний склад.

2.1.4. Рівень життя.

2.1.5. Трудові ресурси та трудоресурсна ситуація.

2.1.6. Ринок праці та регіональні ринки праці.

2.1.7 Розселення населення.

Рекомендована література: 5, 6, 12,13,14, 15, 16, 20, 27, 36, 37, 38, 42, 50, 54, 55, 56, 63, 64, 65, 66, 65, 66, 67, 75.

2.1.1 Розвиток держави неможливий без достатньої кількості населення, наявості його трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої та духовної культури. Народонаселення - сукупність людей, які живуть на всій Землі (людство) або в межах конкретної території, континенту, країни. Найважливішою ознакою, властивою народонаселенню взагалі, є його постійне відновлення через зміну поколінь, що йдуть із життя, новими поколіннями, які народжуються і розвиваються. Другою важливою рисою народонаселення є забезпечення його тривкого існування неперервним виробництвом засобів для життя (продуктів харчування, одежі, жител і необхідних для цього знарядь праці). Третя риса народонаселення – детермінація його розвитку суспільними відносинами. Саме суспільні відносини перетворюють сукупність людей із простої відновлюваної популяції в народонаселення. У міжнародному праві населення визначається як сукупність людей, що перебувають у межах даної держави і належать до її юрисдикції.

Населення є природною основою формування трудових ресурсів – найголовнішого елемента продуктивних сил. Аналізуючи вплив демографічного чинника на розміщення продуктивних сил, слід враховувати, що населення – не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.

2.1.2. Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення ряду економічних показників: забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період, обсягу виробництва товарів народного споживання, обсягу коштів на соціальне забезпечення, розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень, тощо.Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів – найголовнішого елемента продуктивних сил і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма. Країна з великою кількістю населення, як правило, має чималий внутрішній продукт. Так, Індія, що розвивається, перевершує такі високо розвинуті країни, як Бельгія, Швейцарія, Швеція.

У найбільш загальному вигляді населення характеризується при аналізі демографічної ситуації. Демографія – це наука про відтворення населення. Демографічна ситуація відображає основні якісні та кількісні характеристики сучасного стану населення: його чисельність, національний склад, статево - вікову структуру (це склад і співвідношення людей різної статі і різних вікових груп), природний та механічний приріст населення, його щільність, міграції, тривалість життя і т. д.

За чисельністю населення Україна посідає п’яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції). В 1913 році в Україні проживало 35 млн. чол. За матеріалами останнього перепису в Україні проживає 48 млн. 460 тис. чол. Основною причиною збільшення (чи зменшення) чисельності населення є його рух: природний і механічний.

Природний рух населення характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Дані про народжуваність, смертність і природний приріст розраховують на 1000 душ населення, одержуючи відповідні коефіцієнти:

коефіцієнт народжуваності - ;

коефіцієнт смертності – ;

коефіцієнт природного приросту - ,

де N – кількість народжених у регіоні (країні) за період Т;

М- кількість померлих;

S– середня кількість мешканців регіону за період Т.

Коефіцієнти природного руху обчислюються у промілле (‰). Загальні коефіцієнти не зовсім точно характеризують демографічний процес, бо не враховують вікову структуру населення. Точніші сумарні коефіцієнти, які показують кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя (умовно від 15 до 50 років).

Одним з показників, що найбільш точно відбивають демографічну ситуацію в країні, є коефіцієнт смертності немовлят, тобто дітей, які померли у віці до одного року в перерахунку на 1000 чоловік. Він найнижчий в економічно розвиненіших країнах.

Україна належить до країн, що характеризуються надзвичайно низькими темпами приросту населення. Демографічна ситуація в Україні в останні роки характеризувалася переходом тривалої й усталеної тенденції скорочення темпів приросту населення (- ‰) в абсолютне зменшення його чисельності. Такий процес зниження природного приросту називається депопуляцією населення. Щоб забезпечити хоча б просте відтворення (тобто нульовий приріст), необхідно, щоб сумарний коефіцієнт (показує кількість дітей, пересічно народжених однією жінкою протягом життя) становив 2,6. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей повинна (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб забезпечувалося просте відтворення населення у країні.

Зниження природного приросту в Україні (Рис.3) спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів.

Рис. 3 Чисельність населення (на 1 січня)

Основна причина від’ємних значень природного руху населення – це переважання кількості померлих над кількістю народжених. За останні 55 років коефіцієнт смертності змінився мало. Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення.

“Старіння»населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.

Найгірша демографічна ситуація в північних і східних областях України (Чернігівській, Сумській, Полтавській, Донецькій, Харківській). Незначний додатній приріст мають Закарпатська, Львівська, Волинська, Івано- Франківська, Чернівецька області.

Чинники, що впливають на відтворення населення:

- статево - вікова структура;

- шлюбність і кількість розлучень;

- соціально-економічні умови (рівень життя, розвиток медицини, зайнятість жінки, релігійність).

Важливим показником демографічної ситуації є середня тривалість життя, тобто кількість років, яку в середньому належить прожити цьому поколінню народжених, якщо припустити, що впродовж життя цього покоління рівень смертності в окремих вікових групах буде такий, як тепер. Для людей, що народилися у 1991 році, очікувана середня тривалість життя становить 71 рік (чоловіків – 66 років, а жінок –75 років). Співвідношення між чисельністю жінок і чоловіків у різних вікових групах відбиває статево - вікова структура населення. Більшість населення України становлять жінки (53%), проте у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. У віковій структурі населення можна виділити три групи:

1) діти і підлітки (0-16 р.);

2) працездатне населення (жінки у віці 16-55 рр., чоловіки 16-60 рр.);

3) люди старшого віку.

Найбільшою є група працездатного населення – 55,4%, але його частка поступово знижується. Найбільша вона в містах в Україні досить швидко йде процес старіння населення. Пенсіонери в цілому по Україні становлять 23% від усього населення, а в сільській місцевості – 29%. Особливо цей процес характерний для областей зі значною кількістю сільського населення (Чернігівська, Вінницька, Черкаська, Житомирська). Найменша питома вага осіб працездатного віку в Чернігівській області (51,3%), найбільша – в Одеській (57,6%).

Процес старіння населення призводить до збільшення кількості утриманців і зростання демографічного навантаження на людей працездатного віку.

Середній вік мешканця України – 36,5 років, але водночас вік міського жителя становить 34,8 років, а селянина – 39,8 років. Наймолодше населення проживає у Закарпатській області – 32,3 роки, а найстаріше – у Вінницькій – 38,9 років.

Залежно від демографічної ситуації у країні здійснюється певна демографічна політика – комплекс соціально - економічних заходів, за допомогою яких держава діє на природний рух населення в потрібному для себе напрямку. Цілі демографічної політики можуть бути діаметрально протилежні. Так, у країнах Європи, Північної Америки, у Японії проводиться політика, скерована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей, і зниження смертності за рахунок покращення соціального забезпечення та медичного обслуговування. У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Пільги надаються сім’ям, які свідомо обмежують кількість дітей.

2.1..3. Соціальна структура населення – це система різноманітних видів спільнот (класових, майнових, професійних) і стійких та впорядкованих зв’язків між ними.

В аналізі соціального складу населення розрізняють основні та неосновні класи, групи та верстви всередині класів, а також прошарки між ними. Одні дослідники визначають соціальну групу, клас на підставі доходу, майнового стану, професії або роду занять, освіти тощо. Інші включають до певного класу, групи тих людей, які самі себе до них зараховують незалежно від соціально - економічних показників, що визначають їхнє соціальне становище.

Основним елементом соціальної структури будь-якого суспільства є проміжні, середні верстви населення. До середнього класу в Україні можна віднести висококваліфікованих робітників, інженерно - технічних працівників, інтелігенцію.

Найбільшу частку в соціальному складі населення України становлять робітники, інженерно - технічна, науково - технічна інтелігенція і селянство. Особливе місце належить бюрократії, представникам торгового капіталу, підприємцям, кооператорам, зайнятим в малих та спільних підприємствах, акціонерних та інших структурах. Велика соціальна група – це інтелігенція та кваліфіковані службовці з фіксованими доходами – лікарі, вчителі, працівники закладів культури, переважна більшість наукових працівників. Окремо виділяють господарських керівників (технократію), політичну еліту і духовенство, представників “тіньового” бізнесу, декласовані елементи (люмпени).

Соціальна структура змінюється за рахунок зміни співвідношення між чисельністю осіб, зайнятих фізичною та розумовою працею, а також змін у професійній структурі населення.

Територіальні відмінності у соціальному складі населення зводяться в основному до співвідношення чисельності робітників, службовців і селян в окремих регіонах. Вони залежать від господарської спеціалізації окремих територій.

Національний склад населення не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти потрібно враховувати у певних економічних ситуаціях. До них належать: ступінь етнічної однорідності у країні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя тощо.

Перехід на принципи регіонального розрахунку дасть змогу повніше врахувати інтереси кожної нації і народності, усунути зрівнялівку, утримання одних районів за рахунок інших. При цьому найвищим критерієм раціональності виробництва будуть інтереси держави в цілому.

В Україні проживає понад 100 національностей. З них 72,7% - українці; 22,1% – росіяни; 0,9% - євреї; 0,68% - білоруси; 0,6% - молдавани; 0,4% - поляки; 0,5% - болгари та ін..

За винятком Криму, більшість у всіх областях складає корінне населення – українці. Найвища їх чисельність – у західних областях і Придніпров’ї, найнижча – в Донбасі та південних районах.

Територія проживання українців виходить за межі України. В близькому зарубіжжі проживає понад 7,5 млн. українців. Майже 4 млн. українців – у далекому зарубіжжі (найбільше в США – 1,4 млн. чол., Канаді- 1 млн. чол., Польщі – 300 тис. чол.), утворюючи українську діаспору.

Діаспора – це територіально зосереджене розселення значної частини нації за межами своєї Батьківщини.

2.1..4 У системі показників, що характеризують раціональність розміщення продуктивних сил, найважливішим є рівень життя населення і його регіональні відмінності. Аналіз рівня життя має ряд особливостей. Слід враховувати відмінності в умовах життя населення, спричинені природними, національними і соціально- економічними факторами. По- перше, треба знати сьогоднішні й перспективні потреби населення окремих регіонів, особливості способу життя людей різних національностей. Для цього розробляють науково обгрунтовані норми споживання матеріальних благ і послуг, складають раціональний бюджет споживання, який відображує перспективні потреби в матеріальних благах і послугах. Рівень і задоволення потреб населення визначають як співвідношення фактично досягнутого рівня споживання матеріальних і духовних благ з раціональними нормами споживання, розрахованими для населення певного регіону. По - друге, необхідно враховувати конкретні умови життя людей, які визначають характер споживання матеріальних і духовних благ. Ці відмінності відображують специфіку споживання матеріальних благ міським і сільським населенням, їх доступність.

Тобто аналіз рівня життя потребує оцінки багатьох соціально-економічних процесів і явищ, розробки системи показників – від оцінки середовища існування (природного, соціального, економічного), забезпечення зайнятості, співвідношенння бюджету сім’ї з витратами і т.д. до співставлення порівняльного аналізу рівнів соціально – економічного розвитку регіонів проживання населення.

Рівні регіонального господарського розвитку характеризує система загальноекономічних показників:

Ø розподіл національного багатства за регіонами, виробництво сукупного суспільного продукту і національний доход;

Ø розвиток основних галузей матеріального виробництва промисловості, сільського господарства й транспорту;

Ø використання трудових ресурсів і рівень продуктивності праці.

Макроекономічні показники, які характеризують рівень такого розвитку, включають:

Ø тривалість життя;

Ø обсяги національного доходу;

Ø валовий суспільний продукт на душу населення;

Ø продуктивність суспільної праці;

Ø структуру зайнятих та ін.

Соціальні показники рівня життя:

Ø фонд споживання в національному доході;

Ø реальні доходи населення;

Ø частка витрат на харчування в бюджеті родини;

Ø середня номінальна і реальна заробітна плата;

Ø обсяг роздрібного товарообігу;

Ø кріміногенна ситуація;

Ø показники, які характеризують медико-екологічну ситуацію та соціальну інфраструктурну забезпеченість.

Підвищення рівня життя населення можливе з реалізацією стратегії стійкого розвитку.

2.1..5. Трудові ресурси -частина населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності, загальноосвітні й професійні знання для роботи в народному господарстві. Чисельність трудових ресурсів характеризує масу живої праці, яку має суспільство для задоволення своїх потреб. Загальна кількість трудових ресурсів України становить близько 30 млн. чол. Чисельність працездатного населення визначається загальною чисельністю населення, його віковим і статевим складом (чим більше жінок, дітей і старих людей, тим нижча питома вага працездатного населення), чисельністю підлітків та осіб пенсійного віку, які працюють. У країнах ринкової економіки термін “трудові ресурси” не вживається, а використовується поняття “економічно активне населення”.

До трудових ресурсів в Україні відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, а також підлітки до 16 років та особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.

У країнах, що розвиваються й мають високий приріст населення, трудові ресурси становлять 50-55% усієї чисельності населення; в Україні та більшості розвинених країн – 61-62%.

На формування трудових ресурсів впливає статево - вікова структура населення, що має значні регіональні відмінності. Дані про віково – статеву структуру населення необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури. Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення. Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок додаткового залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку. Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів – це поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я. Істотний вплив на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення. Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах науково – технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту населення, зрушень у його віково - статевій структурі є основою для прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.

На сьогодні, в наукових дослідженнях досить широко використовують термін “трудовий потенціал населення”. Трудовий потенціал – це поняття, що виражає відносини між членами суспільства, спрямовані на відтворення ресурсів праці. Він характеризується чисельністю трудових ресурсів, їх статево - віковою структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікаційної підготовки, технічним оснащенням праці, фондом робочого часу, станом здоров’я, дисципліни та іншими соціально- економічними чинниками.

Рівень кваліфікації трудових ресурсів України високий - питома вага фахівців з вищою та середньою спеціальною освітою у народному господарстві становить 28,7%.

У зв’язку зі зниженням природного приросту населення, його механічною рухливістю та інтенсивним відпливом осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних у перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

Для життєдіяльності людини необхідні засоби для існування. Їх людина одержує за допомогою праці. Зайнятість певним видом діяльності – необхідна умова існування людини в суспільстві. Зайнятість населення - це рівень забезпечення працездатного населення робочими місцями та участь його у суспільно корисній праці. Зайнятість трудових ресурсів відображає рівень використання трудового потенціалу працездатного населення. Зайнятість, характеризуючи забезпечення населення робочими місцями й працею, визначається рівнем та особливостями соціально- економічного розвитку. Зайнятість у містах або сільських поселеннях – один з основних показників їхньої функціональної структури.

Основні стадії зайнятості населення полягають у формуванні, розподілі, перерозподілі і використанні трудового потенціалу. Водночас зайнятість населення виявляється у специфічних її формах залежно від соціальних та економічних умов життєдіяльності окремих регіонів.

Найчастіше розрізняють такі форми зайнятості, як загальна, повна, оптимальна і раціональна. В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості. Росте кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах, у тіньовій економіці. Зайнятість населення доцільно розглядати з позиції її ефективної форми порівняно з іншими формами.

Рівень ефективності форми зайнятості працездатного населення визначається відношенням чисельності працюючих на виробництві до загальної чисельності працездатного населення. Особливості визначення рівня різних форм зайнятості обумовлюються соціальними, економічними, галузевими та регіональними аспектами, оскільки в умовах ринкових відносин активізується такий чинник, як конкурентоспроможність окремих верств населення на ринку праці.

Ефективна зайнятість населення та її впровадження пов’язані з багатьма суспільними та господарськими проблемами: праці, заробітної плати, кредитів, податків, ціни, доходів, прибутку і соціального захисту, а також з відтворенням населення.

Слід розрізняти “незайнятість населення” та “безробіття”. В розвинених країнах до категорії безробітних включають тільки осіб, зареєстрованих в урядових службах зайнятості, які шукають роботу на певну кількість годин на тиждень. Розрізняють фрикційне, структурне й циклічне безробіття. Фрикційне безробіття спричинюється постійним рухом населення: з одного регіону в інший; від професії до професії; з одного стану життя – в інший (навчання-робота- пенсія). Воно пов’язано з пошуками або чеканням роботи в найближчому майбутньому. Структурне безробіття виникає під впливом науково - технічного прогресу та змін у структурі споживчого попиту, що веде до масштабних структурних перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, перехід до ресурсозберігаючих технологій тощо. Циклічне безробіття зумовлюється спадом, тобто фазою економічного циклу, що характеризується дефіцитом сукупного попиту на товари й послуги, недостатністю сукупних витрат. Сума рівнів фрикційного й структурного безробіття утворює природний рівень безробіття. Природне безробіття не є фіксованою величиною й залежить від багатьох факторів. Воно може становити 4-6%.

Офіційно зареєстровано в Україні 1 млн. 300 тис. чол. безробітних (до яких відносять громадян працездатного віку, що не мають роботи відповідно до їх кваліфікації), у стані прихованого безробіття (працюють неповний робочий день, тиждень, сезонно, у відпустках без утримання) – близько 6 млн. чол. Майже половину безробітних країни становить молодь до 30 років, з них 73% - жінки. Спостерігається тенденція до зниження освітнього рівня безробітних.

Розподіл зайнятого населення за сферами застосування праці відбиває структуру народного господарства і є однією з важливих характеристик зайнятості. Це також опосередкований показник ефективності використання трудових ресурсів. В Україні структура зайнятості не дуже прогресивна: у невиробничій сфері зайнято лише 27-28% працездатного населення, решта у виробничій, тобто більше 70%. Проте останніми роками відбуваються справді прогресивні структурні зрушення. В Україні знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості, будівництві й сільському господарстві і зростає в галузях нематеріального виробництва.

Структура зайнятих значно диференціюється за регіонами України. Так, у Донбасі і промисловому Придніпров’ї відповідно до структури їх господарства вища частка зайнятих у промисловості, в Західному регіоні – в сільському господарстві, в приморських областях – у невиробничій. Неоднаковий і регіональний рівень забезпеченості трудовими ресурсами. Максимальний він у західних областях.

Обмеження швидкого зростання безробіття – одна з важливих соціальних проблем. Для цього потрібен механізм економічно-ефективного використання трудових ресурсів. Розв’язання проблеми пов’язано з:

Ø структурно-технологічною перебудовою господарства України;

Ø скороченням трудоємних галузей і витрат живої праці;

Ø формуванням у регіонах ринків праці;

Ø розвитком приватного сектора, малого бізнесу, біржової інфраструктури для створення нових робочих місць;

Ø підвищенням якості (рівня життя).

Для прогнозування використання трудових ресурсів застосовують балансовий метод. Основу розробки балансу складають демографічні розрахунки, дані місцевих органів управління, інформації центрів зайнятості.

Баланс - це документ, що характеризує наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами. Таким чином, б аланс трудових ресурсів складається з двох частин:

Перша - показує джерела формування трудових ресурсів.

Друга - дає розподіл трудових ресурсів:

А) по суспільним групам

Б) видам зайнятості (зайняті в суспільному господарстві, на навчанні з відривом від виробництва, в домашньому і власному підсобному господарстві).

В) сферам виробництва (матеріальне виробництво і невиробнича сфера) і галузям народного господарства.

Баланси поділяють на звітні й планові. У звітних балансах відображують фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату. У планових балансах на основі аналізу використання трудових ресурсів з урахуванням завдань економічного і соціального розвитку визначають основні джерела й форми забезпечення кадрами господарства, зрушення в пропорціях затрат праці між сферами і галузями народного господарства.

На регіональному рівні при встановленні ресурсної і витратної частин балансу між ними інколи виникає невідповідність. У тому випадку, коли переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з метою забезпечення повної зайнятості. При аналізі регіональних балансів трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання трудових ресурсів у районах, де є надлишок трудових ресурсів, і зниження трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання наявних ресурсів живої праці в трудодефіцитних районах.

У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг.

У ринкових умовах має здійснюватися перерозподіл трудових ресурсів, орієнтований на ефективну зайнятість працездатного населення і запобігання масовому безробіттю. Удосконалення міжгалузевих та міжгалузевих форм перерозподілу трудових ресурсів слід здійснювати з урахуванням особливостей регіональних ринків праці. Для раціонального використання резервів праці потрібно усунути недоліки, пов’язані з розміщенням виробництва. Це потребує розробки науково обгрунтованих систем виробництва за регіонами України, перерозподілу працездатного населення з регіонів, де є надлишок робочої сили, до малонаселених регіонів, здійснення приватизації власності й розвитку підприємництва та фермерства, перерозподілу вивільнених робітників за галузями і сферами діяльності.

Міжобласні та міжрегіональні відмінності в забезпеченні трудовими ресурсами досить значні. У зв’язку з цим проблема територіального і міжгалузевого розподілу набуває першочергового значення: надлишки трудових ресурсів в одному регіоні стримують зростання продуктивності праці, а в іншому через брак їх гальмується зростання обсягів виробництва. Вирішення цієї проблеми має грунтуватися на економічному механізмі державного регулювання зайнятості населення.

2.1..6. В умовах переходу до ринкової економіки одним з найважливіших її структурних елементів буде ринок праці.

Ринок праці - це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів; особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб залучення робочої сили до економічної системи. Він характеризує форми й методи погодження й регулювання інтересів безпосередніх виробників і працедавців, пов’язаних з організацією, використанням та оплатою найманої праці. Систему трудових відносин, що виникають на ринку робочої сили, не можна звужувати до відносин купівлі-продажу робочої сили. Сутність ринку робочої сили розкривають також поєднання факторів виробництва, збалансованість трудових ресурсів і робочих місць, нормальне відтворення робочої сили, регулювання міграційних процесів населення, в тому числі й планово організованих переміщень робочої сили, плинності кадрів, неорганізованої міграції тощо.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 66; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!