Травна система і травлення. Обмін речовин та енергія 2 страница

У здорових людей у сечі рідко з'являються поодиноку еритроцити, які завжди можуть бути виявлені цитологічним способами підрахунку. Поява еритроцитів у сечі називається) гематурією. Гематурія найчастіше спостерігається пр патологічних станах; гострому, дифузному нефриті, інфаркті нирок, тромбозі ниркових вен, перегріванні, струсі, при] запальних процесах і травмах сечовивідних шляхів.

СТАТЕВА СИСТЕМА

Загальнобіологічне значення статевої системи полягає в продовженні виду. Ця спеціальна роль полягає в забезпеченні процесів, пов'язаних з утворенням статевих клітин, заплід­ненням, а у представників жіночої статі - зі створенням умов для розвитку зародка плоду.

Статеві органи діляться на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх органів у жінок відносяться: яєчники, матка, маткові труби, піхва; а до зовнішніх: великі соромітні губи, малі соромітні губи, клітор. У чоловіків - яєчко, сім'явиноспа протока, сім'яний міхурець, передміхурова залоза, або простата. До зовнішніх статевих органів у чоловіків належать: статевий член і калитка. Яєчники і яєчка-залози змішаної секреції виробляють статеві гормони, визначають иіпринні статеві ознаки (молочні залози, ріст волосся на лиці, особливості у фізичному розвитку).

Жіночі статеві органи - яєчник - парна залоза, що має форму злегка сплющеного овального тіла із середніми розмірами 4х2х1см. Яєчники зафіксовані зв'язками біля бічних стінок ми пою таза. В них розрізняються два шари: поверхневий - кірковий та глибокий - мозковий.

У кірковому шарі розташовані незрілі яйцеклітини, що знаходяться в маленьких пухирцях первинних фолікулах. І і величезної кількості первинних фолікул періодично один іі^ільшується в розмірах, перетворюючись на зрілий фолікул, або граафів пухирець, який містить одну зрілу яйцеклітину. Наблизившись до поверхні яєчника, граафів Пухирець розривається, а його вміст, в тому числі і зріла яйцеклітина, випадає в порожнину таза. Звичайно процес Овуляції відбувається через кожні 28 днів, починаючись з періоду статевого дозрівання (12-16 років) і закінчується клімактеричним періодом (45-50 років). У граафовому пухирці не тільки дозріває яйцеклітина, а й продукується жіночий статевий гормон - фолікулін, або фолікулярний Гормон. На місці розірваного пухирця утворюється жовте пло, яке виконує роль залози внутрішньої секреції.

Маткові труби виконують функцію переміщення яйцеклі­тини. Маткові труби являють собою нерівномірно розширені м'язові труби довжиною 10-12 см. Через маткові труби черевна порожнина жінки сполучається з порожниною матки, а за її посередництвом - з піхвою і зовнішнім середовищем організму. Н період свого переміщення по трубі яйцеклітина може запліднюватись, тобто з'єднуватись зі сперматозоїдом, що рухається назустріч їй. Із заплідненої яйцеклітини розвивається зародок. Він фіксується в слизовій оболонці матки, перетво­рюючись на плід.

Матка - порожнистий м'язовий орган, призначений для фіксації, живлення і розвитку плода. Займаючи центральне положення в малому тазі - між сечовим міхуром (спереду) і прямою кишкою (ззаду), матка закріплена фіксуючим апаратом дна таза і зв'язками. Матка має грушоподібну форму. В ній розрізняють: дно, тіло, шийку. Стінка матки складається з трьох шарів: слизової оболонки (внутрішній), м'язової (середній) і серозної (зовнішній). Вагітність триває 280 днів. У невагітних жінок спостерігаються щомісячні кровотечі (менструації), при яких відшаровується слизова оболонка і незапліднена яйцеклітина, при цьому розриваютьоі кровоносні судини. У разі запліднення зародок фіксується в слизовій оболонці матки, і кровотечі припиняються. Матка починає поступово збільшуватися.

У момент пологів проходить розрив плідних оболонок,; відходять води і виганяється плід. Зв'язок його з плацентою порушується завдяки перев'язці пупкового канатика, Плацента (місце прикріплення зародка) відривається і разом з залишками пупкового канатика і плідними оболонками виводиться назовні. Внутрішня поверхня матки в цей момент кровоточить. Потім починається зворотній розвиток матки: зменшуються її вага, розміри, змінюється товщина стінок,; епітелій слизової оболонки відновлюється. Післяпологовий період закінчується через 6-8 тижнів. Матка набуває; нормального положення і форми. В порожнині матки є три отвори: два - для маткових труб і один веде до піхви, яц з'єднує матку із зовнішніми статевими органами.

Вона є органом злягання, сюди при статевому акті виливається сім'яна рідина, з якої сперматозоїди активно ру­хаються в матку і маткові труби. Зверху піхва охоплює шийку матки, а знизу відкривається отвором у переддвер'я піхви.

Межу між внутрішніми і зовнішніми статевими органами утворює складка, яка проривається при першому зляганні, в зв'язку з чим і дістала назву дівочої перетинки.

Великі соромітні губи - це складки шкіри, що обмежують щілиноподібний простір - соромітну щілину. У щілині між великими соромітними губами знаходяться менші шкірні складки - малі соромітні губи, що відходять назад від клітора, який є невеликим аналогом чоловічого статевого члена. Простір між малими соромітними губами має назву переддвір'я піхви.

Чоловічі статеві органи. Яєчко - парний орган, знаходиться в калитці, має овальну форму розміром 4-4,5см х 2,5-3,5см, зовні покрито щільною сполучнотканинною оболонкою. Залоза! має 200-500 часточок, в яких є багато сім'яних канальців, стінки яких покриті клітинами, які утворюють сперматозоїди. На! задній поверхні яєчка є стовщення - це надяєчко. Від надяєчка ї відходить сім'явиносна протока (50см). Ця протока проходить] із калитки в малий таз через пахвинний канал у складі сім'яного канатика. Після злиття із вивідними протоками сім'яних міхурців вона має назву сім'явипорскувальної протоки, остання пронизує передміхурову залозу та впадає в передміхурову «щетину сечівника. Сім'яний міхурець - невеликий парний секреторний орган, розташований біля задньої стінки сечового міхура. В ньому накопичується сперма.

Передміхурова залоза - (простата)- розташована під сечовим міхуром, в який впадають її дрібні вивідні протоки.

Як сім'яні міхурі, так і передміхурова залоза виділяють особливу рідину, що домішується до сперматозоїдів при еякуляції (виході сім'яної рідини під час статевого акту).

Статевий член - є органом злягання та одночасно органом видалення сечі, має головку, тіло і корінь. Він утворений із двох видовжених печеристих тіл і одного губчастого. Всередині печеристих тіл є щілиноподібні комірки, або печери, вони мають зв'язок із судинами, завдяки чому при статевому збудженні наповнюються кров'ю, що і зумовлює стан ерекції, юбто набухання статевого члена.

Калитка - шкіряний мішок, розділений перетинкою на праву і ліву половинки, в яких містяться яєчка з надяєчками. Шкіра калитки пігментована, в її підшкірній клітковині замість жиру < численні гладкі м'язові волокна, що скорочуються від холоду, зморщуючи шкіру та підтягуючи калитку.

ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬО СЕКРЕЦІЇ

В організмі людини є група особливих залоз. Вони не мають вивідних протоків у порожнини або на поверхню тіла, а речовини, які вони виробляють гормони поступають безпосередньо в кров, лімфу, тканеву рідину. Ці залози називаються залозами внутрішньої секреції або ендокринними органами. При порушенні функції цих органів розвиваються ендокринні захворювання.

Гормони - це біологічно високоактивні речовини, завдяки яким здійснюється ріст і розвиток організму. Для підтримки росту, життєдіяльності і розвитку організму в крові потрібен певний рівень утримання гормонів. У тих випадках, коли є недостача того чи, іншого гормону, говорять про гіпофункцію даної залози. Коли гормони виробляються залозою в надлишку, говорять про гіперфункцію. При гіпо- і гіперфункціях залоз внутрішньої секреції виникають ендокринні захворювання, наприклад, кретинізм, базедова хвороба, цукровий діабет та ін.

Гормони в організмі є регуляторами хімічних процесів. Надходячи у кров, гормони, потоком крові розносяться по всьому організму і виявляють специфічну дію на ті чи інші процеси в організмі. Найчастіше ця регуляція здійснюється за участю нервової системи. Наприклад, під дією низької температури зовнішнього середовища збуджуються холодові рецептори; нервові імпульси від них через центральну нервову систему збуджують щитовидну залозу і збільшують вироблення її гормону - тироксину. Тироксин стимулююче діє на обмін речовин і підвищує теплопродукцію. Тому більш правильно говорити не про гормональну, а про нейро- гормональну регуляційну функцію організму. Діяльність залоз внутрішньої секреції функціонально пов'язана один з одним. Відомо два види гормонів. Один гормон діє безпосередньо на органи і тканини організму, а інші гормони, так звані тропні гормони, виробляються в першій частині гіпофізу та регулюють діяльність майже всіх залоз внутрішньої секреції. Всі залози зв'язані подвійною зв'язкою з передньою частиною гіпофізу. Це виражається в тому, що при недостачі статевих гормонів у крові відбувається збудження певних клітин гіпофізу, які виробляють тропний гормон, який потрапляє в кров і збільшує вироблення статевих гормонів.

Отже, прямий зв'язок між кількістю гормонів крові і передньою частиною гіпофізу, зворотній зв'язок виражається в дії тропних гормонів на залозу внутрішньої секреції.

Регуляція діяльності залоз внутрішньої секреції здійс­нюються нервово-гуморальним шляхом. Гормони однієї залози діють на другі залози, посилюючи або пригнічуючи їх діяльність. Це гуморальна регуляція. Діяльність усіх залоз знаходиться під контролем центральної нервової системи. Водночас порушення функції будь-якої ендокринної залози може привести до збудження або пригнічення нервової та психічної діяльності. Отже, в організмі існує взаємодія між центральною нервовою системою й ендокринними залозами. Провідна роль у цій взаємодії належить корі великих півкуль головного мозку.

В період статевого дозрівання організму проходить активізація діяльності ендокринних органів. Підвищення гор­мональної активності гіпофізу стимулює діяльність щитовидної і статевих залоз, а підвищення їх функції підвищує загальне збудження центральної нервової системи. Нервово-ендокринні зсуви, які виникають в організмі уже в першу фазу статевого дозрівання (11-13 років у дівчаток і 13-15 років - у хлопчиків), проявляються зміною поведінки і рядом функціональних розладів (втомлюваність, серцебиття, болі в серці та ін.).

Травматичні пошкодження впливають як на нервову сис­тему, так і на апарат залоз внутрішньої секреції. Особливо вони діють на надниркові залози. Безпосередньо після травми діяль­ність надниркової залози посилюється. При інтенсивній і трива­лій дії травматичних факторів настає послаблення діяльності залоз, навіть до повної зупинки, що негативно відбивається на роботі серця, обміну речовин і загальному стані організму.

В системі ендокринних залоз гіпофіз займає особливе положення. Про гіпофіз говорять як про "центральну" залозу внутрішньої секреції. Це зв'язано з тим, що гіпофіз за рахунок своїх спеціальних тропних гормонів регулює діяльність так званих "периферичних" залоз. За своєю будовою гіпофіз є складним органом. Він складається з передньої, середньої та задньої частини, вагою до 0,5 г. В передній частинці утворюються слідуючи гормони:

- соматотропний або гормон росту,

- пролактин;

- тіреотропний гормон,

- адренокортикотропний,

- гонадотропний.

У середній частинці утворюється меланоцитостимулюю- чий гормон, який діє на пігментний обмін. Задня частинка виробляє антидиуретичний гормон або вазопресеїн і окситоцин. При порушенні функції гіпофізу спостерігаються різні зміни. При гіперфункції передньої долі у дитячому віці спостерігається гігантизм, у дорослих - акромегалія-надмірне розростання виступаючих частин тіла - пальців, носа. ІІри гіпофункції у дітей - затримка росту (карликовість), у дорослих - гіпофізарне ожиріння або виснаження (кахексія).

Епіфіз - шишкоподібне тіло, розташоване в порожнині черепа. Він гальмує передчасний розвиток статевих залоз, а також зумовлює циклічність деяких процесів (чергування сну і неспання), відіграючи роль своєрідного біологічного годинника.

Щитоподібна залоза складається з двох часток, розта­шованих по обох боках трахеї нижче щитоподібного хряща, вагою ЗО-бОг. У щитоподібній залозі виробляються йодовмісні гормони - тироксин і трийодтіронін. Основна функція тиреоідних гормонів - регуляція обмінних процесів в організмі. При гіперфукції розвивається захворювання, яке має назву базедова хвороба. Ознаками цієї хвороби є збільшення залози (зоб), вип'ячення очей, тахікардія, підвищення нервово- психічної збудливості, зниженням ваги тіла.

При гіпофункції залози обмін речовин понижений, це зумовлює характерні набряки підшкірної клітковини - мікседема. Мікседема у дітей пов'язана з затримкою росту та розумового розвитку (кретинізм).

Паращитоподібні залози - розміщуються на задній поверхні щитоподібної залози, їх усього 4, загальна вага біля 0,05г. Гормон, який вона виробляє, паратироідин - впливає на обмін кальцію.

Загрудинна залоза знаходиться у верхній частині пе­реднього середостіння, безпосередньо за грудиною. Залоза досягає найбільшого розвитку в 11-14 років, після чого відбувається її зворотній розвиток із заміною тканини залози на жирову тканину. Гормони залози гальмують розвиток статевих залоз, стимулюючи рісї, збільшують опір організму інфекціям та інтоксикаціям.

Надниркові залози - розміщуються над верхніми полюсами нирок. Вагою до 10г. Складаються з двох шарів - кіркового і мозкового. В кірковому шарі виробляються гормони: глю- кокортикоїди - кортизон, гідрокортизон, кортикостерон, міне- ралокортикоїди, статеві гормони. Мозковий шар виробляє адреналін і норадленалін. Виділення їх у кров різко збіль­шується при емоційних напруженнях і ситуаціях, які вима­гають мобілізації сил організму (боротьба, змагання та ін.). Посилюються і прискорюються серцеві скорочення, підви­щується кров'яний тиск і одночасно відбувається перерозпо­діл кровопостачання органів. При цьому більше крові надхо­дить до коронарних і мозкових судин, легень, скелетної муску­латури, органів чуття та до інших органів, які повинні бути "мобілізованими", а менше до органів шлунково-кишкового тракту, які в таких випадках не вирішують "долі організму".

Препарати адреналіну і норадреналіну широко засто­совуються в лікувальній практиці - як засоби невідкладної медичної допомоги,

У підшлунковій залозі ендокринну функцію виконують чітко відмежовані скупчення клітин (острівці). Цей апарат займає відносно незначну частину залози, переважно у хвостовій ділянці. Залоза виділяє гормони інсулін та глюкагон. Інсулін регулює засвоєння глюкози клітинами і її подальшої утилізації організмом. При недостатньому утворенні інсуліну виникає хвороба - цукровий діабет.

Статеві залози - у чоловіків - сім'яники (яєчки), у жінок - яєчники - відносяться до залоз зі змішаною функцією. За рахунок цих залоз утворюються чоловічі та жіночі статеві клітини - сперматозоїди і яйцеклітини. Внутрішньосекреторна функція проявляється в секреції чоловічих і жіночих статевих гормонів, які потрапляють у кров.

Чоловічі статеві гормони-тестостерон і андростерон. Щоденна потреба людини в андрогенах - біля 5мг._? ці гормони регулюють ріст і розвиток статевого апарату, чоловічих вторинних статевих ознак і поява статевих рефлексів.

Жіночі статеві гормони: естроген і прогестерон. Естрогени стимулюють ріст маткових труб, матки, піхви, сприяють розвитку вторинних статевих ознак і появі статевих рефлексів. Прогестерон забезпечує нормальний хід вагітності.

Недостатність функції статевих залоз має місце гіри недо­розвиненні їх або при кастрації. Це спричиняє затримку роз­витку вторинних статевих ознак, до яких належать: специфічні особливості будови скелету, висота і тембр голосу, ріст бороди і вусів у чоловіків та розвиток грудних залоз у жінок.

НЕРВОВА СИСТЕМА

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина з відростками - нейрон. Вся нервова система представляє собою сукупність нейронів, які контактують один з одним за допомогою спеціальних апаратів - синапсів. За структурою і функцією розрізняють три типи нейронів: рецепторні або чутливі, вставні або замикаючі, ефекторні, рухові нейрони, від яких імпульс направляється до робочих органів (м'язів, залозів).

Уся нервова система функціонує як єдине нероздільне ціле. Проте прийнято виділяти в ній центральну нервову систему (черепно-мозкові та спинномозкові нерви) та периферичну нервову систему. Крім такого топографічного поділу, існує ще поділ за функціональними ознаками, на анімальну та вегетативну нервову систему.

В центральній нервовій системі розташовані нервові центри - скупчення тіл нейронів (сіра речовина) та провідні шляхи - пучки їхніх довгих відростків (біла речовина). У складі останніх є однотипні нейрони; по одних шляхах вони несуть імпульси з периферії тіла до нервових центрів, по других - з центрів до периферичних органів, по третіх - від одних центрів до інших. Але в складі більшості периферичних нервів є змішані нервові волокна. Тільки в іннервованих органах вони знову роз'єднуються на окремі пучки: чутливі, рухові чи секреторні.

Нервовій тканині властива збудливість і провідність. Збудливістю називається здатність тканини сприймати дію подразників і відповідати на них фізіологічним станом - збудженням.

Нервова тканина дуже чутлива до дії подразників. Найменші зміни, що виникають у зовнішньому або внутрішньому середовищі організму, вловлюються закінченнями відповідних чутливих волокон, або рецепторами. При збудженні в рецепторах виникають біоелектричні та біохімічні явища передусім змінюється електричний заряд мембрани та її проникливість для іонів натрію і калію. Ці зміни швидко поширюються вздовж нервового волокна у вигляді хвилі- імпульсу, тобто електрохімічного потенціалу дії. Звичайно поширюються не поодинокі імпульси, а цілі серії імпульсів, у яких закодовані певні порції інформації, що розшзнається в нервових центрах. Для виникнення процесу збудження і проведення імпульсів використовується енергія, що нагро­маджується в нейронах внаслідок перебігу в них біохімічних процесів - окислювально-відновних реакцій. Ця енергія іде і для посилення інформації та регуляторних процесів.

* Анатомічне пошкодження нервових волокон спричиняє стійке порушення провідності, яка відновлюється тільки після регенерації волокон. Тимчасове виключення збудливості і провідності досягається надмірним охолодженням тканин або за допомогою деяких фармакологічних агентів.

Кожне нервове волокно "несе" імпульс ізольовано, не поширюючи його на сусідні волокна. Завдяки цій властивості волокон забезпечується велика чіткість рухів, бо кожний імпульс досягає тільки тих клітин, яким він адресований і надходить до них без сторонніх перешкод. Як аферентні так і еферентні нервові волокна мають здатність проводити імпульси в обох напрямах, що доведено дослідами.

Проте в природних умовах цілісного організму спостерігається проведення імпульсів тільки в одному напрямі: аферентними волокнами від периферії тіла до ЦНС, а еферентними - з нервових центрів до відповідних органів (м'язів, залоз). Це залежить не від властивостей волокон, а від властивостей синоптичних сполучень нейронів, в яких імпульси передаються тільки в одному напрямку і блокується проведення їх у протилежному напрямку.

Передача нервового імпульсу через еинапс відбувається з деякою затримкою. Вона зумовлена перетворенням електричного потенціалу в хімічний процес, який зводиться до таких моментів:

1.Біострум доходить до нервових закінчень, що спри­чиняється до виділення із пухирців нейрона фізіологічно- активних речовин - медіаторів.

2. Медіатор поширюється через синоптичну щілину і викликає потенціал дії в контактному нейроні або м'язовому волокні.

3.Після передачі нервового імпульсу молекули медіатора негайно розщеплюються відповідними ферментами.

Синоптична передача імпульсів змінюється під впливом деяких фармакологічних речовин і отрут. Речовини, які блокують фермент холінестеразу, викликають надмірне накопичення медіатора ацетилхоліну, що призводить спочатку до судомних скорочень м'язів, сі потім - до паралічу. Подразненням певних груп рецепторів викликаються закономірні реакції організму, наприклад, легким ударом по колінному сухожилку - мимовільний рух ноги, подразненням смакових рецепторів язика - виділення слини, яскравим освітленням очей - звуженням зіниць тощо. Всі ці явища незважаючи на різні кінцеві результати, здійснюються за участю ЦНС і за допомогою фізіологічного механізму - рефлексу. Отже, рефлексом називається відповідь організму на подразнення рецепторів, яка здійснюється за участю ЦНС.

Завдяки рефлекторній діяльності організм може швидко реагувати на зміни, що виникають як у його зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, та пристосовуватись до них.

Структурною основою кожного рефлексу є рефлекторна дуга, що складається з аферентних і еферентних нейронів. Аферентні нейрони починаються рецепторами, а еферентні закінчуються в певному робочому органі - м'язі або залозі, де на кінцевих розгалуженнях волокон знаходиться потовщення з пухирцями, заповненими медіатором - так звані синоптичні бляшки. Скупчення нервових клітин у ЦНС, у яких формуються рефлекторні відповіді або імпульси "команди" для робочих органів, називаються рефлекторними центрами. Клітини рефлекторних центрів можуть бути чутливими і до дії фізіологічноактивних речовин і фарма­кологічних агентів.

Спинний мозок - видовжене, дещо сплющене у иередньо- задньому напрямі утворення завдовжки до 40-45см. Спинний мозок має два потовщення: шийне і попереково-крижове. Вони відповідають місцям виходу найбільших нервів - до верхніх і нижніх кінцівок.. Спинний мозок займає тільки певну частину каналу хребетного стовпа - від великого потиличного отвору до рівня 1-І І поперекового хребця, де він конусоподібно звужується у кінцеву нитку.

На передній поверхні спинного мозку є поздовжня борозна, яка розділяє його на праву і ліву половини. Від кожної з них посегментно відходять передні і задні корінці, які далі з'єднуються, утворюючи спинномозкові нерви. У людини їх 31 пара: 8 пар шийних, 12 пар грудних, 5 пар поперекових, 5 пар крижових і 1 пара куприкових. Всі вони за функцією змішані.

Вийшовши із міжхребцевих отворів, нерви знову по­діляються на менші за розміром задні гілки, що посегментно іннервують м'язи і шкіру спини та більш товсті передні гілки, які іннервують решту тулуба, шию і кінцівки.

На задніх корінцях знаходиться міжхребцеві спинномозкові вузли, або ганглії, які містять тіла чутливих нейронів. Відростки цих нейронів розгалужені на дві гілки - довга йде в складі пери­феричних нервів, закінчуючись рецепторами в тканинах, а коротка вступає в спинний мозок, направляючи в нього чутливі імпульси, які надходять з периферії тіла. На поперечному розрізі спинного мозку розрізняють білу речовину (по периферії) та сіру речовину, яка займає центральне положення.

Спинний мозок виконує дві основні функції - рефлекторну і провідникову. Як рефлекторний центр спинний мозок здатний виконувати рухові вегетативні рефлекси. Аферентними - чутливими шляхами він зв'язаний з рецепторами, а еферентними - зі скелетними м'язами і всіма внутрішніми органами.

Рефлекторна функція. Нервові центри спинного мозку мають безпосередній зв'язок з рецепторами і ефекторами тіла. Тому спинний мозок називають "робочим органом" ЦНС.

Рухові нейрони спинного мозку іннервують усі м'язи тулуба і кінцівок, а також дихальні м'язи - діафрагми і межребер'я. В спинному мозку знаходиться ряд симпатичних і парасимпатичних вегетативних центрів. Спинний мозок має сегментарну будову. Сегментом - називається такий його відрізок, який дає початок двом парам корінців.

У дослідах встановлено, що кожний сегмент спинного мозку іннервує три поперечні вщрізжи тіла: свій власний, один вище і один нижче. Кожний спин&льний рефлекс має своє рецепторне поле і свою локалізацію, свій рівень. Наприклад, центр колінного рефлексу, знаходиться в ІІ-ІУ ерековому сегменті. Важливим життєвим центром спинного мозку являється руховий центр діафрагми, розміщений в ІІІ-ІУ шийних сегментах. Пошкодження його веде до смерті у зв'язку із зупинкою дихання.

Провідникова функція відбувається за рахунок висхідних і низхідних шляхів, розташованих у білій речовині спинного мозку. Ці шляхи зв'язують окремі сегменти спинного мозку один з одним, а також з головним мозком.

Головний мозок знаходиться в черепній порожнині, якій він відповідає своєю формою. Вага його в середньому 1360гр. Верхньобічні поверхні опуклі, нижня - плоска з різними утвореннями, від неї відходять черепно-мозкові нерви, що ідуть в отвори основи черепа. Основну масу головного мозку становить великий мозок, що поділяється на дві півкулі, які прикривають інші його відділи. Безпосередньо під півкулями великого мозку знаходиться проміжний мозок, а знизу та ззаду від нього: середній мозок, задній мозок (до складу якого входить мозочок і міст) та довгастий мозок.

Довгастий мозок становить розширене продовження спинного мозку, він нагадує зрізаний конус, що основою повернутий до моста. Біла речовина розташована по його периферії, утворюючи окремі поздовжні тяжі, які є продов­женням провідних шляхів спинного мозку.

В довгастому мозку розміщуються ядра чотирьох пар черепно-мозкових нервів (ІХ-ХИ). Волокна цих нервів соматичні і вегетативні (парасимпатичні), утворюють зв'язки між довгастим мозком і різними органами людського тіла. Довгастий мозок через висхідні шляхи спинного мозку одержує імпульси від усіх рецепторів тулуба і кінцівок. По черепно- мозкових нервах до нього йдуть сигнали від рецепторів шкіри лиця, слизових оболонок очей, носової та ротової порожнини, від органів слуху, від рецепторів гортані, трахеї та легенів, від травного тракту.

В довгастому мозку знаходиться ряд життєво важливих центрів: центр дихання, центр серцевої діяльності, судиноруховий центр, центр обміну речовин. Крім того, в довгастому мозку локалізуються центри захисних реакцій (моргання, сльозо­виділення, чхання і кашель), центр рефлексу ковтання. Крім рефлекторної, довгастий мозок виконує провідну функцію.

Отже, довгастий мозок відіграє велике значення в житті організму. Найменше пошкодження являє собою небезпеку і часто приводить до смерті у зв'язку з зупинкою дихання і серцевої діяльності.

Задній мозок. Варолієв міст являє собою більш масивне утворення, що лежить попереду довгастого мозку. Біла речовина розташована в ньому поверхнево. На задній поверхні довгастого мозку і моста знаходиться заглибина - ромбо­подібна ямка. Вона є дном порожнини пірамідної форми- четвертого шлуночка. Більша частина мостових ядер є ядрами У, УІ, УІІ,УІІІ пар черепно-мозкових нервів.

Мозочок ^складається з двох півкуль і середньої частини - черв'ячка. Його поверхня вкрита сірою речовиною - корою, яка має численні закрутки та борозни, під корою знаходиться біла речовина, а в ній окремі ядра. Мозочок зв'язаний з іншими відділами мозку, зв'язуючі волокна утворюють валикоподібні тяжі - ніжки мозочка. Таких ніжок три пари: верхні сполучають його з середнім мозком, середні - з мостом, а нижні - з довгастим мозком, за його посередництвом мозочок має зв'язок зі спинним мозком.

У мозочок надходять імпульси від рецепторів м'язів, суглобів, вестибулярного апарату внутрішнього вуха та від усіх інших рецепторів, які збуджуються під час рухів тіла. Оцінюючи ці імпульси, мозочок здійснює корекцію рухових реакцій організму, узгоджуючи між собою всі компоненти рухових актів, чим забезпечується чіткість рухів.

Середній мозок найменший і найбільш просто утворений відділ головного мозку - має дві головні частини - покрівлю і ніжки мозку. Покрівля середнього мозку або пластинка чотиригорбкового тіла ділиться на 4 горбики білого кольору, які розміщені попарно. Два верхні є підкірковими центрами зору: в них надходять імпульси від сітчатки ока, в зв'язку з чим середній мозок регулює величину зіниці, акомодацію ока. Два нижніх (задніх) - здійснюють орієнтуючі слухові рефлекси, завдяки яким людина може включатись у дію, яка потребує швидкої реакції при раптових звукових подразненнях. Людина з порушеннями у районі чотиригорбкового тіла не може швидко реагувати на раптовий подразник.

У ніжках мозку проходять висхідні і низхідні шляхи, розміщені ядра III і ІУ пари черепно-мозкових нервів, червоні ядра і червона речовина. Порожнина середнього мозку має вигляд вузького каналу довжиною 1,5-2см і називається водопроводом мозку, що з'єднує порожнини ІУ та Ш мозкових шлуночків.

Проміжний мозок. Спереду від середнього розташований проміжний мозок, основними Складовими частинами якого є зорові горби і підгорбова ділянка. Зорові горби - це масивні утворення яйцеподібної форми. Правий і лівий горб відділені один від одного вузькою щілиною - порожниною третього шлуночка.

Всередині білої речовини зорових горбів знаходяться численні ядра - проміжні і підкіркові центри всіх видів чутливості. Ядра зорових горбів виконують функцію обробки та емоційного забарвлення чутливих імпульсів, які надходять від різних рецепторів. Внаслідок цього змінюється характер відчуттів, що сприймаються корою великого мозку, коли ці імпульси надходять до неї по інших нейронах.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 104; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!