Травна система і травлення. Обмін речовин та енергія 1 страница

Система органів травлення складається з травного каналу і травних залоз. У людини травний канал має довжину біля 8- 10 и і поділяється на ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонку і товсту кишки. До травних залоз належать: слшні, печінка, підшлункова залоза.

Ротова порожнина поділяється на два відділи: переддвір'я рота і власне порожнина рота. Переддвір'я має вигляд вузької щілини, обмеженої спереду і з боків губами і щоками, а ззаду і зсередини - альвеолярними відростками щелеп, покритими слизовою оболонкою, тобто яснами і зубами.

Власне порожнина рота має вигляд горизонтальної щілини, яка обмежена спереду і з боків яснами і зубами, згори твердим і м'яким піднебінням, а знизу - язиком і м'язами дна ротової порожнини, утворюючи діафрагму рота. На нижній поверхні ротової порожнини лежить язик, який при закритому роті майже повністю її заповнює. Під язиком видно сосочки, на яких відкриваються протоки підщелепної та під язикової слинних залоз. Ротова порожнина сполучається з глоткою через отвір, який називається - зів. |

Язик являє собою м'язовий орган. У слизовій оболонці язика знаходяться специфічні смакові та нервові закінчення. Зміна форми і його положення має значення в процесі жування та мовлення. Язик поділяється на тіло, корінь та спинку. Верхня випукла поверхня його називається спинкою, нижня вільна тільки в передній частині, задня її частина - м'язи, які з'єднують язик з нижньою щелепою. Верхня поверхня язика шорстка, бо має численні сосочки, в яких містяться закінчення смакових нервів.

Зуби - органи механічного подрібнення їжі. Корені їх закріплені в ямках альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелеп. Зуби бувають молочні (20 зубів) та постійні (32 зуби). Кожен зуб складається з коронки, шийки зуба і кореня. Коронка виступає над яснами. Шийка захоплюється яснами. Корінь закріплений у зубній альвеолі. Через отвір на верхівці кореня у зуб входять судини і нерви. Всередині зуба знаходиться порожнина, заповнена пухкою сполучною тканиною з густою сіткою кровоносних судин і великою кількістю чутливих нервових закінчень - пульпа зуба.

У слизовій оболонці ротової порожнини є багато дрібних слинних залоз. Крім того, у ротову порожнину відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних, під'язикових.

Продовженням ротової порожнини є зів. Він обмежений знизу коренем язика, зверху м'яким піднебінням з видовженою центральною частиною - язичком, а по боках - піднебінними мигдаликами (скупчення вузликів лімфоїдної тканини). Мигдалики відіграють захисну роль - захист від шкідливих для організму мікробів).

Подрібнена, змочена слиною їжа, рухами язика, губ та щік формується у комок, який переміщується до кореня язика. Як тільки їжа торкається кореня язика чи м'якого піднебіння, незалежно від нашої волі рефлекторно відбувається ковталь­ний рух. Ковтання - це складний рефлекторний акт. У цей момент затримується дихання, вхід у носову порожнину закривається м'яким піднебінням, гортань піднімається уверх і надгортанник закриває вхід у гортань. Харчовий комок потрапляє у початкову частину глотки і сильним скороченням її м'язів проштовхується у стравохід. Увесь шлях від рота до шлунка іверда їжа проходить за 6-8сек, а рідка за 2-5секунди.

Глотка має форму трубки і розташована позаду носової нирожнини, ротової порожнини та гортані, у зв'язку з чим у Ній розрізняють три частини: носову, ротову та гортанну. У ротовій частині глотки перехрещуються шляхи проведення їжі їм повітря. На боковій стінці носоглотки з кожного боку миляться отвори у слухову (евстахієву) трубу, які сполу­чим) п> глотку з барабанною ^порожниною.

В слизовій оболонці глотки знаходяться невеликі скупчення НІмфоїдної тканини: в основі язика - язиковий мигдалик, на іідньоверхній стінці - глотковий мигдалик і на бічних стінках грубні мигдалики, на задньоверхній стінці – глотковий мигдалик і на бічних стінках – трубні мигдалики. Ці скупчення дістали назву - лімфоїдного і ноткового кільця Пирогова.

Стравохід - вузька, довга трубка, до 25см. Він починається 11м рівні УІ шийного хребця і закінчується у черевній порожнині Ції рівні XI грудного хребця.

Стінка стравоходу складається зі слизової оболонки, уїворюючи поздовжні складки, підслизової основи, м'язової оболонки, а ззовні - сполучнотканинна оболонка. їжа у стравоході переміщується за допомогою перестальтичної хвилі. Стравохід має гри звуження. Перше з них знаходиться на відстані 15см від зубів, друге - на місці перехрещення стравоходу з лівим бронхом, а третє - у місці переходу стравоходу через отвір у діафрагмі.

Шлунок - це порожнистий орган (місткістю до трьох літрів), виконує роль резервуара для їжі і бере участь у її перетрав­люванні та поступової евакуації в кишки. Він міститься у верхній частині черевної порожнини, зліва від середньої лінії живота. Форма шлунка має індивідуальну особливість і залежить від положення тіла та наповнення шлунка їжею. В шлунку розрізняють передню і задню стінки. Правий, короткий край дістав назву малої кривизни, а лівий, довший та випуклий великої кривизни. Місце входу стравоходу у шлунок називають кардіальною частиною. Зліва від неї утворюється куполоподібний мішок - дно шлунка. Середня частина називається тілом, а місце переходу у дванадцятипалу кишку пілорична (воротар) частина.

Стінка шлунка складається з 4 оболонок: слизової, підслизової, м'язевої та серозної. Слизова оболонка має велику кількість поздовжніх складок, які випрямляються при наповненні шлунка, а на межі з дванадцятипалою кишкою утворює складку, яка зветься воротарною заслонкою. У слизовій оболонці та підслизовому шарі містяться численні залози, які виділяють складові компоненти шлункового соку - ферменти, соляну кислоту, слиз.

М'язева оболонка має циркулярні, поздовжні та косі гладкі м'язи. Ця оболонка надає тонус шлунку і зумовлює періодичні перистальтичні (червоподібні) рухи його стінок, чим забезпечує моторну функцію шлунка. На межі з два-' надцятипалою кишкою з циркулярних м'язових волокон утворюється потовщення ~ воротарний сфінктер, який разом з одноіменною заслонкою регулює перехід перетравленої рідкої суміші (хімус) у дванадцятипалу кишку.

Тонка кишка починається від воротарної частини шлунку, довжиною 5-6 м., в ній продовжується та закінчується процес травлення і відбувається процес всмоктування продуктів розщеплення їжі.

Тонка кишка поділяється на три частини: дванадцятипалу, порожню, та клубову. Стінка тонкої кишки складається зі слизової оболонки (з підслизовим шаром), м'язової оболонки та серозної очеревини.

Слизова оболонка збільшує всмоктувальну поверхню тонкої кишки за рахунок випинань: колових складок висотою до 1 мм, між якими епітелій утворює залози, що виділяють киршовий сік - 2-3 л на добу, і мікроскопічних виступів - ворсинок. Особлива роль належить ворсинкам, які збільшують всмоктувальну поверхню кишечника до 10м² площі.

М'язова оболонка побудована із циркулярних (колових) га поздовжніх гладких волокон, вона надає кишечній стінці тонус і зумовлює періодичну перистальтику і маятникоподібні рухи кишкових петель.

У правій клубовій ямці клубова кишка впадає в товсту кишку, утворюючи заслонку, яка перешкоджає зворотному надходженню калу в тонку кишку.

Товста кишка довжиною 1,5-2м виконує роль резервуара, в якому нагромаджуються перетравлені залишки їжі, піддаючись дії кишкової мікрофлори, після цього з них формуються калові маси. Слизова оболонка утворює півмісяцеві складки, вона не має ворсинок та залоз. У м'язевій оболонці поздовжні волокна зібрані в три смужки - м'язеві стрічки, між якими стінки мають тільки кільцеві волокна, через що вони слабші й утворюють характерні випини.

Товста кишка складається з трьох відділів: сліпої кишки, ободової кишки і прямої кишки. Сліпа кишка лежить у правій клубовій ділянці нижче впадіння тонкої кишки. Вона закінчується внизу сліпим червоподібним відростком, а вгору Переходить в ободову кишку.

Ободова кишка висхідною, поперечною і низхідною частинами охоплює з трьох боків петлі тонкої кишки і Переходить у сигмоподібну кишку, розташовану в лівій клубовій ділянці.

Кінцевий відділ товстої кишки - це пряма кишка довжиною 20 см. Форма кишки не відповідає назві, бо має два згини (про які треба пам'ятати ставлячи клізми) і одне розширення - ампулу, де знаходяться калові маси.

В товсту кишку з тонкої переходять перетравлені залишки їжі. Основним процесом є всмоктування води, переробка Кишковою флорою (мікроорганізмами) клітковини, процеси І ниття і бродіння, формування калових мас. Випорожнення (дефекація) прямої кишки регулюється нервовою системою і відбувається рефлекторно. У відповідь на механічне подразнення каловими масами рецепторів прямої кишки скорочується її м'язова оболонка і розслабляються сфінктери анального отвору.

Підшлункова залоза розміщується позаду шлунка на задній черевній стінці. Вона має головку, тіло, хвіст і складається з часточок, в яких утворюється підшлунковий сік (до 1л), що надходить по протоках у дванадцятипалу кишку. Крім того, у тканині залоз є особливі ділянки, які виділяють у кров гормони - інсулін та глюкагон, які регулюють вуглеводний обмін.

Печінка знаходиться під діафрагмою у правому підребер'ї вагою біля 1,5кг. Печінка поділяється на чотири частки; праву, ліву, квадратну і хвостату. На нижній поверхні печінки с поперечна борозна - ворота печінки, через які проходять судини, нерви та загальна печінкова протока. Функції печінки різноманітні. Вона виділяє жовч, який бере участь в обміні речовин, відіграє захисну (бар'єрну) роль - фільтрує кров, затримуючи та нейтралізуючи шкідливі речовини; в ній синте­зується та відкладається тваринний цукор - глікоген; відбувається синтез ряду необхідних речовин (наприклад, багато компонентів крові) і утворюються кінцеві продукти обміну речовин (наприклад, сечовина). Водночас вона депонує вітаміни, мінеральні солі, кров.

Жовчний міхур знаходиться у ямці на нижній поверхні печінки і є резервуаром для жовчі. У нього є дно, тіло, шийка і протока, яка з'єднується з загальною протокою печінки, утворює спільну жовчну протоку, яка відкривається дванадцятипалу кишку.

Очеревина - серозна оболонка, що покриває стінки черевно порожнини і переходить на органи черевної порожнини. Пру переході очеревини з стінок на органи, утворюються складкй: зв'язки, брижі та великий і малий чепець. За допомогою зв'язок внутрішні органи фіксуються до черевної стінки або мі собою. Брижі - довгим кінцем з'єднані з кишкою, а коротши зі стінкою черевної порожнини. Між двома листками бри знаходяться кровоносні та лімфатичні судини, нерви лімфатичні вузли. Чепців два - малий, який іде від ворі печінки до малої кривизни шлунка та дванадцятипалої кишки; і великий, що звисає від великої кривизни шлунка та поперечної частини ободової кишки, прикриваючи петлі тонких кишок у вигляді фартуха.

Покриваючи органи, очеревина утворює для них фіксуючий апарат і водночас, як гладенька і волога оболонка, захищає їх від тертя при взаємному переміщені.

У процесі обміну речовин між організмом і зовнішнім середовищем, організм асимілює поживні речовини, піддає їх хімічній переробці і використовує для енергетичних і будівельних цілей.

Призначення обміну речовин і енергії полягає:

1.У відновленні постійно втрачаючих організмом речовин (вода, мін. речовини) і органічних сполук, які розпадаються, що входять до складу тканин і тканевих рідин.

2.У забезпеченні організму енергією, потрібною для руху, секреції, екскреції, утворення ряду речовин. Постійний хід процесів оновлення забезпечує високу

можливість організму до пластичних процесів, тобто для перебудови його тканин і органів як у ході природного росту, розвитку трудової діяльності, так і при патологічних станах у зв'язку з процесами заживання пошкоджень і переломів, відновлення пошкоджених тканин від різного впливу.

Білковий обмін. Білки складаються з 20 різних амінокислот. Білки поділяються на прості і складні. Прості складаються тіль­ки з амінокислот, а до складу складних, крім амінокислот, входять фосфорні та нуклеїнові кислоти, жири, вуглеводи та ін.

Амінокислоти діляться на замінні і незамінні. Замінні амінокислоти (глікокол, аланін, цистеїн) можуть синтезуватись в організмі. Десять незамінних амінокислот (аргінін, лейцин, лізин та ін.) не синтезуються в організмі й обов'язково повинні Потрапляти до складу харчового раціону. Найбільш повно­цінними за амінокислотним складом продуктами є білки яйця, Молока, м'яса. Білки рослинного походження біологічно менш Ионноцінні, оскільки не містять незамінних амінокислот. У розпорядженні організму повинні бути всі амінокислоти в псиному співвідношенні і кількості. Якщо якої-небудь кислоти мг вистачає, то певний білок не може бути синтезованим.

Білки - це основний пластичний матеріал, тобто важлива Чистина клітини. Наприклад, до складу скелетних м'язів мходять 20% білка. Білки входять до складу ферментів, вони беруть участь у забезпеченні більшості функцій організму. Так, Ґіілок крові гемоглобін переносить кисень і вуглекислоту, фібриноген зумовлює зсідання крові, нуклеопротеіди відіграють іщжливу роль у передачі спадкових ознак. Білки мають велике шачення у водному обміні. В протоплазмі клітин безперервно проходить розпад і заміна білків. Усього за добу у людини, яка пс вживала їжі, руйнується майже 25г білка і виділяється при цьому 3,7 г азоту (100г білка містить у середньому 16г азоту). V людини, яка одержує з їжею білок, виділяється азоту значно більше. Причому, чим більше вводиться білка, тим більше його руйнується. Це пояснюється тим, що на відміну від жирів і иуї леводів, білок не може відкладатись у запас. Потреба в Г)ілках значно більша у ростучого організму, при вагітності, після тяжкої хвороби. Потреба в білках залежить також від професії та кліматичних умов. Для дорослого потреба в білках, складає 1,5г на 21кг ваги тіла, для грудної дитини 3,0 - 3,5г., для дитини 10 років - 2,5г.

Жировий обмін (обмін ліпідів). Під ліпідами розуміють складну органічну речовину, до якої відносяться нейтральні жири, які складаються з гліцерину, жирних кислот і близьких до них по фізико-хімічному складу: ліпоїдів (лецетин, холестерин). До складу останніх, крім жирних кислот, входять багатоатомні спирти, фосфорні кислоти й азотні з'єднання. Жир в організмі відіграє пластичну й енергетичну роль. Як пластичний матеріал він входить до складу оболонки і протоплазми клітин. Частина жирів накопичується в клітинах жирової тканини як запасний жир, кількість якого складає від 10% до 30% ваги тіла, а при порушеннях обміну речовин може досягти великої кількості.

Жир в організмі використовується і як енергетичний матеріал. При окисленні 1г жиру виділяється 9,3 ккал тепла, тобто в 2,2 рази більше ніж при окисленні 1г вуглеводу і білка.

Обмін ліпідів тісно зв'язаний з обміном білків і вуглеводів Наприклад, при надлишковому надходженні вуглеводів г організм вони можуть перетворитись у жири. В умовах голодування з жирів утворюються вуглеводи, які використо­вуються як енергетичний матеріал.

У регуляції жирового обміну важливу роль відіграє центральна нервова система, а також багато залоз внутрішньої секреції (статеві, гіпофіз, щитовидна, надниркова).

Обмін вуглеводів. Зводиться в основному до обміну глюкози, на яку перетворюються в печінці інші моносахариди (фруктоза, галактоза). Крім цього, з участю гормону інсуліну клітини печінки можуть накопичувати надлишки глюкози, перетворюючи її в запасну форму - полісахарид глікоген. Завдяки цьому в крові постійно підтримується постійний рівень глюкози. Однак у разі швидкозростаючої потреби в ній організму (наприклад, при емоційному збудженні, інтенсивній м'язовій роботі) відбувається зворотне перетворення глікогену печінки на глюкозу крові. Глюкоза крові засвоюється клітинами, виконуючи роль основного пального матеріалу, який може бути швидко використаний у разі потреби.

Добова потреба у вуглеводах в середньому 400-500г.. Однак вона може коливатись у значних межах залежно від ступеня фізичного навантаження організму, а також від кількості спожитих білків і жирів. Якщо вуглеводи прийняті в надмірній кількості, то частина їх перетворюється на жири, а при гіперглікемії (підвищення їх рівня в крові) вище 0,16%, що перевищує так званий нирковий поріг - з'являють­ся в сечі (глюкозурія). З другого боку, при дефіциті вуг­леводів у харчовому раціоні на глюкозу можуть перетвори­тись жири, а також білки, що відбувається шляхом дезаміну­вання амінокислот.

Обмін води і мінеральних солей. Особливе значення для організму має вода, оскільки вона становить 2/3 ваги тіла. Разом з мінеральними солями вода бере участь у найваж­ливіших фізіологічних і фізико-хімічних процесах - починаючи від травлення і закінчуючи виділенням продуктів окислення та терморегуляції.

Вода, яка надходить в організм із зовні, робить повний кругообіг перетворюючись по черзі з вільної на колоїдну зв'язану і внутрішньо-молекулярну воду та навпаки, після чого вода виводиться нирками /1500 мл/, шкірою /400 -600 мл/, легенями /350-400/ і калом /100-150мл/. Регуляторні механізми організму направлені на підтримання водно-сольової рівноваги, тобто постійності осмотичного тиску рідин. Ця рівновага може порушуватись тільки при надмірній витраті Організмом води або мінеральних солей. Роль мінеральний солей не обмежується тільки участю в підтриманні постійності осмотичного тиску рідини і відносної незмінності електро­літичного складу їх. Вони беруть участь також у спеціальних фізіологічних процесах. Тому часткова втрата організмом Якогось із електролітів може призвести до певних функціо­нальних розладів. З другого боку, затримка в організмі солей натрію сприяє утворенню набряків, тому при схильності до набряків призначають безсольову дієту. Вміст окремих мінеральних солей у різних органах неоднакові: щитовидна залоза містить більшу частину йоду організму, еритроцити - заліза, кісткова тканина - кальцію і фосфору.

Водно-сольовий обмін регулюється відповідними центрами підгорбової ділянки та деякими гормонами гіпофіза і кори надниркових залоз.

Вітамінний обмін. Відомо, що людині потрібно близько 21 вітаміну. Вітаміни поділяють на дві групи: водорозчинні і жиророзчинні. Вітаміни синтезуються в основному росли­нами. Тварини, харчуючись рослинною їжею, накопичують у своїх органах і тканинах вітаміни, тому джерелом для людей служить як рослинна, так і тваринна їжа. Значення вітамінів для організму зумовлюється тим, що вони є складовою частиною активних груп ферментів, тому при їх недостачі настає порушення окремих ланок взаємопов'яза­них обмінних процесів.

Потреба у вітамінах особливо велика у молодих організмів, які розвиваються, а у дорослих залежить від багатьох факторів, наприклад, вона збільшується при значних м'язових наван­таженнях, при роботі в умовах високої або низької температури, підвищеного або пониженого тиску.

При тривалому ненадходженні з їжею якого-небудь вітаміну виникає захворювання - авітаміноз. Якщо надход­ження вітамінів вище за норму денної потреби, то розвивається стан гіпервітамінозу. Кожне захворювання авітамінозом має свої симптоми. Так, при відсутності вітаміну С розвивається цинга, вітаміну А - рахіт, вітаміну В - бері-бері. Авітаміноз швидко виліковуються при дачі певного вітаміну або багатих ним харчових продуктів.

Обмін енергії. Організмові потрібна енергія, вона необхідна для підтримання упорядкованої структури клітин, осмотичних процесів, рухових і секреторних реакцій синтезу речовин.

Необхідність у додатковому використанні організмом відносно великої кількості енергії може виникнути будь-колі в якій-небудь з його структурних організацій. Це і вимагає зберігання значних енергетичних запасів у вигідній дл^ швидкого використання формі - в хімічних зв'язках АТФ і деяких інших фосфорних сполук.

Усі енергетичні затрати організму можна визначити! експериментальним шляхом, вимірюючи кількість виділеного тепла (метод калориметрії) і виразити їх в одиницях] теплоємності - калоріях. У цих одиницях визначається й енергетична цінність їжі з розрахунку, що при окисленні 1г білків або вуглеводів звільняється близько 4,1 ккал, а при окисленні 1г жирів - близько 9,3 ккал тепла. На цій основі можна виразити в кілокалоріях добовий енергетичний баланс організму, тобто "вхід" і "вихід" енергії.

Величина добових затрат організмом енергії залежить від; виконуваної роботи, віку, статі, стану нейроендокринної регуляції обмінних процесів.

Мінімальні для організму затрати енергії мають місцевумовах абсолютного спокою (в лежачому положенні), натще,! при нормальній температурі тіла та в зоні комфорту (18- 20°С). Тоді енергія витрачається тільки для забезпечення основних життєвих процесів (робота серця, печінки, нирок та ін). Такий найнижчий рівень обміну речовин має назву основного обміну.

Кожне фізичне навантаження організму збільшує затрати енергії пропорційно його важкості (основний обмін + робоча надбавка).

Калорійність їжі повинна не тільки покривати енергетичні затрати але й перевищувати їх, бо частина їжі виділяється незасвоєною (біля 10%).

Так, при важкій фізичній праці добова норма білків повинна збільшуватись до 150-160г, зростає потреба організму й у вітамінах. Збільшена потреба в якісній цінності їжі у дітей, вагітних жінок і в матерів у період годування дітей грудним молоком, а також у поранених і хворих, в яких білок та інші компоненти їжі додатково використовуються) як пластичний (будівельний) матеріал для загоювання ран.

СЕЧОВА СИСТЕМА

У процесі обміну речовин постійно утворюються кінцеві продукти окислення білків, вуглеводів і жирів - "шлаки життя", які є токсичними для організму і повинні виводитися» організму через спеціальні органи, що мають назву органів виділення. До них відносяться: нирки, шкіра, шлунково-кишковий тракт. Виводячи сечу, нирки виконують одночасно й іншу функцію - підтримують постійність внутрішнього середовища організму (гомеостаз).

Функцію регульованого виведення сечі з організму виконують сечовивідні шляхи: сечоводи, сечовий міхур, сечівник.

Нирка - орган, розміщений у заочеревинному просторі по стоках хребетного стовпа, приблизно на рівні її поперекових хребців, права нирка знаходиться дещо нижче від лівої. Нирка мас бобоподібну форму середніх розмірів 11x5x3см. Поверхня її гладка, темно-червоного кольору. В нирці розрізняють верхній і нижній кінці, присередній і бічний краї та передню і ійдню поверхні. Бічний край випуклий, присередній - ввігнутий. Тут знаходяться ворота нирки, через які проходять ниркова артерія і вена, нерви, лімфатичні судини і сечовід.

На поздовжньому розрізі нирки у фронтальній площині помітні два шари: зовнішній - кіркова речовина, яка посилює перегородки вглиб, внутрішній - мозкова речовина, розділена цими перегородками на окремі часточки - пірамідки. Вершини пірамідок обернені до порожнини, що має назву ниркової миски й охоплені її розгалуженнями - нирковими чашечками. Нирка складається з величезної кількості самостійних морфологічно- функціональних комплексів - нефронів.

Для нефрона характерне щільне поєднання судинної сітки, якою дуже багата нирка з епітеліальною трубочкою, в який відбувається утворення сечі. Кожна епітеліальна трубочка обплетена сіткою з капілярів, а її початкова розширена частина - капсула Шумлянського охоплює капілярний клубочок нирки, утворюючи разом з нею ниркове тільце.

Капілярна сітка нирки має ще одну властивість: кров протікає по капілярах двічі. Так, капіляри ниркового клубочка утворюють не вену, а виносну артерію, яка ще раз розпадається на капіляри, що обплітають дальший відділ епітеліальної трубочки і переходить у капіляри венозної сітки. Всього за добу через нирки пропливає близько 1500 л крові. Сеча утворюється в капсулі Шумлянського шляхом фільтрації рідини з крові, яка протікає по капілярах ниркового клубочка під достатнім для цього тиском - не менше 50мм. рт. сг. При значному знижем кров'яного тиску (шок, колапс) фільтрація сечі, а через це! сечоутворення різко знижується або і повністю припиняється Сеча, яка утворюється в капсулі Шумлянського, називається первинною. Вона має всі складові частини плазми крові, крім колоїдних речовин - білків, молекули яких не проходять через нирковий фільтр (стінку капілярів і внутрішній листок капсули Шумлянського). Тільки при пошкодженні фільтра в сечу проникають білки й еритроцити.

Первинна сеча має і ряд цінних сполук (глюкозу амінокислоти та ін), а концентрація в ній шлакових речовин дуже низька - така, як і в плазмі крові, через що організм мусив би втратити для виведення шлаків близько 150-160 л води за добу. Втратам такої кількості води та цінних речови^ запобігає процес зворотного всмоктування їх, або реабсорб; ції. Цей процес відбувається в дальших відділах нефрона | покрученому і прямому канальцях (покручений відділи капсула розташовані в кірковій речовині, прямий - у мозковій) Однак разом з реабсорбцією відбувається друга активні робота епітелію канальців - додаткове виділення в сечу, абс секреція, деяких речовин, що підлягають виведенню, але не фільтруються в капсулу Шумлянського.

Сечоводи - парний орган, служить для виведення сечі з нирок У сечовий міхур, являє собою вузьку м'язову трубку довжиною 30см. Внутрішня поверхня сечоводів вкрита слизовою оболонкою, яка багата на чутливі нервові закінчення.

Сечовий міхур - порожнистий м'язовий орган, який виконує функцію резервуара для сечі і бере участь у періодичному! виведені її з організму. Місткість сечового міхура 300-700 см³

Акт сечовипускання відбувається рефлекторно внаслідок! імпульсів у центр сечовипускання, що знаходиться в крижовому! відділі спинного мозку, імпульси ідуть від надмірно розтягнутися стінок сечового міхура. Цей акт піддається свідомому контролю,! оскільки перебуває під впливом кори півкуль головного мозку. І

Чоловічий сечівник має вигляд нерівномірно розширеної] та зігнутої буквою 8 трубки довжиною 18-22см. Відповідної до органів, через які проходить сечівник, у ньому розрізняють! гри частини: передміхурову (3-4 см), перетинчасту (1 см) і І губчасту (найдовшу).

В передміхурову частину відкриваються дві сім'явипорскувальні протоки, оскільки у чоловіків сечівник є також щетиною сім'явиносних шляхів. Сечівник охоплений двома і сфінктерами; при виході із сечового міхура внутрішнім, а в перетинчастій частині - зовнішнім.

Жіночій сечівник має довжину 3-4см, закінчується переддвер’ї піхви.

Внаслідок двох процесів - реабсорбції та секреції з Первинної сечі утворюється вторинна, або кінцева, сеча. На нікому процес сечоутворення закінчується - сеча підлягає ИИ веденню.

Необхідно зазначити, що не всі нефрони одночасно працюють - завжди є більша або менша кількість "запасних нефронів".

У процесі життєдіяльності організму, в ході обміну речовин утворюються кінцеві продукти розпаду, які не можуть бути використані організмом, є для нього отруйними і повинні бути виведені. Серед органів виділення нирки відіграють головну роль, так як біля 70% всіх речовин, які виводяться з організму, припадає на їх долю. За складом сеча представляє собою водний розчин, у якому містяться різні речовини як органічного, так і неорганічного походження. Склад сечі залежить від багатьох Причин. З сечею виділяються з організму кінцеві продукти обміну речовин, завдяки чому підтримується постійність хімічного складу внутрішнього середовища організму.

Виділення сечі за певні проміжки часу називається діурезом. У нормі доросла людина за добу виділяє в середньому 1100-1600 мл сечі. Кількість сечі, що виділяється людиною, може коливатись. Вдень сечі виділяється більше, ніж вночі. Збільшення норми виділення (поліурія) спостерігається при великому вживанні рідини, цукровому і не цукровому діа­беті, коли порушується нормальний процес всмоктування води в канальцях нирок. Зменшення кількості сечі (олігурія) зустрічається при меншому вживанні рідини (суха їжа), лихо­манкових станах, проносах, блювоті, недостатності серцевої діяльності. Припинення виділення сечі (анурія) може настати у випадку тяжкого ураження нирок при гострому нефриті. Повне припинення виділення сечі буває і рефлекторного походження: при отруєннях ртуттю, свинцем, миш'яком.

Сеча представляє собою прозору рідину світло-жовтого кольору. В ній міститься 95% води, 5% розчинених речовин. її головними складовими частинами є сечовина 2%, сечова кислота 0,5%, креатинін 0,075%. У сечі містяться солі натрію і калію. За добу з сечею виводиться 25-ЗОг сечовини і 25-30г неорганічних солей. Сеча має вагу 1,010-1,020. Реакція її можі бути слабокислою, нейтральною або лужною. Вона залежнії від виду вживаної їжі. При м'ясній їжі вона слабокисла або нейтральна, при рослинній - слаболужна.

У сечі здорових людей білок міститься в мінімальна кількостях - у вигляді слідів, які звичайним способом дослідження не виявляються. Поява білків сечі носить назв)| протеїнурії. Спостерігається при уражені нирок - нефритам нефрозах, ударах нирок, під дією механічних, хімічних таї інших подразників.

У нормальній сечі цукор міститься в мінімальних кількостя: які не виявляються звичайними кількісними реакціями Виділення цукру з сечею називається глюкозурією. Пр нормальній функції нирок глюкозурія наступає в тих випадк; коли рівень цукру в крові піднімається вище 160-180мг (8,8 ммо] л - нирковий поріг). За допомогою "Глюкотеста" визначається місткість цукру в сечі.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 72; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!