Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю 2 страница

Підставою для здійснення уповноваженими особами кримінальних процесуальних ' дій є отримання ними відомостей, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва, консульської устано­ви України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України. Ці відомості можуть бути одержані з заяв, повідомлень, у результаті само­стійного виявлення або з будь-якого іншого джерела (ч. 1 ст. 520 КПК).

1 Про дипломатичну службу [Текст]: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. -№5.-Ст. 29.

Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України..

Кримінальний процесуальний закон не містить окремих приписів щодо порядку реагування осіб, зазначених у ст. 519 КПК, на отримання заяв і повідомлень про зло­чини. Вбачається, що загальні вимоги КПК та Положення про порядок ведення ЄРДР щодо прийняття заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення (зокрема п. 1 розд. І Положення) поширюються і на вказані випадки.

Таким чином, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, по-відомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчи­нення кримінального правопорушення. Про самостійне виявлення ознак криміналь­ного правопорушення уповноважена особа має скласти рапорт або аналогічний до­кумент. Про прийняття усної заяви уповноваженою особою має бути складений протокол, який підписується заявником. При цьому особа, яка подає заяву чи повідом­ляє про кримінальне правопорушення, повинна бути під розпис попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення, крім випадків надходження заяви, повідомлення поштою або іншими засобами зв’язку. Слід пам’ятати, що заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення вважаються поданими з моменту попередження особи про кримінальну відповідальність (за ви­нятком випадків, коли таке попередження неможливо зробити з об’єктивних причин: надходження заяви, повідомлення поштою, іншим засобом зв’язку, непритомний стан заявника, відрядження тощо). Відповідно до ст. 60 КПК особі, яка подала заяву, необ­хідно видати документ про її прийняття, а якщо особа є потерпілим, то також пам’ятку про його процесуальні права.

Передбачений гл. 41 КПК порядок провадження є винятковим, оскільки вста­новлює відмінні від загальних умови провадження процесуальних дій, у тому числі пов’язаних з обмеженням прав і свобод людини. За загальним правилом, здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до реєстру дозволяєть­ся проводити лише огляд місця події. Однак у разі виявлення ознак кримінально­го правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно, тобто з моменту отри­мання відомостей про ознаки кримінального правопорушення. Це пов’язано з необхідністю вжиття невідкладних заходів, які потрібні для встановлення об­ставин кримінального правопорушення, фіксації його слідів і недопущення їх втрати, припинення протиправної діяльності та унеможливлення спроб перешко­дити досудовому розслідуванню.

У зазначених випадках відомості про кримінальне правопорушення вносяться до ЄРДР при першій можливості, зокрема при поверненні судна на територію України. Крім того, повідомлення про ознаки кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичних представництв, консульських установ або судні, може бути передане до відповідних органів досудового розслідування або прокуратури України засобами зв’язку (ч. З ст. 214 КПК, шдп. 2.4 розд. II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Глава 33

Під час провадження у порядку, передбаченому гл. 41 КПК, дозволяється прово­дити лише такі процесуальні дії:

1) тимчасове вилучення майна;

2) законне затримання особи;

3) обшук житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді;

4) особистий обшук без ухвали слідчого судді;

5) огляд місця вчинення кримінального правопорушення.

З урахуванням особливостей розташування об’єктів, про які йдеться у гл. 41 КПК, обшук житла чи іншого володіння особи та особистий обшук дозволяється здійсню­вати без ухвали слідчого судді. У той же час вбачається, що з урахуванням положень Конституції України, зокрема ст ЗО, питання про законність і обґрунтованість рішен-ня про проведення слідчих (розшукових) дій, пов’язаних з обмеженням права на не-доторканність житла чи іншого володіння, повинні стати предметом подальшого су-дового контролю за аналогією з правилами ч. З ст. 233 та ст. 521 КПК.

Слід також зазначити, що зазначені слідчі (розшукові) дії можуть бути проведені лише у разі, якщо володіння відповідної особи або її житло знаходиться на території дипломатичного представництва, консульської установи України або на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України. Проведення про­цесуальних дій поза межами зазначених об’єктів є винятковою прерогативою відпо-відних органів держави перебування.

Аналіз літератури вказує на те, що підходи до питання про співвідношення юрис-дикцій держав щодо зазначених територій є досить суперечливими як у науці міжна­родного права, так і у практиці міжнародних відносин. Приміщеннями дипломатично­го представництва відповідно до міжнародного права вважаються будинки, споруди, що зайняті представництвом і його службами, а також земельна ділянка, на якій вони роз­ташовані. Недоторканність приміщень пов’язана з необхідністю забезпечити умови дляї здійснення представництвом його функцій і не є наслідком вилучення цієї території! з-під суверенітету країни перебування. Тому дипломатичне представництво не має екс­територіальності незалежно від того, чи є власністю акредитуючої держави земельна! ділянка, приміщення (будинок), чи вони взяті в оренду. Тому на території дипломатич-1 ного представництва діє юрисдикція держави перебування з винятками, встановленими! в міжнародному праві та національному законодавстві. Для правильного його вирішен-І ня необхідно враховувати положення численних міжнародних нормативних актів, у тому І числі двосторонніх угод, які регулюють обсяг і порядок реалізації повноважень діяль- 1 ності дипломатичних і консульських установ у конкретній країні1.

Процесуальні дії під час кримінального провадження, що проводиться згідно із гл. 41 КПК, докладно описуються у відповідних процесуальних документах, а також І обов’язково фіксуються за допомогою технічних засобів фіксування кримінального І провадження, крім випадків, коли таке фіксування неможливе з технічних причині (абз. 2 ч. 2 ст. 520 КПК).

1 Міжнародне правп [Текст]: нав:. посіб. / за заг. ред. М. В. Буроменського. - К. - Юрінком ІнтерІ 2006. - С. 148; Литвишко, П. А. Осуществление уголовно-процессуальной юрисдикции консульскими І должностньши лицами на территории дишюматических представительств и консульских учреждений І (на примере некоторьіх стран Евросоюза) [Текст] / П. А. Литвишко // Вестн. МГИМО-Университета. - І 2011. -№ 5. -С. 251-257.

Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України..

Тимчасове вилучення майна відповідно до ст. 168 КПК може бути здійснено осо­бами, вказаними у ст. 519 КПК, під час обшуку житла або іншого володіння особи, особистого обшуку, огляду місця вчинення кримінального правопорушення та затри­мання. Одночасно із доставлениям затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи тимчасово вилучене майно має бути передане їй, про що складається окремий протокол. Відповідно до ст. 521 КПК тимчасове вилучення майна, як і у випадку здійснення цього заходу на території України, передбачає отри­мання згоди слідчого судді на арешт цього майна. Прокурор повинен звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше на­ступного робочого дня після доставления на територію України особи, затриманої в дипломатичному представництві, консульській установі, на судні України, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Якщо прокурор визнає таке вилучення безпідставним, він вправі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 КПК винести постанову про повернення тимчасово вилученого майна.

Затримання особи здійснюється відповідно до вимог КПК. У статтях 520 та 522 КПК застосовується термін «законне затримання особи», під яким відповідно до ст. 207 КПК визнається затримання особою, яка не є уповноваженою службовою осо­бою. Аналіз статей 207 та 519, а також § 1 гл. 18 КПК дозволяє побудувати такий порядок дій у зазначеному випадку. Здійснивши затримання правопорушника, особи, вказані у ч. 1 ст. 519 КПК, вживають заходів щодо унеможливлення спроб перешко­джати кримінальному провадженню, зокрема: сховатись від органів досудового роз­слідування; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на учасників кримінального провадження (свідків, потерпілих тощо); про­довжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.

Відповідно до ч. З ст. 207 КПК вказані особи зобов’язані негайно повідомити слідчому органу досудового розслідування за місцем проведення досудового розслі­дування в Україні про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (як тільки з’явиться така можливість) і у межах встановлених строків забезпечити її доставления до уповноваженого держав­ного органу України.

Стаття 522 КПК встановлює такі строки законного затримання:

- керівником дипломатичного представництва чи консульської установи - на необ­хідний строк, але не більше ніж на сорок вісім годин. При цьому встановлено обов’язок надати затриманій особі доступ до отримання правової допомоги;

- капітаном судна України - на строк, необхідний для доставления особи на тери­торію України.

Отже, якщо особа затримана керівником дипломатичного представництва чи кон­сульської установи, вона має бути доставлена до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, не пізніше со­рока восьми годин з моменту законного затримання. Якщо таке затримання здійснене капітаном судна, то строк доставления має бути найкоротшим з урахуванням об’єктивних обставин, пов’язаних з рухом судна, маршрутом, погодних умов тощо. У будь-якому разі затримана особа має бути передана уповноваженим органам не пізніше дня прибуття у найближчий порт України.

Глава 33

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Затриманою особа вважається з моменту, коли вона силою або через підкорення на­казу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в примі­щенні, визначеному уповноваженою службовою особою (ст. 209 КПК). Отже, затри­маний у порядку статей 207,520 та 522 КПК, на наш погляд, набуває статусу підозрю­ваного з моменту його доставления до уповноваженої службової особи підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затрима­них осіб.

Після цього негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставлен­ия затриманого та інші відомості, передбачені законодавством (ч. 1 ст. 210 КПК), складається протокол про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. У та­кому випадку письмове повідомлення про підозру має бути вручене особі не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її доставления.

Згідно з ч. З ст. 519 КПК службові особи, які здійснювали процесуальні дії, в обов’язковому порядку залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на території України. Вони зобов’язуються надавати пояснення слідчому, прокурору щодо проведених процесуальних дій. Це положення є додатковою гарантією забезпечення законності, обґрунтованості дій та рішень посадових осіб, вказаних у ст. 519 КПК, достовірності отриманих відомостей.

_______ Питання для самоконтролю

1. Чим зумовлені особливості нормативної регламентації кримінального про­вадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на судні, що перебуває за межами України під прапором або з роз­пізнавальним знаком України?

2. В яких елементах процесуальної форми знаходять прояв ці особливості?

3. На які кримінальні правопорушення поширюється порядок кримінального провадження, передбачений гл. 41 КПК?

4. Які особи вправі здійснювати кримінальне провадження у порядку, встанов­леному гл. 41 КПК?

5. Які правила підслідності встановлені щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на судні, що перебуває за межами України під прапором або з роз­пізнавальним знаком України?

6. Що є підставою для здійснення кримінальних процесуальних дій у порядку, передбаченому гл. 41 КПК? Який порядок дій уповноважених осіб при ви­явленні цих підстав випливає з норм КПК?

7. Які особливості щодо внесення відомостей до ЄРДР передбачені гл. 41 КПК?

8. Які процесуальні дії дозволяється проводити під час провадження у порядку, передбаченому гл. 41 КПК? Місце їх проведення.

9. Охарактеризуйте особливості затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, у порядку, передбаченому гл. 41 КПК.

10. В ккія ккостз аалччаються дк кримінальоого прваадженнс ллужоові особи, котрі здійснювали процесуальні дії у порядку, передбаченому гл. 41 КПК, після його продовження на території України? Яке значення цього правила?

Глава 34 _^^_^.^_^_
Відновлення втрачених матеріалів
; кримінального провадження

Нормативно-правова регламентацш дальності з відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження є новелою для кримінального процесуального законо­давства України, хоча для законодавства нашої країни в цілому цей інститут не є но­вим1.

У різноманітних сферах діяльності людини зустрічаються питання, які традицій­но вважаються «делікатними», «незручними», а відповідно латентними і не афішу­ються для широкого загалу. У кримінальному судочинстві саме до таких питань на­лежить втрата та подальше відновлення втрачених матеріалів кримінального прова­дження. Звичайно, певний час проблему можна не помічати взагалі або вдавати, що вона є незначною, обмежуючись певними відомчими вказівками щодо недопустимос­ті подібних явищ та закріплювати загальні заходи реагування на таке уповноважених осіб2, але об’єктивно вона від цього не зникне. Здається, що кроки з нормативного врегулювання цієї проблеми є підтвердженням усвідомлення законодавцем того, що несистемні підходи до відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження сьогодні вже неприйнятні ні для правозастосувача, ні для суспільства в цілому

Незважаючи на суворі вимоги щодо збереження матеріалів кримінального про­вадження, в органах досудового розслідування і в судах із відомим ступенем повто­рюваності все ж таки трапляються випадки їх втрати.

Причини втрати матеріалів кримінального провадження можуть мати об’єктивний характер (не залежати від волі людини, наприклад, стихійне лихо, пожежа, повінь тощо)і суб’єктивний (пов’язаний з дією чи бездіяльністю певної особи, наприклад, викрадення заінтересованими особами, умисне пошкодження, умисне знищення, халатність чи безвідповідальність уповноважених співробітників тощо).

Доцільно також розрізняти повну та часткову втрату матеріалів кримінального провадження. Ці поняття є оціночними. їх розмежування випливає не з кількісного виміру (кількість втрачених аркушів), а з аналізу втрачених доказової бази і прийнятих рішень, втілених у відповідних процесуальних документах. Хоча змістовні характе­ристики «часткової втрати»і «повної втрати» матеріалів кримінального провадження збігаються, розрізняється лише об’єм.

Раціональним зерном закріплення в КПК порядку відновлення втрачених матері­алів кримінального провадження є розширення прав як учасників процесу, так і за­безпечення гарантії прав і законних інтересів усіх заінтересованих осіб. Це, у свою чергу, дозволяє без шкоди для інтересів учасників судового провадження чи близьких родичів обвинуваченого, який помер, відновлювати не всі джерела доказів дослівно,

1 Так, положення статей 524-531 розд. VII «Відновлення втрачених матеріалів кримінального про­вадження» КПК майже збігаються зі статтями 402-409 розд. IX «Відновлення втраченого судового про­вадження» ЦПК.

2 Див., напр.: Наказ Генерального прокурора України від 21.11.2011 № ІЗгн «Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України».

Глава 34

а обмежуватися визнаною всіма (а отже, не оспорювано в подальшому) констатаціє^ їх сутності.

Фактично законодавець виділив порядок відновлення втрачених матеріалів кри­мінального провадження в окремий вид провадження, оскільки воно має спеціальний предмет доказування - втрачені матеріали кримінального провадження і спеціальну мету-їх відновлення.

Визначення матеріалів кримінального провадження (кримінальної справи) закріп­лено в ч. 1 ст. 317 КПК - це документи, інші матеріали, надані суду під час судовоп] провадження його учасниками, судові рішення та інші документи і матеріали, щ і мають значення для цього кримінального провадження, долучаються до обвинувальї ного акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховної го характеру, клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

«Матеріали кримінального провадження» є багатоаспектним поняттям і недопусти­мим є спрощення проблеми їх відновлення: не можна зводити втрату матеріалів кримії нального провадження до втрати сукупності документів, оскільки із втратою оригіналі! документів знижується ступінь достовірності зафіксованих ними фактичних даних! викривляється інформація про способи збирання доказів, можуть виникати нездоланні перепони для відновлення документів. Оскільки кримінальна процесуальна діяльнісг] здійснюється у межах правовідносин, які виникають між учасниками процесу на коні кретному етапі судочинства і відображених у процесуальних документах залежно вії стадій, то зі зміною правової позиції учасника процесу їх неможливо примусити під] твердити свої показання, клопотання, скарги та зобов’язати підтвердити продубльовані документи своїм підписом.

Відновлювальна діяльність відбувається на іншому відрізку часу, але також у меі жах реальних правовідносин, коли реалізованому праву одного суб’єкта кримшаль] ного провадження кореспондує обов’язок іншого. При конкуренції їх позицій під часі початкового і повторного (відновлювального) провадження перевагу повинно буті віддано останньому волевиявленню. Викладене не означає, що початкові дії і покаї зання учасників процесу, від яких вони в подальшому прагнуть відмовитися, не можуть^ бути підтверджені в колишньому вигляді. Можуть, але тільки об’єктивними свідчені нями (раніше складеними копіями протоколів, клопотань), а не примусом і неправо­мірним впливом, який би протирічив їх останньому волевиявленню. Таким чином, повне копіювання раніше проведеного розслідування з метою відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження вступає в протиріччя із формою (порядком) кримінального судочинства.

Щодо констатації неможливості зведення процедури відновлення втрачених мате­ріалів кримінального провадження виключно до шаблонного відтворення текстів до­кументів, які в них знаходяться, свідчить також аналіз ст. 5 КПК, яка визначає дію кримінального процесуального кодексу в часі. Відповідно до цієї норми процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допус-' тимість доказів визначається положеннями КПК, які були чинними на момент їх отри­мання. Зазначене нормативне формулювання зобов’язує органи, які здійснюють кримі­нальне провадження, виходити з того, що, по-перше, у нових правових умовах застосо-

Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

вується лише положення нового кримінального процесуального закону, по-друге, дії, проведені до змши закону, і отримай, на їх підставі докази зберігають юридичну силу.

Обов’язковою умовою відновлення втрачених матеріалів кримінального прова­дження відповідно до ст. 524 КПК є наявність вироку суду, незалежно від виду (ви­правдувальний чи обвинувальний) та набрання ним законної сили.

Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подається до суду учасником судового провадження, до яких відповідно до п. 26 ч. 1 ст. З КПК належать сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та за­конний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження, або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка,усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуваннями також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі - п. 1 ч. 1 ст. З КПК) обвинуваченого, який помер, якщо це необхідно для його реабілітації (ст. 525 КПК). Суд, навіть у разі виявлення втрати ма­теріалів кримінального провадження, самостійно не може ініціювати процедуру від­новлення, оскільки предметом судового захисту у цій категорії справ виступають охо-ронювані законом інтереси, яких у суду як незалежного, незаінтересованого арбітра з урахуванням дії засади змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх до­казів і доведеності перед судом їх переконливості (ст. 22 КПК) бути не може.

Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження подаєть­ся до суду, який ухвалив вирок (ст. 526 КПК).

Враховуючи вимоги ст. 527 КПК щодо змісту заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження та загальні вимоги до подібних документів, сама заява повинна бути подана до суду у письмовій формі із зазначенням: 1) найме­нування суду, до якого вона подається; 2) особи, яка подає заяву, у тому числі її по­штової адреси, номера засобу зв’язку, адреси електронної пошти, якщо такі є; 3) об­ґрунтування необхідності відновлення матеріалів кримінального провадження; 4) мети відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, а також вимоги особи, яка подає заяву (про відновлення яких саме матеріалів просить заявник, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним); 5) чи був ухвалений вирок; 6) в якому процесуальному статусі перебував заявник; 7) хто конкретно і в якості кого брав участь у судовому розгляді, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб; 8) що відомо заявнику про обставини втрати матеріалів кримінального провадження; 9 що відомо заявнику про місцезнаходження копій документів кримінального про­вадження або відомостей щодо них; 10) у разі необхідності - клопотання (про виклик певних осіб, витребування копій, доручення наданих матеріалів особою, яка зверта­ється до суду, тощо); 11) переліку матеріалів, які надаються до заяви (документів або їх копій, незалежно від того, чи посвідчені вони в установленому порядку).

Заява має бути підписана особою, яка її подає. Якщо заяву подає захисник, пред­ставник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, які підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК.

Глава 34

Наслідки недодержання вимог до змісту заяви про відновлення втрачених матері-алів кримінального провадження визначено у ст. 528 КПК. Зокрема, ч. 1 ст. 528 КПК встановлює вичерпний перелік випадків залишення такої заяви без руху: 1) незазна-чення мети відновлення втрачених матеріале кримінального провадження; 2) нез^ значення відомостей, необхідних для відновлення втрачених матеріалів кримінально­го провадження. В ухвалі про залишення заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження без руху суд повинен встановити заявникові строк, нео& хідний для усунення цих недоліків.

При цьому особа, яка звертається до суду із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, повинна обгрунтувати, що мета звернення до суду безпосередньо пов’язана із захистом її прав та інтересів (за винятком родичі померлого обвинуваченого, відповідно до ч. 1 ст. 525 КПК, мета звернення яких чіткі конкретизована - реабілітація обвинуваченого, який помер). Якщо суд не встановит] такого зв’язку, то своєю ухвалою він відмовляє у відкритті провадження про віднові лення втрачених матеріалів кримінального провадження або залишає заяву без розі гляду, якщо провадження було відкрито (ч. 2 ст. 528 КПК).

Одержавши заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального проваджен­ня, суд відповідно до ст. 529 КПК здійснює підготовку її до розгляду, яка полягає у вжиті ті заходів для одержання від прокурора відомостей та копій відповідних процесуальних! документів, які стосуються відновлювальних матеріалів. При цьому суддя направляї прокуророві ухвалу про відкриття провадження у справі про відновлення втрачених! матеріалів кримінального провадження, у якій зазначаються строк надання інформації та час призначення справи до розгляду. Крім цього, зазначена ухвала дозволяє конста­тувати сам факт втрати матеріалів кримінального провадження.

Під час вирішення питання про обсяг відомостей, які підлягають витребуванні і стосуються відновлюваних матеріалів, суддя має керуватися положеннями гл. 4 КПКІ з метою вжиття заходів із забезпечення максимально повного відновлення доказової бази у втраченому кримінальному провадженні. У тому числі суд не повинен обме­жуватися лише статусом «спостерігача в очікуванні», а вживати заходів з отримання тих матеріалів відновлюваного провадження, які зберігаються в самому суді1 і теж виступатимуть як можливі джерела доказів.

Прокурор, окрім відомостей, які витребує суд, також надає належним чином заві­рені копії процесуальних документів, внесених до ЄРДР2. Окрім наглядового прова­дження у втраченому кримінальному провадженні3, джерелом відновлюваних мате­ріалів може служити особова справа заарештованого, що зберігається у спецвідділах СІЗО (тюрем).

1 Детально ці правовідносини урегульовані відомчими актами (див.: Інструкція про порядок передан-ня до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівів судових справ та доку­ментів діяльності суду [Текст]: затв. наказом Держ. судової адміністрації від 14.07.2003 № 277; Перелік судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду із зазначенням строків зберігання [Текст]: затв. наказом Держ. судової адміністрації України від 11.02.2010 № 22).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 75; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!