Потерпілий і його представник

випадку слідчий, прокурор, суд не мають права за своєю ініціативою визнавати таку особу потерпілою.

Таким чином, для набуття особою процесуального статусу потерпілого як учас­ника кримінального провадження необхідна одночасна наявність двох підстав: а) фактичної-завдання особі безпосередньо кримінальним правопорушенням мораль­ної, фізичної або майнової шкоди; б) юридичної - подання відповідної заяви або ви­несення слідчим, прокурором постанови або судом ухвали про визнання особи по­терпілим. За відсутності хоча б однієї із зазначених підстав особа статусу потерпіло­го не набуває.

Згідно з ч. 2 ст. 55 КПК потерпілому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки, передбачені статтями 56 і 57 КПК, особою, яка прийняла відпо­відну заяву або рішення про визнання особи потерпілим.

За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпіло­го подана особою, якій не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді особою, якій відмовлено у визнанні її такою (ч. 5 ст. 55, п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК). «Очевидність та достатність» підстав є оціночним поняттям, яке визначається в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин кримінального провадження і внутрішнього переконання особи, що здійснює дане провадження. Прийняття рішення про відмову у визнанні особи потерпілим не пере­шкоджає можливості визнання її заявником або свідком.

Потерпілим може бути визнана також особа, яка є близьким родичем чи членом сім’ї особи, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, якщо: а) безпосередньо внаслідок вчинення кримінального право­порушення настала смерть цієї особи; б) особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви (недієздатність, обмежена дієздатність, наявність фі­зичних вад та інші обставини, що перешкоджають її участі в кримінальному прова­дженні). За загальним правилом, потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потер­пілого, а за клопотанням про визнання потерпілим - потерпілими може бути визнано декілька осіб. Після того як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював по­дання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними права­ми, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого (ч. 6 ст. 55 КПК). При цьому участь у кримінальному провадженні її близьких родичів чи членів сім’ї, визнаних потерпілими раніше, не припиняється.

Права потерпілого покликані забезпечити його активну участь на всіх етапах кри­мінального провадження. Вони можуть бути поділені на групи: 1) права, які мають за­гальний характер і якими він наділяється протягом усього кримінального провадження (частини 1 та 4 ст. 56 КПК); 2) права, які він має під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 56 КПК); 3) права, які він має під час судового провадження (ч. З ст. 56 КПК).

Право потерпілого бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені КПК, реалізується шляхом вручення йому пам’ятки про процесуальні права та обов’язки, а також їх роз’яснення у разі необхідності особою, яка вручила пам’ятку

Глава 5

(ч. 2 ст. 55, ст. 345 КПК). При проведенні окремих процесуальних дій, в яких бері участь потерпілий, йому повідомляються і роз’яснюються його права і обов’язки я ] учасника відповідної процесуальної дії (ч. З ст. 223 КПК та ін.)

Оскільки потерпілий є самостійним суб’єктом кримінального процесуального! доказування з власною правовою позицією, від нього не можна вимагати її визнач! ності. Тому згідно з п. 19 ч. 1 ст. З КПК потерпілий, його представник та законниі представник віднесені до сторони обвинувачення (зокрема, у разі зміни прокуророї обвинувачення в суді (ст. 338 КПК); при відмові прокурора від підтримання державі ного обвинувачення (ст. 340 КПК); у разі здійснення кримінального провадженні у формі приватного обвинувачення (гл. 36 КПК) у випадках, установлених К ш| У таких випадках обов’язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, поклаї дається на потерпілого (ч. 1 ст. 92 КПК).

Збирання доказів потерпілим здійснюється у порядку, встановленому частинами 1 і 3 ст. 93 КПК. Окрім цього, потерпілий має право отримувати від учасників кримі нального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерело! доказів (ч. 8 ст. 95 КПК).

Дієвою формою участі потерпілого в кримінальній процесуальній діяльності є реалізація ним права давати пояснення, показання або відмовитися їх давати, щ | випливає з такої засади кримінального провадження, як свобода від самовикриття т ] право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї (ст. 18 КПК і ст. 63 Констиі туції України). Тому потерпілий попереджається лише про кримінальну відповідав ність за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК).

Під час здійснення кримінального провадження право потерпілого на забезпечен­ня безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла реалі­зується на підставах і в порядку, передбачених ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

З метою поновлення порушених прав і законних інтересів потерпілий має право І оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді під час досудового розслідування в порядку, передбаченому гл. 26 КПК. Зокрема, по! терпілим, його представником чи законним представником на досудовому прова-< дженні слідчому судді можуть бути оскаржені: а) бездіяльність слідчого, прокурора! яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДРІ після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення (п. Н ч. 1 ст. 303 КПК); б) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового роз-< слідування (ч. 4 ст. 280, п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК) та закриття кримінального проваджен­ня (пп. З, 4 ч. 1 ст. 303 КПК); в) рішення слідчого, прокурора про відмову в задо-| воленні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій (п. 7 ч. 1 ст. 303) та ін. Під час досудового розслідування потерпі­лий також має право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних І строків слідчим, прокурором (ч. 1 ст. 308 КПК).

Формами реалізації права потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди є отримання добровільного відшкодування з боку підозрю­ваного, обвинуваченого; пред’явлення цивільного позову; одержання компенсації за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (ст. 127 КПК).