Розділ І. Теоретико-методологічні основи бухгалтерського обліку загальновиробничих витрат та порядку їх віднесення на собівартість продукції. 3 страница

на розкриття граничних підстав минулого, розгляд історичного як

особливого буття у світі, принципово іншого порівняно з інакшими

рівнями організації світу.

Причина і наслідок — філософські категорії, що позначають

характер обумовленості досліджуваного об’єкта: причина зумовлює

наслідок.

Прогнози (грец. prognosis — передбачення) — випереджальне

відображення майбутнього; вид пізнавальної діяльності, спрямований

на визначення тенденцій динаміки конкретного об’єкта або події

на основі аналізу його стану в минулому і сьогоденні.

Психіка (грец. psyche — душа) — здатність до активного відображення

реальності, сукупність душевних процесів та явищ.

Раціоналізм (лат. rationalis — розумний) — філософський напрям,

який основним інструментом пізнання визнає розум, мислення, абсолютизує

його, знецінюючи можливості почуттєвого осягнення світу.

Реалізм (лат. reaiis — суттєвий) — філософський напрям, який

утверджує, що загальні поняття існують насправді, будучи першою

реальністю. %

Релігія (лат. religio — побожність) — стійка світоглядна система,

що грунтується на вірі в духовних істот або надприродну реальність,

яка спирається на розмежування між священним (вічним, сакральним,

найвищим, невидимим, незбагненним тощо) і профанним (минущим,

несакральним, нижчим, видимим, збагненним тощо) аспектами

в сприйнятті реальності.

Свідомість — психічне відображення реальності шляхом формування

узагальненої і суб’єктивної моделі навколишнього світу у формі

словесних понять і почуттєвих образів.

Термінологічний словник 20 9

Світогляд — система поглядів на світ і місце людини в ньому, на

ставлення людини до світу і самої себе.

Сенсуалізм (лат. sensus — відчуття) — учення, що розглядає відчуття

людини як єдине джерело знання.

Синергетика (грец. synergos — той, що діє разом) — міждисциплінарна

наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і

виникнення, підтримки, стійкості та розпаду структур різної природи.

Синкретизм (грец. synkretismos — об’єднання) — нерозчленованість,

злитість, властиві початковому, нерозвиненому стану будь-яко-

го явища; характеризує стан первісного суспільства.

Соціогенез (лат. societas — суспільство і грец. genesis — походження)

— процес становлення суспільства.

Спільність — категорія сумісного буття, що позначає взаємозв’язок,

взаємодію і взаємообумовленість.

Становлення — перехід від однієї визначеності буття до іншої в

процесі формування нової якості.

Стійкий розвиток — процес змін, у якому експлуатація природних

ресурсів, напрям інвестицій, орієнтація науково-технічного

розвитку, розвиток особи та взаємоузгоджені інституційні зміни нарощують

нинішній і майбутній потенціал для задоволення людських

потреб і устремлінь.

Суспільна психологія — безпосереднє відображення буття у свідомості

людей на рівні емоцій і відчуттів.

Суспільне виробництво — органічна єдність структурно організованих

сфер життєдіяльності людей, що забезпечує становлення і

розвиток людини та відносини у системі»природа — суспільство —

людина».

Суспільство — структурно організований рівень буття у світі, що

має свої спосіб існування, форму прояву і форму здійснення; спільна

життєдіяльність людей, що історично склалася.

Сцієнтизм — абсолютизація ролі науки, наукових знань як головного

чинника прогресу в історії і засобу подолання суспільних,

соціальних проблем.

Телеологія (грец. telos — мета і logos — слово, вчення) — вчення

про доцільність не лише поведінки людини, а й розвитку природних

явищ, історичних подій.

Теологія (грец. theos — Бог і logos — слово, вчення) — вчення

про суть Бога.

Теоцентризм (грец. theos — Бог і лат. centrum — центр, осердя) —

вчення, згідно з яким Бог є центром всесвіту, його деміургом (творцем).

Трансцендентне (лат. transcendens — той, хто виходить за межі) —

філософський термін, що характеризує недоступне дослідному (не

лише індивідуально і в певний час, а взагалі) пізнанню, тобто не основане

на досвіді.

Універсальна модель всесвітньої історії — узагальнена схема

історії як єдиного процесу: або у формі прогресу, тобто руху від нижчого

до вищого, або у формі розвитку, тобто зміни взагалі.

2 1 0 Термінологічний словник

Утопія (грец. и — ні і topos — місце) — докладний, структурно

організований опис уявного суспільства, модель ідеального, позбавленого

недоліків суспільного устрою.

Філософія (грец. phiieo — люблю і sophia — мудрість) — особлива

форма пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні

принципи і основи людського буття, про найзагальніші сутнісні

характеристики людського ставлення до природи, суспільства і духовного

життя у всіх основних проявах.

Філософія історії — напрям філософії, що вивчає об’єктивні

закономірності і духовно-етичний сенс історичного процесу, шляхи

реалізації людських сутнісних сил в історії, можливості знаходження

загальнолюдської єдності, а також встановлює істинність або достовірність

історичних фактів і подій.

Філософська антропологія (грец. anthropos — людина і logos —

слово, вчення) — наука, покликана систематизувати знання про

людину, сенс її буття, розглядаючи її як творця і як творіння, розкриваючи

онтологічні підстави її свободи і сенсу життя.

Футурологія (лат. futurum — майбутнє і logos — слово, вчення) —

сукупність систематизованих уявлень про майбутнє людини і людства.

%

Література

Аристотель. Политика / / Сочинения: В 4-х т. — М.: Мысль,

1983.— Т. 4. — С. 375—644.

Барг М. А. Категории и методы исторической науки. — М.: Наука,

1984. — 342 с.

Бердяев Н. А. Смысл и назначение истории. — М., 1990. —

С. 12—35.

Блок М. Апология истории, или Ремесло историка. — М.: Наука,

1973. — 232 с.

Болингброк Г. Письма об изучении и пользе истории. — М.:

Наука, 1978. — 359 с.

Бойченко И. В. Философия истории. — К., 2000.

Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Айрис Пресс,

2004. — 576 с.

Вико Д. Основания новой науки об общей природе наций. — Л.:

Гослитиздат, 1940. — 620 с.

Гегель Г. Лекции по философии истории. — СПб., 1993. — 477 с.

Гельвеций К. Об уме// Сочинения: В 2-хт. — М.: Мысль, 1973. —

Т. 1. — С. 143—606.

Гердер И. Идеи к философии истории человечества. — М.: Наука,

1977. — 703 с.

Геродот. История: В 9-ти кн. — М.: Ладомир, 1993. — 599 с.

Гречко П. К. Концептуальные модели истории. — М., 1995.

Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. — Л.: Гидрометеоиз-

дат, 1990. — 528 с.

Гуревич А. Я. Исторический синтез и Школа «Анналов». — М.,

1996. — 256 с.

Гуревич А. Я. Что такое исторический факт// Источниковедение.

Теоретические и методологические проблемы. — М.: Наука, 1969. —

С. 59—88.

Данилевский Н. Я. Россия и Европа. — М.: Книга, 1991. — 574 с.

Жуков Е. М. Очерки методологии истории. — М.: Наука, 1980. —

247с.

Зиммель Г. Проблема исторического времени / / Зиммель Г.

Избранное. — М.: Юрист, 1996. — Т. 1. Философия культуры. —

С. 517—529.

Зиновьев А. На пути к сверхобществу. — М.: ЗАО Изд-во Центрпо-

лиграф, 2000. — 638 с.

Ивин А. А. Философия истории. — М.: Гардарики, 2000. — 528 с.

Кальной И. И. Философия: Учебник. — СПб.: Юридический центр

Пресс, 2001. — 445 с.

Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском

плане / / Сочинения: В 6-ти т. — М.: Мысль, 1966. — Т. 6. — С. 5—23.

Карсавин Л. П. Философия истории. — СПб.: АО Комплект,

1993. — 351 с.

2 1 2 Література

Ключевский В. О. Методология русской истории // Сочинения:

В 9-ти т. — М.: Мысль, 1988. — Т. 6. — 430 с.

Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. — м.:

Наука, 1987. — 439 с.

Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография. — М.: Наука,

1980. — 458 с.

Кондорсе Ж. Эскиз исторической картины прогресса человеческого

разума. — М.: Соцэкгиз, 1936. — 256 с.

Лосев А. Ф. Античная философия истории. — М.: Наукё, 1977. —

207 с.

Любарский Г. Ю. Морфология истории. — М.: КМК, 2000. —

449 с.

Мабли Г. Об изучении истории; О том, как писать историю. — М.:

Наука, 1993. — 414 с.

Макиавелли Н. Государь. — М.: Планета, 1990. — 79 с.

Могильницкий Б. Л. Введение в методологию истории. — М.: ВШ,

1989. — 175 с.

Монтескье Ш. Избранные произведения. — М.: Госполитиздат,

1955. — 799 с.

Назаров А. Г. Понятие ноосферной реальности / / http://www.

auditorium.ru

Ницше Ф. О пользе и вреде истории для жизни / / Сочинения:

В 2-х т. — М.: Мысль, 1990. — Т. 1. — С. 159—231.

Панарин А. Философия истории. — М.: Гардарики, 1999. — 432 с.

Платон. Государство / / Собрание сочинений: В 4-х т. — М.:

Мысль, 1994. — Т. 3. — С. 79—420.

Плеханов Г. В. О материалистическом понимании истории //

Избранные философские произведения: В 5-ти т. — М.: Госполитиздат,

1956. —Т. 2. — С. 236—266.

Померанц Г. С. История в сослагательном наклонении / / Вопросы

философии. — 1990. — № 11. — С. 55—66.

Поппер К. Нищета историцизма. — М.: Прогресс, 1993. — 187 с.

Рикер П. История и истина. — СПб.: Алетейя, 2002. — 400 с.

Риккерт Г. Философия истории / / Философия жизни. — К.: Ника-

Центр, 1998.

Родин А. В. Философия и конец истории / / http://www.philosophy.

ru /library/diskurs/rodin.html

Розов H. C. Философия и теория истории. Книга Пролегомены.

— М., 2002.

Розов Н. С. Рациональная философия истории: ценности, сферы

бытия и динамические стратегии. — Новосибирск, 1998 / / russia-inwww.

narod.ru

Спиноза Б. Политический трактат / / Избранные произведения:

В 2-х т. — М.: Госполитиздат, 1957. — 1.2. — С. 285—382.

Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М., 1997. — 240 с.

Література 2 1 3

Тойнби А. Дж. Постижение истории. — М.: Прогресс, 1991. —

736 с.

Тоффлер Э. Шок будущего. — М.: ООО «АСТ», 2002. — 557 с.

Уайт X. Метаистория: Историческое воображение в Европе

XIX века. — Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 2002. — 528 с.

Февр Л. Бои за историю. — М.: Наука, 1991. — 629 с.

Философия истории: Антология. — М.: Аспект Пресс, 1995. —

351 с.

Философия истории: Хрестоматия. — М., 1994.

Филюшкин А. И. Лекция 1. Историческая наука в XX в., 2005 //

http://novist20w.narod.ru/lecl-vvod.htm

Филюшкин А. И. Лекция 7. «Постмодернистский вызов», «лингвистический

поворот» и историческая наука, 2005 / / http://novist20w.

narod.ru/lec-3-postmod.htm

Фукидид. История: В 2-х т. — СПб.: Пролог, 1994. — Т. I. — 403 с.

Цицерон. Диалоги: О государстве. О законах. — М.: Ладомир,

1994.— 223 с.

Шпенглер О. Закат Европы. — М.: Искусство, 1993 — 298 с.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М.: Республика, 1994. —

527 с.

ЯщукТ. И. Философия истории: Курс лекций. — К., 2004.

Baofu P. The Future of Human Civilization. 2 volumes. — New York:

The Edwin Mellen Press, 2000. — 892 p.__

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 87; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!