Тема 10. Закони, закономірності і принципи навчання 7 страница

Важливе місце у вихованні гуманізму, формуванні духовного багатства особистості мають займати державні освітньо-виховні заклади — дитячі садки, загальноосвітні школи, позашкільні виховні дитячі установи, професійні навчальні заклади. Варто усвідомлювати, що впродовж попередніх десятиліть у закладах освіти і виховання панувала авторитарна педагогіка, яка не була позбавлена тенденцій насилля над особистістю, її нівелювання, а інколи й духовного розтління. Треба шукати нові підходи до перебудови змісту діяльності закладів освіти, не варто тішити себе тим, що можна запозичити в інших народів, держав їхню систему освіти. Це помилкова тенденція.

Нам треба вибудовувати свою національну систему освіти на засадах гуманізму, людиноцентризму, спираючись на джерела української народної педагогіки, на ментальність українського народу.

Варто звернути увагу на ще на один напрям морального виховання молоді і формування її гуманістичних почуттів. Це — засоби масової інформації. Особливо електронні. За останні десятиріччя радіо, кіно, телебачення стали доступними для широких мас. По суті вони увійшли до кожної оселі. З одного боку, ці засоби мають великі можливості для інтелектуального розвитку людей, особливо молоді. А з іншого — несуть велику шкоду в морально-духовному становленні молодих людей. Пропаганда жорстокості, насилля, вседозволеності, моральної розпусти, байди­кування, піднесених у ранг культу і позбавлених духовності розваг і насолод, плюндрування святості кохання, культу Матері і Батька, старших членів суспільства — усе це нерідко руйнує ті зусилля, яких докладають батьки, вихователі дитячих садків, педагоги освітніх закладів для формування в молоді моральних цінностей. У багатьох випадках організатори і творці змісту таких телевізійних програм, матеріалів газет і журналів керуються правилом "Бізнес моралі не має". А які наслідки цього впливу — мало хто задумується. У полоні такого антидуховного засилля марно говорити про гуманізм, людинолюбство, чуйність, милосердя та ін.

Все ж батьки-вихователі, педагоги не повинні пасивно спостерігати за цими явищами. По-перше, треба сподіватися, що державні достойники зупинять вакханалію низькопробної масової культури. По-друге, працюючи з дітьми і молоддю, треба наполегливо, цілеспрямовано формувати у них моральний імунітет проти цього зла.

Особливості реалізації вимог принципу гуманізму в процесі навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів

Вище зазначалося, що провідним соціальним інститутом, який має забезпечувати морально-духовне становлення особистості, формування почуття гуманності, є сім´я. Але на цьому етапі процес гуманізації не завершується. Юнаки і дівчата здобувають професійну освіту в загальноосвітніх, вищих навчальних закладах. Освіта, як зазначено в Національній доктрині розвитку освіти, "має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості".

Вищі навчальні заклади працюють на перспективу. їх випускники покликані утверджувати загальнолюдські та національні морально-духовні цінності. Вони мають усвідомлювати, що наукові знання, найновіші виробничі технології мають сенс лише за умов, коли вони спиратимуться на високий рівень морально-духовної вихованості їх носіїв. Науково-технічний прогрес уже багато в чому завинив перед людиною. Кожен фахівець повинен розуміти, завчасно передбачати, якою мірою нові наукові відкриття, технології будуть сприяти людському розвитку, чи не зашкодять вони фізичному та психічному здоров´ю жителів землі. Тому важливими напрямами ефективної діяльності вищих навчальних закладів є демократизація, гуманізація та гуманіта­ризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал.

Вимоги принципу гуманізації мають реалізовуватись на всіх ділянках "навчально-виховного поля" вищого навчального закладу. По-перше, визначальним кредо організаторів навчально-виховного процесу має бути таке: "Студент — головна постать закладу". По-друге, студент, який переступає поріг ВНЗ, має відчути особливе ставлення до себе. Це — увага до студента як особистості, повага її винятковості. Така повага має виявлятися навіть у формі звернення. Навряд чи можна погодитися, коли до дорослих, освічених, певною мірою сформованих людей звертаються на "ти". Це не відповідає українській ментальності. Навіть статут університетів імперської Росії передбачав, щоб викладачі зверталися до студентів "господин студент" ("пане студенте"). Запозичення в інших народів (зокрема російського) форми звернення до батьків, старших людей, начальників до підлеглих на "ти" — вияв приниження особистості, зверхності над нею. Шкода, що ця тенденція міцно увійшла до побуту українців. Коли викладач звертається до студентів на "Ви", психологічно, морально це підносить особистість, спонукає її до самовдосконалення, адекватності своєї поведінки означеному зверненню. Такі, здавалося б, "дрібниці" позитивно впливають на студентів, підносять їхню людську гідність, підвищують їх відповідальність за виконання навчальних завдань, сприяють формуванню загальної культури.

Якщо в навчальному закладі буде створюватись аура уваги до особистості, поваги до неї, доброзичливості, чуйності, милосердя, тактовності, — це надійні чинники, які без зайвих сентенцій будуть найбільш дієвими у процесі подальшого (після сім´ї і школи) формування у молодих людей морально-духовних якостей взагалі й гуманізму зокрема?!

При цьому треба пам´ятати, що широке використання методів переконування буде дієвим, якщо воно діалектично поєднуватиметься з розумними вимогами. Принципом діяльності педагога-вихователя має бути: "Якомога більше поваги до особистості і якомога більше вимогливості до неї".

^Однією із закономірностей навчального процесу є взаємозумовленість та єдність навчання і виховання. У процесі аудиторної навчальної роботи зі студентами передусім реалізуються завдання розумового виховання. Одночасно необхідно забезпечувати умови для морально-духовного, фізичного, трудового й естетичного виховання. Воно здійснюється безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію студентів на навчальну діяльність.

Готуючись до лекцій, семінарських чи практичних занять, педагог має продумувати, якими засобами він зможе забезпечити оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості. Передусім, заходячи до студентської аудиторії, викладач має виявити задоволення від зустрічі, охопити поглядом усіх студентів, чемно привітатися, психологічно організувати присутніх на навчальну діяльність, без зайвих церемоній приступи­ти до навчальної праці. Володіючи елементами психотехніки, дати змогу студентам відчути: "Я прийшов до Вас із повагою і любов´ю, аби допомогти Вам у навчанні, у Вашому професійному становленні". Така гуманістична спрямованість безперечно впливає на психологічне "перетікання" цих почуттів у душі студентів. Справжній педагог на всіх етапах спілкування зі студентами має володіти "вільними валентностями", щоб притягувати до себе вихованців.

Значні можливості у процесі формування морально-духовних якостей студентів, зокрема почуття гуманізму, високих проявів людської гідності акумульовані у змісті навчального матеріалу. Науку творять люди, визначні вчені. Кожен з них — непересічна особистість. Опановуючи той чи інший навчальний матеріал, треба виокремлювати постаті вчених, акцентуючи увагу на їхніх морально-духовних якостях. Студенти за допомогою педагога мають побачити в певній постаті Людину-гуманіста. З часом забудуться формули, закономірності, які відкрив вчений, але залишиться у пам´яті й серці яскравий образ вченого-гуманіста. Він відіграватиме роль духовного ідеалу для молодої людини. Звернемося до прикладів.

У процесі вивчення генетики педагог допомагає студентам заглибитись і осягнути певні закони, значимість цієї науки для людини. Але відкриття генетичних законів пов´язане з іменами відомих вчених. Серед них визначною постаттю є академік М.П. Дубінін. Він відкрив закономірності поділу генів, працював у сфері космічної генетики та ін. Уже в 30—40-х роках XX ст. вчений мав світове ім´я, був обраний членом багатьох академій зарубіжних країн. Але наприкінці 40-х років М.П. Дубінін опинився під котком репресій. Зі злої волі Т.Д. Лисенка за підтримки Сталіна генетика як наука була розгромлена і знищена вщент. (У словниках того часу писали: "Генетика — це лженаука, придумана буржуазними вченими для виправдання своїх ідеалістичних концепцій"). Усіх науковців, які займалися генетикою, розігнали, позбавили наукових ступенів і звань. Частину з тих, хто "визнав" свої помилки, допустили працювати вчителями в школах. Непокірні змушені були займатися іншими справами. Академік М.П. Ду­бінін не зрікся своїх переконань. Залишився гордою і непохитною особистістю. Його позбавили всіх наукових ступенів і звань. Лише через деякий час йому через знайомих вдалося влаштуватися лаборантом кафедри орнітології Московського університету. Академік зі світовим іменем — і... лаборант. Але він залишив концентраційних таборів.

У процесі вивчення української літератури перед студентами постає особистість талановитого митця, яскравого гуманіста О.П. Довженко (1894—1956). Його твори сповнені людинолюбства, гуманізму. Звернення студентів до його особистості через "Щоденник", спогади сучасників, учнів — невичерпна школа духовного становлення молодої людини, утвердження її гуманізму.

Видатною постаттю, великим гуманістом у сфері мовознавства є А.Ю. Кримський (1871—1942). Це вчений зі світовим іменем, мовознавець-поліглот. Коли аспіранти запитували його, скількома мовами він володіє, чули у відповідь: "Немає, мабуть, на землі людини, з якою я не міг би порозумітися". Автор багатьох монографій з мовознавства, укладач великих словників він вів аскетичний спосіб життя. Увесь свій заробіток віддавав на навчання студентів, аспірантів. Коли в 1940 р. його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, виявилося що в нього лише один благенький костюм, до якого незручно прикріплювати орден. Аспіранти купили йому новий костюм, що здивувало академіка. Коли у 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна війна, вчений приїхав у своє колишнє помешкання в Звенигородці Черкаської області. Але працівники НКДБ силоміць вивезли Кримського в евакуацію. У тому ж році його засудили до страти нібито за зраду Батьківщини. У Кустанайській в´язниці, куди його запроторили разом з іншими вченими, він зовсім ослаб. Його перевели в окрему камеру смертників, де не давали навіть води. Слідчий і нагля­дач, якийсь Сєкарєв, прискорював кінець в´язнів: бив їх ціпком, ображав, примовляючи: "Вы знаєте, кто я такой? Я — Советская власть, я — коммунист! Сотру с лица земли и память о вас!" А.Ю. Кримський не втратив своєї людської гідності, зустрівши свій останній час 25 січня 1942 р.

У кожній науці є постаті, діяльність яких може стати живильним джерелом для утвердження гуманізму особистості. Особливо важливо дотримуватися принципів гуманізму, виявляти тактовність у процесі аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів. Адже нерідко окремі викладачі напередодні екзаменів і в процесі їх проведення штучно нагнітають психологічну атмосферу, нервову обстановку, вдаються до морального знущання, образ і принижень. Усе це далеке від намірів творити добро, утверджувати гуманізм.

Окреме, і не останнє, місце у системі гуманістичного виховання студентської молоді займає турбота про здоров´я майбутніх фахівців. Адже здоров´я людини — це та фізична основа, на якій базуються всі інші доброчинності.

Тривалий час увага організаторів вищої освіти концентрувалася на оволодінні студентами якомога більшим обсягом знань. Критерієм рівня професійної підготовки фахівця була (та й донині залишається) екзаменаційно-залікова форма контролю. Нерівномірність розподілу навантаження на студента протягом навчального року, сесійна штурмівщина, нещадна експлуатація короткотривалої пам´яті не сприяють досягненню головної мети — підготовки висококваліфікованого, компетентного, достатньо підготовленого до виконання конкретних посадових, функціональних обов´язків фахівця. Аритмічний стиль навчальної праці негативно відбивається на соматичному і психічному здоров´ї студентів. Значна частина їх вступає до ВНЗ уже маючи серйозні проблеми зі здоров´ям. Захворювання серцево-судинної, ендокринної систем, органів дихання, травлення, неврологічні патології, онкозахворювання все більше вражають студентську молодь. Враховуючи, що стан здоров´я студентів в осяжному майбутньому погіршуватиметься внаслідок ослабленого генофонду, несприятливої екологічної ситуації, неналежного способу життя значної частини населення, слабкої системи охорони здоров´я, навчальне навантаження необхідно розраховувати так, щоб воно було посильним для студентів. Також треба брати до уваги, що з кожним роком зростає кількість так званих категорійних студентів: інвалідів, сиріт, юнаків і дівчат із малозабезпечених і неповних сімей, постраждалих у зв´язку з Чорнобильською катастрофою таін.

Особливо відчутною є потреба нинішнього студентства в отриманні психологічної допомоги. Збільшення обсягів навчального навантаження, зростання частки самостійної роботи, комп´ютеризація, індивідуалізація і диференціація навчання, застосування новітніх методів контролю знань відчутно збільшують навантаження на психічну сферу студента, викликаючи перевтому, психологічний дискомфорт, захворювання. Значна частина студентів вимушена брати академічні відпустки за станом здоров´я. Як правило, це трапляється зі студентами третіх — четвертих курсів. Найчастіший діагноз — вегетосудинна дистонія, анемії, ендокринні захворювання, неврози.

Як засвідчили наші дослідження, теперішня практика диспансеризації, інших форм медичного обстеження є недостатньо досконалою. Під час обов´язкових моніторингових процедур виявляється лише частина хворих студентів і частина хвороб. За більш уважного і глибокого обстеження у нібито здорового студента виявляються вади і відхилення у стані здоров´я, а у хворого — додаткові, супутні захворювання. Це стосується й психіки. Значна частина студентів відчувають психологічний дискомфорт, але намагаються не показувати цього, аж поки відхилення не переростає у захворювання. Найбільш поширеними проблемами психічної сфери студентів є труднощі у стосунках з оточенням (колегами, батьками, викладачами, особами протилежної статі), внутрішні конфлікти, навчальні фобії, особистісна тривожність, дезінтеграція особистості, депресивний стан, самотність та ін.

Усі ці аспекти мають враховувати у своїй повсякденній діяльності викладачі ВНЗ, а організатори вищої освіти — вживати належних заходів, які б сприяли усуненню, принаймні мінімізації, дій чинників, що спричинюють погіршення здоров´я студентської молоді.

Зрозуміло, що належні умови на час перебування студента у ВНЗ повинні бути створені передусім в організації навчального процесу. Але значну частину часу студент проводить поза аудиторією, тому не менш важливо, щоби й інфраструктура була сприятливою для його здоров´я і самопочуття. Він повинен мати відповідні умови для мешкання, самостійної роботи, відпочинку, дозвілля, побутового обслуговування. Все це суттєво впливає і на стан здоров´я студента, і на якість його навчання.

Перш за все усі студенти, які того потребують, повинні бути забезпечені місцями в гуртожитках. Гуртожиток потребує особливої уваги адміністрації ВНЗ, куратора, консультанта академічної групи; навіть більшої уваги, ніж стан навчального приміщення. У гуртожитку студент має бути забезпечений жилою площею відповідно до сучасних нормативів, тут повинні витримуватися оптимальний температурний режим, добре освітлення, обмін повітря, відповідні санітарно-гігієнічні умови, умови для занять. Для сімейних студентів бажано мати окремі гуртожитки або окремі блоки. Ціна за користування гуртожитком має бути прийнятною для пересічного студента.

Вищий навчальний заклад повинен мати свою медичну службу: лікарські, фельдшерські пункти, медсанчастину, стоматологічний кабінет тощо. Всіх студентів нового прийому повинні уважно обстежувати лікарі, мають бути створені умови для надання медичної допомоги їм під час навчання, з ними необхідно систематично проводити профілактичну роботу.

Обов´язковим є забезпечення умов для гарячого і бутербродного харчування студентів. їдальні, кафе, буфети повинні мати нормативну кількість посадкових місць, сучасний дизайн й естетичне оформлення. їжа має відповідати якісним і асортиментним вимогам, ціна має бути прийнятною для студента.

У ВНЗ повинна бути кількісно і якісно відповідна до сучасних вимог база для занять фізичною культурою і спортом: стадіон, спортивні майданчики, спортивні зали, спортивно-оздоровчі бази, тренажерні зали. Важливим підрозділом ВНЗ є студентський спортивний клуб.

Піклуючись про піднесення особистості, її звеличення на позиціях гуманізму, не можна обмежуватися лише турботою про фізичне здоров´я студентів. Не менш важливий чинник у цьому процесі — психологічне здоров´я. Коли воно нестійке, порушене, виховні зусилля педагогів часто виявляються марними.

Доброта й Чесність, Любов і Краса. Яким тільки селекціям не піддавалися ці квіти емоцій! їх прищеплювали до розуму, до закону, до сили, до брехні, а вони не приживаються. Чому? Через психологічну бідність, навіть немічність. Якщо людина — істота, що головним чином відчуває, то всі дії, які зменшують її чуттєвість або емоційно калічать її, це — хибна дорога, що веде до втрати людського образу.

Психологічний розвиток особистості — складна нинішня проблема суспільства. В середині 30-х років XX ст. було ліквідовано педологію як науку (у партійних постановах її називали лженаукою), деформовано філософію, психологію. Люди, які набувають належних знань з професійного фаху, виявляються непідготовленими, навіть невігласами у сфері психології людини. Але ж і вчителеві, і агрономові, і лікареві, й інженерові доводиться працювати з людьми.

Викладачі вищої школи, як і вчителі загальноосвітніх шкіл, обов´язково повинні мати ґрунтовні знання з психології, володіти психотехнікою. Особливо важливою ділянкою інфраструктури ВНЗ є служба психологічної допомоги. Як свідчить практика, в процесі навчання у студентів виникають різні психологічні проблеми, такі як відчуття надмірних вимог з боку окремих викладачів, перевантаження навчальною роботою, наслідками чого є перевтома, депресія, захворювання. До стресових чинників слід віднести і різку зміну умов життя молодої людини, невдачі та труднощі у навчанні; побутову невлаштованість (дезадаптація до умов проживання в гуртожитках чи у найнятому житлі); скрутні матеріальні умови; відчуття негативного впливу окремих членів колективу чи ситуацій; професійна невідповідність (професійне формування студента успішно відбувається, лише коли воно ґрунтується на інтересах, нахилах та здібностях молодої людини до певної професії).

Щоденне напруження, часті стресові стани (дистанційованість стосунків між студентами та викладачами, блокування емоційного спілкування тощо) пояснюються і не завжди успішною адаптацією першокурсників до студентського життя, студентів-старшокурсників — до зміни умов навчання у ВНЗ тощо.

Метою психологічної служби є сприяння особистісному зростанню та професійному становленню студентів, психологічне забезпечення успішної професійної та особистісної реалізації завдань навчально-виховного процесу, надання психологічної допомоги окремим особам та молодим сім´ям, врегулювання стосунків "студент — викладач", оптимізація побутових взаємовідносин.

Поле діяльності служби психологічної допомоги багаторівневе, оскільки психологічні проблеми, з якими стикаються викладачі та студенти, досить різноманітні. Це й адаптація до навчання у нових умовах, і налагодження міжособистісних стосунків, і формування психологічної готовності до майбутньої професії, і безліч особистих проблем. Це й індивідуальне психологічне консультування, що включає психодіагностику та психокорекцію; групова психокорекційна робота, а саме: тематичні соціально-психологічні тренінги; психопрофілактика та лекційно-просвітницька діяльність (організація й проведення тематичних бесід щодо збереження і зміцнення фізичного й психічного здоров´я).

Психологічна служба має надавати психологічну допомогу і підтримку студентам, спрямовувати свою діяльність на їх професійне зростання, підвищення психологічної культури, реалізацію творчого потенціалу в процесі навчання, всебічне пізнання та функціонування особистості у багаторівневому студентському житті, використання реальних можливостей для самореалізації.

Отже, успішне функціонування вищих навчальних закладів можливе передусім на базі гуманістичної педагогіки. "Гуманістична педагогіка... — наголошує академік І.А. Зязюн, — не просто педагогіка свободи, педоцентризму і людини як цілі. Це педагогіка "золотого перетину", в якій сповна враховується діалектика освітньо-виховного процесу, вибудовуваного і на підмурівку необхідності пристосування цілей саморозвитку людини з пе­дагогічним управлінням даним процесом, і на необхідності пристосування цілей, змісту, форм і методів освіти до дитини при поєднанні цього з організацією їх на певні імперативи, і на визначенні самоцінності людини з урахуванням суспільного характеру її буття, що вимагає певних ціннісних установок та форм поведінки, і на вихованні розумної особистості, що стає духом та джерелом істини і блага як важливих складників щастя і доброчесності. Гуманістична педагогіка розглядає цю діалектику крізь призму людини, прагнучи "олюднити" освіту й орієнтуючись на суспільство "людяних людей".

Література

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). — К.: Райдуга, 1994.

Ильин ИЛ. Собрание сочинений: В 2 т. — Т. 1. — М.: Мысль, 1994.

Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта України. — 2002. — 28 грудня.

Лихачев В.Т. Философия воспитания. — М.: Прометей, 1995.

Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. — 23 квітня.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. — Ростов н/Д.: Феникс, 2002.

Сухомлинсъкий В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976.

Шестун Е. Православная педагогика. — Самара, 1998.

Тема 6. Психологічні особливості, типологія студентів і формування студентського колективу

Психологічні особливості студентського віку

Як уже згадувалося, до середини минулого століття в психолого-педагогічній науці вважалося, що людина після досягнення зрілості (від 20 років і далі) перебуває в стані "психічної закам´янілості" й перестає бути здатною до навчання. А тому педагогіка і психологія в колишньому СРСР, як і у світі, розвивалася в основному як дитяча, шкільна. У першій третині XX ст. значного поширення набули педологічні вчення. І лише в 60-х роках розгорнулися наукові дослідження психічного розвитку дорослої людини і можливостей її навчання. Нині проблеми розвитку, навчання і виховання зрілої людини на всіх етапах її життєвого шляху досліджуються андрагогікою і педагогічною антропологією, наукові основи якої закладено К.Д. Ушинським, та інши­ми науками.

Студентський вік (17—23 роки) охоплює і пізньодитячий, юнацький період, і частину дорослого етапу в розвитку і становленні людини. Студент (лат. — той, хто навчається, старанно працює, оволодіває знаннями) як особистість, що перебуває на конкретній стадії розвитку, може характеризуватися такими вимірами: психологічним (характер, темперамент, воля, здібності); біологічним (фізичні дані, тип вищої нервової діяльності, безумовні рефлекси, інстинкти). Ці чинники детерміновані спадковістю і вродженими задатками; соціальним середовищем (місце в соціумі, національність).

Студентський вік характеризується найбільш сприятливими умовами для психологічного, біологічного і соціального розвитку. В цей період найвища швидкість пам´яті, реакції, пластичність у формуванні навичок. В особистості на цьому етапі домінантним є становлення характеру та інтелекту. Активно розвиваються морально-ціннісні й естетичні почуття. Швидко освоюються соціальні ролі дорослого: громадянські, професійні, економічні, сімейні. Формуються і закріплюються схильності, інтереси. Визначаються життєві цілі й прагнення. Досягається високий рівень розвитку фізичних та інтелектуальних сил, активно зростають творчі можливості, збагачується емоційно-чуттєвий зміст, розквітає зовнішня привабливість. Все це часто спричинює дещо ейфорійні, ілюзорні уявлення про невичерпність і безмежність такого стану й приводить до нераціонального, безцільного, безплідного розтрачання фізичних і духовних сил.

Саме в студентському віці відбувається перегляд ціннісно-духовних категорій, аксіологічна переорієнтація. Посилюється усвідомленість, об´єктивна позитивізація мотивів поведінки. Формуються і зміцнюються позитивні особистісні риси — відповідальність, почуття обов´язку, цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, уміння регулювати свої почуття, бажання, схильності. Разом з тим треба мати на увазі, що до 20 років здатність людини до повносвідомої регуляції своєї поведінки остаточно ще не сформована. Тому інколи мають місце невмотивовані, флуктуаційні прояви негативної поведінки, неадекватних дій, протиправних вчинків.

Студентський вік — пора активної самооцінки. Вона може бути об´єктивною, завищеною і заниженою. Характерними для людини із заниженою самооцінкою є занижена самоповага, нестійка власна думка про себе, намагання приховати від оточення своє справжнє "Я", виконати роль, яка, на її думку, буде більш прийнятною й ефектною у конкретному середовищі. Молоді люди такого типу підвищено чутливі й ранимі. Вони більш болісно реагують на критику, насмішки, зневагу, осудження. Для них характерні закритість, самоізоляція, схильність до віртуального спілкування зі світом, одинокість.

Студентський вік, за Б.Г. Ананьєвим, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних можливостей. Особливої уваги, турботи і допомоги потребують студенти-першокурсники. Умови життя і навчання у ВНЗ різко відрізняються від шкільних. Відбувається злам багаторічного, звичного стереотипу. Перехід від прямої опіки шкільних педагогів і батьків до статусу відносної самостійності породжує низку труднощів. Викликані вони передусім значними відмінностями у методах навчання. У школі учня постійно контролює, спонукає і страхує вчитель. У ВНЗ можна відносно тривалий період нічого не вчити, самостійно не працювати і ніхто за це не спитає. Такі можливості створюють у частини першокурсників ілюзію, що у ВНЗ можна вчитися, не напружуючись. Ці ілюзії швидко розвіюються під час першої сесії: більш здібні студенти за рахунок вікової витривалості, доброї пам´яті, декількадобових безперервних зубрінь, шпаргалок, підказок і поблажливої позиції викладача долають цей бар´єр, а частина стає академічними боржниками.

Щоб цього не трапилося, надзвичайно важливо у перші ж дні навчання розкрити перед першокурсниками зміст усіх труднощів, складностей, ілюзій, особливостей, з якими вони можуть зіткнутися. Потрібно навчити вчорашнього школяра самостійно навчатися, конспектувати лекції, готуватися до практичних занять, працювати з першоджерелами, з великими масивами інформації, довідниками, словниками, хрестоматіями. Студентам, які проживають у відриві від сім´ї, треба допомогти в налагодженні побуту, виробленні оптимального режиму навчання і відпочинку. Особливу увагу слід приділити харчуванню, санітарно-гігієнічним умовам, допомогти у веденні самостійних фінансових справ тощо. Спеціальні дослідження і практичний досвід показують, що неуспішність, окремі психологічні зриви на першому курсі не обов´язково є наслідками несумлінності чи слабких базових знань студента. Причиною негативних результатів навчання, девіацій у поведінці можуть бути нездатність контролювати і реально оцінювати себе і свої дії, неготовність до самостійного навчання, невміння жити без постійної опіки, раціонально роз­поділяти бюджет часу, несформованість почуття обов´язку і відповідальності Значні можливості для пришвидшення і зменшення болісності адаптації, підвищення якості навчання першокурсника містить модульно-рейтингова система, яка дає змогу систематично контролювати й оцінювати хід навчання, своєчасно коригувати упущення і відхилення, підтримувати рівномірне напруження зусиль протягом семестру, уникати стресів і перенапружень сесійної штурмівщини.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 90; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!