Планування та організація створення нового товару 3 страница

ХА^-ТЕК ГРЕС

передбачати створення нових корисностей для покупця, а не механічне розширення функціональних властивостей виробу.

Успіх інноваційної діяльності нині все більше залежить від рішення її організації. Головними чинниками, що впливають на організацію інноваційного процесу, можна вважати:

• рівень комунікації та обміну інформацією між усіма учасни­ками розробки та реалізації проекту;

• організаційну структуру інноваційного процесу, яка дає змогу досягти необхідної відповідності між певними проблемами та структурами груп, що ці проблеми розв'язують;

• стиль менеджменту та характер взаємовідносин між учас­никами інноваційного проекту, їхню готовність до ризику, загальне сприяння організації виконання технічних експери­ментів;

• колективний механізм прийняття рішень, який реалізується через конфронтацію підходів та ідей.

Слід зазначити, що діяльність зі створення.продукту з карди­нальною новизною здебільшого потребує залучення значних зов­нішніх матеріальних, організаційних та інвестиційних ресурсів. Як правило, інвестор розглядає свої дії через призму відповідного проекту, тобто розробляє, по суті, організаційно-фінансові заходи з комерціалізації продуктової інновації.

Якщо проект здійснює потужна організація з достатнім інвес­туванням, увесь інноваційний цикл здійснюється за вертикальним напрямком безпосередньо в цій організації з відповідним передан- ням закінчених результатів від одного її підрозділу до іншого. В іншому разі використовується горизонтальний метод просування інновацій, коли провідне підприємство є організатором, а функції зі створення та запровадження продуктової інновації розподіля­ються між учасниками.

Успіх продуктової інноваційної діяльності значною мірою визначається рівнем технологічного супроводу виробництва про­дукції. Тому продаж технологій є одним із головних інструментів проникнення на сучасний ринок й утвердження позицій на ньому. Продаж технологій передбачає комплекс дій з придбання облад­нання або проектів підприємств *під ключ», а також сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, напівфабрикатів та інших компонентів, що дають продавцю додатковий зиск. Найохочіше трансфер нових технологій здійснюють фірми з високим науково- технічним потенціалом, а також малі, середні та багатопрофільні підприємства. У свою чергу, для виробника купівля технології сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції, ак­тивізації експортної діяльності, зменшенню залежності від ім­порту. Для фінансування закупівель інноваційних технологій підприємства використовують власні ресурси або кредити. Трансфер технологій здійснюється в різних формах. Найпоши­ренішими з них є такі:

• передання ліцензій та «ноу-хау»;

• інжиніринг;

• промислове кооперування;

• створення спільних підприємств;

• надання технічної допомоги;

• франчайзинг;

• лізинг (фінансова оренда).

У сучасному розумінні «ноу-хау» — це сукупність знань та навичок Із застосування промислової технології або процесу, які мають конфіденційний характер і вважаються придатними для використання економічним надбанням фірми. Придбання «ноу- хау» — це складніший процес, ніж передання ліцензії. Поясню­ється це тим, що з урахуванням чинника часу ризик втрати конфі­денційності змісіу «ноу-хау» значно вищий у порівнянні з ліцензіями, за якими переважно передаються не найновіші процеси, а так зва­ні технології проміжного покоління.

Трансфер технологій використовується також за здійснення комплексу проектних і практичних робіт з інжинірингу, передусім консультаційного, технологічного, будівельного.

Досить часто технологи передаються в процесі промислового кооперування. Партнери, що розпочинають промислове кооперу­вання, провадять інтенсивний технологічний обмін для досягнення стратегічних цілей. Отож, головними спонукальними причинами для укладання угод кооперування вважають: Ф отримання технічних знань;

• пошук ліпших умов для виробництва й використання трудог вих ресурсів;

пошук нових ринків збуту; * юіШ^штштмнр&ттшщтт

• зменшення виробничих витрат.

Фахівці Європейської економічної комісії ООН класифіку­ють виробничу кооперацію за такими ознаками:

1) передання ліцензій з наступною оплатою поставок продук­ції, яку буде виготовлено за отриманим дозволом; нмні

2) поставка комплектного обладнання заводів, цехів, діль* ниць, виробничих ліній з наступним розрахунком готовою продукцією;

3) спільне виробництво і спеціалізація;

4) поставка комплектувальних деталей або напівфабрикатів за субконтрактами для використання в готових виробах;

5) спільна участь у будівельних проектах або тендерах на спо­рудження промислових об'єктів;

6) створення спільних підприємств.

Варто зазначити, що завдяки створенню спільних підпри­ємств, крім трансферу технологій, поєднуються зусилля, знання та досвід у виробництві нової для даного ринку продукції, роз­поділяється можливий господарський ризик. Отримання нової технології на початку діяльності спільного підприємства сприяє значному заощадженню коштів у процесі здійснення продуктових інноваційних проектів.

Економія коштів на придбання необхідних технологій;досяга­ється також через укладання угод і контрактів на технічну допомо­гу. Об'єктом договірних відносин у цьому разі бувають технічні

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 92; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!