Поняття правоохоронного органу 3 страница

Когда 5 февраля 1939 г. при разделении Наркомата машиностроения СССР был создан Наркомат среднего машиностроения, Лихачев был назначен наркомом. С 1939 г. член ЦК ВКП (б). В 1940 г. за «не однократное неисполнение решений правительства и недопустимую практику нарушений конкретных указаний правительства по части соблюдения дисциплины в технологическом процессе производства на предприятиях Наркомата» снят с должности и вновь назначен директором ЗИС. На XVIII конференции ВКП(б) в феврале 1941 г выведен из состава ЦК как «не обеспечивший выполнение обязанностей члена ЦК ВКП(б)». В 1941 г. завод был эвакуирован за Урал и на его базе созданы Маисский автомоторный, Челябинский кучзнечно-прессовый, Шадринский автоагрегатный и Ульяновский автомобильный заводы. В феврале 1942 г. руководил восстановлением ЗИС. В 1950—1963 гг. директор Московского машиностроительного завода Министерства авиационной промышленности СССР. После смерти И.В. Сталина начался новый этап в карьере Лихачева: ми нистр автомобильного транспорта и шоссейных дорог СССР (виг. 1953 - май 1956 и с июня 1956). С февраля 1956 г. кандидат в члены ЦК КПСС. После его смерти в июне 1956 г. Московский автомобильный завод (бывший ЗИС) был назван в его честь — завод им. Лихачева (ЗИЛ).

Правоохоронні органи — державні органи, основною (спеціальною) функцією яких є охорона право­порядку, попередження правопорушень, захист за­конних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства і держави в цілому.

Характерними рисами правоохоронних органів є:

• здійснення ними зазначених вище функцій, які в сукуп­ності називають правоохоронною діяльністю;

• наявність у них для виконання зазначених функцій відповід­них державно-владних повноважень, зокрема можливості ви­давати правові акти (в основному індивідуального характеру), обов'язкові для виконання;

• можливість безпосередньо застосувати різні заходи при­мусу (затримання особи, арешт, позбавлення волі тощо);

• перебування їхньої діяльності під особливим державним контролем і наглядом, здійснення лише на основі закону й у встановленому ним порядку.

До правоохоронних органів належать:

• суди;

• прокуратури;

• міліції;

• Служби безпеки України;

• дізнання державної митної служби;

• охорони державного кордону;

• податкова міліція;

• Військові служби правопорядку у Збройних Силах України;

• Управління державної охорони;

• дізнання державного пожежного нагляду;

• Державний департамент України з питань виконання по­карань.

До системи правоохоронних органів включають деякі інші державні установи і громадські організації, які, відповідно до законодавства, наділені значними повноваженнями у сфері пра­воохоронної та правозахисної діяльності. До таких установ і орга­нізацій відносять органи юстиції та адвокатури.

• вживають заходів для усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

• діють гласно, інформують державні органи влади, гро­мадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення;

• працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

Систему органів прокуратури становлять (рис. 14.1):

І Генеральна прокуратура України

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (на правах обласних)

Міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокуратури

Військові прокуратури

Рис. 14.1. Система органів прокуратури

14.3. Міліція в Україні

Законом України "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" затверджено таку струк­туру МВС України:

• Міністерство внутрішніх справ України (центральний орган управління);

• державні департаменти у складі МВС як урядові органи дер­жавного управління за окремими напрямками службової діяльності;

• головні управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи Міністерства внутріш­ніх справ України на транспорті;

• міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти;

• підрозділи місцевої міліції;

• з'єднання, військові частини, підрозділи, установи внутріш­ніх військ;

• навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприєм­ства та установи забезпечення.

Важливою структурною одиницею органів внутрішніх справ є міліція.

Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інте­реси суспільства і держави від протиправних посягань.

Правовою основою діяльності міліції є:

• Конституція України;

• Закон України "Про міліцію" від 20.12.1990 р.;

• Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від

18.02.1992 р.;

• Положення про Міністерство внутрішніх справ, затверджене
Указом Президента України від 17.10.2000 р.

Основними завданнями міліції є:

• забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів;

• запобігання правопорушенням та їх припинення;

• охорона і забезпечення громадського порядку;

• виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили;

• забезпечення безпеки дорожнього руху;

• захист власності від злочинних посягань;

• виконання кримінальних покарань і адміністративних стяг­нень;

• участь у наданні соціальної та правової допомоги грома­дянам, сприяння у межах своєї компетенції державним орга­нам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні по­кладених на них законом обов'язків.

Діяльність міліції будується на принципах:» законності;

• гуманізму;

• поваги до особи;

• соціальної справедливості;

• взаємодії з трудовими колективами, громадськими ор­ганізаціями й населенням.

Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадсь­кого порядку та заходи щодо його зміцнення. За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відо­мості, що становлять державну або службову таємницю.

14.2. Органи прокуратури в Україні

Прокуратура України становить єдину систему, діяльність якої спрямована на всемірне утверд­ження верховенства закону, зміцнення правопоряд­ку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань.

Відповідно до Конституції України та чинного законодавства, на прокуратуру покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян.

Прокуратура бере участь у розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушен­ням, у роботі з удосконалення та роз'яснення законодавства. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

Принципами організації і діяльності органів прокуратури є те, що вони:

• становлять єдину централізовану систему, яку очолює Ге­неральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчих чинів прокуратури вищим;

• здійснюють свої повноваження на підставі дотримання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

в захищають у межах своєї компетенції права і свободи гро­мадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, став­лення до релігії, політичних переконань, службового чи майно­вого стану та інших ознак;

У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політич­ну мету. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об'єднань.

Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відпо­відності до закону. Жодні виняткові обставини або вказівки служ­бових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського по­рядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структу­ри Міністерства внутрішніх справ України і виконує такі функції:

• адміністративну;

• профілактичну;

• оперативно-розшукову;

• кримінально-процесуальну; в виконавчу;

• охоронну (на договірних засадах).

Міліція складається з таких підрозділів (рис. 14.2):

Підрозділи міліції

Кримінальна міліція

Міліція громадської безпеки

Транспортна міліція

Державна автомобільна інспекція

Міліція охорони

Спеціальна міліція

Рис. 14.2. Структура міліції

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і тери­торіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозво­лу Кабінету Міністрів України можуть створюватися спеціальні підрозділи міліції.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законо­давством України.

Відповідно до статті 10 Закону, міліція відповідно до своїх завдань, зокрема, зобов'язана:

• забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;

• виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактич­них заходів, передбачених чинним законодавством;

• приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочи­ни та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення;

• здійснювати досудову підготовку матеріалів за протоколь­ною формою, провадити дізнання у межах, визначених криміна­льно-процесуальним законодавством;

• припиняти адміністративні правопорушення і здійснюва­ти провадження у справах по них;

• виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню право­порушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усу­нення;

• брати участь у правовому вихованні населення;

» проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено, а також контроль за за­судженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з по­збавленням волі;

• виконувати в межах своєї компетенції кримінальні пока­рання та адміністративні стягнення;

• розшукувати осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства і суду, ухиляються від виконання кримінального пока­рання, зникли безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством.

Працівник міліції на території України, незалежно від поса­ди, яку він займає, місцезнаходження і часу, в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього їх виявлення зобов'язаний вжити заходів для попередження і припинення правопорушень, рятування лю­дей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право:

• вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених
вимог застосовувати передбачені законодавством заходи при­мусу;

• перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопору­шень документи, що посвідчують їх особу, а також інші доку­менти, необхідні для з'ясування питання щодо дотримання пра­вил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

• викликати громадян і службових осіб у справах про злочи­ни та у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в її провадженні,в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом підда­вати їх приводу у встановленому законом порядку;

• виявляти і вести облік осіб, які підлягають профілактич­ному впливу на підставі та в порядку, що встановлені законо­давством, виносити їм офіційне застереження про неприпусти­мість протиправної поведінки;

• затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях окремих осіб;

• у випадках, передбачених Кодексом України про адмі­ністративні правопорушення, накладати адміністративні стяг­нення або передавати матеріали про адміністративні правопо­рушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських об'єднань або трудових колективів;

• проводити в порядку провадження дізнання і за доручен­ням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуаль­ного законодавства;

• здійснювати на підставах і в порядку, що встановлені за­коном, гласні та негласні оперативно-розшукові заходи, фото-, кіно-, відеозйомку і звукозапис, прослуховування телефонних розмов з метою розкриття злочинів;

• вести профілактичний облік правопорушників, криміна­лістичний та оперативний облік в обсязі, структурі й порядку, що визначаються завданнями, покладеними на міліцію Законом;

• здійснювати інші повноваження, покладені на міліцію відповідно до законодавства України.

14.4. Служба безпеки України

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпе­чує державну безпеку України.

На Службу безпеки України покладається у межах визначе­ної законодавством компетенції захист:

• державного суверенітету;

• конституційного ладу;

• територіальної цілісності;

• економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу;

• законних інтересів держави та прав громадян від розвіду­вально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, по­сягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

До завдань Служби безпеки України також входить поперед­ження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки й інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життє­во важливим інтересам України.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробіт­ників ґрунтується на засадах:

• законності;

• поваги до прав і гідності особи;

• позапартійності;

• відповідальності перед народом України.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і ко­легіальності, гласності і конспірації.

Організаційна структура Служби безпеки України визнача­ється Президентом України. Систему Служби безпеки України складають:

в Центральне управління Служби безпеки України;

• підпорядковані йому регіональні органи;

• Служба безпеки Республіки Крим;

• органи військової контррозвідки;

• військові формування;

• навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби без­пеки України.

Кадри Служби безпеки України складають:

• співробітники-військовослужбовці;

• працівники, які уклали трудовий договір зі Службою безпеки України;

• військовослужбовці строкової служби.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.

Служба безпеки України, відповідно до своїх основних завдань, зобов'язана:

• здійснювати розвідувальну та інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України;

• здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

• виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України; проводити дізнання і слідство у цих справах; розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів;

• здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України;

• забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань;

• здійснювати, відповідно до законодавства, профілактику правопорушень у сфері державної безпеки тощо.

Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право:

• вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби безпеки України, перевіряти у зв'язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їхніх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності;

• подавати органам державного управління обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України, в тому числі про припинення роботи, пов'язаної з державними таємницями, яка виконується з порушенням встановлених правил;

• одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки України від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об'єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватися з цією метою службовою документацією і звітністю;

• входити у порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення;

• використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх учиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребують термінової медичної допомоги.

14.5. Система органів

податкової служби України

До системи органів державної податкової служби належать:

• Державна податкова адміністрація України;

• державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

в державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі — органи державної податкової служби).

Державна податкова адміністрація України, залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов, може ут­ворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

Завданнями органів державної податкової служби є:

• здійснення контролю за дотриманням податкового зако­нодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, уста­новлених законодавством (податки, інші платежі);

• внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдо­сконалення податкового законодавства;

• прийняття у випадках, передбачених законом, норматив-но-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподат­кування;

в формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб;

• роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

• запобігання злочинам та іншим правопорушенням, відне­сеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Органи державної податкової служби України у своїй діяль­ності керуються:

• Конституцією України;

• законами України;

• іншими нормативно-правовими актами органів держав­ної влади;

• рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцево­го самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їхніх повноважень.

Безпосередньо правоохоронною діяльністю займаються від­повідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими право­порушеннями — податкова міліція, яка знаходиться у складі органів державної податкової служби.

14.6. Судова система та органи юстиції

У системі гілок влади судова посідає особливе місце. її функ­цією є застосування прийнятих законодавчою владою законів та інших нормативних актів до конкретних умов, життєвих ситу­ацій і забезпечення верховенства права у житті суспільства, здійснення правосуддя.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, криміна­льного, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загаль­ної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі право­відносини, що виникають у державі.

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та зако­нами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Суди загальної юрисдикції ут­ворюють єдину систему судів. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду Украї­ни встановлюється Конституцією України та законом про Кон­ституційний Суд України.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегу­вання функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Народ без­посередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяж­них у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов'язком.

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею од­ноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателя­ми, а у випадках, визначених процесуальним законом, — також судом присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних судців

відповідно до закону. Справи в порядку повторної касації роз­глядаються складом судців відповідної судової палати (Військової судової колегії) Верховного Суду України згідно з вимогами процесуального закону.

Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судці при здійсненні правосудця незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Гарантії самостійності судів і не­залежності суддів визначаються Конституцією та законами Укра­їни. Органи та посадові особи державної влади, органи місце­вого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати не­залежність суддів і не посягати на неї.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечу­ються:

• особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів;

• незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;

• порядком здійснення судочинства, встановленим процесу­альним законом, таємницею постановлення судового рішення;

• забороною втручання у здійснення правосуддя;

• відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановле­ною законом;

• особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

• належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

• функціонуванням органів суддівського самоврядування;

• визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судців, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Правосудця в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники су­дового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому

засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звуко­запису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транс­лювання судового засідання допускається з дозволу суду у по­рядку, встановленому процесуальним законом. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

Система судів загальної юрисдикції, відповідно до Консти­туції України, будується за принципами територіальності і спец­іалізації. Законом України "Про судоустрій" передбачено таку систему судів:

• місцеві суди;

• апеляційні суди, Апеляційний сул України;

• Касаційний суд України;

• вищі спеціалізовані суди;

• Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

• єдиними засадами організації та діяльності судів;
в єдиним статусом судців;

• обов'язковістю для всіх судів правил судочинства, визна­чених законом;

• забезпеченням Верховним Судом України однакового за­стосування законів судами загальної юрисдикції;

• обов'язковістю виконання на території України судових рішень;

• єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

• фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

• вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органа­ми суддівського самоврядування.

Відповідно до Конституції України, в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окре­мих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосудця у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до зако­ну. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні

та інші суди, визначені як спеціалізовані суди. У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженого з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням об­сягу роботи суду, та в межах видатків, затверджених у Держав­ному бюджеті України на утримання судів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 49; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!