Поняття та види допиту.

Тема 13. ДОПИТ

1. Поняття та види допиту.

2. Підготовка до допиту.

3. Зміст тактики допиту.

4. Встановлення психологічного контакту.

5. Актуалізація забутого в пам'яті допитуваного.

6. Викриття неправди в показаннях.

7. Тактика очної ставки. Перехресний допит.

8. Особливості допиту потерпілого.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регла­ментований кримінально-процесуальними нормами інфор­маційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання ін­формації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання до­казів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчо­го високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отри­манні повних та об'єктивно відображуючих дійсність пока­зань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентується нор­мами КПК (статті 107, 143—146, 166—171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотри­мання процесуальних правил проведення допиту є пору­шенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Інформація у процесі допиту може бути класифікована за видами: 1) ін­формація, що виходить від слідчого; 2) інформація, що ви­ходить від допитуваного; 3) інформація, що виходить від інших осіб, які беруть участь у допиті. Ці види інформації взаємопов'язані та взаємозалежні. Однак кожний з вказа­них видів інформації має відносну самостійність та відпо­відну структуру.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит таких осіб, як свідок, по­терпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, екс­перт. За віковими особливостями допитуваного допит поді­ляється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похи­лого віку. За послідовністю проведення — допит первіс­ний, повторний (з'ясовуються обставини, про які допиту­ваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб'єктом прове­дення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

2. Підготовка до допиту.

Ретельна і всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою одержання повних та достовірних показань. Підготовка до допиту може бути поділена на три основ­них рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий.

Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кри­мінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одер­жана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийо­му або небажаного психічного стану, обирати найдоціль­ніші способи встановлення психологічного контакту. Підго­товка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення пи­тань, пов'язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.

Вивчення даних, які містяться у протоколі огляду міс­ця події, дає змогу виявити окремі психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість, цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилен­ня психіки тощо. Вивчення матеріалів справи дозволяє дійти висновку щодо характеру дій допитуваного і скласти його «кримінальний» портрет.

Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчен­ня соціально-психологічної характеристики допитува­ного, яка складається з даних про його характер, темпера­мент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до ре­ферентної групи, спосіб життя, виховання в сім'ї тощо. Вивчення особи допитуваного дозволяє обрати доцільний момент для допиту, визначити послідовність допиту кіль­кох свідків або обвинувачених, встановити психологічний контакт з допитуваним, обрати найефективніші прийоми, способи виховного впливу, а також оцінити одержані пока­зання.

Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результа­тів діяльності, узагальнення незалежних характеристик. Обсяг даного вивчення залежить від таких чинників, як процесуальне становище допитуваного, характер злочину, мета допиту, організаційні можливості слідчого та його професійні знання.

Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може надати фахівець-психолог.

Заключним етапом підготовки до допиту є його плану­вання, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, а й в їхній послідовності.

3. Зміст тактики допиту.

Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань.

У теорії криміналістики існує певна класифікація за­питань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропу­щених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути:

- уточню­ючими — спрямовані на найповніше і найточніше з'ясу­вання питань, що мають значення для справи

- нагадуючими — переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації

- контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допи­туваним, з'ясування джерел одержання фактів

Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред'явлення доказів. Криміналістична тактика передбачає певні способи пред'явлення доказової інформації.

Дослідження ти­пових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:

1) повідомлення правдивих показань;

2) добросовісна помилка допитуваного;

3) суперечності у показаннях допитуваного;

4) відмова від давання показань;

5) повідомлення неправдивих показань.

Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не тільки від ситуаційної обумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.

Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті:

1) встановлення психологічного контакту з допитува­ним;

2) спонукання його до давання показань;

3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;

4) актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного;

5) викриття неправди;

6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.

Запропонована схема показує, що після використання системи тактичних прийомів, спрямованої на встановлен­ня психологічного контакту з допитуваним («Контакт»), можливе виникнення двох видів ситуацій: безконфліктної або конфліктної. Як безконфліктні ситуації на схемі за­пропоновані:

1) повідомлення достовірних показань допитуваним;

2) виникнення перекручень у показаннях;

3) виникнення суперечностей у показаннях;

4) неможливість повідомлення певної інформації внас­лідок забування окремих моментів.

Конфліктні ситуації передбачають наявність двох си­туацій:

1) відмови допитуваного від показань;

2) повідомлення неправди у показаннях.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 158; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!