Структурно-семантична характеристика кореневих морфем 1 страница

12 3 4 5 Следующая ⇒

Корінь — основна й обов’язкова морфема, звичайно спільна частина споріднених слів, що містить елемент денотатного й лексичного значення слова і виражає ідею тотожності слова самому собі. Слів без кореня не існує. Корінь — це частина слова, морфема. Як морфема він не має лексико-граматичної єдності, морфологічного оформлення, поєдну-ється з іншими морфемами в межах слова, сполучуваність кореня обмежена.

· Значення

Значення кореня а с о ц і ат и в н е (І. Бодуен де Куртене, В. Солнцев). Поза словом кореню далеко не завжди можна приписати те чи інше значення: -віз-, -вод-, -н'іс-, -пол- (віз- і віз---, вод-а і вод-и- ти, н'іс- і н'іс---). Корінь — виразник елементу лексичного значення слова, оскільки все лексичне значення виражає лише основа.

Корінь є носієм не лише елементу лексичного, а й граматичного значення: R-сидж-, крім ЛЗ ‘перебувати в певному положенні’, містить ГЗ ‘1-ша ос. одн.’ (сибж---у), R -сид' - ГЗ ‘3-тя ос. мн.’ (сид'---ат') або ГЗ ‘Наказ, сп., 1-ша і 2-га ос. мн.’ (сид'---імо, сид'---іт'), а R -с'і - — ГЗ ‘мин. час’ (с'і--в-, -л-а...-л-и), R -с'ад' - — ГЗ ‘наказ, спосіб’ (с'ад'---, --мо, --те).

· Фонемне вираження

Корені завжди фонемно виражені.

· Функція кореня полягає у формуванні гнізд спільнокореневих слів.

· Позиція у слові

Місце кореня у слові чітко не фіксоване. Він може займати позицію абсолютного початку слова (дерев-о, червон-ий); після одного-чотирьох префіксів (роз-буд-ов-а, по-від-буд- ов-ува-ти), перед одним-п’ятьма суфіксами (фінанси-ов-ий, фінанс-ова-н-ий, буд'-ів-н-ик-0, буд'-ів-н-иц-тв-о); між префіксами і суфіксами (по-клон'-ін'н'-а, по-об-коп-ува-н-ий). У слові може бути кілька коренів, окремі з них можуть міняти свої позиції (с'н'іж-н-о-біл-ий і біл-о-с'н'іж-н-ий).

· Характер зв’язку з іншими морфемами

Корені вільні —ті, що можуть виступати самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів і без суфіксів): при-віл'л'--а (R вільний, бо вол'-а), йун-ац-тв-о (R вільний, бо йун-ий), буж-ан-и (R вільний, бо Буг-).

Корені зв’язані — ті, що ніколи не вживаються самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів або/і без суфіксів): ім-порт- (R зв’язаний, самостійно з елементом ЛЗ «везти куди-н.» -порт- не існує).

Корені напівзв’язані — корені непохідних дієслів, які без формозмінного суфікса не вживаються: дер--ти, нес--ти, чит-а- ти, ход-и-ти, хот'-і-ти.

· Походження

1) вторинні коренівиникають внаслідок процесів, переважно спрощення, перерозподілу, що відбувалися в певні періоди розвитку української мови (весн-а, ви-нахід-лив-ий, вітер-, жабр-и, жит-о).

2) Первинним є етимологічний, генетичний корінь. Первинні корені можна встановити лише шляхом етимологічного аналізу (за-бу-ти замість сучасн. забу--ти-).

3) питомі (велик-ий, див-о, йіс-ти, неб-о, сонц-е)

4) запозичені (долар-, джаз-, філ’м-)

Коренева підсистема української мови є відкритою.

13. Структурно-семантична та функціональна характеристика афіксальних морфем.

Афікс — службова необов’язкова морфема в слові, що займає пре- чи постпозицію щодо кореня чи іншого афікса, виражає словотвірне або граматичне значення і виконує словотвірну, словозмінну або формозмінну функцію.

За роллю у складі слова афікси є факультативними морфемами. На відміну від кореня, без якого слово не існує, афікс у слові може бути, а може й не бути. Він є не обов’язковою морфемою у структурі слова. Афікси не існують поза словом.

Значення

Значення афіксів категорійно-класифікаційне:

· словотвірне — спільне значення ряду похідних слів із різ-ними коренями (з різним лексичним значенням), але з тотожними афіксами (суфіксами і префіксами):

СЗ ‘особа за відношенням до дії’: вихова-тел'-, зас’іда-тел’-,

СЗ ‘загальна відносність’: кийів-с'к-ий, н'іжин-с'к-ий, пари-з’к-ий;

СЗ ‘абстрактна опредметнена ознака’: молод'-іс'т'-, рад’-іс'т'-.

· граматичне — обов’язкове, формально виражене значення афіксів (закінчень, окремих суфіксів), що об’єднує словоформи різних лексем однієї словозмінної парадигми:

ГЗ ‘О. в. одн.’: вітр-ом, сел.-ом, син-ом, тепл-ом

ГЗ ‘Н. в. одн. жін. рід’: блискуч-а, гарн-а, зелен-а,ран'н'-а

ГЗ ‘мин. час’: з-бир-а-в-, на-мовл'-а-в-, прос-и-в-, с-каз-а-в-

ГЗ ‘чол. рід’: з-бир-а-в-, на-мовл'-а-в-,

ГЗ ‘1-ша ос. одн.’: з-бир-а-й-у, на-мовл'-а-й-у, прош---у, с-каж---у.

Афікси як двобічні одиниці мають план значення і план вираження. Більшість афіксів фонемно виражені.

Нульовий афікс — це така морфема, яка не має фонемної репрезентації, однак в мові за нею закріплене певне значення: велич- ‘Н./З. в. одн.’, сестер- ‘Р./З. в. мн.’, спитав- ‘чол. р. одн.’.

Функція

За виконуваною функцією афікси поділяють на словотворні, словозмінні та формозмінні.

Словотвірні афікси слугують для творення нових слів: мармур- ‘різновид каменю’ — мармур-ов-ий ‘відносна ознака за матеріалом’.

Словозмінні афікси забезпечують процеси відмінювання й дієвідмінювання, утворюючи словоформи однієї лексеми. Словозмінні афікси виражають розчленовану граматичну семантику: л'іс-, -у, -ом, -і... (ГЗ відмінка і числа).

Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми. Формозмінними в основному є суфікси (іноді префікси), що виражають нерозчленовану граматичну семантику: с'мілив-іш-ий, -а, -е, -і (форма вищого ступеня порівняння).

За структурою афікси можуть бути:

1 ) Простимиє афікси, у складі яких не можна виокремити менші компоненти: Р на-, об-, під-, перед- і под.; S -ак-, -ец'-, -ов-, -іст-, -с'к-, -ств- і под.; Z -у, -е, -і, -а тощо.

2) Складними вважають афікси, що утворилися в процесі істо-ричного розвитку мови шляхом злиття кількох (переважно двох) афіксів — префіксів: по- + над- —> понад- {понад строковий), не- + до- —> недо- (недо-бачати).

14. Структурно-семантична та функціональна характеристика префіксів

В україністику термін ввів П. Залозний у 1906 р.

Префікс – службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в препозиції щодо кореня чи іншого префікса, виражає переважно СЗ або іноді ГЗ і виконує словотвірну або формозмінну фун-ю.

В укр. мові у препозиції щодо кореня може бути від 0 до 4 префіксів (1: без-надʹійний, 2: не-по-вага, 3: по-при-з-бирувати, 4: по-на-з-до-ганʹати- ᴓ).

· приєднуються до слова в цілому (крім випадків, коли префікс є частиною преф-суф. форманта: гор-а –під-гір-й-а);

· не змінюють частиномовної приналежності. Найчастіше приєднуються до дієслів, ніколи – до числівників. Окремі префікси закріплені за частинами мови – іменні: па- (па-горб- ᴓ), прʹі- (прʹі-рва), дієслівні: недо- (недо-чувати-ᴓ), прикметникові: пра- (пра-вічний).

· значеннєво самостійні, бо значна їх частина пов’язана з прикметниками і їх значення більш зумовлене контекстом.

Значення: Функції:

СЗ (словотвірне) Словотвірна – утворюють нові слова: милий - пре-милий

Модифікаційне – префікси не змінюють ЛЗ, лише його видозмінюють: сʹпівати- ᴓ - за-сʹпівати Формозмінна – утворюють форми однієї лексеми: · най – утвор. форму вищого ступеня порівняння (най-крашчий) · видові префікси – утвор. форму дієслова доконан.виду від недокон.виду (будувати- ᴓ - з-будувати- ᴓ)

Словотвірна-формозмінна – утворюють нову лексему і вираж.значення докон.виду (варити- ᴓ - пере-варити- ᴓ)

· префіксам властиві всі типи системних відношень: омонімія: за – «ознака перебування за чим-н»: за-гірний, «висока міра чогось»: за-високий; синонімія: «протилежність» анти-кризовий і проти-кризовий; антонімія: відʹі-йти- ᴓ - підʹі-йти- ᴓ;

· завжди фонемно виражені – від 1 до 6 фонем

(з-рʹіст- ᴓ, екстра-клас- ᴓ).

· аглютинативно поєднуються з коренем або іншим префіксом і тому легко виокремлюються.

· аломорфія зумовлена морфонологічними чинниками (позиція перед коренем, який почин.на приголосну зумовлює фіналь префікса на голосну)

· варіоморфія зумовлена стилістичними чинниками (із-, іс-, ізʹі - залежить від автора)

· структура: прості (непохідні) – елементарні, неподільні: в, на, у,під. складні (похідні) – утвор. внаслідок перерозподілу двох простих: недо, зав (зав-білʹшки).

· система більш стійка, склалася в період спільнослов’янської мовної єдності.

· система – незамкнута, поповнюється за рахунок власних ресурсів (перехід прислівників до морфемної підсистеми: навколо-земний)

· префіксальну підсис-му складають: давніпрефікси спільнослов. походження (па -вітер- ᴓ, пра -дід- ᴓ, су -тʹінʹ- ᴓ), давні східнослов. префікс,що постали з прийменників (без -надʹійа, від -гомін- ᴓ, до -плата і тд.), нові укр.префікси (недо -чувати- ᴓ, сʹпів -учасник- ᴓ, проти -дʹійа), іншомовного походження: грец. (а -моралʹний, ана -генез- ᴓ, анти -вітаміни), лат. (екстра -клас- ᴓ, ім- моралʹізм- ᴓ), спрефіксовані частки (аби -де, анʹі- трохи, казна -зʹвідки, шчо- най-швидше)

· більшість питомих префіксів

· існує понад 100 префіксів.

15. Структурно-семантична та функціональна характеристика суфіксів

В україністику термін ввів П. Залозний у 1906 р. Суфікс – службова необов’язкова морфема в слові, що перебуває в постпозиції щодо кореня або іншого суфікса, має СЗ або ГЗ і виконує переважно словотвірну чи формозмінну функцію.

В укр. мові після кореня може бути від 0 до 6 суфіксів: 0- весел-ий, 1- лʹінгв-іст- ᴓ, 2- лʹіс-ов-ик- ᴓ, 3- перв-іст-оч-к-а, 4- твар-ин-н-иц-тв-о, 5- рос-л-ин-н-ицʹ-к-ий, 6- не-о-по-да-т-к-ов-ува-нʹ-ісʹтʹ- ᴓ.

· переважно закріплені за частинами мови і є їхніми показниками. Іменні: -ак- (служ-ак-а), прикметникові: -ов- (зим-ов-ий), дієслівні: -ува- (парубк-ува-ти- ᴓ), -а- (вечерʹ-а-ти- ᴓ)

· приєднуються до твірної основи тому змінюють значення базового слова і частиномовну приналежність: учи-ти- ᴓ - учи-телʹ- ᴓ. Деякі – не змінюють: біл-ий – біл-уват-ий.

СЛОВОТВІРНІ СУФІКСИ

· Мутаційні– надають похідному слову нового значення, порівняно з твірним: кіоск- ᴓ «предмет» - кіоск-ер- ᴓ · Модифікаційні– не змінюють ЛЗ твірного слова, а лише надають йому відтінків: зелен-ий «колір» - зелен-уват-ий «певний вияв кольору» · Транспозиційні– не змінюють ЛЗ твірного слова, вони виражають це значення засобами іншої частини мови: чит-а-ти- ᴓ - чит-а-нʹнʹ-а «процес»

ФОРМОЗМІННІ СУФІКСИ

Виражають нерозчленовані ГЗ: Іменникові: · утвор. форми непрямих відмінків іменника мати: -ерʹ- (мат-ерʹ-і), -ір- (матʹ-ір- ᴓ), -ір/й- (матʹ-ір/й-у) · утвор. форми непрямих відмінків ім. 4 відміни (телʹ-а, імй-а): -ат- (телʹ-ат-и), -атʹ- (телʹ-атʹ-і), -ен- (ім-ен-ем), -енʹ- (ім-енʹ-і) · утвор. форми множини окремих ім. 2 відміни: -ес- (неб-ес-а) Прикметникові: · утвор. вищий ступінь порівняння: -ш- (тонк-ий –тон-ш-ий), -ч- (вис-ок-ий – виш-ч-ий), -іш- (зелен-ий-зеленʹ-іш-ий) Дієслівні: · утвор. форму інфінітива: -ти-, -тʹ- · утвор. форми мин.часу: -в- (малʹува-в-ᴓ), -л- (біг- ᴓ -л-а), - ᴓ- (віз- ᴓ- ᴓ- ᴓ) · утвор. форми майб часу: -м- (біг- ᴓ-ти-м-у) · утвор. видові форми: -и-/-а- (вийав-и –ти - вийавлʹ-а-ти), - ᴓ-/-ува- (надпис-а-ти- ᴓ-надпис-ува-ти- ᴓ

· суфіксам властиві всі типи системних відношень: омонімія: -ик- «особа, тварина, предмет, демінутив» (тайгов-ик- ᴓ, риж-ик- ᴓ, лʹодов-ик- ᴓ, горб-ик- ᴓ), синонімія: СЗ «збірність-сукупність однорідних предметів» -ик-, -ак-, -ад- (лекс-ик-а, вишнʹ-ак- ᴓ, арк.-ад-а), антонімія: СЗ «особа ч.р. – особа ж.р.» -ецʹ- ↔ -к- (украйін -ецʹ- ᴓ - украйін-к-а)

ЗА ВИРАЖЕННЯМ:

Фонемні: Нульові

· вокалічні: -а- (хоробрʹіш-а-ти- ᴓ) · консонантні: -к- (зелен-к-а) · вок-конс: -ник- (мрʹій-ник- ᴓ) · нульовий словотвірний: наказ-а-нʹнʹ-а – наказ-ᴓ · нульовий формозмінний: чит-а-ти – чит-а-в

· фузійно поєднуються з іншими морфемами, що створює труднощі при їх встановленні

· структура: прості (непохідні): пт-аш-ник- ᴓ та складні (непохідні): с-по-глʹад-алʹн-ик- ᴓ

· походження: питомі(споконвічні) та іншомовні (запозичені): лимон-ад- ᴓ

· суфіксальну підсистему складають: давні індоєвроп. –ер-, -ен-, спільнослов. –б-, -ств-, -ач-, східнослов. –шчин-, -ик-, власне укр. –ошч-, -тв-, -ува-, запозичені –ит-, -ист-, -аж-.

· суфіксальна сис - ма не є сталою (деякі суфікси виходять з ужитку, інші функціонують як нові одиниці)

· сис-ма не є замкнутою, поповнюється новими

· існує понад 320 суфіксів.

16. Структурно-семантична та функціональна характеристика закінчення

Термін вжив Я. Головацький 1849 р. Закінчення – службова обов’язкова одиниця, яка перебуває в постпозиції щодо кореня чи суфікса (іноді перед постфіксом), вираж. ГЗ і виконує власне словозмінну (парадигматичну) та релятивну фун-ї. Мають лише змінюванні слова, у яких є форми словозмінни, не мають: іншомовні імен. (депо, таксі), прислівники (кругом, тут, там), службові частини мови (під, перед, але)

· виражає ГЗ, є полі функціональною морфемою, тобто одночасно виражає кілька ГЗ (в іменниках 14 відмінково-числових форм)

· виконує словозмінну (парадигматичну) фун-ю, утворюючи словоформи однієї лексеми. Г. Винокур назвав закінчення комплексно змінною одиницею, бо словоформи утвор. шляхом приєднання до однієї словозмінної основи закінчень

· виконує релятивну фун-ю, тобто поєднуючи словоформи в потоці мовлення.

· граматична семантика вирізняється максимальною узагальненістю, обов’язковістю та регулярністю (в імен. грамат. значення Н.в./З.в. в одн.с.р. виражають –о,-е,-а: вікн-о, лиц-е

· закінченням властиві всі типи відношень: омонімія: Н.в./З.в. і Р.в/З.в.що корелюють за значенням «істота-неістота» і тд., синонімія: морфеми-закінчення (на кон-еві, на конʹ-і), морфи однієї морфеми-закінчення (зелен-е, зелен-ейе), антонімія: «однина-множина» -а↔-и (книг-а – книг-и)

· має фонемне вираження

· наявні нульові закінчення є виразником ГЗ

· має різний характер поєднання – залежить від частини мови (імен,прикм, числів – аглютинативно: сестр-а)

· графозакінчення – буквене закінчення не передає реальної мовної природи цієї одиниці

· морфемозакінчення – одиниця сис-ми мови яка в мовленні реаліз. в ало- та варіозакінченнях

· немає запозичених закінчень! утвор. на базі власних мовних ресурсів

· за походженням є вторинні закінчення, що виникли внаслідок перерозподілу тематичної голосної основи імен. і дієслова

· сис-ма є замкнутою

· існує понад 102 графемозакінчення, 150 морфозакінчень

Диференційні ознаки:

· комплексно-змінна одиниця, оформляє слово як структ-грамат єдність

· займає як правило позицію абсолютного кінця словоформи

· не входить в основу слова

· розрізняє словоформи однієї лексеми

· значеннєва частина словоформи

· виражає ГЗ що має абстрактний обов’язків і регулярний характер

· слугує засобом зв’язку між словами

17. Структурно-семантична та функціональна характеристика постфіксів та інфіксів.

Термін ‘постфікс’ має два значення:

— уширокому розумінні — це всі морфеми після кореня, тобто суфікс, закінчення та власне постфікс:

у-ми-ва-й-у-с', чит-а-й--но

— у вузькому розумінні — це службова необов’язкова морфема в слові, що займає позицію абсолютного кінця слова і виконує переважно словотвірну (іноді формозмінну) функцію: у-ми-ва-й-у-с’, чит-а-й--но.

У сучасній морфемології цей термін переважно вживається на позначення однієї морфеми абсолютного кінця слова: буд-ува- ти-- с'а, н'іс'---- с'а, ход'---ім- бо, каж---и- но.

В українській мові постфіксів не так багато. Усього — 9: -с'а/-с'; -буд', -небуд', -бо, -но, -то, -от, -таки, -те. З них лише -с'а/-с' та -бо, -но, -то, -те постпозиційно закріплені у структурі слова — після закінчення, фонемно вираженого або нульового: би--ти--с'а, ід--и-бо, після кореня, що дорівнює основі: де-небуд', після суфікса: бй-учи-с', роз-р'іс-ши-с', після постфікса: де-с'-то.

Інші (-буд'-, -небуд'-, -таки, таки) не є класичними постфіксами, вони можуть стояти як у постпозиції (котр-ий-буд', хт о-небуд', куди-буд', з-роб-и-в--таки), так і в препозиції (буд'-йак-ий, буд'-шч-о, буд'-шч-о-буд', таки з-роб-и-в-).

Постфікси приєднуються до слова (словоформи) в цілому і тому, як і префікси, не змінюють частиномовної належності слова. Усі постфікси фонемно виражені.

Значення і функції постфіксів чітко диференційовані. Постфікси -буд', -небуд', приєднуючись до слів різних частин мови, не змінюють лексичного значення базового слова. Вони, виконуючи словотвірну функцію, виражають модифікаційне словотвірне значення ‘неозначеність’.

Постфікси -бо, -но, -то, -от, -таки, -те мають обмежену сферу вживання — розмовне мовлення. Вони виконують формозмінну функцію і виражають різні відтінки граматичних значень переважно наказового та спонукального способу.

Класичними постфіксами в сучасній українській мові є зворотний постфікс -с'а/-с' дієслова: топт-а-ти--с'а/-с'; зворотний постфікс -с' дієприслівника: бй-учи-с', гр-а-й-учи-с', кот'-ачи-с', с'мій-учи-с', до-мов-и-вши-с', про-н'іс-ши-с'; неозначений постфікс -с' займенників, прислівників: чий--с', котр-ий-с', звідки-с', куди-с'.

У процесі словозміни постфікс, пристосовуючись до системи закінчень, змінює свій фонемний вигляд, що є обов’язковою умовою функціонування його в мовленні. Залежно від морфотактичних умов він реалізується аломорфами -c'a, -с', *-ц'а (у вимові).

За значенням і виконуваною функцією -c'a є словотвірним постфіксом, що утворює дієслівні лексеми із загальним значенням ‘зворотність, неперехідність дії’ і виражає різні словотвірні значення зворотних дієслів: власне-зворотне (вмивати- — вмивати--с'а), взаємно-зворотне {ц'ілувати- — ц'ілувати--с'а), загально-зворотне (дивувати- — дивувати--c'à), пасивно-зворотне (пригадувати- — пригадувати--с'а) тощо.

Інфікс — службова морфема, яка з’являється у процесі творення нових слів або форм слів усередині кореня чи основи.У сучасній українській мові інфіксами є суфікси суб’єктивної оцінки -ен'к-, -он'к-, -очк-, -ун'-, -ечк-, -ус'-, -к-, -ц'-, що вставляються всередині інфінітивного суфікса. Голосна /и/ після м’яких /н'/, /с'/, /ц'/ чергується з /і/: куп-ц'-і, пи-т-он'к-и, спа-т-ус'-і.

18. Функціональна характеристика афіксів. Словотвірні, формозмінні та словозмінні морфеми української мови.

За функціональною ознакою виділяють такі афікси:

- Словотвірні

- Словозмінні

- Формозмінні

Враховуючи те, що значення афіксів ще також визначають як категорійно класифікаційне за допомогою якого утворюються великі групи слів, то словотвірні афікси і слугують для утворення цих нових слів:

- міст-о; міст- ечк -о (мале місто ), мі- ськ -ий (ознака відносно ), при -мі- ськ -ий ( розташуванн я);

- пис-а-ти (дія ), пере -пис-а-ти( повторюваність дії ), по -пис-а-ти ( темпоральність ); від- пис-а-ти ( результативність );

- друк -ува -ти (дія) – друк -ар- - Ø ( особа чол. статі )

- малʹ- ува -ти (дія) - малʹ-ува- нʹнʹ -а ( опредметнена дія)

- цʹілувати- - Ø (дія ) - цʹілувати- Ø - сʹа (взаємно-зворотна дія )

Словозмінні афікси допомагають утворювати словоформи однієї лексеми при процесах відмінювання та дієвідмінювання. Це афікси, що об’єднуть словоформи за набором закінчень, тому закінчення є власне словозмінним. Воно виражає розчленовану граматичну семантику:

- ГЗ відмінка, роду та числа: велик-ого, - ому, -им, -их;

- ГЗ відмінка та числа: мам-а, мам-і, мам-ою, мам-ам;

- ГЗ числа: дв-ом, -ома, -ох;

- ГЗ числа і особ: буд-у, -еш, -емо, -уть;

- ГЗ способу дії: роб-и, -іть, -імо.

Формозмінні афікси також утворюють форми однієї лексеми, але їх граматична семантика – нерозчленована:

- Добр- іш -ий (форма вищого ст..порівн), най -добр- іш -ий (найвищ ст..порівн);

- Описува- ти -- Ø (форма інфінітива);

- Чит-а- л -а, чит-а- в -- Ø (форми мин.часу).

- Утворюють форми непрямих відмінків

- Форми майбутн часу (-м-)

19. Поняття нульового афікса в системі мови: -Ø-суфікси, -Ø-закінчення в українській мові.

Суфкси і закінчення можуть бути як фонемно виражені так і нульові. На позначення відсутності засобів вираження певного значення ввели поняття нульового афікса (нульова морфема).

Нульовий афікс – морфема, яка не має фонемної репрезентації, але в мові за нею закріплене певне значення: рев-і-ти – рев – Ø – а (СЗ «особа»).

В 60-70х рр..поняття морфемного нуля було введено на позначення того значення, яке передує відсутності суфікса; поняття нул.зак-ння ввів Бодуен де Куртене, нул.суф-са у 60х рр. ХХ ст. – Земська, Лопатін, Клименко.

Нульові суфікси можуть бути:

- Словотвірні: встановлюються співвіднесенням похідного слова із твірним; словотвірне значення нуля в інших словах передають фонемно виражені суфікси. (наказ-а-(ти- Ø) – наказ-а-нʹнʹ -(- а)- наказ – Ø- Ø – опредметнена дія;

- Формозмінні: встановлюються шляхом співвіднесення словоформи з іншими словоформами парадигми слова. (греб – Ø- ти – гріб – Ø- Ø- Ø – греб- Ø -л-а)

Нульові суфікси минулого часу історично умотивовані: суф-с мин.часу мав фонемне вираження –л -(гріб – грєблъ).

Нульові суф-си можуть виражати значення:

- СЗ «спільна особа» (не-зграб- Ø- а, з-найд- Ø- а)

- СЗ «особа чол. Статі» (стар-е-вар- Ø – Ø)

- СЗ «жіноч статі» (кум- Ø -а, раб- Ø -а)

- СЗ «опредметнена дія» (по-шук- Ø- Ø, об-хід- Ø – Ø)

- СЗ «ознака» (без- лʹіс- Ø- ий)

- ГЗ «минулий час» (ліз- Ø- Ø- Ø)

Нульове закінчення встановлюється на фоні інших словоформ однієї лексеми. Воно є виразником ГЗ; історично умотивоване – нуль заміщає редукований неповного творення – ъ, що у слабкій позиції занепав.

Нульові зак-ння є у:

- Іменниках Н.в і З.в. одн.ч.р. (сад- Ø, край- Ø)

- Іменниках Н.в. і З.в. ж.р.одн .(чесністʹ- Ø, піч- Ø)

- Прикметниках Н.в і З.в. одн.ч.р. (братʹів- Ø, красен- Ø, мамин- Ø)

- Дієсловах, інфінітивні форми (цʹілувати- Ø - сʹа)

- Дієсловах ч.р.одн.мин.часу (біг- Ø- Ø- Ø)

- Дієсловах 2ої особи одн.наказ.спос (мий- Ø -сʹа, лізʹ- Ø- Ø- Ø)

- Числівниках Н.В, З.в., Р.в .(трʹ-ох-сот- Ø, один- Ø, вісʹім – Ø)

20. Поняття конфікса. Види та структурно-семантична роль конфіксів в УМ.

12 3 4 5 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 84; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.013 сек.