Методи педагогічного дослідження 4 страница

1. Вивчення структури операторської діяльності, її психофізіологічних та психологічних аспектів; 2. Інженерно-психологічне проектування; 3. Психологічне забезпечення наукової організації праці; 4. Професійний відбір, підбір, навчання та розподіл кадрів.

ІНТЕРЕС - емоційний стан, пов'язаний із здійсненням пізнавальної діяльності та характеризується її спонукальною.

ІНТУЇЦІЯ (від лат. intueri - пильно, уважно дивитися) - відшукування, часто - практично моментальне вирішення задачі при недостатності логічних підстав.

КАТАРСИС (від греч. catharsis - очищення) - сильне емоційне потрясіння, яке викликане не реальними подіями життя, а їх символічним відображенням, наприклад, у витворі мистецтва. Термін був введений в психологію і психоаналіз з античної трагедії.

КОМПЛЕКС ПОЛІКРАТА (Полікрат - тиран о. Самос, описаний Геродотом) - поняття, введене в межі класичного психоаналізу для пояснення стану людини, що характеризується відчуттям тривоги, яка зростає у міру того, як він досягає всі великі життєві вершини, і яка обумовлена небажанням бути поміченим "ревнивою і заздрісною долею". Описаний Дж. Флюгелем в 1945 р.

КОМПЛЕКС ЕДІПА - поняття, введене в межі класичного психоаналізу для пояснення формування соціальної або моральної інстанції суб'єкта (Супер-Его). В цьому понятті відтворюється античний міф про Едіпа, який вбиває батька і одружується на матері. Відповідно до цього відбувається приписування сину сексуального потягу до власної матері, що обумовлює агресію по відношенню до батька, місце якого прагнути зайняти дитина.

МАСКУЛІННІСТЬ (з лат. masculinus - чоловічий) - комплекс характерних особливостей, що традиційно приписують чоловікам. Наприклад, сила, жорстокість та ін.

МЕТОД СЕМАНТИЧНОГО ДИФЕРЕНЦІАЛУ (від грец. semanticos - той, що позначає і лат. differentia - різниця) - асоціативна процедура, запропонована американським психологом Ч.Осгудом в 1952 р. для вивчення сприйняття, соціальних установок і особистих значень, масових комунікацій і реклами, що являє собою розбиття на шкали (за трьома-, п'яти-, семи рівнями інтенсивності) тих або інших предметів, тоді як полюси шкал утворені позиціями антонімій, в ролі яких виступають прикладні, графічні зображення і інше.

МОДЕЛЮВАННЯ В НАВЧАННІ - відробіток певних психологічних операцій, перш за все в науково-теоретичній сфері, на системах, що служать відображенням реальних процесів навколишнього середовища.

МИСЛЕННЯ - процес моделювання невипадкових відносин навколишнього світу на основі аксіоматичних значень.

МОВА - 1) система знаків, зв'язана з універсальними правилами їх скріплення і що служить комунікативним цілям; 2) форма спілкування людей, що історично склалася, за допомогою мовних конструкцій, створюваних на основі певних правил. Правила мовного конструювання мають етноспецифічні особливості, які виражаються в системі фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів й правил спілкування на цій мові. Мова тісно інтегрована зі всіма психічними процесами людини.

МОЗОК - центральний відділ нервової системи хребетних тварин і людини, утворений нервовими і гліальними клітинами і їх відростками. У хребетних тварин і людини розрізняють головний мозок, розміщений в порожнині черепа, і спинний, що знаходиться у хребетному каналі.

МОТИВ (від лат. moveo - рухаю) - матеріальний або ідеальний предмет, досягнення якого виступає сенсом діяльності. Мотив представлений суб'єкту у вигляді специфічних переживань, що характеризуються або позитивними емоціями від очікування досягнення даного предмету, або негативними, пов'язаними з обмеженістю справжнього стану речей. Але для усвідомлення мотиву, тобто для врахування даних переживань до культурно обумовленої категоріальної системи, потрібна особлива робота.

НАВЧАННЯ - 1) оволодіння новими психічними знаряддями та діями, за рахунок чого розширюється спектр взаємодії індивіда з навколишнім світом. 2) здібність до оволодіння нового, у тому числі учбового, матеріалу (нових знань, дій, нових форм діяльності). Навчання, грунтуючись на здібностях (зокрема, особливостях сенсорних і перцептивних процесів, пам'яті, уваги, мислення і мови), і пізнавальній активності суб'єкта, по різному виявляється в різних діяльностях і в різних учбових предметах. Особливе значення для підвищення рівня навчання має формування на визначених, сензитивных етапах розвитку, зокрема при переході від дошкільного дитинства до систематичного навчання в школі, метакогнітивних навиків, до яких відноситься управління пізнавальними процесами (планування і самоконтроль, що виявляється, наприклад, в довільній увазі, довільній пам'яті), мовні навики, здібності до розуміння і використовування різних видів знакових систем (символічної, графічної, образної).

НЕРВОВА СИСТЕМА - ієрархічна структура нервових утворень в організмі людини і хребетних тварин. За рахунок її роботи забезпечуються: 1. Контакти із зовнішнім світом; 2. Реалізація цілей; 3. Координація роботи внутрішніх органів; 4. Цілісна адаптація організму. Як основний структурний і функціональний елемент нервової системи виступає нейрон. Виділяють центральну нервову систему, яка складається з головного і спинного мозку, і периферійну, складається з нервів, що відходять від головного і спинного мозку, міжхребетних нервових вузлів, а також з периферійного відділу вегетативної нервової системи.

ОБОРОННИЙ РЕФЛЕКС - захисна реакція організму у вигляді безумовного рефлексу у відповідь на руйнуючі впливи, за звичай супроводжується негативними емоціями (страх, гнів). Пристосовуючі реакції (підвищення тонусу скелетних м'язів, збільшення частоти серцевого і дихального ритмів, збільшення діяльності залоз внутрішньої секреції і обміну речовин, підвищення чутливості зоровогоі слухового аналізаторів, зниження діяльності травного тракту, тактильної, смакової і температурної чутливості), щовходятьдо оборонного рефлексу, зумовлені активізацією гіпоталамусу.

ОБРАЗ УЯВИ - результат конструктивної діяльності суб'єкта, якої не має аналогів в реальній дійсності.

ОБРАЗ СПРИЙНЯТТЯ - суб'єктивний образ предметів навколишнього світу, обумовлений як ознаками, так і гіпотетичними конструктами. Будучи основою для реалізації практичних дій з оволодіння оточуючого світу, образтакожвизначається характером цих дій,впроцесі яких вихідний образ змінює свій вигляд, більш задовольняючи практичні потреби.

ОСОБА - відносно стійка система поведінки індивіда, побудована перш за все на основі включеності в соціальний контекст. Срижневим утворенням особи є самооцінка, яка будується на оцінках індивіда іншими людьми і його оцінюванні цих інших.
ОРІЄНТОВНИЙ РЕФЛЕКС - комплекс реакцій організму у відповідь на новизну подразника, в який входять: рух голови і очей у напрямі джерела подразника, розширення судин мозку при одночасному звуженні периферичних судин, зміна дихання і електричного опору шкіри, зростання тонусу м'язів, підвищення фізіологічної активності кори великих півкуль головного мозку (зменшення амплітуди альфа-ритму), підвищення чутливості аналізаторів і зростання критичної частоти злиття відчуттів. При дії нового подразника з'являються всі компоненти орієнтовного рефлексу, утворюючи т.з. генералізований орієнтовний рефлекс, який поступово, після 15 - 20 пред'явлень нового подразника, згасає, набуваючи форму локального орієнтовного рефлексу. На підставі схожості згасання орієнтовного рефлексу із згасанням умовного рефлексу І.П.Павлов потрактував обидва процеси як результат розвитку внутрішнього гальмування.

ПАМ'ЯТЬ - когнітивний процес, що полягає в запам'ятовуванні, збереженні, відновленні і забуванні набутого досвіду. Найпростішою формою пам'ять реалізується як пізнавання предметів, що раніше сприймалися, в складнішій формі існує як відтворення в представленні предметів, які не дані в даний час в актуальному сприйнятті. Пізнавання і відтворення також можуть бути довільними і мимовільними. В даний час пам'ять розглядається в контексті інших когнітивних процесів (Р.Аткінсон, А.Бедделі, П.Ліндсей, Д.Норман, Д.Румельгарт).

ПІЗНАННЯ - процес зарахування сприйнятого предмету до якогось певного класу, за рахунок чого відбувається побудова осмисленого перцептивного образу. В ході онтогенетичного розвитку перцептивних процесів каталог пізнавальних ознак постійно поповнюється новими, що дозволяє класифікувати більшу кількість предметів.

ПОВЕДІНКА - цілеспрямована активність тваринного організму, що служить для здійснення контакту з навколишнім світом. В основі поведінки лежать потреби тваринного організму, над якими надбудовуються виконавчі дії, що служать їх задоволенню. Генезис форм поведінки обумовлений ускладненням умов середовища проживання, зокрема переходом з гомогенної в наочну, а потім в соціальне середовище.

ПОРОГИ ВІДЧУТТІВ - якісні показники чутливості аналізатора. Виділяють абсолютний (верхній і нижній), диференціальний і оперативний пороги відчуттів.

ПОРУШЕННЯ ОСОБИСТОСТІ - системні порушення поведінки, перш за все соціальної, характерні для тих або інших психічних захворювань і локальних уражень головного мозку. При цьому відбуваються: зниження рівня активності, зникнення критичності, зміна спрямованості і динаміки мотивації, порушення самооцінки. Як показують дослідження особистісних розладів при різних захворюваннях особливо страждає мотиваційна сфера: розвиваються патологічні потреби і мотиви, які часто пов'язані із залежністю від них; відбувається перебудова системи мотивів; знижується рівень опосередкованості мотивів; порушується співвідношення спонукальної функції і функції змісту мотиву.

ПРОФЕСІЙНИЙ ВІДБІР - ухвалення кадрових рішень на основі вивчення прогностичної оцінки придатності людей до оволодіння професією, виконанню професійних обов'язків і досягненню необхідного рівня майстерності. Здійснюється при комплексному використовуванні ряду критеріїв: медичного, фізіологічного, педагогічного і психологічного. При використовуванні психологічного критерію проводяться наступні заходи: психологічна діагностика; побудова прогнозу успішності діяльності в даній професійній області; перевірка прогнозу по реальній ефективності здійснення професійної діяльності. При використовуванні тих або інших діагностичних методик повинна бути отримана інформація про ціннісні орієнтації особи, мотиваційну складову професійного вибору, особові риси.

ПСИХОДІАГНОСТИКА (від греч. psyche - душити і diagnosis - розпізнавання, визначення) - технологічний процес постановки психологічного діагнозу. Включає розробку вимог до вимірювальних інструментів, конструювання і апробацію методик, вироблення правил обстеження, обробку й інтерпретацію результатів. В основі психодіагностики лежить психометрика, що займається кількісним вимірюванням індивідуально-психологічних відмінностей і котра використовує такі поняття, як репрезентативність, надійність, валідність, достовірність. До основних психодіагностичних методик відносяться тести інтелекту, досягнень, спеціальних здібностей, критерійно-орієнтовні тести; опитувальники для виявлення інтересів, ціннісних орієнтацій особистості; проективні методики діагностики установок, відносин, переваг, страхів; психофізіологічні методики вимірювання властивостей нервової системи (працездатність, темп діяльності, перемикання, стійкість до перешкод); малоформалізовані методики (спостереження, бесіда, контент-аналіз). Інтерпретація отриманих даних, за допомогою тих або інших психодіагностичних методів, може здійснюватися на основі використання двох критеріїв: при якісному порівнянні з нормою або еталоном, який може виводити уявлення про непатологічний розвиток або соціально-психологічні нормативи, з подальшим висновком про наявність або відсутність певної ознаки; при кількісному порівнянні з групою з подальшим висновком про порядкове місце серед інших.

ПСИХОТРОПНІ ЗАСОБИ - лікарські препарати, дія яких скерована на зміни в протіканні психічних процесів (когнітивних процесів, емоцій, поведінки). Існує декілька основних типів психотропних засобів, по різному діючих на психіку: 1. Нейролептики, блокуючи ретикулярну формацію мозку і знижуючи швидкість проведення збудження, діють заспокійливим чином (пригнічують марення, галюцинації, відчуття страху, психомоторне збудження, агресивність); 2. Транквілізатори, за рахунок зниження збудливості підкіркових відділів мозку, пов'язаних з емоційними станами, знімають емоційну напругу, відчуття тривоги; 3. Седативні засоби (валеріана, броміди), за рахунок зниження процесів збудження, згладжують різні невротичні розлади; 4. Антидепресанти (трициклічні й інгібітори моноаміноксадази), тонізуючи центральну нервову систему, сприяють здійсненню адренергічних процесів в мозку, застосовуються для лікування депресивних станів, поліпшення загального психічного статусу; 5. Психостимулятори (похідні пурину, сиднонімину) стимулюючи процеси збудження в корі головного мозку і впливаючи на обмін норадреналіну, обумовлюють підвищення розумової і фізичної працездатності, зменшення стомлюваності та сонливості; 6. Психотоміметики (мескалін, псилоцибін) викликають галюцинації та маревні розлади.

РЕФЛЕКС (від лат. reflexus - обернутий, відображений) - зворотня реакція живого організму, обумовлена дією якого-небудь певного чинника зовнішнього або внутрішнього середовища на аналізатор, що виявляється в скороченні м'язів, виділенні секреції. Зазвичай виділяють умовні і безумовні рефлекси.

РЕЦЕПТОРИ (від лат. receptor - той, що приймає) - нервові утворення, що перетворюють хіміко-фізичні дії із зовнішнього або внутрішнього середовища організму в нервові імпульси. По місцю свого розташування і по виконанню функцій рецептори можуть класифікуватися на екстерорецепції, інтерорецептори і пропріоцептори. Відповідно до характеру сприйманої дії розрізняються механо-, термо-, фото-, хемо- і електрорецептори.

РИГІДНІСТЬ (від лат. rigidus - жорсткий, твердий) - неготовність до змін програми дії відповідно до нових ситуаційних вимог. Розрізняють когнітивну, афектну та мотиваційну ригідність.

РИЗИК - дія, реалізація якої ставить під загрозу задоволення якої-небудь досить важливої потреби. Ситуація ризику заснована на виборі з двох альтернативних варіантів поведінки - пов'язаного з можливою невдачею, з одного боку, і припускаючого хоча б мінімальне збереження вже досягнутого, з іншою. При цьому вибір ризикованої поведінки не завжди обумовлений більш високою цінністю результату, що досягається при цьому. Часто виявляється тенденція до безкорисливого ризику, який сприймається як самостійна цінність.

САМООЦІНКА - цінність, яка приписується індивідом собі або окремим своїм якостям. Як основний критерій оцінювання виступає система особових значень індивіда. Головні функції, які виконуються самооцінкою, - регуляторна, на основі якої відбувається вирішення задач особового вибору, і захисна, забезпечувальна відносну стабільність і незалежність особистості. Значну роль у формуванні самооцінки грають оцінки оточувальних осіб і досягнень індивіда.

СЕНСОМОТОРИКА (від лат. sensus - відчуття, відчуття і motor - двигун) - взаємокоординація сенсорних і моторних компонентів діяльності: отримання сенсорної інформації призводить до запуску тих або інших рухів, а ті, у свою чергу, служать для регуляції, контролю або корекції сенсорної інформації. Як основа сенсомоторного механізму виступає рефлекторне кільце.

СВІДОМІСТЬ - форма віддзеркалення об'єктивної дійсності в психіці людини, що характеризується тим, що у якості проміжкового, опосередковуючого чинника виступають елементи суспільно-історичної практики, які дозволяють будувати об'єктивні (загальноприйняті) картини світу. Початкове джерело суспільно-історичної практики - це спільно здійснювана праця. В індивідуальному розвитку окремі компоненти праці послідовно привласнюються дитиною в спільній з дорослими діяльності.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ - (від лат. socialis - суспільний) - процес присвоєння людиною соціального виробленого досвіду, перш за все системи соціальних ролей. Цей процес здійснюється в сім'ї, дошкільних установах, школі, трудових та інших колективах. В процесі соціалізації відбувається формування таких індивідуальних утворень як особа і самосвідомість. В рамках цього процесу здійснюється засвоєння соціальних норм, умінь, стереотипів, соціальних установок, прийнятих в суспільстві форм поведінки та спілкування, варіантів життєвого стилю.

СПІЛКУВАННЯ - взаємодія двох або більш суб'єктів, що полягає в обміні між ними повідомленнями, що мають наочний і емоційний аспекти. Спілкування засновано на реалізації особливої потреби у контакті з іншими суб'єктами, про задоволення якій свідчить виникнення радості спілкування. Порушення спілкування викликають зміни особистості.

СПРИЙНЯТТЯ - процес формування за допомогою активних дій суб'єктивного образу цілісного предмету, що безпосередньо впливає на аналізатори. У відмінності від відчуттів, що відображають лише окремі властивості предметів, в образі сприйняття як одиниця взаємодії представлений весь предмет, в сукупності його інваріантних властивостей. Образ сприйняття виступає як результат синтезу відчуттів, можливість якого, на думку А.Н.Леонтьєва, виникла у філогенезі у зв'язку з переходом живих істот від гомогенного, предметно несформованого середовища до середовища, предметно сформованого. Залежно від біологічної значущості в предметі який сприймається ведучим може виявитися або одна, або інша якість, від чого залежить, інформація від якого аналізатора буде визнана пріоритетною. Відповідно до цього розрізняють зорове, слухове, дотикове, смакове і нюхове сприйняття. При цьому особливо важливу роль у всіх видах сприйняття, грають рухові, або кінестезичні відчуття, які регулюють за принципом зворотного зв'язку реальні взаємостосунки суб'єкта з предметом. Зокрема, в зоровому сприйнятті разом з власне зоровими відчуттями (кольору, світла) інтегруються також і кінестезичні відчуття, супроводжуючі рухи ока (акомодація, конвергенція і дивергенція, стеження). Також в процесі слухового сприйняття активну роль грають слабкі рухи апарату артикуляції. Для людини характерно, що образи його сприйняття інтегрують в собі використання мови. За рахунок словесного позначення виникає можливість абстрагування і узагальнення властивостей предметів. Основними властивостями сприйняття є предметність, цілісність, константність, категоріальність, апперцепція. Мікрогенез образу сприйняття включає ряд фаз, пов'язаних з вирішуваними перцептивними задачами: від недиференційованого сприйняття до формування цілісного образу предмету, на підставі якого можна будувати адекватну діяльність.

СТРЕС - поняття, введене Г.Сельє в 1936г. для позначення стану психічної напруги, обумовленої виконанням діяльності в особливо складних умовах. Залежно від вираженості стрес може робити на діяльність як позитивний вплив, так і негативний (до її повної дезорганізації).

ТАЛАНТ - високий рівень розвитку здібностей, що виявляються в творчих досягненнях, важливих в контексті розвитку культури. В різних областях талант може виявлятися в різний час. Так, в музиці, малюванні, математиці, лінгвістиці, техніці звичай він виявляється в ранньому віці, а талант в літературній, науковій або організаторській сферах виявляється в більш пізньому віці. Також і максимальна продуктивність талановитих людей виявляється в різних віках: в науці - в 35-40 років, в поезії - в 24-30.

ТЕМПЕРАМЕНТ - (від лат. temperamentum - належне співвідношення частин) - стійке об'єднання індивідуальних особливостей, пов'язаних із динамічними, а не змістовними аспектами діяльності. До властивостей темпераменту відносять індивідуальний темп і ритм психічних процесів, ступінь стійкості відчуттів, ступінь вольового зусилля. Тип темпераменту тісно пов'язаний з вродженими анатомо-фізіологічними особливостями вищої нервової діяльності. Разом із тим можливі певні прижиттєві зміни показників темпераменту, пов'язані з умовами виховання, з перенесеними в ранньому віці хворобами, особливостями живлення, гігієнічними та загальними умовами життя.

ТЕСТ - (від англ. test - випробування, дослідження) - стандартизована процедура психологічного вимірювання, що служить завданню визначення вираженості у індивіда тих або інших психічних характеристик. Звичайно складається з ряду відносно коротких випробувань, в якості яких можуть виступати різні задачі, питання, ситуації. Результати вимірювання переводяться в нормовані значення перш за все на основі міжіндивідуальних відмінностей. Виключенням є критерійно-орієнтовані тести. Результати виконання тестових завдань є індикаторами психічних властивостей або станів. Виділяють тести інтелекту, здібностей, особові, а також тести досягнень, за допомогою яких визначається рівень знань, умінь і навичок в конкретних учбових дисциплінах. Розробка тесту припускає його статистичну перевірку по критеріях валідності, надійності, однорідності, диференціюючої сили, достовірності та прогностичності.

ТИПОЛОГІЯ КОНФЛІКТІВ - класифікація суб'єктивно конфліктних ситуацій на основі динамічної моделі К.Льовіна, запропонована Н.Е.Міллером (Miller N.E. "Experimental studies conflict", in: "Personality and Behavior Disorders", N.Y., 1944). В якості основних спонукань діяльності тут розглядалося два прагнення: досягти сприятливу мету (Appetenz - тяжіння) та уникнути несприятливої ситуації (Aversion - огида). Відповідно до цього суб'єктивний конфлікт виникає тоді, коли у індивіда є декілька прагнень, що дещо суперечать між собою. "Апетентно-апетентний" конфлікт виникає за наявності двох позитивно валентних цілей, що вимагають несумісні дії (ситуація "буриданова осла"); "апетентно-аверсивний" конфлікт - коли сприятлива мета дана в несприятливій ситуації або сама по собі має негативні аспекти; "аверсивно-аверсивний" конфлікт - коли є вибір між однаково несприятливими цілями; "подвійний апетентно-аверсивний" конфлікт - коли є вибір між двома цілями, що мають і позитивні, і негативні аспекти (найпоширеніший випадок). Дана модель широко використовувалася у тренінгових програмах, перш за все для відробітку оптимальних колективних рішень. Літ.: Lewin До. А Dinamic Theory Personality, N.Y., 1959.

ТРИВОЖНІСТЬ - особова межа, що виявляється в легкому та частому виникненні станів тривоги. Тривожність виникає при сприятливому фоні властивостей нервової та ендокринної систем, але формується прижиттєво, перш за все через порушення форм внутрішньо- та міжособистісного спілкування, наприклад між батьками та дітьми.

УВАГА - процес впорядковування поступаючої ззовні інформації в аспекті пріоритетності задач, що стоять перед суб'єктом. Виділяють довільну увагу, обумовлену постановкою свідомої мети, і мимовільну, представлену орієнтовним рефлексом, що виникає при дії несподіваних і нових подразників. Ефективність уваги може бути визначена рівнем уваги (інтенсивність, концентрація), об'ємом (широта, розподіл уваги), швидкістю перемикання і стійкістю. Для діагностики уваги існує ряд методик: для визначення об'єму уваги призначена тахистоскопічена методика Д.Кеттела, В.Вундта; для визначення концентрації і стійкості - коректурний тест Б.Бурдона; для визначення швидкості перемикання уваги - метод таблиць Шульте. Експерименти з розітнутою півкулею мозку покриває, що процеси уваги тісно пов'язані з роботою мозолястого тіла, при цьому ліва півкуля забезпечує селективну увагу, а праве - підтримку загального рівня настороженості.

УПЕВНЕНІСТЬ В СОБІ - готовність людини вирішувати достатньо складні задачі, коли рівень домагань не знижується тільки через побоювання невдачі. Якщо рівень здібностей значно нижче за ті, які потрібні для наміченої дії, то має місце самовпевненість.

УМІННЯ - здатність виконувати яку-небудь дію за певними правилами. При цьому дія ще не досягла автоматизованості.

УМОВНИЙ РЕФЛЕКС - поняття, введене І.П.Павловим для позначення динамічного зв'язку між умовним подразником і реакцією індивіда, первинне заснованою на безумовному подразнику. В ході експериментальних досліджень були визначені правила вироблення умовних рефлексів: сумісне пред'явлення спочатку індиферентного та безумовного подразників, - за відсутності підкріплення умовного подразника безумовним, - тимчасовий зв'язок поступово загальмовується.

УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ - вибір мети та способу дії для його реалізації. Цей процес включає співвідношення цілей, оцінок реалізації, мотивів.

УЯВА - здібність людини до побудови нових образів шляхом переробки психічних компонентів, набутих в минулому досвіді. В уяві відбувається образне передбачення результатів, які можуть бути досягнуті за допомогою тих або інших дій. Для уяви є характерним високий ступінь наочності і конкретності. Провідним механізмом творчої уяви, в якій метою виступає створення саме нового, ще не існуючого предмету, служить процес перенесення якої-небудь властивості предметів іншої області. Розрізняють довільну уяву, що виявляється при цілеспрямованому рішенні наукових, технічних і художніх задач, і мимовільну, виявляється в сновидіннях, в медитативних образах. Одним з джерел розвитку уяви, в якій вона набуває комунікативних якостей, є гра дошкільнят.
УЯВЛЕННЯ - наочний образ предмету, відтворений пам'яттю в уяві. Образи уявлень, як правило, менш яскраві та менш детальні, ніж образи сприйняття, але в них знаходить віддзеркалення найхарактерніше для даного предмету. При цьому ступінь узагальненості того або іншого уявлення може бути різним, у зв'язку з чим розрізняють одиничні та загальні уявлення. За допомогою мови, що вносить в уявлення суспільно вироблені способи логічної операції поняттями, відбувається переклад уявлення в абстрактне поняття.

ФЕМІННІСТЬ (від лат. femina - жінка, самка) - комплекс психологічних особливостей, традиційно приписуваних жінці. Це - характерологічні риси м'якості, готовності допомогти та ін.

ФОБІЇ (від греч. phobos - страх) - нав'язливо виникаючі стани страху. Розрізняють еритрофобію, агорафобію, клаустрофобію, танатофобію. Виникнення фобій пов'язано з розвитком психозів, неврозів і психопатій.

ФОНЕМА (від греч. phoneoma - голос, звук, мова) - розрізняльна одиниця звукового ладу мови, що має набір характерних ознак. Ці ознаки співвідносяться зі суб'єктивним враженням: дзвінкість - глухість, твердість - м'якість і т.д.

ФРОЙДИЗМ - психологічний напрям, розроблений З.Фройдом, заснований на понятті лібідо, включаючи техніку психоаналізу. Основним допущенням виступає твердження, що рушійними силами розвитку особи є сексуальні та агресивні потяги, що мають інстинктивну природу. При забороні на реалізацію цих потягів з боку суспільства відбувається їх витіснення в область несвідомого, та їх доступ в свідомість виявляється можливим лише в символічній формі, зокрема у вигляді обмовок, витворів мистецтва, невротичних симптомів. Процедура лікування невротичних станів полягає в доведенні до свідомості пацієнта істинних причин його хворобливих переживань і станів.

ФРУСТРАЦІЯ (від лат. frustratio - обман, марне очікування) - негативний психічний стан, обумовлений неможливістю задоволення тих або інших потреб. Цей стан виявляється в переживаннях розчарування, тривоги, дратівливості, нарешті, відчаї. Ефективність діяльності при цьому суттєво знижується.

ХАРАКТЕР (від греч. character - межа, ознака, прикмета, особливість) - індивідуальна, достатньо стійка система звичних способів поведінки людини в певних умовах. У формуванні характеру людини ведучу роль грають форми соціальних взаємостосунків. Тому при відомій варіативності рис вдачі, обумовлених спадковістю та особистим досвідом дозволу життєвих проблем, характер людей, що живуть в схожих суспільних умовах, має багато схожих рис.

ЦІЛІСНІСТЬ СПРИЙНЯТТЯ - властивість сприйняття. Характеризується тим, що окремі ознаки якого-небудь об'єкту, які актуально не сприймаються, все ж таки виявляються інтегрованими в цілісний образ цього об'єкту. Цей ефект заснований на прогнозуванні вірогідності динаміки об'єкту навколишнього світу.

Я-КОНЦЕПЦІЯ - система представлень людини про самому себе. В рамках єдиної Я-концепції виділяють різні її складові: 1. Я-фізічне як схема власного тіла; 2. Я-соціальне, що співвідноситься зі сферами соціальної інтеграції: статевої, етнічної, цивільної, ролевої; 3. Я-екзістенційне як оцінка себе в аспекті життя і смерті. Формування Я-концепції людини відбувається при накопиченні досвіду вирішення життєвих задач і при оцінюванні їх з боку інших людей, перш за все батьків.

Додаткова література

1. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти в Україні на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) //Вища освіта України. — 2000. - № 1. - С. 11 - 17. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Ли-бідь, 1997.

2. Грішнова О. А. Людський капітал (формування в системі освіти і професійної підготовки). - К.: Знання, КОО, 2001.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!