Методи педагогічного дослідження 3 страница

Не слід забувати, що студент може мимовільно, без спеціальної мети зіставляти свої наміри з конкретними вчинками й результатами, тобто здійснювати мимовільний самоконтроль на основі свідомого (логічного) аналізу. Але та обставина, що самоконтроль є мимовільним, здійснюється несистематично, значно знижує його можливості в стабілізації діяльності.

На відміну від мимовільного самоконтролю, довільний самоконтроль зумовлює спеціальна мета (стежити за реалізацією своїх завдань, перешкоджати мимовільній зміні діяльності, про яку йшлося вище) і має значні можливості стабілізації діяльності. Студенти, які свідомо ставлять перед собою ціль - здійснити заплановану програму діяльності, не відволікатися сторонніми щодо неї справами, будуть спроможні більш систематично та послідовно виконувати свої професійні та суспільно корисні обов'язки.

Довільний самоконтроль має, на відміну від мимовільного, сприятливіші можливості також у реалізації програми дій усередині діяльності. Враховуючи вибірковий характер сприйняття, довільна ціль - проконтролювати певну програму діяльності - сприяє повнішому й точнішому відображенню інформації про неї і, як наслідок, чіткішому самоконтролю.

У процесі самовиховання довільний самоконтроль набуває особливого значення. Це пов'язано з особливостями реалізації програми самовиховання, яка залежить від будь-якої діяльності (навчальної, суспільної, професійної тощо). Від того, наскільки ці види діяльності узгоджуються з цілями самовиховання, залежить, наскільки самоконтроль підвищує стійкість діяльності із самовиховання.

Сутність методу самоорганізації життя та діяльності в самовихованні полягає в тому, що студенти організовують свою поведінку й діяльність відповідно до сформованих правил поведінки, основних напрямів самовиховання, ефективно працюють над собою згідно з програмою самовиховання. Важливою умовою є вміння людини керувати собою, домагатися здійснення поставленої мети.

Самонавіювання — вплив студента на самого себе з метою самовиховання, як наслідок, у нього виникають різні психічні й соматичні стани. Через повторення словесних формул або викликання яскравих уявлень на основі впевненості в досягненні результату самонавіювання впливає на психіку, дає змогу закріпити та в необхідні моменти викликати потрібний психічний настрій. Це технічна процедура, яку здійснюють через повторювання певних вербальних формул, які виявляють бажання, визначені іншими формами самовиховання.

У роботі над собою студенти можуть застосовувати метод аутотренінгу. В основі цього методу - емоційно-вольове тренування, суть якого полягає в розвитку здібностей впливати на психорегулювальні процеси. Для цілеспрямованого самовпливу застосовують спеціальні вправи самонавіювання у вигляді словесних формул. У процесі таких тренувань студент у змозі сам створити собі модель уявлень, почуттів, емоцій, станів, увести цю модель у свою психіку завдяки зосередженню, увазі чи багаторазовому повторенні. Після введення в пам'ять модель переходить із короткочасної пам'яті в довготривалу, зі свідомості в підсвідомість і, зрештою, вже автоматично, мимоволі починає впливати на самонавіяння й поведінку людини.

Самозобов'язання як метод самовиховання полягає у прийнятті рішення про самовиховання за обраними напрямами. Психолого-педагогічний механізм самовпливу цим методом полягає в тому, що, беручи на себе зобов'язання займатися самовихованням за обраними напрямами, студенти мобілізують свої сили, формують у себе внутрішню готовність до активної та цілеспрямованої праці над собою.

У процесі реалізації програми самовиховання в особистості формується бажання виконувати вимоги колективу або педагога, будувати свою поведінку згідно з правилами та вимогами гідної поведінки. Виникнення програми самовиховання можна представити як наслідок еволюції зовнішніх вимог до вихованця у його внутрішні вимоги до своєї програми діяльності; як наслідок, він з'ясовує невідповідність між цими вимогами та конкретною поведінкою і дає собі обіцянку, зобов'язання реалізувати програму самовиховання. Виникають самозобов'язання щодо своєї програми поведінки.

Самозобов'язання - процес зіставлення свого "Я" з вимогами, які висувають колектив, група, вихователі, суспільна організація, суспільство загалом, усвідомлення протиріч між своєю поведінкою та взятими на себе зобов'язаннями щодо самовдосконалення. Цей метод допомагає студентові виробити правила поведінки та професійної діяльності, розвивати здібності, зіставляти своє "Я" із загальними вимогами.

Самозобов'язання - добровільне прийняття усвідомлених цілей, завдань, змісту самовдосконалення, бажання сформувати в собі позитивні якості, усунути негативні та формування на цій основі програми самовиховання. Самозобов'язання виникають завдяки внутрішньому переконанню в їх необхідності і, зрештою, залежать від умов життя, потреб суспільства, обов'язків вихованця.

Слід враховувати, що хоча самозобов'язання і виникають у процесі еволюції зовнішніх потреб у внутрішні зобов'язання особистості, згодом особистість може брати їх самостійно. Це не означає, що на самозобов'язання не впливають і далі об'єктивні причини, що від зобов'язань їх можна відокремити на основі протиставлень зовнішніх потреб і суб'єктивних бажань.

Отже, самозобов'язання - необхідний і специфічний метод самовиховання. Це внутрішня вимога до своєї поведінки. Завдяки самозобов'язанню визначають загальний напрям змін у власній особистості, за допомогою яких людина більше відповідатиме ідеалу.

Узяті на себе самозобов'язання лише тоді можна реалізувати, коли особистість контролює свою діяльність із самовиховання. Інакше бажання особистості із самовиховання та її конкретна поведінка різко відрізняються, з'являються факти розчарування деяких вихованців у можливостях самовиховання.

Самозвіт - ретроспективний погляд на шлях, пройдений за певний час Може бути усним або письмовим.

Самопорівняння — пізнавальна операція, що виявляє подібність та відмінність себе щодо інших.

Самотренування - спрямованість на активне виконання цілей та завдань, які ведуть до поставленої мети само- -виховання, реалізації програми самовиховання, розуміння кожної наступної перешкоди як можливості для самовдосконалення своїх здібностей. Цей метод дає змогу закріпити навички та вміння, які необхідні вихованцю у процесі професійної діяльності.

Наслідування прикладу - орієнтація на пошук найкращих прикладів дій і поведінки, їх активне засвоєння. Це збагачує вихованця досвідом інших людей, більш авторитетних та видатних у своїй справі.

Самостимулювання - визначення для себе певних заохочень і стягнень та їх застосування. Самозаохочення і самостягнення - взаємопов'язані прийоми самовиховання. Самозаохочення - усвідомлення та переживання своїх успіхів, нагородження себе в разі успіху виконання програми самовиховання самоподякою, вільним часом, улюбленою справою. Самостягнення - усвідомлене переживання провини перед собою, перед колективом; незадоволення собою.

Сутність самовиховання у тому, що ошбистісгь усвідомлено змінює сама себе. Самовиховання є вищим рівнем самозміни як діяльності, мета якої - зміна своєї особистості. Усвідомлення своєї особистості як об'єкта самовиховання, сприяють становленню мети, мотивів і мотивації самовиховання. Усвідомлення діяльності самовиховання сприяє підвищенню ефективності засобів самовиховання, систематичності та самостійності роботи над собою.

Стимулювання самовиховання як спонука до активнішої роботи над собою полягає в тому, щоб забезпечити вишу потребу в самовихованні, викликати позитивні мотиваційні установки для подальшого удосконалювання своєї особистості. Стимулювати самовиховання можна двома способами;

- створенням зовнішніх умов для самовиховання;

- впливом на внутрішні (мотиваційні) передумови самовиховання.

Стимулювання самовиховання за допомогою створення зовнішніх умов полягає в тому, що у ВНЗ створюють такі умови, які спонукають студентів займатися самовихованням. Такими стимулювальними умовами є:

- чітка внутрішня організація навчально-виховного процесу;

- наукова організація навчально-пізнавальної діяльності студентів;

- формування позитивної громадської думки у студентських колективах;

- висунення високих вимог до студентів, поєднане з турботою про них;

- залучення кожного студента до активної діяльності;

- пропаганда діяльності найкращих студентів;

- організація дозвілля і відпочинку тощо.

Стимулюючи вплив на внутрішні передумови самовиховання, необхідно формувати у студентів свідому мотивацій-ну установку, необхідний духовний настрій до самовиховання. Формування такої настанови пов'язане, насамперед, із впливом на потреби та мотиви особистості Цьому сприяють педагогічно цілеспрямовані заохочення за досягнуті результати у самовдосконаленні, надання дієвої методичної допомоги в опрацюванні програми самовиховання, що призводить до досягнення вагомих результатів у роботі над собою.

Стимулювання самовиховання передбачає використання таких прийомів, як самонавіювання, самозаохочення, самоосуд, самонаказ та ін.

Самонавіювання - психічний вплив людини на себе через повторення по думки або вголос певних висловлювань до повного опанування собою ("Я зможу спокійно вислухати зауваження"). Такий прийом пропонують використовувати, якщо потрібно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних сили, нерішучість.

Самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо студент ніяковіє в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях.

До самозаохочення вдаються, якщо є необхідність позбутися негативних рис характеру, коли студент, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання.

Самоосуд - вияв незадоволення своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління пробуджують свідомість, спричинюють внутрішнє хвилювання і почуття провини. Самоосуд зумовлює бажання позбутися недоліків у поведінці.

Самонаказ полягає в ухваленні рішення ніколи не відступати від принципів. Студент спонукає себе до виконання запланованої діяльності з метою самовиховання.

Найчастіше ми стикаємося з тлумаченням волі у широкому значенні як будь-якої свідомої поведінки. У такому разі не залишається місця вольовому компоненту в процесі самовиховання. Тому для того, щоб справді проаналізувати сутність самоуправління і визначити основні прийоми самовиховання, необхідно з'ясувати сутність волі як специфічного явища, виявити місце волі в системі самоуправління.

Самонаказ залежить від переконаності людини. Самонаказ, який відповідає провідним життєвим цілям людини, її переконанням, значно ефективніший, ніж самонаказ, який суперечить спрямованості особистості, її життєвим настановам.

Свідомі вправи у виконанні вчинків із самонаказу сприяють виробленню стійкої звички слухатися себе. Для науковопедагопчного працівника дуже важливо пояснити це студентам.

Дієвість самонаказу залежить від рівня відповідальності особистості; відсутність переконаності у необхідності виконувати програму самовиховання сприяє непідкоренню самонаказу. Тому важливою є роль самопереконання в здійсненні вольового зусилля, коли студент наводить собі нові аргументи, які підкріплюють та розширюють мотиви виконання накресленої програми.

У процесі свідомих тренувань самонаказ, на відміну від неусвідомленого самонаказу, який віддають, зазвичай, внутрішньою мовою, нерідко промовляють уголос. Промовляння самонаказу вголос здебільшого має позитивніший результат, ніж промовляння його про себе. Це можна пояснити тим, що під час промовляння самонаказу вголос до механізму самонаказу долучається слуховий аналізатор, унаслідок чого самонаказ підсилюють додаткові імпульси. Долучається також функція навіювання зовнішнього наказу, суть якої в тому, що особистість без зайвого критичного аналізу, категоричної зовнішньої вимоги виконує самонаказ.

Результативність самонаказу залежить від самопереконання особистості в необхідності цих дій.

Самопримус - виявлення незадоволення собою в разі невиконання самообов'язків, призначення собі додаткового завдання та примушення себе його виконувати. Практичні прийоми;

- "крок уперед" - щоденне планування діяльності на наступний день;

- "оцінювання прожитого дня" - аналіз своїх дай, учинків, вад;

- "правила моєї поведінки" - дотримання складених для студента правил поведінки, привчає до виконання своїх обов'язків.

Ці методи, прийоми та способи забезпечують реалізацію плану самовиховання.

Четвертий етап самовиховання - контроль і регуляція самовиховання. На цьому етапі застосовують прийоми самоконтролю, самозвіту, самооцінки.

Самоконтроль є одним із видів усвідомленої регуляції власної поведінки та діяльності з метою забезпечити відповідність їхніх результатів сформульованим цілям, вимогам, правилам, зразкам. Самоконтроль у самовихованні ґрунтується на здатності студента контролювати будь-яку свою діяльність, тобто, аналізуючи перебіг роботи із самовиховання, студент установлює відхилення в програмі самовиховання і вносить відповідні корективи у план роботи над собою. Безумовно, робота над собою вимагає, у разі необхідності, самоко-регування.

Самозвіт - звітування студента перед собою в різних формах (подумки, у щоденнику тощо) про виконання взятих зобов'язань, реалізацію плану та програми самовиховання.

Важлива роль у самовихованні належить навчальному закладу, передусім його науково-педагогічним працівникам. Основні завдання щодо організації самовиховання майбутніх фахівців: пояснення значення, актуальності процесу самовиховання для всебічного розвитку особистості; виховання вміння адекватно оцінювати себе; виховання готовності до співпраці з дорослими, які можуть дати поради, рекомендації щодо самовиховання.

Отже, неодмінною умовою дієвості керівництва самовихованням студентів є висока теоретична й методична підготовка всіх керівників та науково-педагогічних працівників ВНЗ з питань самовиховання.

Самостійна робота:

1. Розкрийте сутність понять "самовиховання", " метод самовиховання" і "професійне самовдосконалення". Назвіть основні принципи самовиховання.

2. Що таке програма самовиховання і як її можна здійснювати?

3. Назвіть основні етапи педагогічного керівництва процесом самовиховання.

4. Яким чином можна стимулювати самовиховання?

5. Розкрийте сутність етапу планування процесу самовиховання.

6. Розкрийте основні функції самоконтролю.

7. Назвіть відомі вам методи та прийоми самовиховання. Охарактеризуйте метод самозобов'язання. У чому сутність стимулювання самовиховання за допомогою зовнішніх умов?

Література:

1. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. — М., 1982.

2. Гаасс Дж., Стонен Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. — М., 1976.

3. Загвязинский В. И. Методология и методика дидактического исследования. – М., 1982.

4. Засобина Г.А. Практикум по педагогике. — М., 1986.

5. Ительсон Л. Б. Математические и кибернетические методы в педагогике. — М.,1968.

6. Клименюк А.В., Калита А.А., Бережная Э.П. Методология и методика педагогического исследования. Постановка цели и задач исследования: Учеб. пособие. – К., 1988.

7. Кочетов А.И. Культура педагогического исследования. – 2-е изд., испр. и доп. – Мн., 1996.

Глосарій:

АСОЦІАЦІЯ (від лат. associatio - з'єднання) - зв'язок між двома психічними елементами, що виник в результаті досвіду і обумовлююча при актуалізації одного елемента зв'язку прояв і іншого. В різних напрямах асоціативної психології було запропоновано виділяти асоціації по типу їх виникнення. Так були виділені асоціації за схожістю (червоне - пурпурне), за контрастом (велике - маленьке), за суміжностю в просторі або в часі (запах приправи до їжі викликає апетит), причинно-наслідкові (сильний вітер - озноб). Було виявлено, що сила зв'язку залежить від ряду умов (сила вражень, що викликаються елементами зв'язку, їх новизна, а також здібності індивіда).

БАЖАННЯ - суб'єктивна характеристика мотиваційного процесу, в якій ключовим переживанням суб'єкта виступає його цілеорієнтованість.

БІОЛОГІЧНИЙ ГОДИННИК - внутрішні генетично запрограмовані ритмічні механізми, що служать для тимчасового впорядковування біологічних функцій і поведінки. Базовими є біологічні ендогенні механізми у вигляді короткоперіодичних хімічних або физико-хімічних процесів клітинного рівня. На їх основі працюють механізми з добовою, місячною, сезонною періодичністю.

ВАЛІДНІСТЬ ТЕСТУ - дійсна здатність тесту вимірювати ту психологічну характеристику, для діагностики якої він заявлений. Кількісно валідність тесту може виражатися через кореляції результатів, одержаних з його допомогою, з іншими показниками, наприклад, з успішністю виконання відповідної діяльності. Виділяють декілька типів валідности: 1. Змістову; 2. За критерієм, або емпіричну; 3. Понятійну, або конструктивну.

ВЕГЕТАТИВНА НЕРВОВА СИСТЕМА - структури нервової системи вищих тварин, робота яких забезпечує управління вегетативними, або рослинними, функціями організму (травленням, кровообігом, диханням, обміном речовин і енергії, виділенням) за рахунок контролю за моторною і секреторної діяльності внутрішніх органів. Виділяють симпатичну нервову систему, яка регулює орган, що іннервується перш за все за рахунок медіатора норадреналіну, і парасимпатичну нервову систему, яка регулює орган, що іннервується перш за все за рахунок медіатора ацетілхоліну. Їх дія на органи і системи організму є протилежною. Загальне узгодження вегетативних функцій відбувається на рівні гіпоталамуса.

ВИДИ ПАМ'ЯТІ - структурні особливості мнемічної діяльності, пов'язані з різними механізмами запам'ятовування, тимчасовими показниками утримання в пам'яті, характеристиками матеріалу. За характером матеріалу, що запам'ятовується, можуть бути виділені зорова, слухова, дотикова пам'ять. За параметрами тривалості зберігання інформації в пам'яті виділяють сенсорну, де зберігання здійснюється не більше 1,5 с., короткочасну з часом зберігання не більше 30 с. і довготривалу пам'ять, що дозволяє зберігати матеріал постійно.

ВИТІСНЕННЯ - форма психологічного захисту. Характеризується тим, що при її реалізації відбувається усунення неприйнятних потягів і переживань зі свідомості.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ - нейрофізіологічні процеси, що проходять в корі великих півкуль головного мозку і найближчій до неї підкірці які обумовлюють здійснення психічних функцій. Як основна теоретична модель для аналізу вищої нервової діяльності виступає рефлекс, за допомогою якого відбувається реагування організму на дії навколишнього світу. Основними механізмами роботи є нервові процеси збудження, за рахунок якого можуть утворюватися і функціонувати нові тимчасові зв'язки, і гальмування, яке може обумовлювати згасання умовного рефлексу, якщо умовний подразник не підкріплюється безумовним. Виділяють наступні основні закони вищої нервової діяльності:

1. Утворення нових тимчасових зв'язків при підкріпленні нейтрального подразника безумовним;

2. Згасання тимчасових зв'язків за відсутності підкріплення умовного подразника безумовним;

3. Іррадіація і концентрація нервових процесів; 4. Взаємна індукція нерівних процесів;

5. Формування динамічних стереотипів, що є складними динамічними системами рефлексів. Формування і згасання тимчасових зв'язків відбувається в корі великих півкуль головного мозку, а нервові центри найважливіших безумовних рефлексів локалізовані в підкіркових відділах мозку, за рахунок яких досягається високий рівень активності нервових клітин кори великих півкуль.

ВІДЧУТТЯ - 1) емоційні переживання людини, в яких відображається стійке відношення індивіда до певних предметів або процесів навколишнього світу; 2) будова образів окремих властивостей предметів навколишнього світу в процесі безпосередньої взаємодії з ними. В класифікаціях відчуттів використовуються різні ознаки. За модальністю виділяють зорові, смакові, слухові, дотикові і інші відчуття. За нервново_фізіологічним субстратом виділяють екстерорецептивні, пропріорецептивні і інтерорецептивні відчуття. За генетичною ознакою (Г.Гед,1918) виділяють більш давню протопатическую і більш молоду эпикритическую чутливість.

ВОЛЯ - здатність людини досягати поставлених нею цілей в умовах подолання перешкод. Як основа здійснення вольових процесів виступає характерна для людини опосередкованість її поведінки за рахунок використання нею суспільно вироблених знарядь або засобів. На ній будується процес, що має значні індивідуальні варіації, свідомого контролю над тими або іншими емоційними станами або мотивами. За рахунок цього контролю отримується можливість діяти всупереч сильній мотивації або ігнорувати сильні емоційні переживання. Розвиток волі у дитини, що починається з раннього дитинства, здійснюється за рахунок формуванні свідомого контролю над безпосередньою поведінкою при засвоєнні певних правил поведінки.

ВЧИНОК - особова форма поведінки, в якій здійснюється самостійний вибір цілей і способів поведінки, що часто суперечить загальноприйнятим правилам.

ГАЛЮЦИНАЦІЯ - сприйняття фактично відсутнього предмету або його ознак, яке суб'єктивно визнається за реальне. Виникає, як правило, при різних психічних розладах, в стресових ситуаціях, а також під час тривалої сенсорної ізоляції.

ГОТОВНІСТЬ ДО ДІЇ - установка, направлена на виконання тієї або іншої дії. Припускає наявність певних знань, умінь, навичок; готовність до протидії виникаючим в процесі виконання дії перешкод; приписування якого-небудь особового значення виконуваній дії. Готовність до дії реалізується за рахунок прояву окремих складових дії: нейродинамічної сформованості дії, фізичної підготовленості, психологічними чинниками готовності.

ГРУПОВА ІДЕНТИФІКАЦІЯ - ототожнення себе з узагальненим образом члена якої-небудь соціальної групи або спільноти, за рахунок якого відбувається ухвалення, часте некритичне, її цілей і цінностей.

ҐЕШТАЛЬТ - (від нім. Gestalt - форма, структура) - основне поняття гештальтпсихології, що виступає як одиниця аналізу свідомості і психіки, яка позначає цілісні, такі, що не зводяться до суми своїх частин, утворення свідомості (уявний рух, інсайт, сприйняття мелодії). Утворення гештальтів обумовлено діями законів розчленовування психологічного поля.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА - здійснення вчинків, які суперечать нормам соціальної поведінки в тому або іншому співвідношенні. До основних видів девіантної поведінки відносяться перш за все злочинність, алкоголізм і наркоманія, а також самогубства, проституція. На думку Е.Дюркгейма, вірогідність девіацій поведінки істотно зростає при ослабленні нормативного контролю, що відбувається на рівні соціуму. Відповідно до теорії аномії Р.Мертона, девіантна поведінка виникає перш за все тоді, коли цінності, що суспільно приймаються і задаються, не можуть бути досягнуті деякою частиною цього суспільства. В контексті теорії соціалізації, до девіантної поведінки схильні люди, соціалізація яких проходила в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів девіантної поведінки (насильство, аморальність). В теорії стигматизації, вважається, що поява девіантної поведінки стає можливою вже при одному тільки визначенні індивіда як такого, котрий соціально відхиляється, і вживанні по відношенню до нього репресивних або виправних заходів.

ДІЯ - процес взаємодії з яким-небудь предметом, в якому досягається визначена, наперед визначена, мета. В структурі дії можуть бути виділені наступні складові частини: 1. Прийняття рішення; 2. Реалізація; 3. Контроль і корекція. При цьому в прийнятті рішення відбувається пов'язання образу ситуації, образу дії, інтегральної і диференціальної програм. Реалізація і контроль здійснюються циклічно. За прагматичною підставою людські дії можуть бути розділені на керівні, виконавчі, утилітарно-пристосовні, перцептивних, мнемічні, розумові, комунікативні дії. В кожному з них відбувається використання як засвоєних, так і індивідуально вироблених засобів і знарядь.

ДІЯЛЬНІСТЬ - активна взаємодія живої істоти з навколишнім світом, в ході якого вона цілеспрямовано впливає на об'єкт і за рахунок цього задовольняє свої потреби. Вже на відносно ранніх стадіях філогенезу виникає психічна реальність, представлена в орієнтовно-дослідницькій діяльності, покликана обслуговувати таку взаємодію. В її задачу входить обстеження навколишнього світу і формування образу ситуації для здійснення регуляції рухової поведінки тварини відповідно до умов задачі, що стоїть перед нею. Якщо для тварин характерне те, що вони здатні орієнтуватися тільки на зовнішні, безпосередньо сприймані аспекти оточуючого, то для людської діяльності, через розвиток колективної праці, є характерним, що вона може грунтуватися на символічних формах представлення предметних взаємостосунків. В структурі діяльності виділяють: мотиви, спонукаючі суб'єкт до діяльності, цілі як прогнозовані результати цієї діяльності; операціональні, з допомогою діяльність реалізується.

ДОМІНАНТА - (від лат, domimns - пануючий) - поняття, запропоноване А.А.Ухтомськім, позначає пануючий в той або інший часовий відрізок осередок фізіологічного збудження в центральній нервовій системі, на яке відбувається перемикання подразників, що звичайно індиферентні щодо цього осередку. За рахунок цього збудження нагромаджується, а робота інших нервових центрів гальмується. Включає в себе нервові центри, що мають кіркову локалізацію, і субкортикальні компоненти, спільна робота яких проявляється у вегетативній і гуморальній динаміці. Домінанта характеризується підвищеною збудливістю, стійкістю збудження, суммативністю нервових імпульсів, що послідовно приходять, що є нейрофізіологічною основою скерованої поведінки.

ЕЙДЕТИЗМ (від греч. eidos - образ, зовнішній вигляд) - здібність до відтворення в плані представлень предметів зі всіма їх деталями.

ЗАБУВАННЯ - активний процес, що полягає у втраті доступу до матеріалу, який був запамятований раніше, в неможливості відтворити або взнати те, що було засвоєне. Тому, хто забуває піддається перш за все те, що не актуалізується в контексті вирішуваних задач. Найбільш інтенсивно воно здійснюється відразу після закінчення завчання. При цьому краще всього зберігається осмислений і важливий матеріал, набуваючий в процесі зберігання більш узагальненого і схематичного характеру. Другорядні деталі забуваються швидше. За певних умов спостерігається ефект оборотності процесу. Так, відтворення зовнішніх і внутрішніх умов, при яких відбувалося запам'ятовування й використання особливих стратегій відтворення може приводити до відновлення забутого матеріалу.

ЗВИЧКА - дія, що визначається ритуалізованим характером або характером примусу. При формуванні звички за неодноразового виконання будь-якої дії, надзвичайно важливе значення має та, що викликається самим здійсненням дії, приємний емоційний тон.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ - форма психологічного захисту. Характеризується тим, що при її реалізації відбувається несвідоме уподібнення індивіда тому об'єкту, який йому загрожує.

ІЛЮЗІЇ СПРИЙНЯТТЯ (від лат. illusere - одурювати) - спотворення сприйняття приватних ознак тих або інших предметів. Найбільше численні просторові зорові ілюзії. Прийнято виділяти наступні види ілюзій: 1. Ілюзії, засновані на фізіологічних явищах, таких як іррадіація збудження в сітківці, за рахунок дії якої обумовлено сприйняття світлих предметів на чорному фоні як більших за розмірами, ніж об'єктивно рівних з ними чорних предметів на світлому фоні. 2. Довжина вертикальних ліній сприймається як велика в порівнянні з об'єктивно рівними їм горизонтальними. 3. Ілюзія контрасту (ілюзія Еббінгауза), при якій один і той же предмет сприймається як більший серед маленьких фонових предметів і менший серед великих фонових предметів. 4. Розповсюдження ознак цілої фігури на її частині, як наприклад, в ілюзії Мюллера - Лайера, в якій однакові прямі сприймаються як неоднакові, залежно від їх завершення. 5. Ілюзії, обумовлені вживанням штрихування, коли паралельні лінії сприймаються зігнутими (ілюзія Цельнера). 6. Ілюзії, засновані на переоцінці величин гострих кутів.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ (від лат. indiduum - індивід, особа) - поняття, що в експериментальній психології трактується як унікальний набір більш менш стандартних психологічних якостей, властивих окремій людині.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ - це спосіб досягнення індивідом типових цілей, що достатньо стійко ним використовується і відрізняється від інших можливих способів не своєю результативністю, а процесом. Наприклад, при необхідності працювати в підвищеному темпі, людина з рухомим типом нервової системи може вирішувати задачі на основі здатності легко прискорювати дії і переходити від одного стану до іншого, а людина інертного типу спирається на свою передбачливість, увагу, систематичність.

ІНЖЕНЕРНА ПСИХОЛОГІЯ - розділ психології, в якому вивчається взаємодія людини і технічних пристроїв. Основними завданнями інженерної психології є дослідження процесів прийому, переробки та зберігання людиною інформації, які здійснюються при проектуванні та управлянні технічними пристроями. Робота в інженерній психології ведеться згідно наступних напрямів:

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 84; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!