Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення 1 страница

Перелік осіб, які можуть набувати статусу суб’єкта корупційного правопорушення зазначений у ст. 4 Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції”.[1] Ця стаття поділена на чотири змістовних пункти, які включають п’ять однорідних груп суб’єктів. В ній виділені такі групи суб’єктів:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або міс­цевого самоврядування;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого са­моврядування;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'я­зані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміні­стративно-господарських обов'язків або особи, спеціально уповноважені на виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків є у юридичних особах приватного права незалежно від ор­ганізаційно-правової форми, відповідно до закону;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи.

Найбільш чітко регламентований перелік осіб, які скла­дають першу групу суб'єктів корупційних правопорушень – осіб, які вповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. До них відносяться:

Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Пер­ший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри Укра­їни, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний про­курор України, Голова Національного банку України, Голова Ра­хункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Го­лова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутріш­ніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, особи начальницького складу податкової міліції;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби без­пеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

Повноваження осіб, які складають першу підгрупу, визначаються Конституцією України і законами, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та прийнятн­ій відповідно до них нормативно-правовими актами індивідуаль­ної дії.

Так, правовий статус Президента України визначається ст.ст. 102–112 Конституції України. Повноваження Президента України регламентуються ст. 106 Конституції України.

Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступ­ник Голови Верховної Ради України обираються Верховною Ра­дою України зі складу повноважних народних депутатів чергового скликання (ст. 88 Конституції України), які одержали відповідні повноваження в порядку, передбаченому Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 25.03.2004 р. № 1665-IV. Порядок обрання і відкликання осіб, уповноважених на виконан­ня функцій держави, із кола зазначених посад здійснюється в по­рядку і на підставі положень ст.ст. 74-80 Регламенту Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України про обрання на посаду або відкликання з посади Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України оформлюється відповідними постановами Верховної Ради України (ч. 7 ст. 75, ч. 4 ст. 77, ч.ч. 3, 5 ст. 79 Регламенту Верховної Ради України) На підставі ст. 80 Конституції України і ст. 27 Закону Украї­ни «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 р. № 2790-ХІІ, особи, обрані на посаду Голови Верховної Ради Укра­їни, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, користуються правом депутатської недоторканності і не можуть бути притягненні до кримінальної відповідальності, за­тримані або заарештовані без згоди Верховної Ради України. По­рядок надання такої згоди визначається ст.ст. 218–221 Регламен­ту Верховної Ради України.

Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, законами України, указами Президента України, положеннями та прийнятими на їх підставі нормативно-правовими актами індивідуальної дії.

Загальні положення діяльності Кабінету Міністрів визнача­ються також Законом України «Про центральні органи виконав­чої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-УІ, а спеціальні — відповідно до положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010 р. № 2591-VІ та Регламенту Кабінету Міністрів Укра­їни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. № 950.

Керівники інших центральних органів виконавчої влади, які по входять до складу Кабінету Міністрів України, – це особи, які очолюють відповідні центральні органи виконавчої влади.

Система інших центральних органів виконавчої влади визнача­ться із урахуванням положень Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 р. № 3166-VІ та Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних ор­ганів виконавчої влади» від 09.12.2010 р. № 1058/2010.

Інші центральні органи виконавчої влади поділяються на такі види:

– державні служби;

– державні агентства;

– державні інспекції;

– адміністрації державної служби;

– державні комісії;

– національні агентства;

– Пенсійний фонд України.

Окрім того, в коментоване поняття «інших керівників цен­тральних органів виконавчої влади» необхідно включити і керів­ників центральних органів виконавчої влади зі спеціальним ста­тусом.

На цей час у системі центральних органів виконавчої влади утворено і діє 24 державні служби, 15 державних агентств, 11 дер­жавних інспекцій, 2 адміністрації державної служби, 1 державна комісія, 1 національне агентство й 1 фонд.

Голова Служби безпеки України, здійснюючи керівництво всією службою, призначається на посаду та звільняється з посади Пре­зидентом України (ст. 13 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-ХII). Повноваження Голови Служби безпеки України визначаються в межах прав і обов'язків, передбачених ст.ст. 24, 25 Закону України «Про службу безпеки України» від 25.03.1992 р. № 2229-ХII та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Повноваження Генерального прокурора України як суб'єкта відповідальності за корупційні правопорушення можна розглядати в конституційному аспекті – як такі, що передбачені ст.ст. 122, 131 Конституції України, у кримінально-процесуальному аспек­ті – як такі, що передбачені ст.ст. 25, 32, 112, 117, 120, 147, 156, 232, 384, 400-7, 400-8, 400-20, 410-1, 452 КПК, і в організаційно­му (управлінському) аспекті – як такі, що передбачені ст. 15 За­кону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХII та іншими нормативно-правовими актами, виданими на підставі цьо­го Закону.

Призначення на посаду і звільнення з посади Голови Національ­ного банку України здійснюється Верховною Радою України за по­данням Президента України (п. 18 ч. 1 ст. 85 Конституції України) в порядку, визначеному ст. 18 Закону України «ІІро Національ­ний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІV, із урахуванням положень ст. 207 Регламенту Верховної Ради України, затвердже­ного Законом України «Про регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. № 1861-VІ. Рішення Верховної Ради України за результатами розгляду кандидатури на посаду Голови Національного банку України оформлюється відповідною постановою. Коло повноважень Голови Національного банку України визначається згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІV.

Голова Рахункової палати України призначається на посаду та звільняється з цієї посади Верховною Радою України (п. 16 ч. 1 ст. 85 Конституції України) за поданням Голови Верховної Ради України, із урахуванням положень ст. 208 Регламенту Верховної Ради України, в порядку, визначеному ст. 10 Закону України «Про Рахункову палату України» від 11.07.1996 р. № 315/96-ВР. Цим же Законом регламентуються й основні повноваження Голо­ви Рахункової палати України (див.: ст.ст. 10, 27 та ін.).

Слід зауважити, що кримінальну справу щодо Голови Рахун­кової палати України, в тому числі за вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена ст.ст. 364–370 КК, має право порушити виключно Генеральний прокурор України (ч. 2 ст. 37 Закону України «Про Рахункову палату України» від 11.07.1996 р, № 315/96-ВР).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призна­чається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою Укра­їни (п. 17 ч. 1 ст. 85 Конституції України) за пропозицією Голови Верховної Ради України або не менше 113 народних депутатів України в порядку, передбаченому ст.ст. 6 і 9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР, із урахуванням положень ст. 208 Ре­гламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом Укра­їни «Про регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. № 1861-VІ.

Моментом набуття повноважень за посадою щойно призначеної особи є момент складання нею присяги Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю­дини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР.

Питання призначення на посаду, припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини оформлюється відповідною постановою Верховної Ради України (ч. 4 ст. 6 і ч. 6 ст. 9 Закону України «Про Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР).

Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини регламентуються ч. З ст. 55, ст. 101, ч. 2 п. 1 ст. 150 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР, а також Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХII.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини корис­тується правом недоторканності протягом усього часу здійснення своїх повноважень і не може бути без згоди Верховної Ради Украї­ни притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий за­ходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Право порушити кримінальну справу проти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини має ви­ключно Генеральний прокурор України (ч. 3 ст. 20 Закону Украї­ни «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР).

Голова Верховної Ради України Автономної Республіки Крим призначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим зі уповноважених депутатів чергового скликання (ст. 11 Закон України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 02.1998 р. № 90/98-ВР, п. 16 ч. 2 ст. 26, ч. 1 ст. 29 Конституції Автономної Республіки Крим), які одержали відповідні повноваження в порядку, передбаченому Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місце­вих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10.07.2010 р. № 2487-VІ.

Результати розгляду Верховною Радою Автономної Республіки Крим питань щодо обрання на посаду або відкликання з посади Го­лови Верховної Ради Автономної Республіки Крим оформлюється відповідними рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Основні повноваження Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим регламентуються ст. 11 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 10.02.1998 р. Мі 90/98-ВР, які докладніше визначаються ст. 29 та іншими стат­тями Конституції Автономної Республіки Крим, а також Регла­ментом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердженим Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 30.06.1998 р. № 109-II.

Стосовно особи, обраної на посаду Голови Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим, кримінальна справа може бути пору­шена у спеціальному порядку, з урахуванням вимог ст. 25 Закону України «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим» від 22.12.2006 р. № 533-V.

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим признача­ється на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим за погодженням із Президентом України (ч. 4 ст. 136 Конституції України, п. 20 ч. 2 ст. 26, ч. 1 ст. 37 Кон­ституції Автономної Республіки Крим) в порядку, передбаченому, відповідно, ст. 7 і ст. 12 Закону України «Про Раду міністрів Ав­тономної Республіки Крим» від 16.06.2011 р. № 3530-VІ. Результати розгляду цих питань оформлюються відповідним рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 29 ч. 2 ст. 26 Кон­ституції Автономної Республіки Крим).

Повноваження Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим регламентуються ст. 45 Закону України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» від 16.06.2011 р. № 3530-УІ, ст. 36 Конституції Автономної Республіки Крим та іншими нормативно-правовими актами, ухваленими відповідно до зазначених положень.

До другої підгрупи осіб, які за визначених умов можуть на­бути статусу суб'єкта відповідальності за корупційні правопорушення згідно з положеннями пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 4 коментованого Закону, належать народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим і депутати місцевих рад.

Специфікою цих посад є їх виборність, що зумовлює, у свою чергу, порядок набуття права обіймати цю посаду.

Повноваження народних депутатів України, відповідно до положень ч. 4 ст. 76 Конституції України визначаються Конституцією України та законами України. До кола таких законів необхід­но віднести, зокрема, Закон України «Про статус народного депу­тата України» від 17.11.1992 р. № 2790-ХП, Закон України «Про Комітети Верховної Ради України» від 04.04.1995 р. № 116/95-ВР.

Повноваження депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим регламентуються Конституцією України, Конституцією Ав­тономної Республіки Крим і Законом України «Про статус депута­та Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 22.12.2006 р. № 533-V Зако­ну України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 р. № 93-ІV а також ст.ст. 49, 50, 55, 56 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.

Повноваження народних депутатів України починається з моменту складання присяги. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість, воно не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах за винятком відповідальності за образу чи наклеп, не можуть бути без згоди Верховної ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані або заарештовані. Повноваження народного депутата України припиняються у разі: складання повноважень за його особистою заявою; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, визнання його судом недієздатним або безвісти відсутнім; припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності, ці обставини не усунуто.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата недієздатним або безвісти відсутнім, його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а у разі смерті народного депутата України – з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

Третю підгрупу складають особи, які, відповідно до поло­жень п.п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 4 коментованого Закону, віднесені до ка­тегорії державних службовців та посадових осіб місцевого само­врядування.

Перелік осіб, яких можна віднести до зазначеної категорії, та їх повноваження визначаються Законом України «Про держав­ну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ і Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ, а також окремими положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.

Повноваження осіб, які, відповідно до положень пп. «г» п. 1
ч. 1 ст. 4 коментованого Закону, складають четверту підгрупу, ви­значаються, із урахуванням окремих положень Конституції Укра­їни, законами України.

До кола цієї категорії осіб коментовані положення цього Закону відносять військових посадових осіб Збройних Сил України й ін­ших утворених відповідно до законів військових формувань.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Конституції України, на Збройні Сили Укра­їни покладено завдання оброни України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Вчинення корупційних правопорушень цією категорією суб'єктів може призвести до повалення державного ладу або неможливості протистояти інозем­ній агресії проти незалежності України. Саме тому законодавець приділяє окрему увагу цій категорії посадових осіб.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України є Президент України, який призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних Сил України й інших військових формувань (п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України). Про призна­чення на посади та звільнення з посад видаються відповідні Укази Президента України.

Повноваження військових посадових осіб Збройних Сил України визначається на підставі Закону України «Про збройні Силі України» від 06.12.1991 р. № 1934-ХІІ, а також Положення про Міністерство оброни України, Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України і Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Окрім Збройних Сил України, діяльність яких спрямована на реалізацію цілей зовнішньої політики, для реалізації деяких ці­лей внутрішньої політики можуть створюватися й інші військові формування, що визначається відповідними законами України (ч. 6 ст. 17 Конституції України).

На цей час було схвалено кілька таких законів, на підставі
яких створювалися й інші військові формування, і які визначають
відповідні повноваження військових посадових осіб, а саме – це
Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх
справ України» від 26.03.1992 р. № 2235-ХІІ і Закон України «Про
війська Цивільної оборони України» від 24.03.1999 р. № 556-ХІV.
Окрім того, повноваження зазначених військових посадових
осіб регламентуються Положенням про Міністерство внутрішніх
справ України і Положенням про Міністерство надзвичайних си­туацій України. На посадових осіб зазначених військових фор­мувань поширюється дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Повноваження осіб, які, відповідно до положень п.п. «ґ» п. 1 ч. 1 ст. 4 коментованого Закону, складають п'яту підгрупу, визна­чаються, із урахуванням окремих положень Конституції України, законами України.

Повноваження військових посадових осіб Збройних Сил України Специфіка цієї групи суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення зумовлюється правовим статусом цих осіб і належністю до системи органів суддівської влади та суддівського са­моврядування.

Залежно від цього можна виділити такі ланки умовного розпо­ділу цих осіб:

– судді Конституційного Суду України;

– інші професійні судді – судді системи судів загальної юрис­дикції;

– службові особи Вищої кваліфікаційної комісії суддів Укра­їни;

– посадові і службові особи органів Вищої ради юстиції;

– народні засідателі і присяжні.

Усі ці особи можуть набувати статусу суб'єкта відповідальності на корупційні правопорушення лише за ті дії, які вчинені ними під час виконання передбачених чинним законодавством посадових функцій.

Функції і повноваження суддів Конституційного Суду України, із урахуванням положень п.п. 26, 28 ч. 1 ст. 85, ч. 2 ст. 104, п. 22 ч. 1 ст. 106, ч. 6 ст. 111, ч. З ст. 124, ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 128, ч. 2 ст. 137, ст.ст. 147-153, 159 Конституції України, визначаються ст.ст. 16-26 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 р. № 422/96-ВР та іншими положеннями цього За­кону відповідно до предмета конституційного провадження.

Судді конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу крім наукової, викладацької та творчої. Суддя Конституційного суду України вступає на посаду з дня складання ним присяги судді Конституційного Суду України.

Правовий статус професійних суддів системи судів загальної юрисдикції, зважаючи на положення ст.ст. 125-128 Конституції України, безпосередньо визначається згідно з нормами ст.ст. 51-80, 83-89, 100-106 Закону України «Про судоустрій і статус суд­дів» від 07.07.2010 р. № 2453-VІ. Повноваження професійного суді під час здійснення ним своїх професійних обов'язків регламенту­ються відповідними кодифікованими нормативно-правовими законодавчими актами залежно від спеціалізації судочинства, зо­крема КПК, КУпАП, КАС, ЦПК, ГПК.

Судді недоторкані, недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв’язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи. Суддя не може бути, без згоди Верховної Ради України, затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Суддя не може бути затриманий за підозрою у вчиненні злочині, а також підданий приводу чи примусово доставлений у будь-який державний орган в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником. Відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть проводити ся лише за судовим рішенням.

Народні засідателі та присяжні під час здійснення правосуддя користуються усіма правами судді, тому на них розповсюджуються і всі основні положення щодо притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 15 КУпАП особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну (до яких відносяться прокурори і судді), у випадках, прямо передбачених ними несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Правовий статус і повноваження Вищої кваліфікаційної комі­сії суддів України та службових осіб, які входять до її складу, ви­значається ст.ст. 90-99 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VІ та іншими законодавчими по­ложеннями.

Повноваження Голови, заступника Голови, секретарів секцій та інших членів Вищої ради юстиції, визначаються, з урахуван­ням положень ст. 131 Конституції України, ст.ст. 6, 8-13, 17-18, 19-23 Закону України «Про Вищу Раду юстиції» від 15.01.1998 р. № 22/98-ВР і окремими.положеннями регламенту Вищої ради юстиції.

Правовий статус народного засідателя і присяжного, з врахуванням положень ч.4 ст. 124, ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 129 Конституції України, визначається ст.ст. 57-62 і 63 Закону України «Про су­доустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. № 2453-VІ відповідно, а їх повноваження – процесуальним законодавством.

До категорії осіб, які, згідно з п.п. «д» п. 1 ч. 1 ст. 4 коментова­ного Закону, складають шосту підгрупу суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, належать такі: особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ; особи рядового і начальницького складу органів державної кримінально-виконавчої служби; особи рядового і начальницького складу органів та підрозді­лів цивільного захисту; особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особи начальницького складу податкової міліції.

Загальні засади формування особового складу, перелік посад та військових звань, а також повноваження службових осіб зазначе­них органів державної влади регламентуються ст.ст. 16-18 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-ХІІ, ст.ст. 14-16, 18, 19 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. № 2713-ІV, ст.ст. 40-51 Закону України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004 р. № 1859-ІV, ст.ст. 10-13, 16, 17 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» від 23.02.2006 р. № 3475-ІV, ст.ст. 19-25 Закону України «Про дер­жавну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ.

Щодо окремих видів повноважень і відповідальності цієї кате­горії осіб див. відповідні Дисциплінарні статути, затверджені за­конами України.

До рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах міністерства внутрішніх справ України і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством. До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних знань та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Особами рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту є громадяни України, які прийняті на службу і яким присвоєні відповідно до Положення спеціальні звання.

Особами рядового і начальницького складу Держспецзв’язку та захисту інформації є громадяни України, які прийняті на службу за контрактом та яким присвоєні відповідно до спеціальні звання.

Особами начальницького складу податкової міліції є особи, які проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затвердженим постановою Кабінетом міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114.

Сьому підгрупу складають особи, які, згідно з положеннями п.п. «є» п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, віднесені до категорії посадових і службових осіб таких органів державної влади України:

– прокуратури;

– Служби безпеки України;

– дипломатичної служби;

– митної служби;

– державної податкової служби.

Правовий статус та обмеження, які встановлені для посадових та службових осіб зазначеної кате­горії, у тому числі й коло їх повноважень, визначається відповідно до положень Закону України „Про засади запобігання і протидію корупції”, ст.ст. 46-48, 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХII, ст.ст. 15, 19-21, 24-26 Закону Украї­ни «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 р, № 2229-ХП, ст. 10, 12-15, 19, 20-24, 28-30, 34 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 р. № 2728-Ш, ст. 15 Закону Укра­їни «Про державну податкову службу України» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ, ст.ст. 13-16, 407-413, 423-426 МК та ін.

Ті правовідносини, які не врегульовані нормами зазначених спеціальних законів і кодексів у частині визначення правового статусу службової особи, регулюються нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХII.

Слід зауважити, що окремі елементи правового статусу зазна­ченої категорії осіб визначаються Дисциплінарними статутами відповідної служби, затвердженими Верховною Радою України або керівними структурами зазначених органів. Співробітники вказаних органів за вчинення корупційних правопорушень несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Повноваження членів Центральної виборчої комісії, які, відповідно до п.п. «є» п. 1 ч. 1 ст. 4 коментованого Закону, скла­дають восьму підгрупу, визначаються п. 21 ч. 1 ст. 85 Конституції України, Законом України «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 р. № 1932-ІV і Регламентом Центральної виборчої ко­місії, затвердженим постановою Центральної виборчої комісії від 26.04.2005р. № 72. Члени Центральної виборчої комісії відповідно до закону України «Про Центральну виборчу комісію» є посадовими особами. Це випливає з характеру повноважень, які вони виконують, а так само з прямих приписів закону. Кримінальний кодекс України відносить будь-якого члена виборчої комісії, у тому числі й дільничної, до службових осіб. У ч. 2 ст. 157, ч. 3 ст. 158 цього Кодексу йдеться про відповідальність за вчинення певних злочинів членом виборчої комісії або іншої службової особи.

При цьому голова, заступник голови та секретар окружної та дільничної виборчої комісії мають особливий правовий статус оскільки виборче законодавство встановлює категорії керівних посад у відповідних виборчих комісіях, до яких відносяться голова, заступник голови та секретар окружної та дільничної виборчої комісії, а також відповідний порядок їх призначення. До того ж ці особи наділяються і додатковими повноваженнями організаційно-розпорядчого характеру.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 61; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!