Типологізація політичних систем

Започаткував цю практику ще Платон, який вирізняв аристократію, тимократію, олігархію, демократію і тиранію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: 1) правильні форми (правління на благо всіх на основі закону) — монархія, аристократія, політія (поміркована демократія); 2) неправильні форми (правління на благо правлячих не на основі закону, а на основі волі) — тиранія, олігархія, крайня демократія (охлократія). Пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, вивів типологію з соціально-економічних структур суспільства і форм політичних відносин (формаційний підхід): рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична (комуністична) системи, а сьогодні можна ще й додати — посткомуністична (перехідна система). У сучасній західній політичній науці розрізняють такі типи політичних систем: військові та громадянські; консервативні й ті, що трансформуються; закриті і відкриті (ступінь зв'язків із зовнішнім світом); завершені й незавершені (наявність усіх складових); мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; традиційні й модернізовані; демократичні, авторитарні та тоталітарні.

Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя: 1) ліберальні демократії; 2) радикально-авторитарні (комуністичні) системи; 3) традиційні (збереження наявних соціальних відносин); 4) популістські (країни третього світу); 5) авторитарно-консервативні. Г. Алмонд визначав чотири типи систем: 1) англо-американська (характерні риси — прагматизм, раціоналізм; основні цінності — свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); 2) континентально-європейська (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); 3) доіндустріальна, або частково індустріальна (передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень); 4) тоталітарна (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість).

В основу типології політичних систем російського політолога К. Гаджієва покладено такі ознаки: характер політичного режиму (демократична, авторитарна, тоталітарна системи); форма державно-адміністративного устрою (унітарна, федеративна, конфедеративна системи); співвідношення різних форм влади (монархічна чи республіканська системи).

2. Політичний режим - теоретична категорія, яка існувала лише в науці про державу і право, в тісному взаємозв'язку з категоріями форма правління, форма державного устрою..

Політичний режим - це спосіб функціонування та взаємо-зв' язку основних елементів політичної системи суспільства. Поняття політичний режим включає такі основні критерії: характер та міру здійснення влади; механізм формування влади; взаємовідносини суспільства та влади; роль та значення недержавних і неполітичних організацій та структур; характер існуючих у суспільстві заборон; роль ідеології у житті суспільства; характер політичного лідерства; співвідношення прав та свобод громадян; стан засобів масової інформації; роль політичних партій; типи політичної поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владами; роль і значення органів примусу.

В сучасних умовах у типології політичних режимів йде уніфікація. Виділяється чотири типи політичних режимів: тоталітаризм, авторитаризм, ліберально-демократичний та демократичний. Кожний політичний режим має свої властивості та ознаки, які складають суть основи їх відмінності один від одного.

Тоталітаризм (totalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) - політичний режим, державний лад, що здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно, і тільки в XX ст. він склався в певну політичну систему. Тотальному управлінню притаманний колективно-механістичний світогляд, що розглядає державу як відлагоджений працюючий механізм: "всі люди - гвинтики однієї машини".

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін.

Загальна ідеологія. Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлумачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо.

Монополія однієї політичної партії. В умовах тоталітаризму існує легально одна політична партія, що виступає стрижнем всієї політичної системи, політичного режиму.

Контроль за економікою. В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізованим контролем держави. Це забезпечує могутність держави, можливість мобілізувати всі ресурси та зосередити пріоритети в економічній сфері на створенні та розвитку військовопромислового комплексу, вимушено або свідомо жертвуючи інтересами інших галузей економіки.

Організований терор. При тоталітарному режимі в життя суспільства терор проникає не стільки внаслідок настанови на "знищення класових ворогів", що прямо декларувалося, а як вимушений засіб примусових заходів для встановлення "ідеальних" порядків, суспільного ладу, проголошених політичною силою, яка прийшла до влади.

Тоталітаризм правого толку. Після першої світової війни Німеччина стала виплачувати величезні репарації. Почуття переможеної і приниженої нації породжувало настрої реваншу та компенсації.

Тоталітаризм лівого толку більш радикальний і ставить на меті докорінне перетворення соціально-економічної структури суспільства. Відомо, що після приходу до влади в Росії більшовиків здійснюється націоналізація підприємств великих власників і капіталістів.

Авторитаризм - політичний режим, встановлений або нав'язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади, і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо); формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що пов 'язують державу і суспільство.

Авторитарній політичній системі притаманні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран тощо) або група осіб (військова хунта та ін.). Здійснюється монополізація влади і політичної діяльності вузькою групою осіб, не допускається утворення політичної опозиції існуючому режиму. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об' єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних структур. Невтручання держави в економіку, заохочення ринкових механізмів саморегулювання суспільного життя. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. По-третє, всіляке заохочення владою прагнення людей до трудової активності, до придбання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах. Наявність жорсткої податкової політики в умовах авторитарного режиму поєднується з цільовими державними кредитами на розвиток галузей матеріального виробництва. Держава бере на себе фінансування програм у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров' я. Опора, в разі необхідності, - на силові структури, що покликані оберігати безпеку режиму, суспільний порядок, охорону кордонів держави.

Чим же відрізняються авторитарні системи від тоталітаризму? Найважливіша відмінність полягає в тому, що авторитарна влада не має тоталітарних амбіцій. Авторитарні режими не мають єдиної ідеології, вони швидше засновані на розмитій концепції національного інтересу. Авторитарний режим - це режим, що має основу беззаперечного підпорядкування владі всіх сфер суспільства та пов' язаний із деспотичною владою однієї особи (монарх, диктатор) або групи осіб (військові та релігійні клани).

В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей: теократичний (Іран після 1979 р.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління, за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку). І, нарешті, є ще одна категорія авторитарних режимів, що вже зникає, - монархія. Не всі монархії авторитарні. В Європі - Англія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Іспанія - монархії, що існують в системах парламентської демократії. Йдеться про монархії в найменш розвинених країнах, де монарху належить вся повнота влади (Марокко, Йорданія, Саудівська Аравія та ін.). Залежно від конкретно-історичних обставин, авторитарний режим може орієнтуватися не тільки на демократію, але й на тоталітаризм. Історичний факт: відбулося переростання авторитарного режиму на Кубі в тоталітарний політичний режим. Водночас авторитаризм в Іспанії, Південній Кореї, Аргентині, Чилі поступово еволюціонував у демократію.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 81; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!