Політична система

Александр Владимирович Вагин

Григорий Леонидович Шидловский

кандидат технических наук, доцент

ЗДАНИЯ, СООРУЖЕНИЯ И ИХ УСТОЙЧИВОСТЬ ПРИ ПОЖАРЕ

Методические рекомендации по выполнению

контрольной работы

Печатается в авторской редакции

Ответственный за выпуск А.В. Вагин

Подписано в печать 00.00.2012 Формат 60×84 _1/16

Печать трафаретная Объем 3,5 п.л. Тираж 1000 экз.

Отпечатано в Санкт-Петербургском университете ГПС МЧС России

196105, Санкт-Петербург, Московский проспект, д. 149

Політична система — це інтегрована сукупність державних і недержавних інституційних утворень, які виявляють потреби та інтереси соціальних груп, формують та організують взаємодію людей у здійсненні публічної влади на відповідній території то забезпечують стабільність і соціальний порядок у суспільстві.

Українські вчені С.Д. Гелей і С.М. Рутар виокремлюють такі особливості політичної системи, які відрізняють її від інших систем:

1) володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

2) визначає стратегію суспільного розвитку загалом та економічну, соціальну, культурну і зовнішню політику зокрема;

3) репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на рівні політичної влади;

4) забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами;

5) сприяє стабілізації або приводить до дестабілізації суспільного життя;

6) формує правову систему, функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

Політична система виникла одночасно з поділом суспільства на класи та появою держави, яка була історично першим, та надовго єдиним, її інститутом. Народження цілісної політичної системи пов'язане з подальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянського суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи (класи, нації). З метою задоволення їхніх потреб та інтересів виникають й інші політичні інститути: політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання (наприклад, профспілки, селянські спілки, об'єднання промисловців).

Структура політичної системи — це сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи — політична влада, зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Влада — це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

У найбільш загальному, спрощеному варіанті структура політичної системи складається з таких компонентів: 1) політичні відносини; 2) політичні інститути (організації; державно-правові органи, політичні рухи, масові суспільні організації! трудові колективи та об'єднання); 3) політико-правові норми; 4) політична свідомість і політична культура; 5) засоби масової інформації; 6) людина як політична істота — громадянин.

Однак деякі вчені у структурі політичної системи виділяють ряд структурних рівнів (С.Д. Ге лей, С.М. Рутар) чи блоків (В.Д. Перевалов):

1) організаційно-інституціональний блок охоплює сукупність політичних об'єднань (державних органів, регіональних структур влади та місцевого самоврядування, виборчої та партійної систем, політичних партій, громадсько-політичних організацій і рухів) та розкриває характер їх функціонування в політичній системі.

2) особистісно-організаційний блок означає взаємозв'язок політики і людини. Всі люди так чи інакше піддаються політичному впливові у найрізноманітніших формах. 3) нормативно-регулятивний блок включає у собі політичні та правові норми, звичаї і традиції.

4) організаційно-процесуальний блок має кілька рівнів: а) політичні відносини, які складаються між державою та іншими політичними органами, і насамперед з приводу участі в здійсненні політичної влади; б) політичні відносини між недержавними об'єднаннями; в) політична діяльність, що охоплює дії конкретних людей як представників або членів політичних організацій;

5) інтелектуально психологічний блок, який розкривається у політичній свідомості, відображає ідеологічні та психологічні характеристики системи. в) інформаційний блок, який складається із засобів масової інформації, тобто "четвертої влади", відображає рівень демократичності чи недемократичності суспільства, закритість чи відкритість політичної системи щодо доступності громадського загалу до інформації про політичне й економічне буття.

Слід зазначити, що не всі інститути державної влади є політичними, а лише ті, які формуються безпосередньо народом або представницьким органом і приймають політичні рішення. До них належать інститут глави держави, парламент, уряд і представники уряду на регіональному та місцевому рівнях. Усі інститути є елементами таких видів державної влади, як адміністративна, військово-силова і судова.

Адміністративну владу здійснює адміністративний апарат, основу якого становлять чиновники (державні службовці) на всіх рівнях політичної системи, від рай держадміністрації до адміністрації президента (наприклад, в Україні). Адміністративний апарат як політично нейтральний орган держави забезпечує технологічний процес підготовки і виконання політичних рішень, які приймають політичні органи. На відміну від політичних органів адміністративний апарат формується шляхом призначення або наймання, а тривалість терміну його повноважень, в ідеалі, не повинна залежати від перемоги тих чи інших політичних сил на виборах (крім президентської форми правління).

Військово-силові органи (армія, поліція, служба національної безпеки) виконують специфічні функції охорони політичної системи та всього забезпечення — відповідно до того чи іншого політичного режиму, правопорядку. Відсутність цивілізованого контролю з боку громадськості над цими органами (де значна частка у цьому процесі припадає на ЗМІ) призводить до обмеження демократії та посилення поліційних функцій держави.

На відміну від адміністративної і військово-силової влади, які безпосередньо залежать від політичних органів, судова влада має автономний статус державної влади.

Основними функціями політичної системи є:

1) нормативно-стратегічна функція — це вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

2) організаційно-координуюча (тактична) функція — це організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм та узгодження роботи окремих елементів соціуму;

3) функція легітимізації — це діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм;

4) функція політичної соціалізації — це залучення людини до політичної діяльності суспільства;

5) агрегуюча функція — це узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

6) функція артикуляції полягає у пред'явленні інтересів та вимог до осіб, які виробляють політику та здійснюють державну владу;

7) стабілізаційна функція — це забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

У зв'язку з тим, що під час функціонування політичної системи існує проблема відносної автономності функцій окремих політичних інститутів та їх узгодження у рамках системи в цілому, виникає потреба у координації і субординації функцій.

Координація — це узгодження функцій по горизонталі. Наприклад, координують свою діяльність політичні партії одного політичного напряму — християнсько-демократичного, національно-патріотичного, соціалістичного і комуністичного, со-ціал-демократичного та інших.

Субординація — це узгодження функцій по вертикалі, підпорядкованість функцій одних компонентів іншим і всіх компонентів системі загалом. Наприклад, з ініціативи Президента України в середині 90-х років XX ст. був уведений політичний інститут його представників на місцях — для координації функцій центральної і регіональної влад; з прийняттям Конституції він був замінений державними адміністраціями у регіонах.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 90; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!