Концептуальна основа тотального менеджменту 1 страница

Концептуальна основа тотального менеджменту проста і концепція є просто структурованою базою продумування чого-небудь.

Розглядаються три концептуальних положення теорії керування:

1) оточення, яке постачає, ресурси або екосистема як контекст (с.50);

2) люди, що використовують інформацію для прийняття рішень;

3) моделі процесу для здійснення стратегічного вибору.

Кожна організація дістає ресурси для своєї роботи з зовнішнього оточення. При цьому ресурси розуміються в широкому значенні - це люди з їхньою працею й інтелектом, це устаткування, що дозволяє здійснювати виробничий процес, це сировина, це комплектуючи, енергоресурси і т.п. Сьогодні в усьому світі, який постійно ускладнюється, зростає значення і частина інтелекту людини в процвітанні організацій. Зростає кількість малих і середніх підприємств, де власники трудяться разом з виконавцями. Збільшується кількість акціонерних компаній, де працюючі і службовці є акціонерами цих організацій.

Для розгляду процесів управління найчастіше виявляється доцільним здійснювати спрощення. У професійних організаціях, де внутрішні складності часто наростають стрибками, де ідеї і події можуть бути завжди проаналізовані і де мається ряд ідей, що розвиваються, керівники мають потребу в спрощенні процесів, а не в їхньому швидкому фіксуванні. Проста основа приводила до гарних результатів у клієнтів, професіоналів у будь-якій організації, що саме починала свої власні інновації. При цьому завжди необхідне спрощення й адаптація.

Розглянутий підхід до стратегічного планування можна назвати «контекстуальним плануванням». Він дозволяє залучити людську свідомість у контекстуальне мислення і використовувати інформацію, необхідну для контекстуального планування. Контекст, люди й інформація є трьома елементами, що складають процес контекстуального планування, що контролює все підприємство.

5 Лідери і лідерство в тотальному менеджменті

Важливо не тільки розробити правильну стратегію, але й забезпечити її реалізацію. Лідерство - це здатність активізувати людей, вміння бути зразком для наслідування і впливати на людей для досягнення цілей організації. Існує певний портрет лідера, що володіє деяким набором рис:

• Характер: енергійність, здібності і завзятість у досягненні цілей.

• Мотивація до лідерства: яскраво виражене прагнення до впливу на інших і демонстрація бажання приймати на себе відповідальність.

• Чесність і правдивість, відкритість і прямолінійність у відносинах з іншими людьми і послідовниками.

• Впевненість в своїх здібностях, установка на великі задачі, оптимізм з приводу подолання перешкод в їх досягненні.

• Знання, пов'язані з роботою (компанії, галузі, техніки і т.п.), що дозволяють лідеру приймати обгрунтовані рішення та передбачати їх наслідки.

• Емоційна зрілість, збереження спокою та холоднокровності в стресових ситуаціях, реальне уявлення про власні сильні і слабкі сторони.

Поведінка лідерів описується трьома типами або стилями:

1) автократичний, при якому лідер централізує повноваження, диктує застосування методів роботи, приймає одноосібні рішення і обмежує участь працівників;

2) демократичний, заснований на залученні працівників до прийняття рішень і вибору методів роботи, на делегуванні повноважень і на використанні зворотного зв'язку для інструктажу працівників;

3) невтручання, при якому лідер надає робітникам повну свободу приймати рішення і вибирати методи роботи.

Лідерство є найважливішою складовою частиною тих ролей, які керівники виконують в сучасній організації.

Таким чином, сьогоднішні менеджери повинні не тільки об’єднувати людей, керувати їх діями, зацікавлювати в результатах роботи, створювати єдиний колектив, але й здійснювати постійне навчання персоналу і його підготовку до інноваційних задач.

6 Як ринкові відносини впливають на менеджмент організації?

При цьому варто мати на увазі, що менеджмент повинний враховувати вплив навколишнього середовища і погоджувати дії організації або підприємства з впливом зовнішнього оточення. Разом з тим, сам менеджмент містить кілька аспектів, ключові види яких наведені на рис.1.1.2. Час одноосібників минувся, і життя диктує об'єднання людей у групи (організації) для вирішення наукових, виробничих, соціальних питань. Тоді основою менеджменту є організація, тому що в організації здійснюється керування для досягнення поставлених цілей, розвитку організації, для раціонального використання ресурсів, підвищення продуктивності праці, задоволення потреб працюючих, одержання прибутку, що направляється на подальший розвиток та удосконалювання виробництва. Менеджмент розглядає підприємство й організацію не тільки як технологічну ланку суспільного виробництва, але і як соціально-виробничу підсистему ринкових відносин.
7.Що таке організація

Поняття "організація" (англ. organization) походить від давнього грецького слова "органон", яке позначає знаряддя або інструмент. Організація складає основу світу менеджерів, вона є причиною, яка обумовлює існування менеджменту.

Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі чи цілей.

Щоб бути справді організацією, ця група повинна відповідати таким вимогам:
- наявність, принаймні, двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;
- наявність хоча б одної спільної мети;
- наявність членів групи, які свідомо працюють разом, щоб досягти значимої для всіх мети.

Будь-яка організація складається з елементів (відділів, служб, груп, окремих виконавців). їхніх ролей і відносин, визначених ієрархією, поліархією, писаними і неписаними правилами (кодексами) поведінки. Ці ролі, відносини й кодекси можуть мати офіційні та неофіційні аспекти, або офіційну і неофіційну структури.

Офіційну (формальну) структуру становлять ділові зв'язки і відносини, що виникають між працівниками при виконанні службових функцій і мають офіційний характер.

На відміну від офіційної структури, неофіційна (неформальна) структура виникає спонтанно, в результаті об'єднання працівників за певними позаслужбовими уподобаннями (спорт, художня самодіяльність тощо), встановлення різних неформальних статусів.

8. Чим відрізняється формальна і неформальна організації.

Формальні і неформальні організації відрізняються насамперед за способом і метою утворення.

Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формально існування організації починається, коли з'являється узгоджена і загально-визначена процедура "узаконення" плану діяльності (поведінки) організації. Керівництво створює групу у зв'язку з виробничою необхідністю, коли здійснює поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління).

Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети/

В організації є три типи формальних груп:

— групи керівників (командні групи);

— виробничі (робочі) групи;

— комітети.

Слід зазначити, що формальній організації притаманні такі риси, як раціональність, ефективність, безособовість, однозначність, які є необхідними умовами існування організації в цілому. Незважаючи нате, що формальна організація сприяє загальній раціоналізації та оптимізації людської діяльності, людина в ній діє переважно не як творча особистість, а як функціонер, а відносини між людьми набувають форми стосунків байдужих один до одного індивідів. Переваги формальної організації (раціональність, оптимальність, ефективність) все ж не забезпечують не тільки достатнього рівня інтеграції людей, а й усієї повноти людських потреб у спілкуванні, участі та підтримці.

Іншими негативними наслідками посилення формалізації в суспільстві можуть бути замкнута корпоративність і мафіозність в економіці, централізація і регламентація всіх форм життя, традиція використання насильницьких методів в управлінні.

Неформальна організація є продуктом процесів самоорганізації та саморегулювання. Таким чином, під неформальною організацією розуміють організаційні зв'язки і процеси, не заплановані програмою, які виникають спонтанно, непередбачувано.

Отже, групи людей, які виникають спонтанно, але в яких люди вступають у взаємодію регулярно, називають неформальними. Менеджери повинні приділяти неформальним групам особливу увагу, оскільки ті можуть стати домінуючими в організації, взаємно проникати в інші групи та істотно впливати на процес управління. що головним фактором, який впливає на підвищення продуктивності праці, є "людські відносини", і перш за все неформальне позитивне ставлення до працівників як до живих людей, а не як додатків до станків і механізмів.

До основних характеристик неформальних груп також належать:

— соціальний контроль, який здійснюється шляхом вироблення та закріплення групових елементів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;

— опір змінам, що відбуваються, у зв'язку з можливими загрозами існуванню неформальної групи;

— наявність неформальних лідерів, які займають практично таке саме становище, як і у формальних групах.

Відмінність полягає в тому, що лідер формальної організації отримує свої повноваження офіційно, а неформальної — шляхом визнання його групою.

Характерною рисою неформальних організацій є соціальний контроль, що, як правило, позитивно впливає на досягнення цілей формальної організації.

Завдання менеджера — мінімізувати вплив груп, які гальмують розвиток організації, і спрямувати в необхідному напрямі їх владу. Тому менеджер повинен визнати існування неофіційної групи організації, з'ясувати її корисність для досягнення мети, об'єднати цілі формальної та неформальної організації, зрозуміти причини, за яких люди вступають у неформальні організації.

9. Як і чому відбувається горизонтальний і вертикальний поділ праці

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів

відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва й галузі.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну.

Горизонтальний принцип поділу праці - це розміщення робітників на чолі

окремих підрозділів, відділів. Вертикальний принцип поділу праці - це

створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально

розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації.

Разом з тим, горизонтальний поділ праці для чіткої роботи всього підприємства вимагає жорсткої координації роботи усіх виконавців. Тоді виникає необхідність у вертикальному поділі праці, тобто введенні керівників або менеджерів різного рівня. У кожного з них мається своя ділянка, але в міру ускладнення задачі ці ділянки змінюються і тоді рівень менеджерів або ділянки їхньої роботи змінюються.
У результаті вертикального розподілу праці управлінського персоналу утворюються декілька рівнів управління. Для невеликих за кількістю працюючих організацій характерним є утворення двох рівнів, але у більшості випадків присутня трьохрівнева структура управління, зокрема, вищий, середній і низовий.

10.Чому необхідна кооперація праці в сьогоднішніх умовах?

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва. Кооперація праці - це об'єднання часткових трудових процесів в один, який безупинно, планомірно, ритмічно й ефективно функціонує. Складність кооперації праці обумовлена глибиною всіх форм її поділу.Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці.На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.