Гормональні зміни в передзмагальному періоді.

Фізіологічний або психологічний стрес, як правило, викликає зміни у концентрації гормонів, які циркулюють в системі кровообігу. При цих обох видах стресу відбувається активація одних і тих самих механізмів, що контролюють характер секреції гормонів. Основна різниця полягає в тому, що психологічний стрес зазвичай зв‘язаний з типовою швидкою відповіддю на стрес (реакція на падіння – утеча), а тому основний вплив на гіпоталамо-гіпофізарно-адреналову систему здійснюють переважаючі емоційні компоненти. Якщо припустити, що до початку змагань спортсмен знаходиться в стані гомеостазу, зміни концентрації гормонів, очевидно, будуть відображати рівень передзмагальної тривоги. Тривога є загальним проявом стресу в спорті і може впливати на спортивні показники. Крім того, настрій спортсмена перед початком виконання фізичних вправ також здійснює помітний вплив на реакції ендокринної системи.

Припускається, що участь в змаганнях викликає не тільки підвищення тривоги, але й збудження внаслідок невизначеності результатів виступу і наступних подій. Через це така ситуація тривоги – збудження сприймається як передчуття загрози і викликає випереджуюче підвищення рівня деяких гормонів. Перед початком змагальної активності відмічається зростання концентрації кортизолу, тестостерону і катехоламінів.

Випереджуюче підвищення рівня кортизолу спостерігали в низці досліджень, присвячених вивченню головним чином бойових видів спорту, таких, як боротьба і дзюдо.

Вважається, що спортсменам для досягнення максимальних показників необхідний рівень тривожності.

Попереднє зростання концентрації кортизолу, ймовірніше всього, відображає психологічні механізми, що забезпечують підвищення передзмагального збудження спортсмена і які складають частину механізму підвищення готовності до подолання стресу, зв‘язаного з майбутньою сутичкою.

Значення попереджуючого підвищення концентрації тестостерону менш зрозуміло. Деякі дослідники стверджують, що підвищення рівня тестостерону пов‘язане з агресивною поведінкою. Це може забезпечити переваги у видах спорту, які вимагають прояву фізичної сили в поєднанні з вираженою агресивною поведінкою. Повідомляється про позитивний взаємозв‘язок між концентрацією тестостерону і кількістю атак в учасників змагань з дзюдо. Крім того, передзмагальне підвищення концентрації тестостерону характеризувалось позитивною кореляцією з енергетичним рішучим настроєм, і від‘ємною кореляцією зі втомою.

Що ж торкається катехоламінів, зокрема адреналіну, то збільшення їх рівня (в 3-4 рази) спостерігалась у елітних тенісистів перед початком Кубку Девіса.

Потенційною перевагою підвищення симптоадреналової активності перед спортивними виступами невеликої тривалості і максимальної інтенсивності, ймовірно, зв‘язані з покращенням скоротливої функції скелетних м‘язів. Це покращення може забезпечити збільшення потужності і сили, що розвиваються під час змагання. Крім того, феномен випереджуючої зміни концентрації катехоламінів, очевидно, зв‘язаний з рівнем фізичної тренованості. Натомість підвищення концентрації адреналіну й норадреналіну перед використанням фізичних вправ вдалось виявити тільки у тренованих важкоатлетів, але не у ровесників, які не займаються силовими тренуванням. Цілком можливо, що підвищення рівня катехоламінів репрезентує собою частину психологічної підготовки, що використовується досвідченими спортсменами перед змаганнями.

Реакція ендокринної системи в змагальному періоді. Ендокринна реакція організму під час змагань, очевидно, відігравав важливу роль в мобілізації енергетичних субстратів регуляції функції серцево-судинної системи, кровообігу і водно- сольового балансу, скоротливої здатності м‘язів (скелетних і серцевого) і посиленні секреції інших гормонів. У зв‘язку з технічними проблемами відбору проб крові до, під час і після змагань, кількість досліджень, в яких вивчалась реакція ендокринної системи в реальних умовах спортивних змагань, обмежено. Більшість уявлень сформувались переважно на основі лабораторних експериментів, спрямованих на відтворення змагального стресу, однак характер змін в цьому випадку може бути дещо іншим внаслідок відсутності психологічного компоненту реакції на стрес, зв’язаного з реальною участю в змаганнях. Окрім того, характер фізіологічної і гормональної відповіді у тренованих спортсменів, які приймають участь в змаганнях, і осіб, що не приймають участь в змаганнях, може суттєво відрізнятися, обмежуючи повноту наших уявлень про ендокринну реакцію організму під час реальних змагань.

Зміни ендокринної системи під час змагань у видах спорту, які вимагають витривалості. Спортивні змагання, в яких від учасників протягом достатньо тривалого часу, вимагається значна витривалість, наприклад, марафонські забіги, піддають метаболічні системи організму великому навантаженню. Часто при цьому спостерігається виснаження запасів глікогену в м‘язах і в печінці, що обмежує можливість забезпечення енергією м‘язів, які виконують фізичну роботу. Крім того, якщо заняття подібного типу відбуваються в умовах підвищеної температури і вологості, організм спортсмена піддається додатковій напрузі, що в цілому може призвести до значних змін рівня гормонів, спрямованих на забезпечення терморегуляції і водно-сольового балансу.

Спортсмени у видах спорту, які вимагають витривалості, звичайно змагається при інтенсивності рухової активності, яка не перевищує їх анаеробного порогу. У добре підготовлених спортсменів це відповідає приблизно 80-90% максимального аеробної працездатності. Під час тривалої рухової активності такого рівня інтенсивності, як у марафоні або триатлоні, запасів глікогену в м’язах недостатньо, щоб забезпечити їх необхідною для роботи енергією.

Поряд з використанням енергетичних субстратів жирової тканини відбувається помітне збільшення вироблення глюкози в печінці. Посилення активності симпатичної нервової системи (підвищення катехоламінів в плазмі і зміні концентрації інсуліну і глюкагону є основними факторами, які регулюють утворення глюкози печінки і ліпідний обмін. Крім того, під час тривалої рухової активності аеробного характеру в регуляції ліпотичної активності приймає участь також соматропний гормон.

Основна маса даних, які характеризують метаболітичну і ендокринну реакцію організму в умовах тривалої рухової активності анаеробного типу, отримана в лабораторних умовах. Переважно під час тривалої рухової активності відбувається зниження рівня інсуліна, тоді як концентрація глюкогону підвищується. Зміна рівня інсуліну визначається тривалістю фізичних вправ. Збільшення тривалості фізичного навантаження призводить до більш вираженого зниження його концентрації. Хоч підвищення рівня глюкагону само по собі може посилювати утворення глюкози в печінці, не менш важливе значення для стимуляції глюконеогенезу має зміна співвідношення глюкагону і інсуліну.

Зміна концентрації катехоламінів також дуже чутливі до концентрації глюкози в крові. Підвищення концентрації катехоламінів впливає на мобілізацію енергетичних субстратів прямих і опосередкованим шляхом. Зміни концентрації норадреналіну під час тривалої анаеробної рухової активності мають різний характер. Підвищується концентрація норадреналіну протягом перших 15 хвилин рухової активності, а в подальшому його рівень не змінюється. Припускається, що підвищення концентрації норадреналіну стимулює глюконеогенез в печінці за рахунок пригнічення секреції інсуліну. У міру збільшення тривалості фізичних вправ ріст потреб в мобілізації субстратів розпізнається метаболічними рецепторами, які стимулюють посилення секреції адреналіну. Підвищення концентрації адреналіну сприяє безпосередньому впливу на посилення ліполізу. Крім того, соматотропний гормон і кортизол також відіграють важливу роль в стимуляції ліполітичної активності і підвищенні концентрації вільних жирних кислот під час тривалої аеробної рухової активності.

Аеробні фізичні вправи є сильним стимулятором виділення кортизолу і соматотропного гормону. Рівень цих гормонів характеризується наявністю позитивної кореляції з тривалістю фізичних вправ, однак, очевидно, що для стимуляції їх в крові фізичні вправи повинні виконуватися з мінімальною інтенсивністю. Під час спортивних змагань таких, як марафон і триатлон спостерігалося підвищення концентрації кортизолу у 2,0-4,5 рази. Натомість, якщо тривалість навантаження перевищувала 3-4 год., то мало місце зниження концентрації тестостерону, яке зберігалось протягом 48 год. після закінчення змагань. Відомо, що тестостерон здійснює вплив на ресинтез глікогену і креатинфосфату. Крім того, підвищення рівня кортизолу в поєднанні зі зниженням концентрації тестостерону є свідченням більш високої активності катаболічного обміну, що може обмежувати здатність скелетних м‘язів до відновлення пошкоджень, отриманих під час змагань. Цікаво, що під час супермарафонів, таких,як забіг на 1100 км, рівень тестостерону залишається зниженим протягом всього періоду змагань (протягом 20 днів), що є відмінною рисою змін цього гормону, оскільки рівень решти гормонів (тироксину, кортизолу і пролактину) виявляв здатність до адаптації в умовах тривалого стресу.

Зміни в ендокринній системі під час змагань у видах спорту, які вимагають сили і потужності. Під час спортивних змагань у видах спорту, які вимагають сили і потужності (включно з спринтерськими гонками), потреба в енергетичних субстратах зазвичай не є лімітуючим фактором. Однак в змаганнях, де від спортсмена вимагається високо інтенсивна рухова активність, гормональні реакції і регулюючі їх стимули можуть відрізнятися від спостережуваних під час змагань, де спортсмен піддається більш монотонному навантаженню (наприклад, біг на 100м). В таких змаганнях реакція ендокринної системи може відображати як психологічну підготовленість до змагань, так і особливості фізіологічного навантаження на організм, зв‘язані з участю в змаганнях. Існують відомості, що у спортсменів, які приймають участь у змаганнях з кидання, наприклад, кидання молоту або диску, відбувається також випереджувальне підвищення рівня гормонів гіпофізу або наднирникових залоз (b-ендорфіну, адренокортикотропного гормону і кортизону). Під час таких змагань, які вимагають короткочасного максимального зусилля, випереджувальна гормональна відповідь може мати критичне значення для досягнення оптимального рівня працездатності.

Підвищення концентрації катехоламінів помітно впливає на показники максимальної сили, а зміни рівня адреналіну в крові корелюють з короткочасними змінами сили. Крім того, посилення симпатичної активності пригнічує секрецію тестостерону. Роль тестостерону у прояві максимальної сили може бути обумовлено його впливом на нервову систему і збільшення швидкості секреції соматотропного гормону та факторів росту. Однак, подібний вплив тестостерону може мати значення переважно в період підготовки і у фазі відновлення, але не під час змагань.

Підвищення рівня гіпофізарних і надниркових гормонів під час змагань зі спринтерського бігу на 100 і 400 м свідчить про те, що первинним стимулом, що сприяє секреції цих гормонів, є психологічна підготовка до майбутнього змагання.

До і під час спринтерського забігу на 100 м відбувається суттєве підвищення рівня b-ендорфіну, адренокортикотропного гормону (АКТГ) і кортизолу. Підвищення рівня b-ендорфіну може бути зв‘язано зі зменшенням больової чутливості. Це дозволяє пояснити, яким чином спортсмени, не дивлячись на м‘язові болі і травми, можуть виступати на змаганнях, не знижуючи рівня своїх показників.

Під час тривалого спринтерського забігу на 400 м спостерігається суттєве підвищення лютенізуючого гормону (ЛТ) і фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) з помітним зниженням рівня загального та вільного тестостерону. Після 24 годин відпочинку концентрація тестостерону повертається до вихідного рівня.

Під час змагань борців, в яких суперники протистоять один одному до 7 хв., за умови, які включають обмежене вживання рідини і їжі, організм спортсмена піддається психологічному й фізіологічному стресу. Було виявлено, що підвищення рівня кортизолу передує кожній сутичці, а протягом змагання продовжує підвищуватися до 2,5 рази порівняно з вихідним рівнем, однак у відновлюваному періоді (через 1,5 год.) концентрація кортизолу швидко знижувалася до первісного рівня. Концентрація тестостерону під час змагань залишалась на вихідному рівні, однак суттєво підвищувалась в після змагальному періоді. Під час відновлювального періоду відмічалось суб‘єктивне відчуття втоми і нездатність здійснювати значні фізичні зусилля. Однак в цей момент спостерігалось більш високе значення співвідношення тестостерон/кортизол (Т/К), яке продовжувало залишатися високим протягом п‘яти діб після сутички. Ця анаболічна фаза, ймовірно, сприяла стимуляції відновлюваних процесів в організмі спортсмена, забезпечуючи швидке відновлення готовності до продовження тренувального процесу і подальшій участі в змаганнях. Цікаво, що зміни норадреналіну під час турніру виявились більш чутливими до фізичного навантаження порівняно з адреналіном. Це проявилось в стабільному підвищенні концентрації норадреналіну після кожної сутички, в той час як концентрації адреналіну підвищувалась не завжди. Це може свідчити про можливу недостатність функції наднирникових залоз, яка може вносити свій вклад у зменшення величини зусилля, що розвивається.

У видах спорту, які вимагають значної агресивності і високо інтенсивної рухової активності протягом тривалішого часу (до 60 хв.), наприклад в американському футболі, існує ймовірність значного зниження фізичних показників виникнення ушкодження тканин і стресу. При цьому концентрація кортизолу перед грою перевищувала його базовий рівень, який встановили за добу до змагань. Під час гри концентрація кортизолу проявила тенденцію до зниження, однак залишилась достовірно більш високою порівняно з концентрацією гормону у запасних гравців, які не приймали участі в грі і слугували як контрольна група. Оскільки у гравців і в контрольній групі рівень глюкози залишався стабільним, суттєва різниця в концентрації кортизолу, ймовірно, обумовлена значнішим стресом від безпосередньої участі в грі. З урахуванням значного підвищення маркерів ушкодження м‘язової тканини через участь в грі, ріст концентрації кортизолу може бути зв’язаний з його протизапальними властивостями, які проявляються у відповідь на ушкодження тканин.

У видах спорту, пов‘язаних з високоінтенсивною руховою активністю і обмеженим фізичним контактом (наприклад, в баскетболі) зміни концентрації гормонів, очевидно, відображають фізіологічний стрес, обумовлений психологічною підготовкою або метаболічними потребами, і в меншій мірі фізіологічний стрес, пов‘язаний з ушкодженням тканин організму.

Таким чином, у переважної більшості праць, присвячених дослідженню ефектів високоінтенсивної рухової активності спортивного спрямування, основну увагу приділялось змінам концентрації в крові тестостерону і кортизолу. Рівень кортизолу під впливом участі в спортивних змаганнях в більшості випадків підвищувався, в той час як характер змін рівня тестостерону виявився не таким вже однотипним. Фізіологічні функції кортизолу (стимуляція глюконеогенезу, підвищення концентрації глюкози в крові, посилення ліполізу і протизапальна дія) підтверджують дані цих досліджень. Однак, фізіологічне значення збільшених рівнів концентрацій тестостерону в крові пов‘язано переважно з регуляцією відновлюваних процесів, через це було б доцільним проводити оцінку тестостерону протягом декількох годин або днів після спортивного змагання. На жаль, дуже часто технічні проблеми не дають можливості отримання проб для аналізу у спортсменів протягом декількох днів після участі в змаганнях.

Зміни функції ендокринної системи під час спортивних змагань середнього рівня інтенсивності. Під час спортивних змагань, які вимагають рухової активності середнього рівня інтенсивності, метаболічні затрати суттєво відрізняються від затрат у видах спорту, де необхідна високоінтенсивна рухова активність. Хоч глюконеогенез не зберігає своє значення, можна припустити, що метаболізм ліпідів в даному випадку відіграє значну більшу роль. Крім того, на таких спортивних змаганнях випереджувальне підвищення рівня багатьох гормонів не таке характерне, як для змагань, пов‘язаних з високоінтенсивним максимальним фізичним навантаженням.

Цікавим видом спорту є футбол, оскільки тривалість матчу складає 90 хв., а рухова активність включає спринт і біг різної інтенсивності та тривалості. Багаточисленні дослідження свідчать, що під час футбольного матчу відбувається помітна активація гіпофізарно-надниркової системи. Повідомляється про суттєве підвищення рівня АКТГ, кортизолу, соматотропного гормону і пролактину. Концентрація СТГ та пролактину підвищується протягом приблизно часу, що відповідає половині гри, тоді як збільшення рівня АКТГ і кортизолу відбувається протягом всієї гри. Така гормональна відповідь може відображати особливості метаболічних потреб організму під час гри у футбол: високо інтенсивний спринт, який чергується з періодами відносно низько інтенсивної рухової активності. Однак, інтенсивність рухової активності, що змінюється в часі під час гри, очевидно, не забезпечує достатнього стимулу для збереження секреції СТГ на постійному рівні. Проведеними дослідженнями встановлено, що зміни рівня СТГ мають велику амплітуду у випадку безперервного фізичного навантаження порівняно з інтервальним тренуванням, навіть якщо в останньому випадку концентрація лактату виявиться більш високою. Цілком можливо, що для стимуляції стабільної секреції СТГ тривалість рухової активності з інтенсивністю, що перевищує лактатний поріг, повинна складати не менш ніж 10 хв.

Теніс – ще один вид спорту, який характеризується переривистим стилем гри, що включає періоди: високоінтенсивної рухової активності, які перемежаються з численними періодами відпочинку. Однак, на відміну від футболу, в тенісі об‘єм рухової активності високої інтенсивності обмежений меншою площею переміщення. А тому метаболічними затрати у гравців в теніс можуть бути нижчі, ніж у гравців у футбол. Концентрація глюкози в крові і лактату в плазмі залишались на вихідному рівні, тоді як концентрація кортизолу знижувалась і в кінці матчу була суттєво нижча вихідного рівня в стані спокою. Концентрація тестостерону в кінці матчу суттєво зростала порівняно з вихідними показниками. Разом з тим незрозуміло, яке фізіологічне значення має таке підвищення рівня тестостерону під час тенісного матчу, хоч він має важливе значення в період відновлення.

В самостійному дослідженні, яке проводилось під час турніру на кубок Девіса, у гравців в теніс була здійснена оцінка змін концентрації катехоламінів. Спостерігалось двократне зростання концентрації адреналіну і норадреналіну. Можливо, що катехоламіни можуть відігравати важливу роль в задоволенні метаболічних потреб організму тенісистів.

Значення катехоламінів для спортивних показників відображає також відношення концентрації адреналіну і норадреналіну. Вважається, що відношення адреналін/норадреналін дає важливу інформацію стосовно фізичної працездатності спортсмена, особливо в таких видах спорту, де вимагається тонкий руховий контроль для здійснення точних рухів. Підвищення концентрації адреналіну звично відображає стан збудження спортсмена. Існує оптимальний рівень збудження, який забезпечує максимальні спортивні показники і деякі дослідники вважають, що відношення адреналін/норадреналін може бути використано як маркер оптимального збудження.

За умови підвищення концентрації адреналіну збільшується вірогідність взаємодії гормон-рецептор в скелетних м‘язах, яке може впливати на їх скоротливу здатність. У видах спорту, де вимагається створення максимального зусилля, останнє переважно буде забезпечуватися посиленням симпатичної активності периферичної нервової системи. Однак, в тих видах спорту, де необхідний точний контроль рухів, підвищена симпатична активність може призвести до зниження показників точності й економічності рухів, і, як результат – зниження спортивних результатів. Втрата координації може викликати подальше посилення збудження за рахунок додаткового стресу, обумовленого невдалим виступом. Коли стимуляція секреції катехоламінів відбувається під впливом фізіологічного стресу, більш високий рівень норадреналіну може компенсувати психологічне збудження внаслідок зниження величини відношення адреналін/норадреналін, що відповідає спокійнішому стану спортсмена, а відповідна концентрація катехоламінів відображає фізіологічний стрес, обумовлений руховою активністю, але не психологічним збудженням, викликаним участю в змаганнях.

З початком змагального сезону відбувається збільшення об‘єму та інтенсивності тренувального навантаження. Це в свою чергу, може проявитися в змінах концентрації гормонів, циркулюючих в системі кровообігу. У деяких спортсменів ці зміни досить виражені і можуть свідчити про недостатнє відновлення і, можливо, про синдром перетренування, тоді як в інших, які виконують таку ж саму тренувальну програму, зміни гормональних маркерів відновлення можуть бути незначними або зовсім відсутніми, що є ознакою адекватного відновлення після тренувального навантаження. В змагальному сезоні спортсмен приймає участь в різних змаганнях, однак найбільше значення мають змагання, які відбуваються в кінці сезону. Як правило, тренувальна програма повинна бути модифікована таким чином, щоб допомогти спортсмену досягати максимальних показників в цих заключних змаганнях. Для цього використовується методика зниження об‘єму та інтенсивності тренувального навантаження з більш значним зменшенням об‘єму тренувань, яка в англійській мові отримала назву «taper».

У більшості праць, присвячених дослідженню спортсменів у видах спорту, які вимагають витривалості, під час змагального сезону не вдалось виявити зміну рівня тестостерону, соматотропного гормону, норадреналіну, АКТГ і кортизолу в стані спокою. Водночас в дослідженнях, які проводились з участю бігунів-марафонців, часто повідомляється про хронічне зниження рівня тестостерону. В той час, як у плавців після зменшення тренувального навантаження знижена концентрація тестостерону зазвичай повертається до вихідного рівня, у випадку з марафонцями подібного відновлення не відбувається. Потенційними причинами хронічного зниження рівня тестостерону, очевидно, можуть бути тривалі тренування з великим об‘ємом навантаження і значнішим строком тренувальних занять, характерних для марафонців. Припускається, що якщо спортсмени, рухова активність яких вимагає витривалості, продовжують свої тренувальні заняття, концентрація тестостерону знижується через порушення функції гіпоталамусу, або підвищення рівня кортизолу, який за принципом зворотного зв‘язку пригнічує секрецію кортизолу. У таких спортсменів, що займаються спортивними тренуваннями протягом тривалого часу, відносно не тривалі періоди тренування зі зниженим навантаження (3-4 тижні) можуть виявитися недостатніми для відновлення нормальної функції яєчників.

Дослідження, присвячені вивченню реакції ендокринної системи в змагальному сезоні, містять переважно узагальнені дані, що характеризують зміни для команди в цілому. Разом з тим характер індивідуальної відповіді ендокринної системи на виконання однієї і тієї ж тренувальної програми може різко відрізнятися, що підкреслює важливість аналізу індивідуальних даних. Прикладом може слугувати факт, коли в одному дослідженні, не дивлячись на відсутність достовірних відмінностей у випадку узагальненого аналізу, у 5 із 7 спортсменів концентрація тестостерону виявилась зниженою, а також спостерігалось зменшення відношення Т/К на 29%.

Зниження концентрації тестостерону, підвищення кортизолу і зменшення відношення Т/К – все це потенційні показники катаболічної спрямованості обмінних процесів, які характеризують здатність організму спортсмена до відновлення, синтезу білка і збереженню м‘язової маси.

Під час змагального сезону організм спортсмена піддається значному стресу, зв‘язаному з підвищеним навантаженням на фізіологічні системи, які забезпечують підтримання гомеостазу. В оптимальних умовах організм спортсмена здатний забезпечити нормальне функціонування фізіологічних систем організму, свідченням чого буде стабільність або незначні зміни гормональних показників. Встановлено, що після 18 тижнів виконання тренувальної програми у елітних плавців спостерігалось зниження передзмагального рівня кортизолу, але це зниження супроводжувалось водночас підвищенням аеробної витривалості спортсменів. Крім того, 18 тижнів тренувальних змагань призводили до підвищення концентрації соматотропного гормону. Ці зміни є показником позитивної тренувальної адаптації, оскільки підвищення рівня соматотропного гормону може відображати більш розвинуті здатності до збереження маси м‘язової тканини, збільшенню використання глюкози та амінокислот як енергетичних субстратів. Психологічний вплив змагального сезону також відображався на ендокринній системі плавців у вигляді змін концентрації адреналіну. Протягом трьох днів після завершення змагань у них спостерігалось значне зниження концентрації адреналіну, яке, ймовірно, відображає зменшення емоційної напруги і зниження рівня тривоги після завершення змагального сезону.

Досліджень, які б торкались змін функції ендокринної системи у спортсменів у видах спорту, які традиційно пов‘язані з руховою активністю і вимагають м‘язової сили й потужності (баскетбол, американський футбол, спринт, боротьба) небагато. Крім того, в них переважно проводилась оцінка концентрації тестостерону і кортизолу в крові спортсменів.

Так, зокрема у футболістів під час змагального сезону спостерігалось зниження Т/К, яке не було пов‘язане з яким-небудь погіршенням у них фізичних показників. У плавців на короткі дистанції також не виявили ніякого взаємозв‘язку між змінами рівня кортизолу, дегідроепіандростендіолу і спортивними показниками.

Переважна більшість дослідників вважають, що гормональні зрушення в змагальному сезоні не можна використовувати як надійний показник змін спортивних показників. Разом з тим, їх інформативність може підвищитися при оцінці більш коротких періодів тренувань.

Змагальний сезон може здійснювати вагомий вплив на функцію ендокринної системи у борців, однак, на відміну від решти спортсменів силових видів спорту, борці з метою зниження маси тіла часто піддають себе голодуванню і обмеженню вживання рідини, що значно ускладнює фізіологічний стрес тренувальних занять. Встановлено, що зменшення частки жирової тканини в складі тіла і маси тіла характеризується високим рівнем кореляції (r=0,72) зі зниженою концентрацією тестостерону. Було показано також, що обмеження раціону харчування, а також тренувальний режим, що використовується борцями, можуть викликати часткову втрату чутливості до соматотропного гормону (підвищення концентрації СТГ в поєднанні зі зменшенням концентрації білка, який зв‘язує соматотропний гормон) і порушення взаємовідносин між гіпофізом та яєчниками (проявляється в зниженні концентрації тестостерону і вільного тестостерону). Слід зауважити, що зниження концентрації тестостерону не пов‘язано зі змінами концентрації ЛГ, що свідчить про можливе порушення функції гіпоталамо-гіпофізарно-статевої системи. Водночас, не дивлячись на показники концентрації тестостерону у таких спортсменів, його зниження все ж не виходить за межі нормального діапазону фізіологічних коливань.

Зміна концентрації анаболічних гормонів в системі кровообігу представляє собою позитивну адаптацію організму спортсмена, рухова активність якого вимагає м‘язової сили й потужності.

Таким чином, термінова відповідь ендокринної системи спортсмена під час участі в змаганнях відображає передзмагальне збудження і тривогу, метаболічні потреби, характерні для даного виду спорту, фізичний стрес, пов‘язаний з участю в змаганнях, і здатність до відновлення. Характер реакції ендокринної системи під час змагань визначається особливостями даного виду спорту. Під час змагань у видах спорту, де необхідно розвивати максимальне зусилля протягом короткого проміжку часу, захисна гормональна реакція може відігравати важливу роль в проявах сили і потужності, тоді як під час змагань у видах спорту, де вимагається витривалість, гормональна відповідь буде відображати головним чином метаболічні потреби, пов‘язані з тривалою руховою активністю. В післязмагальній фазі відновлення гормональний профіль спортсмена може бути використаний як показник його здатності до відновлення. Аналіз гормональних змін в змагальному сезоні був спрямований передовсім на оцінку здатності спортсмена до адаптації в різноманітних видах тренувального стресу, а також використовувався як засіб виявлення ендокринних маркерів синдрому перетренування.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 71; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!