Загальні відомості про моря та океани

Та її роль у формуванні рельєфу

Геологічна діяльність морів і океанів

Запитання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте основні фактори виникнення гравітаційних процесів.

2. Дайте характеристику типам гравітаційних процесів.

3. Охарактеризуйте класифікацію гравітаційних процесів.

4. Охарактеризуйте власне гравітаційні процеси.

5. Охарактеризуйте водно-гравітаційні процеси.

6. Охарактеризуйте гравітаційно-водні процеси.

7. Розкрийте суть практичного значення вивчення гравітаційних процесів.

8. Де в межах території України можливе проявлення гравітаційних процесів?

Сукупність водних просторів океанів і морів, які займають 361 млн. км² або 70,8% поверхні Землі, називається Світовим океаном. Він об’єднує чотири океани: Тихий, Індійський, Атлантичний та Північний Льодовитий, а також окраїнні і внутрішньоконтинентальні моря.

Окраїнні моря – це моря, які характеризуються вільним зв’язком з океаном і, в ряді випадків, відокремлені від них ланцюгом островів або півостровів. До морів такого типу належать: Берингове, Охотське, Японське, Східно-Китайське, Південно-Китайське, Карибське та інші.

До недавнього часу вважалося, що дно океанів характеризується відносно спокійним рельєфом, а певні геоморфологічні елементи поступово змінюють один одного в міру віддалення від материка. Проте, як показали результати фундаментального вивчення океанів та морів, рельєф дна останніх характеризується надзвичайною складністю, так само як і рельєф материків, тут поширені позитивні форми рельєфу, западини і відносно спокійні ділянки, які нагадують рівнини.

У рельєфі дна океанів виділяються наступні планетарні форми: підводні окраїни материків, ложе океану, глибоководні жолоби та серединно-океанічні хребти. До складу підводних окраїн материків входять: шельф, материковий, або континентальний, схил та материкове підніжжя (рис. 5.50).

Шельф являє собою підводну, нахилену в бік океану рівнину, яка безпосередньо прилягає до суходолу. Зі сторони океану він обмежується чітко вираженою бровкою. Середня глибина області шельфу становить 200 м, а бровка здебільшого розташовується на глибинах 100-130-200 м і дуже рідко занурюється до 300 м та більше.

Материковий, або континентальний схил являє собою відносно крутий уступ, який простягається від бровки шельфу до глибини 2,0-2,5 км, а місцями і до 3,0 км. Нахил його поверхні становить 3-5°, а в окремих випадках досягає 25° і навіть 40°. Сама поверхня схилу розчленована підводними каньйонами. Деякі з них досягають довжини 50-60 км, при ширині 2-5 км і за межі схилу не виходять, проте відомі каньйони, які тягнуться на сотні кілометрів, перетинають материковий схил і досягають глибин 3500 м та більше. Деякі з них простежуються в межах зони шельфу і є підводним продовженням річкових долин, континентів.

Рис. 5.50. Схема Атлантичної підводної окраїни Північної Америки

Материкове, або континентальне, підніжжя – це полога хвиляста рівнина, яка з’єднує материковий схил з ложем океану. Його ширина змінюється від декількох десятків до сотень кілометрів, а глибина не перевищує 2-3,5 км. Характерною особливістю зони підніжжя є значна потужність осадків.

Такий перехід від континенту до океану, де чітко виражені послідовно розташовані зона шельфу, материковий схил та материкове підніжжя називається атлантичним, або пасивним. Він типовий для північної та південної Атлантики, Північного Льодовитого океану і значної частини Індійського.

Ложе Світового океану представлене здебільшого положистими, або горбистими рівнинами, розташованими на глибині 3,5-6,0 км. Вони ускладнені серединно-океанічними хребтами та іншими підвищеннями. Серед останніх широким розвитком користуються різноманітні вулканічні споруди, як підводні, так і такі, що виступають на поверхні у вигляді островів. Це конусоподібні вулкани з гострими вершинами, або склепінчастої та щитоподібної форми апарати, які здебільшого утворюють гірські ланцюги в межах яких спостерігаються також валоподібні підняття, на яких розташовуються плосковерхі підводні гори, що називаються гайотами,і які також відносять до вулканічних утворень.

Між хребтами та різноманітними підвищеннями знаходяться улоговини, які складають основну частину ложа Світового океану. Залежно від характеру будови поверхні дна океанічні улоговини діляться на два типи: плоскі абісальні рівнини, та горбисті абісальні рівнини. Перші являють собою рівнинні простори з незначним нахилом, другі – характеризуються наявністю склепінчастих підвищень висотою 100-300 м при ширині від 1 до 10 км. Плоскі рівнини здебільшого поширені в межах Атлантичного океану, а горбисті характерні для Тихого.

Невід’ємною складовою ложа океанів є глибоководні жолоби (западини), які характеризуються найбільшою глибиною та знаходяться здебільшого на краю океанів, простягаючись паралельно береговим гірським хребтам, або зовнішнім частинам острівних дуг. Найбільше глибоководні жолоби поширені в Тихому океані. Саме вздовж острівних дуг північної та західної частин останнього простягаються такі відомі жолоби, як Алеутський (глибина 7822 м), Курило-Камчатський (10542 м), Японський (8412 м), Ідзу-Бонінський (9810 м), Волкань (9156 м), Маріанський (11022 м), Яп (8527 м), Палау (8527 м) та багато інших.

У Атлантичному океані глибоководні жолоби поширені в значно меншій мірі. Тут відомі такі жолоби, як Пуерто-Ріко (8385 м), Бартлет (7119 м), Південносандвічів (8264 м). В Індійському океані найбільшим є Яванський, або Великий Зондський жолоб глибиною 7450 м.

Глибоководні жолоби – це відносно вузькі западини, які характеризуються асиметричним поперечним профілем. Схили, що примикають до острівних дуг круті, а протилежні – більш пологі. Вони ускладнені уступами і мають східчастоподібну поверхню.

Наявність глибоководних жолобів ускладнює перехід від континенту до океану, де підводні окраїни змінюються глибоководними западинами окраїнних морів, за якими розташовуються дуги островів, далі глибоководні жолоби і вже тільки після них – ложе океану. Такий тип переходу від континенту до океану називається тихоокеанським.

Важливими позитивними формами рельєфу дна всіх океанів є серединно-океанічні хребти, які утворюють єдину планетарну систему, протяжністю близько 60 тис. км (рис. 5.51). У Атлантичному океані чітко виражений Серединно-Атлантичний хребет меридіонального простягання, який на півдні різко повертає на північний схід і переходить в Африкано-Антарктичний. Останній, в свою чергу, змінюється Західно-Індійським. Від острова Родрігес у південно-східному напрямку простягається Центрально-Індійський хребет, який переходить в Австрало-Антарктичний. Східніше простягається Південно-Тихоокеанський хребет, який далі на північ змінюється Східно-Тихоокеанським. В межах Північного Льодовитого океану також є хребти та окремі підвищення, серед яких найбільш чітко вираженими є хребти Ломоносова та Мендєлєєва.

На вершинах хребтів, вздовж їх осьових частин простягаються долиноподібні пониження, обмежені глибинними розломами, які називаються рифтовими долинами, або рифтами (англ. “рифт” – розколина, ущелина). Дно рифтів опущено на глибину 3,5-4,0 км, а гребені, які розташовані по обидві сторони рифтів знаходяться на глибинах 1,5-2,0 км, і січуться численними поперечними розломами з вертикальними і горизонтальними зміщеннями. Амплітуди перших становлять 3,5-4,0 км (рис. 5.52), а других досягають перших сотень кілометрів (рис. 5.51).

Усі серединно-океанічні хребти характеризуються інтенсивною сейсмічністю, високим тепловим потоком та вулканізмом.

Окраїнні і внутрішньоконтинентальні моря, залежно від характеру будови їх дна М. Страхов розділяв на плоскі та котловинні. До групи плоских морів цей дослідник відносив моря, які утворилися внаслідок опускання під воду ділянок суходолу та глибина яких загалом не перевищує глибини шельфу і тільки на локальних ділянках досягає 300-500 м. Такі моря ще називають епіконтинентальними (грец. “епі” – на), тобто такими, що утворилися на континенті. До плоских морів відносяться: Баренцове, Карське, Біле, Північне, Азовське та інші.

Котловинні моря значно глибші в порівнянні з плоскими (2000-3500 м). У їх рельєфі присутні всі основні елементи характерні для океанів – область шельфу, континентальний схил, глибоководні улоговини та різноманітні підвищення. Здебільшого такі моря облямовані гірськими пасмами. Прикладом котловинних морів можуть бути Берингове, Охотське, Японське, Південно-Китайське, Чорне та інші.

Однією з особливостей Світового океану є солоністьта своєрідний хімічний склад води, що відрізняє її від поверхневих і підземних вод континентів.

Рис. 5.51. Планетарна система серединно-океанічних хребтів.

Осі хребтів показані жирними лініями; пунктирні лінії – трансформні розломи.

Рис. 5.52. Профіль через Серединно-Атлантичний хребет

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 81; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!