Розділ І. Предмет і метод мікроекономіки

Мікроекономіка в системі економічних наук

ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

ВСТУП ДО МІКРОЕКОНОМІКИ

Розділ 1

З курсу політичної економії ви уже знаєте, що господарську діяльність людей вивчають різні економічні науки, які носять фундаментальний (теоре­тичний), функціональний і прикладний характер. До перших належить еко­номічна теорія, до других - фінанси, статистика, економетрія і т.п., до третіх - економіка підприємства, бухгалтерський облік, аналіз господарської діяль­ності та інші.

Мікроекономіка відноситься до фундаментальних наук. Вона виконує пі­знавальну і практичну функції. З одного боку вона уз₁ "льнк ловедінку окремих суб'єктів господарської діяльності і слугує теореї -чною базою для прикладних економічних наук, а з іншого - виявляє перспективні напрямки економічної діяльності для підприємств в різних ринкових структурах.

У даному розділі ми розглянемо історію становлення мікроекономіки, з'ясуємо її місце в системі економічних наук, визначимо базові поняття, яки­ми оперує мікроекономіка, її предмет і методи дослідження.

Мікроекономіка е однією зі складових сучасної фундаментальної науки про господарство, яка майже три століття носила назву "політична економія", а на межі ХІХ-ХХ століть стала називатись "економікс", що в пе­рекладі з англійської трактується нині як "економічна теорія".

Назва "політична економія" закріпилась за наукою після виходу в світ праці француза Антуана Монкрєтьєна "Трактат політичної економії"" (1615р.), а назва "економікс" - завдяки праці англійського вченого Альфреда Маршал-ла "Принципи економікс" (1890 р.). Останнім часом поширюється вживання інших аналогів "економікс" - "аналітична економіка", "теоретична еко­номіка". Кожна з цих назв відбиває певні зміни в самому змісті науки.

Політична економія, яка досягла своїх вершин у працях таких гені­альних вчених як Адам Сміт ("Дослідження про природу та причини багатст­ва народів", 1776 р.) та Карл Маркс ("Капітал", 1867-1894 рр.), прагнула про­никнути в глибинну сутність економічних процесів, пояснити їх природу та суперечності. В ній переважав якісний аналіз і об'єктивний підхід до вивчен­ня економічних взаємозв'язків. Вона відкрила об'єктивні економічні закони,

ям управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріа-Іьних благ незалежно від волі і свідомості самих учасників цих процесів. В основі всієї науки лежала теорія трудової вартості, започаткована англій­цем Вільямом Пєггі. Представники класичної політекономії здійснювали свої дослідження переважно на рівні окремих товаровиробників, в сучасній тер­мінології - на мікрорівні. Проте вони описали також деякі процеси, що відо­бражають взаємозв'язки на рівні всього суспільства. Так, французьким вче­ним Франсуа Кене була створена модель суспільного відтворення (гос­подарського кругообігу) - перша геніальна спроба з'ясувати умови макро-економічної рівноваги. К.Маркс розвинув цю ідею у своїх числових схемах реалізації суспільного продукту і обґрунтував умови розширеного відтворен­ая суспільного капіталу. Отже, класики мали уяву і про макроекономічні процеси.

Економікс віддає перевагу кількісному аналізу і суб'єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відно­син, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обгрунтована представни­ками австрійської школи К.Менгером, Є.Бьом-Баверком, Ф.Візером у другій половині XIX - на початку XX ст.

Відокремлення економікс від традиційної політичної економії було своєрідною реакцією на марксизм, який з класових позицій розкрив економі­чні корені соціальних суперечностей у суспільстві і, розглядаючи розвиток людського суспільства як природно-історичний процес, обґрунтував закони зародження, розквіту і загибелі кожної формації, в якій існують антагоністи­чні класи. Економікс намагалась відійти у сферу "чистої науки", підкреслив­ши свій нейтральний характер відмовою від назви "політична економія". Во­на ставила за мету обгрунтувати виключно економічну мотивацію господар­ської діяльності, зосередилась на вивченні ринкового господарства, основою якого є приватна власність, намагаючись не помічати тих величезних соціа­льних конфліктів, які час від часу виливались у бурхливі революції. Предста­вники економікс досліджували закономірності функціонування фірм, галу­зей, ринків з тим, щоб надати рекомендації щодо оптимізації господарських рішень.

Однак небувала криза 1929 р. і затяжна Велика депресія 1929-33 рр. зму­сили вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Дослідження видатного англійського вченого Джона Мейнарда Кейнса, уза­гальнені в книзі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936 р.), значно поглибили знання про економіку в цілому, тобто на макрорівні, і сприяли виділенню двох великих розділів економікс - мікроекономіки та макроекономіки. Згодом закріпився поділ економічної теорії на три частини: політична економія, мікроекономіка та макроекономіка.

У другій половині XX століття відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв'язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, підви­щення ступеню відкритості національних господарств набувають дедалі все-охоплюючого характеру. Утворюється єдиний глобальний економічний орга­нізм, який функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих проце­сів зумовив відокремлення від мікро - та макроекономіки ще однієї частини економічної теорії - міжнародної економіки, яка вивчає закономірності вза­ємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро - та макрорівнях.

Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов'язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об'єктивних умов, так і від суб'єктивних рішень окремих ін­дивідів. Тому ще від початку XX століття і до останніх часів чимало вчених робили спроби поєднати кращі досягнення класичної політичної економії з кращими досягненнями економікс, зокрема, теорію трудової вартості з теорі­єю граничної корисності. Вони вважали, що таким поєднанням підходів мо­жна позбутися обмеженості наукового пізнання, яка спричинена однобічніс­тю ортодоксальних шкіл. Цих вчених іноді називають "еклектиками". До них відносять А. Маршалла, М.І. Тугана-Барановського, П. Семюелсона та інших. У наш час все більше вчених схильні до "синтезу" різних напрямів економіч­ної думки.

Поміж вченими тривають дискусії щодо того, які проблеми повинні бути віднесені до тих чи інших розділів науки. Наприклад, проблема безробіття традиційно вважалася макроекономічною, але в своїй основі вона має діяль­ність окремих підприємств, тобто починається на мікрорівні. Серед вчених відсутня також єдність і щодо послідовності вивчення розділів. Деякі автори зарубіжних підручників "Економікс" віддають перевагу першочерговому ви­кладенню макроекономічних проблем, інші - мікроекономічних. Однак до­слідження механізмів функціонування народного господарства в цілому ви­магає знання поведінки окремих його елементів, їх взаємодії, особливостей функціонування окремих ринків і галузей. Автори, які починають з макро­економіки, вдаються до постійних екскурсів у мікроекономіку. Тому логічно починати власне з мікроекономіки, яка акцентує свою увагу на поясненні по­ведінки окремих учасників ринкового господарства.

Навчальними планами підготовки фахівців з економіки і підприємництва передбачено наступну послідовність вивчення фундаментальних економіч­них дисциплін:

• політична економія - досліджує систему виробничих відносин за допомогою абстрактних категорій, таких як товар, гроші, капітал,

вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, власність тощо;

• мікроєкономіка. - вивчає явища і процеси на рівні первинних елементів господарської системи, таких як споживач, конкурентна фі­рма, монополія, галузь;

• макроекономіка - узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл, безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики.

Отже, спираючись на знання основних категорій політекономії, ми почи­наємо вивчати мікроекономіку.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 54; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!