Тема 3. Країни Західної Європи 2 страница

Внутрішня політиха адміністрації Клінтона була спрямована на полегшення податкового тягаря середнього класу, надання податкових пільг підприємствам, що створюють нові робочі місця, щорічне підвищення на 20 млрд доларів інвестицій у федеральні програми, здійснення реформи системи охорони здоров'я, яку президент хотів зробити доступною для більшості американців. Одночасно ставилося завдання скоротити вдвічі дефіцит федерального бюджету.

Адміністрація Клінтона припинила розроблення й фінансування програми Стратегічної оборонноіініціативи (СОІ), яку у 1983 р. розпочав Р. Рейган. Це була довгострокова програма створення великомасштабної протиракетної оборони з елементами космічного базування. Програма СОІ, можливості реалізації якої не дістали широкого роз'яснення, спричинила створення атмосфери страху перед "космічним злом". Адміністрація Клінтона вдалася до заходів зі скорочення збройних сил з одночасним підвищенням їхньої мобільності та боєготовностї. Здійснювалися роботи з удосконалення системи Протиракетної оборони (ПРО) і стратегічних наступальних сил США, що забезпечили країні пріоритет у військовій сфері.

Утім, практична діяльність нової адміністрації, як завжди, наразилася на рішучу опозицію республіканців, які звинувачували демократів у посиленні ролі держави в економіці та збільшенні витрат бюджету.

Одначе на виборах 1996 р. Клінтон знову дістав переконливу перемогу. За нього віддали голоси 49% виборців. Республіканцям важко було щось протиставити головній тезі виборчої кампанії Клінтона — "американці живуть зараз краще, ніж чотири роки тому". В активі президента за роки його перебування в Білому домі було 10,5 млн нових робочих місць, збільшення мінімальної заробітної платні до 5 доларів 10 центів за годину, зменшення податків і дефіциту бюджету на 60%.

3. Економічне піднесення наприкінці XX — на початку XXI ст.

Наприкінці XX ст. США продовжували розвиватися динамічно, зростав життєвий рівень населення, збільшувалися прибутки підприємств, зміцнювався авторитет країни у світі. Середньорічні темпи економічного розвитку за 90-ті рр. становили 2,2%. Фонд заробітної платні складає близько 60% ВВП. На охорону здоров'я американці витрачають 14% ВВП, на освіту — 7,6, на науку — 2,6%. Частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму (близько 15 тис. доларів на сім'ю з 4 осіб) знизилася до 13,7% (1997 р.).

Триває процес зростання масштабів і ролі сфери послуг, де наприкінці 90-х рр. було зайнято 75% всіх працюючих. Це — наука і наукове обслуговування, освіта, охорона здоров'я, різноманітні професійні послуги, зв'язок, інформаційне обслуговування, фінанси, торгівля.

Що ж сприяло такому потужному економічному розвиткові США у 90-х рр., чому США на зламі тисячоліть опинилися в зеніті своєї економічної могутності? Причина тут не одна.

По-перше, сприяли зовнішньополітичні умови, закінчення "холодної війни", крах великого системного протистояння. Так, асигнування на військові цілі 1996 р. складали 16,9% федерального бюджету і 3,6% ВВП. Нинішній бюджет Пентагону вдвічі менший, ніж за часів Рейгана. Закупівлі озброєння скоротилися вчетверо проти періоду Рейгана.

По-друге, протягом 90-х рр. США інтенсивно долучалися до світового інтеграційного процесу, поставили собі мету до 2005 р. створити зону вільної торгівлі, яка об'єднає 34 країни Американського континенту.

По-третє, посилилися глобалізація та інтернетизація американської економіки, Ті взаємозалежність із світовою економікою. Тільки за перший термін президентства Клінтона США уклали більш як 200 торгово-економічних угод з іншими країнами. Діяльність транснаціональних компаній США охоплює весь світ.

Важливим чинником тривалого економічного піднесення стало зростання приватних інвестицій. На них припадає 30% приросту ВВП після 1991 р., насамперед у новітні галузі. Так, у 80— 90-ті рр. на американські корпорації припало 40% всіх світових інвестицій у комп'ютеризацію. До того ж держава заохочує всілякими пільгами компанії до інвестицій в освіту й підготування наукових кадрів. У цьому справедливо вбачається основа підвищення конкурентоспроможності економіки та зміцнення матеріального добробуту США.

Втім, уже з кінця 2000 р. почався спад американської економіки. Він був пов'язаний зі зміною хазяїна Білого дому, тому що Дж. Буш-молодший, лідер республіканської партії, який переміг віце-президента адміністрації Клінтона Ела Гора, сповідує дещо інші принципи економічної стратегії. Одначе найстрашнішого удару не тільки по престижу США, Його політичному становищу у світі, а й по американській економіці було завдано 11 вересня 2001 р. під час нападу терористів на Світовий торговий центр і Пентагон, У перші дні після терористичного акту, який забрав життя майже 3 тис, людей, на торгових і фінансових біржах виникла паніка, долар почав катастрофічно падати, проте вже наступного місяця створенням антитерористичіної коаліції ситуація дещо стабілізувалася. Економісти вважають, що долар трохи похитнувся як провідна світова валюта, але не впав, що свідчить, про життєздатність американської економіки.

4. Зростання ролі США у міжнародних відносинах після розпаду СРСР і комуністичного блоку

Одне а головних завдань американської адміністрації в 90-х рр. полягало в тому, щоби пристосувати основні міжнародні організації — НАТО, ООН, МВФ, Всесвітній банк —до нової ситуації, що виникла внаслідок загибелі комунізму та закінчення "холодної війни". Демократи продовжили зусилля, спрямовані на трансформування НАТО у політичну організацію, в якій Європа та Америка залишались би тісно пов'язані одна з одною, а США, як і досі, відводилася головна роль у європейських справах, навіть після створення в Європі політичного і валютного союзів.

Велике значення в цьому аспекті американська дипломатія надавала розширенню НАТО на Схід і прийняттю до цієї організації нових членів.

У липні 1997 р. у Мадриді відбувся саміт лідерів НАТО, де було винесено рішення про вступ до цієї організації Угорщини, Польщі, Чехії. З Україною було підписано Хартію особливого партнерства.

Важливе місце в американській зовнішній політиці посідає, безумовно, Росія.

У березні 1997 р. президент Клінтон зустрівся з президентом Росії Б. Єльциним у столиці Фінляндії. Результатом цієї зустрічі було рішення про розроблення документа, що визначає співробітництво Росії та НАТО "як важливого елементу нової всеохопної системи європейської безпеки". Такий документ було підписано у травні 1997 р.

Проте воєнне вирішення косовської проблеми у березні-травні 1999 р., одним з ініціаторів якого був В. Клінтон, погіршило відносини США та Росії. Ситуація покращилася лише взимку 1999—2000 рр. після відставки Б. Єльцина і приходу до влади в Росії В. Путіна. Однак із приходом до влади нового президента США Дж. Буша-молодшого виникли нові проблеми в америка-но-російських відносинах, пов'язані з планами США розгорнути нову систему протиракетної оборони.

Але терористичні акти 11 вересня 2001 р. кардинальним чи-ном-змінили співвідношення сил на світовій арені. США і Росія знайшли порозуміння в багатьох питаннях і стали партнерами по антитерористичній коаліції, створеній американцями. До них приєднався й Китай, відносини з яким у США в останні роки ' були досить прохолодні. На зустрічі в. Шанхаї у жовтні 2001 р. три наймогутніші держави світу проголосили про спільну лінію в боротьбі зі світовим тероризмом, вони разом прагнуть виграти цю "першу війну XXI століття", яка не схожа на жодну попередню, оскільки в ній воюють не держава з державою, а цивілізований світ проти жорстокості, антилюдяності, цинізму.

США підтримали й їхні союзники по НАТО, особливо британці, які разом з американцями взяли участь у воєнних діях проти талібів в Афганістані. Мусульманські екстремісти з руху талібан підтримували Усаму Бен Ладена, терориста № 1, за американськими даними організатора терактів 11 вересня. Воєнні дії в Афганістані свідчать про рішимість уряду США та їхніх союзників знищити основні центри ісламського тероризму раз і назавжди.

Адміністрація Клінтона перебрала роль основного посередника в урегулюванні арабсько-ізраїльського конфлікту, внаслідок чого стало можливим підписання у вересні 1993 р, у Вашингтоні угоди про утворення палестинської автономії в рамках Ізраїлю. При цьому Клінтон завжди підкреслював особливе стратегічне партнерство з Ізраїлем. На жаль, під кінець перебування В. Клінтона у Білому домі конфлікт між Ізраїлем і палестинцими розгорівся з новою силою у вересні — жовтні 2000 р. і триває досі.

Отже, після відносно спокійного десятиріччя наприкінці XX ст., ознаменованого всебічним пануванням США у світових справах, почався період військового протистояння, проявів екстремізму і тероризму, в якому Сполученим Штатам необхідно боротися за відновлення свого лідерства, шукати нових союзників і партнерів. Деякі політологи вважають, що в міжнародних відносинах почалася нова ера.

5. Українсько-американські відносини на початку XXI ст.

Після розпаду СРСР США намагалися встановити взаємовигідні відносини з колишніми радянськими республіками, не забуваючи при цьому про свої стратегічні інтереси. Незалежній Україні у Вашингтоні відводили особливу роль з огляду на її геополітич-не становище в Європі. В Україні з розумінням оцінювали провідну роль США як єдиної супердержави після розпаду СРСР і прагнули встановити довгострокові, взаємовигідні й рівноправні відносини з цією країною. Через місяць після здобуття незалежності Україною відбувся візит Голови Верховної Ради України Л. Кравчука до США. З адміністрацією Сполучених Штатів було проведено перші переговори про співробітництво у провідних галузях економіки, конверсії, науки та культури.

23 січня 1992 р. в МЗС України відбувся обмін нотами між Україною та США про встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі. Серйозною завадою на шляху розвитку двосторонніх відносин залишалася наявність на території України ядерної зброї. Підписання 14 січня 1994 р. президентами України, Росії та США тристоронньої заяви та угоди про ліквідацію ядерної зброї в Україні сприяло помітному поліпшенню американсько-українських відносин.

За активної підтримки США 8 лютого 1994 р. у Брюсселі представники України підписали документи, пов'язані з участю у програмі НАТО "Партнерство заради миру". Великий внесок у розвиток двосторонніх відносин між нашими країнами зробили державні візити до США президентів Л. М. Кравчука та Л. Д. Кучми, а також візити до України президента В. Клінтона 1995 і 2000 рр.

Зокрема, виступаючи перед багатотисячним натовпом киян і гостей столиці України в червні 2000 р., президент США Клінтон високо поцінував зусилля українського народу на шляху розбудови демократичного суспільства, проте зауважив, що це тільки перші крокиі необхідно зробити набагато більше в економічній сфері, захисті прав особистості, боротьбі проти організованої злочинності тощо. Президент українською мовою цитував нашого національного генія Т. Г. Шевченка: "Борітеся — поборете!"

Перевірте себе

1. У чому полягає сутність "рейганоміки"?

2. Кого журнал "Таймс" назвав "людиною року" в 1992 р.?

3. Які досягнення у внутрішній політиці мала адміністрація В. Клінтона?

4. Назвіть зовнішньополітичні пріоритети США у 90-х рр. XX ст.

5. Коли і за яких умов президент Клінтон відвідав Україну?

6. Які плани має адміністрація Дж. Буша-молодшого?

Виконайте завдання

1. На стрічці часу відповідно заштрихуйте періоди перебування при владі президентів республіканців, і демократів, позначте їхні імена.

2. Стрілочками поєднайте дати і події.

1) вбивство Мартіна-Лютера Кінга

2) "Уотергейтська справа"

3) Прийняття закону Тафта—Хартлі

4) Висадження астронавтів на Місяць

5) Установлення дипломатичних відносин між США та Україною

• • 1969 р.

• • 1992 р.

• • 1968 р.

• • 1972 р.

• • 1947 р.

Питання для обговорення у групі

1. В інтересах яких соціальних верств проводилася "рейганоміка"?

2. Які основні фактори сприяють провідному становищу США в сучасному світі?

3. Як ви розумієте поняття "американський спосіб життя"?

Робота з джерелами

Виконайте лабораторно-практичну роботу.

Ознайомтеся з різними поглядами на розвиток україксько-амери-канських відносин українських військовик і політичних аналітиків. Визначте своє ставлення до цих поглядів.

Дайте відповідь на запитання: Чи повинні США бути найважливішим стратегічним партнером України?

Із книги "Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку"

Погляд № 1

"Невизначеність поведінки США щодо України проявляється насамперед у політичній непослідовності тактичного америкако-українського курсу. Так, позиція адміністрації Дж. Буша після проголошення незалежності України була занадто обережною і фактично зводилася до скоординованої з Росією політики ядерного роззброєння України. Адміністрація В. Клінтона, почавши з підтримки України і проголошення стратегічного партнерства, поступово істотно змінила свій курс і почала відверто використовувати Україну як розмінну карту у грі з Російською Федерацією. Саме США спочатку підтримали ідею хартії Україна—НАТО, а потім зробили багато, щоб вона не була підписана в такому вигляді, який найбільше відповідав би інтересам України, Саме США відіграли провідну роль в істотному обмеженні зовнішнього фінансування України, перед тим призвичаївши її як наркомана до толки допомоги”.

Погляд № 2

"США — це сьогодні єдина у світі держава, яка реально адатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий (через міжнародні організації, Європу, Японію, навіть Російську Федерацію тощо) вплив на Україну. Цілком логічно стверджувати, що стратегічне партнерство з такою — єдиною у світі державою має стати пріоритетом номер один у зовнішній політиці Української держави. І саме завдяки унікальним можливостям і ролі США першорядність трансатлантичного пріоритету не тільки не буде суперечити генеральній лінії України на проведення "сильної" регіональної політики, а й сприятиме їй".

Запам'ятайте дати:

• 23 січня 1992 р. — встановлення дипломатичних відносин між США та Україною.

• 2000 р. — обрання президентом США Дж. Буша.

• 11 вересня 2001 р. — напад терористів на Світовий торговельний центр і Пентагон.

1. Становище країни після Другої світової війни

У роки Другої світової війни Канада зробила важливий внесок у перемогу антигітлерівської коаліції. Країна з населенням у 12 мли душ спромоглася мобілізувати до збройних сил 785 тис. осіб, або майже 15% усього самодіяльного населення.

Канадські льотчики відіграли значну роль у повітряному захисті Великої Британії. Канадські війська брали активну участь у висадженні союзницьких сил у Франції 1944 р., у бойових діях на території Італії. Індії, інших країн. 42 тис. канадців загинули в роки війни.

У повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки воєнні дії відбувалися на великій відстані від її території, ніяких економічних збитків країна не зазнала. Навпаки — канадські бізнесмени зуміли використати сприятливу кон'юнктуру для оновлення основного капіталу, завоювання нових ринків для своїх товарів, активної інвестиційної політики.

У перші повоєнні роки Канада вийшла на трете місце у світі за обсягом промислового виробництва. Хоча після відновлення економіки європейських держав та Японії вона посунулася далі, але входить до "великої сімки" найбільш промислово розвинених країн.

У повоєнні роки зберігалася залежність Канади від Великої Британії, яка репрезентована генерал-губернатором, хоча ще в 1931 р. англійський уряд визнав за Канадою самостійність у внут-; рішнін та зовнішній політиці. Канада входить до Британської співдружності націй. Щоправда, позиції Великої Британії були послаблені після введення в 1947 р. канадського громадянства, а 1949 р. до Канади приєднався Ньюфаундленд, що був доти англійською колонією.

Позиції Сполучених Штатів у 40—50-х рр., навпаки, значно зміцніли. Якшо англійські капіталовкладення в канадську економіку становили 16%, то американські — 76%. На політичній арені Канади у повоєнний час діють дві впливові політичні партії — ліберальна і прогресивно-консервативна. Зокрема, ініціатором американсько-канадського зближення був лідер ліберальної партії Л. Сен-Лоран. У 1947 р., перебуваючи на посаді міністра закордонних справ, він виступив за відмову від традиційної орієнтації на Велику Британію і за "тісну співпрацю" зі Сполученими Штатами. Ставши прем'єр-міністром, Л. Сен-Лоран зважився на подальшу канадсько-амернканську інтеграцію. Він підтримував широке залучення в економіку країни американського капіталу.

Корпорації США скупили в Канаді величезні лісові масиви, землі, багаті на природні копалини, особливо уран, рідкоземельні метали, нафту. Вони вклали кошти в будівництво найбільш сучасних підприємств провідних галузей економіки, а також у банківсько-фінансову сферу.

Посилилася й політична залежність Канади від США. У 40-х рр. канадський уряд підтримував всі основні заходи американської зовнішньої політики: доктрину Трумена, план Маршалла, створення НАТО, війну в Кореї. Поступово Канада перетворилася на молодшого партнера США.

Особливо рельєфно ця лінія проводилася урядами Канади у 50-60-х рр.

У 70-х рр. ситуація дещо змінилася.

Це знайшло конкретне втілення у скороченні участі Канади у військовому механізмі НАТО, в розширенні зв'язків з країнами Спільного ринку, СРСР, установленні 1970 р. дипломатичних відносин із КНР. У 1976 р. прем'єр-міністр Канади відвідав з офіційним візитом Кубу. Помітно пожвавилася в 70-х рр. канадсько-японська торгівля, активізувалися економічні відносини з країнами Латинської Америки. Все це свідчило про більш самостійний і незалежний зовнішньополітичний курс Канади.

2. Проблема Квебеку

У внутрішньополітичному житті най гострішою проблемою в 60-70-я рр. була національна проблема. Специфікою країни є існування трьох великих етнічних груп: англо-канадці — близько 40% населення, франко-канадці — близько 27%, інші національні меншини — близько 33% (українські канадці — одна з найчис-ленніших меншин, більше мільйона громадян). Провінція Квебек, 4/5 населення якої становлять франко-канадці, до 60-х рр. відставала від інших частин країни за рівнем економічного розвитку. Швидка індустріалізація 60-х рр. корінним чином змінила ситуацію.

У 60-ті рр. Квебек рівнем економічного розвитку і соціальної структури вже не поступався Онтаріо й північному сходу США. Але це "вирівнювання- не супроводжувалося зміною основних показників, які характеризують становище трудящих мас. Квебек залишався провінцією найвищого безробіття, нижчого рівня життя, ніж сусідня провінція Онтаріо. Подальше підпорядкування господарського життя Квебеку американським і англо-канадсь-ким монополіям не тільки загострило соціальні проблеми, а й супроводжувалося зростанням національної асиміляції. На підприємствах, у конторах переважала англійська мова, без знання якої неможливо було одержати роботу.

Середня платня франко-канадців була на 40% нижчою, ніж в англо-канадців. Застаріла система освіти, яка до того ж знаходилася в руках церковників, великою мірою спричинила усунення франко-канадцїв від участі в науково-технічному прогресі. Загострення національного питання поставило під загрозу існування Канадської Федерації.

Франко-канадці почали претендувати на збільшення своєї частки в політичному та економічному житті Канади. У провінції з'явилися сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади. Деякі з сепаратистських організацій діяли терористичними методами. Найяскравішим проявом сепаратистських настроїв населення Квебеку став бойкот візиту британської королеви Єлизавети II у 1964 р.

Частково проблему Квебеку намагався вирішити лідер ліберальної партії франко-канадець П. Трюдо, якого 1968 р. було обрано прем'єр-міністром Канади. З його ініціативи 1969 р. парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Значно більше франко-канадців ставали державними службовцями. На потреби розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти. Але остаточне вирішення проблеми Квебеку було здійснено у 80-х рр.

3. Конституційна реформа 1982 р.

На початку 1982 р. британський парламент ухвалив останній закон, який має стосунок до Канади. Цей закон дістав назву Акта про Канаду 1982 р. На основі цього закону канадський парламент 17 квітня 1982 р. ухвалив Акт про конституцію 1982 р. Нова конституція містила повний текст старої конституції та доповнень до неї, прийнятих британським парламентом до 1975 р., а також новий розділ про основні права і свободи (Хартія прав).

Конституція надала велику самостійність провінціям у вирішенні їхніх внутрішніх справ. Законодавчу владу в провінціях, які формально очолюються лейтенант-губернаторами, здійснюють законодавчі асамблеї, виконавчу — кабінети міністрів на чолі з прем'єрами.

У конституції не знайшла визнання рівноправність франко-канадської нації. Як і перше, Квебек розглядався як одна з провінцій Канади, хоч він і мав мовно-культурну специфіку. У день, коли в Оттаві в присутності королеви Єлизавети II святкували прийняття конституції, у Монреалі відбулася багатотисячна демонстрація протесту; у Квебеку за вказівкою провінційного уряду було приспущено прапори. Квебек приєднався до законодавчої реформи лише 1987 р.

Невдоволення положеннями конституції висловлювали й національні меншини, корінні жителі Канади — індіанці, ескімоси, метиси, які вважають, що їхні права не гарантовано.

Хартія прав далеко не повністю проголошувала права й свободи, що містяться в документах міжнародних організацій та ООН. Наприклад, звернено увагу на відсутність таких фундаментальних прав, як право на працю, на житло тощо. До того ж не фіксувалися гарантії записаних у конституції прав і свобод.

Отже, через 115 років після прийняття британським парламентом Акта про Британську Північну Америку 1867 р. канадці нарешті отримали власну конституцію.

4. Соціально-економічний розвиток країни наприкінці XX — на початку XXI ст.

Економіка Канади в 90-ті рр. розвивалася динамічно і стабільно. Зросли продуктивність праці, ефективність виробництва, обсяг експорту, і, що особливо, важливо, господарче пожвавлення не супроводжується зростанням інфляції: ціни вже декілька років залишаються практично стабільними.

Це привело до збільшення прибутків населення. Неухильно і значними темпами збільшується кількість робочих місць. До 1996 р. рівень безробіття вперше за багато років пощастило збити нижче 10-процентної позначки, що має чимале політичне і психологічне значення.

Слід відзначити й високу ефективність канадського сільського господарства. Тих, хто гадає, буцім Канада — переважно сільськогосподарська країна, здивує така цифра: фермерське населення разом із членами родин фермерів становить менше 4% жителів Канади — близько 1 млн душ. При цьому в країні щорічно виробляється майже 50 млн т зерна, більше половини якого надходить на експорт.

Канада впродовж останніх десятиріч посідає значне місце у світовому товаристві й провадить виважений самостійний зовнішньополітичний курс.

Після розвалу СРСР Канада з розумінням поставилася до прагнення колишніх республік СРСР здобути міжнародне визнання. Вона першою із західних держав вже на другий день після референдуму 1 грудня 1991 р. визнала суверенітет України І встановила з нею дипломатичні відносини в повному обсязі.

5. Українці в Канаді

Масове переселення українців до Канади розпочалося наприкінці XIX ст., коли канадський уряд активно стимулював великомасштабну еміграцію з Центральної, Південної та Східної Європи. Першими переселенцями з України стали Іван Пилипів і Василь Жленяк, які 7 вересня 1891 р. прибули з с. Небилів (Галичина) до Канади.

Після Другої світової війни розпочалась остання велика хвиля української еміграції. З 1947 р. по 1955 р. близько 35 тис. українців приєдналися до своїх земляків у Канаді. Більшість, як і перше, походила з Галичини і Буковини, але була також значна група зі Східної України.

У 1989 р. українська етнічна група об'єднувала 1 млн дущ. Більшість осіб українського походження мешкали в провінціях Онтаріо, Альберта, Манітоба, Британська Колумбія.

Провідну роль серед канадських українців відіграє уніатська церква. Існує також українська протестантська громада.

Найважливішими організаціями культурного розвитку українців у Канаді є різноманітні фундації. Найбільша з них — Українська фундація ім. Тараса Шевченка, заснована у Вінніпезі 1936 р. Деякі українці обіймали важливі посади в урядових кабінетах, серед них — Роман Гнатишин родом із провінції Саскачеван, який став генерал-губернатором Канади, Іван Сопінко, призначений членом Верховного суду країни.

У країні видасться чимало українських газет і журналів. Серед них — "Український голос", "Новий шлях", "Життя і слово", "Батьківщина" та ін.

Взаємний обмін делегаціями відбувається між містами-побра-тимами Вінніпегом І Львовом, Ванкувером та Одесою.

Українська діаспора продовжує відігравати велику роль у суспільно-політичному й культурному житті Канади.

Перевірте себе

1. Який внесок зробила Канада в перемогу над нацизмом?

2. Назвіть основні політичні партії Канади.

3. У чому полягає сутність квебекської проблеми?

4. У чому полягає значення конституційної реформи 1982 р.?

5. Яка роль української діаспори в суспільно-політичному житті Канади?

Виконайте завдання

1. Складіть схему органів влади Канади.

2. Зробіть таблицю етнічного складу населення Канади.

Питання для обговорення у групі

1. Які можливі способи вирішення квебекської проблеми?

2. Чому відносини між Україною та Канадою Мають надійні перспективи?

3. За даними преси, Канада наприкінці 90-х рр. посіла перше місце у світі за рівнем життя. Які, на вашу думку, історичні, географічні, пот літичні фактори вплинули на досягнення країни?

Робота з джерелами

Виконайте лабораторно-практичну роботу.

Прочитайте нариси про життєвий шлях і політичну діяльність двох прем'єр-міністрів Канади, що обіймали цю посаду у різні часи.

Зробіть порівняльний аналіз їхніх поглядів на проблеми внутрішньої та зовнішньої політики. Визначте, що було в них спільного, а що — відмінного.

П"єр-Елліот Трюдо народився 1919 р. в Монреалі, походженням франко-канадець. З 1968 р, лідер ліберальної партії. За освітою юрист.

У програмі П.-Е. Трюдо містилося багато обіцянок: вирішення кризи федерації, відновлення економічного зростання й піднесення рівня добробуту, ліквідація кризи міст, перегляд основних напрямів зовнішньої політики та ін. Уряди лібералів, що їх у 1968—1984 рр. очолював П.-Е. Трюдо, прагнули нормалізувати відносини з Європою, у тому числі з СРСР і країнами східного блоку, Японією, Індією, Китаєм, країнами Африки й Латинської Америки та надати їм більшої динамічності, взаємної зацікавленості й самостійності.

З ініціативи Трюдо 1969 р. канадський парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Проте на шляху досягнення реальної двомовності виникали, серйозні перешкоди. Трюдо, намагаючись згуртувати канадців у єдиній державі, прагнув накинути ідею існування в країні однієї нації — канадців. Проти ціохонцепції рішуче виступили представники деяких національних меншин, які намагалися зберегти свою національну ідентичність.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 62; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!