Пунктуація як наука

Пунктуація (від лат. Punktuatio – punktum, що означає крапка) – це розділ мовознавства про використання та вживання на письмі розділових знаків. Розділові знаки сучасної української мови становлять цілу систему. Призначення розділових знаків – полегшити читачеві сприйняття смислу написаного.

Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами. Кожна з пунктограм виконує свою функцію.

Крапка ділить текст на речення.

Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексично-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.

Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.

Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.

Знак виноски – видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.

Парні розділові знаки – дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).

Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах. Згідно з цими принципами й відбувається вживання розділових знаків. Усі три принципи пунктуації – структурний, смисловий та інтонаційний – в українській мові діють одночасно, один якийсь принцип виділити можна тільки умовно.

Загальні пунктуаційні правила – це правила системи вживання пунктограм. Загальні пунктуаційні правила розповідають про те, як вживаються:

• крапка;
• кома;
• крапка з комою;
• двокрапка;
• три крапки;
• тире;
• дужки;
• лапки;
• знак питання;
• знак оклику;
• знак виноски.

Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлена як відносно закінчена цілість. В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець – крапка, знак питання, знак оклику або три крапки.

У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка (Ольга посміхнулася.).

Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак оклику: Фантазіє! Ти – сило чарівна! (Л.Українка).

У кінці питального речення ставиться знак питання (Сьогодні я такий щасливий!).

Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику (Наскільки ж тоді я був не правий?!).

Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу («Охо-хо…»- зітхнув старий).

Крапка вживається:

• у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Ніч. Спека.);
• у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.);
• у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т.д.);
• для виділення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя (М.Пригара);
• після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах.

Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза.

Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі). Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза.

Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення). Парні коми тому й називаються парними, що вживаються парами: одна ставиться перед відокремленою групою слів, друга – після неї (Спи, моя дитинко, спи). Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся). Виділена комами з обох частин частина речення промовляється трохи іншим тоном або трохи швидше, ніж все речення.

Кома вживається:

• між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою потиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна);
• між частинами складного речення (У кав'ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили);
• при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).

Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією.

Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки.

На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

Крапка з комою вживається:

• для виділення однотипних частин складного речення: Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чутно людської мови (Т.Шевченко);
• між поширеними членами речення: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха… (І.Нечуй-Левицький);
• у кінці рубрик, напр., Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні) та ін.

Двокрапка вживається:

• у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину (Він врахував все: і що скаже він, і те, як його сприйме аудіторія, і навіть думку самого Миколи Петровича);
• після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення (напр.: послідовність дій така: 1) довести, що речення складне; 2) з'ясувати вид складного речення та ін.);
• при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті вимовив: «Я впевнений, що це правда»).

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

Три крапки вживаються:

• коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували інші…)
• для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..)
• на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…)
• коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю (Вони зустрілися… Він і вона…);
• при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин («…а по-друге,- закінчила Лариса – хочу випустити новий альбом»).

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна.

Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.

Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується (Адже ми всі – люди!).

Парні тире виділяють з обох боків частини речення.

Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз – заглушаючи всю метушню і гвалт – по квартирі розляглися широкі і повнозвучні акорди рояля (Ю.Смолич).

Тире вживається:

• між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично- граматичними категоріями (Справжня дружба – чисте джерело);
• на місці пропущеного члена або кількох членів речення: Сьогодні (є)- твій день народження;
• при відокремленій прикладці (Я так довго працював – завдяки твоїй підтримці – для того, що б доказати самому собі: можу);
• перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення (На пустирях, у рівчаках та неглибоких балках – скрізь росте ця невибаглива рослина);
• при вставлених конструкціях: Є віра – невже цього мало,- що ти в цьому місті живеш (Л.Первомайський);
• у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв'язок: Зійде сонце – утру сльози, ніхто не побачить (Т.Шевченко);
• якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення: Ще сонячні промені сплять – досвітні вогні вже горять (Л.Українка);
• між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зібрати 15-20 тон яблук;
• при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: – Ну що, хлопці? Зробимо?- і посміхнувся.
• перед кожною реплікою в діалозі.

Дужки вживаються:

• одна дужка – після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті, напр., комп'ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; 3) клаві-атури);
• дві дужки – для додаткової інформації, різномінітних уточнень, вказівок та таке ін.: Михайло Краснопудзенко народився 1985р. (у серпні місяці) у м. Києві;
• при вставних і вставлених конструкціях, напр., Що? (вона підійшла до нього ближче) Невже ти ще не зрозумів, чому я така?;
• для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах. Лапки вживаються:

• при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви): Арістотель не приймав учення Платона про ідеї. «Платон мені друг, але істина – ще більший мій друг» – відомий його афоризм;
• при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Борис Буряк пише, що «в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор»
• для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін. (СП «Зоря», журнал «Ровесник»);
• для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій «великий»…- з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до Анатолія.

Лапки не вживаються:

• якщо цитата є епіграфом (правила написання цитат див. нижче).

Знак оклику вживається:

• у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні виражається емоційний стан того, хто говорить («А ну, відчиняй!»- вигукнув хтось за дверима);
• після звертання при емоційному його виділенні (- Хлопці! – покликав Олег Васильович – Швидко біжить до мене!);
• у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора (Боже! Що ж ви наробили!).

Знак питання вживається:

• у кінці питального речення: Звідки ж ми такі?;
• у діалогах.

Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних уточнюючих відомостей та посилань. Виноска складається з двох пов'язаних частин: знака виноски та тексту виноски. Один документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски:

• звичайні виноски використовуються для роз'яснення термінів і розташовуються, як правило, внизу кожної сторінки документа;
• кінцеві виноски найчастіше використовуються для посилань на першоджерела; розташовуються, як правило, у кінці документа.

Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.

Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються ): «Ганьба!» – несподівано закричав хтось на площі.

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він нам і каже: – Що ж мені з вами робити?

Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире: – Ну ось і все. – подумав я.- Розпочалося…

У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: – Гляньте, – несподівано вигукнув Степан – ось там, попереду!

Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире:

- Хлопці, все буде добре, – сказала мені Наталка.

При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає. Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.

У цитаті не можна нічого змінювати. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Шевченкове «…треба миром, Громадою обух сталить…» завжди звучить як гасло...

Цитати можуть вживатися як:

• пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові): Михайло Коцюбинський… в новелі «Intermezzo» писав: «Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів – хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?» (Н.Калениченко)
• доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина (цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Інколи літературу кінця римської республіки і початку імперії (Іст. до н.е.- ІІст н.е.) об'єднують під назвою «римська класична література» або «римська класична література»;
• віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться): Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється – ожива, Як їх почує!… (Т.Шевченко);
• вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найвища краса – краса вірності (О.Гончар).;
• епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок; крапка після неї не ставиться):

Питання для самоконтролю

1. Синтаксис як наука.

2. Поняття про речення.

3. Поняття про словосполучення.

4. Пунктуація як наука.

5. Основні правила пунктуації.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 118; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!