Системи показників

· Якими є методологічні засади формування

24.1. Формування системи показників та індикаторів: методологічні та теоретично-прикладні засади

У соціологічних дослідженнях здійснюється аналіз характерних рис та особливостей конкретних спільнот та груп населення, які працюють у різних галузях народного господарства, що відбираються для аналізу на основі різних критеріїв і показників. Це можуть бути багатодітні сім’ї, довгожителі, слухачі радіопередач, телеглядачі, представники аудиторії театру, кіно, особи, які здійснили вчинки девіантної поведінки тощо. У даному випадку виникає потреба отримати такі показники, які б давали змогу охопити якомога більше ознак, характеристик та рис конкретної групи, яка підлягає вивченню.

Специфіка створення таких показників проявляється в тому, що вони в кінцевому результаті репрезентують кількісні та якісні характеристики респондентів. Ці показники можуть слугувати основою для вимірювання й використання в математичній обробці емпіричної інформації за допомогою таких методів, як дисперсійний, кластерний та факторний аналіз і встановлення коефіцієнтів кореляції між змінними соціальних процесів та явищ.

Разом з тим певною складністю в соціальних дослідженнях є подвійний характер вивчення респондента, коли він аналізується в контексті конкретного носія особистісних та соціальних рис, тобто як “особистість” та “індивід”.

Варто зазначити, що особистість можна репрезентувати як інтегральну цілісність біогенних, психологічних та соціокультурних її характеристик. Водночас особистість виступає реальним носієм усіх соціально-значущих рис та відносин суспільства, у просторі якого вона здійснює власну життєдіяльність. Соціолог, психолог чи соціальний педагог визначає загальні, повторювані, стійкі ознаки, основні тенденції розвитку особистості, які певною мірою дають загальні характеристики її соціально важливих рис та соціальних відносин у конкретно-історичній та соціально-економічній ситуації.

Особистість є також носієм інтегрованої сукупності соціально важливих рис і соціальних відносин, які мають пріоритети в суспільстві. Такими соціальними рисами можуть бути рівень освіти, економічний, соціальний та професійний статус, приналежність її до певної конфесії тощо.

З іншого боку, у дослідженнях використовуються показники, які репрезентують відмінності респондентів за статтю, віком, місцем та датою народження, сімейним станом, наявністю дітей, особливостями території помешкання, соціальним статусом, мобільністю тощо.

Варто зазначити, що у вивченні проблем молоді дослідник фіксує ознаки молодої особи у площині багатогранності й багатовекторності соціуму, території та ситуації. Водночас такі показники повинні мати цілісний характер при отриманні об’єктивної та повноцінної інформації. Така система показників повинна бути потужно обґрунтована і давати інтегроване уявлення про респондента як носія багатьох рис та ознак суспільної групи в конкретній соціальній ситуації.

Між тим у дослідженнях досить часто виникають ситуації неоднозначності тлумачення окремих галузей функціонування спільнот, специфіки, напрямку й важливості їх у житті груп та індивідів. Внаслідок цього виникає еклектична картина випадково вибраних показників життєдіяльності спільноти чи окремої особистості, яка, зрозуміло, репрезентує деформовану реальність.

З іншого боку, у дослідженнях проблем молоді особистість виступає і як одиниця спостереження та як джерело інформації. Такий “дуалізм” вимагає використання системи показників, які презентують особистість у цілісності та сукупності різних елементів діагностичних процедур та етапів. Тим більше, що при збиранні емпіричної інформації відбувається безпосереднє спілкування між дослідником та особистістю, внаслідок чого дослідник визначає та фіксує її ознаки й характеристики, які потім при обробці отриманої інформації втрачають особистісний характер. Як результат, відбувається деперсоніфікація особистісних рис та відмінностей, тобто втрачається досить цікава персоніфікована інформація.

Певною компенсацією у збереженні особистісних рис та ознак виступає таксономічний підхід, який дозволяє вже на першій стадії обробки емпіричної інформації зберегти цілісність соціально-психологічного портрета особистості, її дієвість та репрезентативність основних ознак завдяки об’єднанню респондентів у визначені цим методом групи.

У вивченні такої динамічної та специфічної когорти, як молодь, виникає також необхідність фіксації різних ознак та рис, з одного боку, та порівняння їх типологічних характеристик між собою в адекватному дослідницькому полі. Це вимагає використання системи показників, яка давала б можливість зіставлення, порівняння та обґрунтованої екстраполяції отриманих результатів в інших вимірах молодіжного середовища. Така система показників може мати такі блоки:

1. Блок відносно стабільних показників та незалежних від конкретної ситуації, які фіксують іманентні ознаки спільнот та груп. Це можуть бути блоки характеристик розвитку особистості – біопсихологічні, соціально-демографічні, а також індикатори рівня матеріально-побутових умов життєдіяльності.

1.1. До біопсихологічних показників можна віднести антропометричні, фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні характеристики, які мають генетичну природу, є результатом процесів соціалізації та виховання в конкретних умовах і можуть видозмінюватися лише під впливом вікових параметрів.

1.2. Соціально-демографічні показники фіксують сукупність об’єктивних та відносно стабільних ознак людини, які в основному визначають її спосіб життя та специфіку різних видів діяльності. Це можуть бути показники віку, статі, освіти, сімейного становища, національності, конфесійної приналежності, місця проживання та соціального статусу (приписаного або здобутого), індикатори соціально-професійного та кваліфікаційного характеру.

1.3. До блоку показників соціального середовища належать індикатори освіти, професії й національності батьків, місце народження молодої особи, населеного пункту, де проходило дитинство та юність особистості, структура її сім’ї, кількість братів та сестер, мова сімейного спілкування.

1.4. Матеріально-побутові умови фіксуються за допомогою показників життєвих умов особи, прибутку та заробітної плата її та членів сім’ї, забезпеченість матеріальними засобами довготривалого користування. Показники такого блоку входять до системи індикаторів як найменш стабільні та варіативні у відповідності до соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації та мають залежність від активності, цілеспрямованості й рівня потреб молодої особи, яка виступає об’єктом дослідження.

2. Блок показників, які репрезентують різні аспекти думок, надій та сподівань, а також умови соціального середовища, зокрема результати та досягнення респондентів у царині матеріальної та духовної культури.

Така система показників повинна мати надзвичайну варіативність тому, що умови життєдіяльності особистості змінюються, динамічно трансформуються нормативні моделі та ціннісні орієнтації. Тут можуть бути створені блоки, які дозволяють констатувати соціальну та політичну активність молоді та її діяльність у галузі вільного часу.

2.1. Блок показників, які об’єктивно відображають статусні позиції особи в конкретному колективі, умови та можливість соціальної мобільності (кар’єри) та соціальних переміщень у горизонтальній та вертикальній площині соціуму.

2.2. Суб’єктивні характеристики – ціннісні орієнтації, установки та конкретні умови диспозиції особистості в конкретному соціальному часі та просторі.

2.3. Блок об’єктивних та суб’єктивних показників діяльності молодої особи в царині вільного часу і дозвілля відповідно до рівня сформованих її потреб та інтересів.

Разом з тим варто зазначити, що визначені блоки показників можуть мати як залежні, так і незалежні характеристики.

Перший запропонований блок показників може виконувати роль незалежних змінних і створює відображення соціального фону суспільства, або певного рівня напруженості соціально-психологічного поля життєдіяльності особистості.

Друга група складається з показників, які відіграють роль залежних змінних та які становлять особливий інтерес для дослідників.

У цілому об’єктивне та адекватне відображення рівня сформованих запитів, потреб, інтересів та особливостей формування духовно-творчого потенціалу особистості в реальному соціальному просторі та часі можливе лише за умови створення системи показників. Така система показників фіксує не лише досягнення особистості в царині науки, освіти, культури, але й відображає іманентні характеристики сімейного середовища, його родоводу, умов життєдіяльності у всіх галузях соціальної практики. Лише в діалектичній єдності та взаємозалежності визначених блоків можливо здійснити об’єктивну діагностику та ідентифікацію становлення, функціонування та розвитку невичерпного духовно-творчого потенціалу особистості.

Досить принциповим питанням є діагностика соціально-демографічних ознак молоді та фіксація їх у практичній площині. Для об’єктивного відображення можна запропонувати такі блоки показників:

1. Показники, які відображають досить стійкі характеристики – стать, національність, соціальне походження та родовід особистості.

2. Індикатори, які фіксують приналежність особистості до соціальної та професійно-кваліфікаційної спільноти, її освіта, рід занять, сімейний стан, місце проживання.

3. Показник віку особистості як параметр стабільності впродовж певного періоду (одного року) може перебувати в системі координат середньої межі тривалості життя конкретної когорти в країні, регіоні та населеного пункту.

Існують певні складнощі при визначенні параметрів віку. Так, серед юнаків помітні тенденції перебільшення років власної “дорослості” та зменшення їх реального стану серед 20 – річних дівчат. З іншого боку, набуває поширення тенденція акумуляції, тобто заокруглення років, особливо таких, які закінчуються на “0” або на “5”. У наших дослідженнях серед студентських колективів були зафіксовані певні тенденції “зменшення” віку серед “неодружених” дівчат старших курсів та збільшення на “0,5” – “1” рік серед студентів-юнаків перших курсів.

У соціальних дослідженнях виникає потреба зіставлення різних вікових груп для порівняння конкретних характеристик та окремих демографічних параметрів, особливо в побудові класифікації етапів життєдіяльності та групування їх за подібністю вікових меж на окремі групи. Водночас у здійсненні соціологічних та соціально-педагогічних досліджень розподіл за віковими інтервалами вибіркової сукупності часто здійснюється без належного обґрунтування, що ускладнює порівняння та співставлення характеристик предмета наукового пошуку.

24.2. Соціально-педагогічний моніторинг:
методика визначення системи показників

Розбудова різних галузей українського суспільства вимагає наявності широкого загалу творчих й неординарних особистостей. Формування гармонійної, цілісної, всебічно розвиненої, соціальної активної особистості повною мірою залежить від широкого використання інноваційних методик та технологій.

Водночас реалізація прогресивних педагогічних концепцій у реформуванні системи вищої освіти повною мірою залежить від нових та апробованих на практиці парадигм освіти.

Як свідчать результати соціально-педагогічних досліджень, надзвичайно великий потенціал у цілісному розвитку особистості, її духовного світу, морально-етичних стосунків, запитів, потреб та творчих здібностей мають мистецькі засоби. У цьому контексті соціокультурна творчість особистості виступає не лише як спосіб діяльності, але і як мета. Саме в цьому полягає здатність мистецтва формувати потребу в творчості, виступати каталізатором творчих здібностей особистості, спрямовувати молодь до творчої діяльності.

Варто підкреслити, що за допомогою творчості молодь задовольняє потребу в самореалізації й самоствердженні. Водночас залучення студентської молоді до різних видів творчої діяльності створює широкі можливості для проявів здібностей та розвитку творчої активності особистості.

Зорієнтованість особистості на внутрішній потенціал здоров’я та сили, на вільний прояв думок, почуттів, настроїв та інших гармонізуючих чинників дозволяє активізувати індивіда та створити позитивну соціально-психологічну атмосферу в студентському середовищі й подолати апатію та безініціативність молоді.

Для створення системи емпіричних показників та індикаторів рівня формування та реалізації потенціалу студентської молоді варто залучати результати соціологічних, соціально-педагогічних та психолого-культурологічних наукових розвідок діяльності виробничих, наукових, навчальних та творчих колективів. Здійснення порівняльного аналізу отриманих результатів дозволить обґрунтовано екстраполювати запропоновані концепції, моделі, методики, технології та інструментарій в інші галузі соціальної практики.

Так, емпірична “Шкала задоволеності життям” (Life Satisfaction Scales – Б.Ньюгартен, Р.Хавігхарст, Ш.Тобін) була адаптована українськими соціологами Е.Головахою та Н.Паніною і має таку структуру компонентів:

1 група показників:

Ставлення особистості до життя: ентузіазм, емоційний стан, інтерес до справи. Вищі бали визначають позитивне ставлення до справи та старанне виконання обов’язків (із високим рівнем зацікавленості незалежно від змісту занять).

Низькі оцінки репрезентують, з одного боку, – байдуже ставлення до тих справ, які вона зобов’язана виконувати, з іншого, – набуває ознак роздратування.

2 група показників:

Особливості ставлення до життя.

Високі оцінки фіксують рішучість, стійкість, спрямованість на досягнення життєвих цілей. Низькі оцінки відображають рівень пасивної адаптації до життєвих негараздів, байдуже ставлення до сьогодення, покірливе сприйняття всього, що “приносить життя”.

3 група показників:

Узгодженість між поставленою та досягнутою метою.

Більш високим балом оцінюється рівень досягнення цілі, яка дуже важлива для особистості. Низький бал свідчить про те, що індивід не використовує достатньої кількості засобів для досягнення успіху в житті.

4 група показників:

Ставлення до самого себе.

Високі оцінки репрезентують адекватну самооцінку себе, своїх фізичних (зовнішніх) та соціальних (статусних) рис.

Низькі оцінки відображають слабкість, непрацездатність або взагалі байдужість особистості.

5 група показників:

Психоемоційний тонус, загальний фон настрою.

Позитивні оцінки отримують такі компоненти: оптимістичний світогляд, переважання хорошого настрою, високий рівень душевного спокою, позитивні відгуки про інших індивідів, про різні події та вчинки. Респондент отримує від життя задоволення та адекватно його оцінює.

Сумарний бал репрезентує індекс суб’єктивного рівня задоволеності життям. Стосовно самооцінки емоційного стану в тесті уникається апеляція до соціального статусу людини та її взаємодії з іншими людьми. З іншого боку, показники виступають опосередкованими оцінками позиції індивіда в суспільстві, що в основному містить зміст соціального самопочуття як категорії соціологічного аналізу та показників діагностики в інтегративній формі суб’єктивного аналізу стану суспільства.

Для здійснення соціально-педагогічного моніторингу в умовах вищого навчального закладу виникла необхідність розробки методик, технологій та відповідного інструментарію. У нашому дослідженні була розроблена власна методика соціально-педагогічного моніторингу, яка базується на основних компонентах сучасних соціальних технологій та має у своїй структурі елементи соціологічної технології, яка була запропонована соціологами Е.Головахою та Н.Паніною. Водночас методика була адаптована до педагогічної галузі у відповідності до специфіки навчально-виховного процесу регіонального ВНЗ. Так, для адекватної оцінки кожного компонента освітнього процесу відбиралася рівна кількість індикаторів критеріїв ефективності з метою репрезентації рівної кількості позицій кожної галузі в інтегрованому показнику. У цілому типологію індикаторів для оцінки зовнішнього середовища та визначення ефективності навчально-виховного процесу ВНЗ можна репрезентувати так:

І. Галузь соціальних зв’язків:

1. Соціально-економічна та суспільно-політична стабільність у державі і суспільстві.

2. Ступінь соціального оптимізму молоді – впевненість її в тому, що ситуація в країні буде поліпшуватися.

3. Структура норм та цінностей, які об’єднують студентську молодь.

4.Міра соціальної справедливості – надання та репрезентація об’єктивних оцінок досягнень молоді державними інституціями суспільства.

ІІ. Галузь національних стосунків:

1.Впевненість у змозі уникнення міжнаціональних конфліктів.

2. Знання державної мови та ступінь національної самосвідомості.

3. Можливість долучитися до власної національної культури.

4. Взаєморозуміння між людьми різних національностей.

ІІІ. Соціально-політична галузь:

1.Права молодої людини в державі.

2. Наявність свобод та прав молоді – слова, совісті, міграції тощо.

3. Визначеність політичних ідеалів, орієнтацій та переконань.

4. Ступінь довіри до політичних лідерів, партій, об’єднань та рухів.

ІV. Професійно-трудова галузь:

1. Рівень професійно-освітнього рівня.

2. Ступінь задоволення змістом праці (наявність місць для працевлаштування та робота за фахом).

3. Задоволення умовами та можливостями самореалізації за місцем роботи.

4. Можливість отримання додаткових заробітків.

V. Інформаційно-культурна галузь:

1.Доступність об’єктивної інформації про зміни, які відбуваються в суспільстві.

2. Рівень соціально-економічних знань, умінь та навичок.

3. Рівень політичних знань.

4. Рівень науково-технічних знань, умінь та навичок.

VІ. Рекреаційно-культурна галузь:

1.Структура та зміст повноцінного дозвілля.

2. Можливості повноцінного дозвілля та відпочинку.

3. Стан здоров’я.

4. Можливості отримання медичної допомоги.

VІІ. Галузь міжособистісних стосунків:

1.Рівень соціально-психологічної підтримки (доброти та співчуття оточення).

2. Наявність близьких друзів.

3. Благополуччя в сімейному оточенні.

4. Підтримка близької людини.

VІІІ. Особистісна галузь (риси особистості):

1.Уміння та навики жити в нових суспільних умовах.

2. Впевненість у власних силах.

3. Рішучість та цілеспрямованість у досягненні власних цілей.

4. Ініціатива та самостійність у вирішенні життєвих проблем.

ІХ. Блок показників ефективності навчально-виховного процесу освітнього закладу можна презентувати так:

1. Рівень професійних знань, умінь та навичок.

2. Рівень інтелектуального розвитку – ерудиція, широта поглядів, евристичність.

3. Культура поведінки та професійної діяльності.

4. Ставлення до роботи (результативність виконання функціональних обов’язків).

5. Організаційно-методичні та технологічні вміння.

6. Ставлення до колег (соціально-психологічний клімат колективу).

7. Ставлення до себе, самооцінка (актуалізація власного потенціалу).

У побудові евристичної моделі повинні враховуватися стратифіковані відмінності рівнів соціального статусу в штатному розкладі вузівського колективу: 1 – група асистентів (бакалаври, спеціалісти); 2 – викладачі без наукового ступеня (магістри); 3 – кандидати наук, доценти; 4 – професори (без наукового ступеня доктора наук); 5 – професори, доктори наук.

У побудові вибірки повинні передбачатися елементи репрезентативності: кількість років педагогічного досвіду членів вузівського колективу, їх пошуково-дослідна активність у здійсненні наукових розвідок та специфіка роботи кафедр вузу – фундаментальних дисциплін, гуманітарних та профілюючих, а також додаткові характеристики праці викладачів – базова освіта, рівень комунікативної культури, захоплення, творчі вміння та навички тощо.

Представникам таких професійно-кваліфікаційних груп викладачів пропонувалося за 7-бальною шкалою оцінити ступінь важливості соціально-професійних та психологічних рис діяльності працівника вузу.

У результаті аналізу вимог та пропозицій на основі рейтингових оцінок були визначені чотири групи рис, які певною мірою доповнюють показники ядра структури евристичної моделі професійного портрета викладача ВНЗ.

До першої групи можна віднести риси, які необхідні для професійної діяльності асистента, викладача: аналітичність, ерудиція, евристичність, новаторство, творчий підхід до справи, здатність до узагальнення та рівень володіння професійними знаннями.

У другій групі репрезентовані такі риси: самокритичність, оригінальність мислення, новаторство та організаторсько-методичні вміння і досвід роботи.

Третю групу складають якості, які репрезентують комунікативно-адміністративну діяльність: педагогічне вміння здійснювати керівництво колегами та студентами, навички творення позитивного соціально-психологічного клімату в колективі, уміння стимулювати, вимагати, контролювати та знати проблеми власного колективу, а також вимогливість та турбота про зростання професійно-кваліфікаційного статусу інших колег.

Четверта група складається із рис, які притаманні особистості в галузі загальної культури: духовні запити, потреби та інтереси, творчі вміння та навики, а також знання гуманітарного характеру, загальна ерудиція, навики ораторського мистецтва та вміння створювати власний імідж викладача.

Таке емпіричне “ядро” складається із групи досить тісно пов’язаних між собою показників. Але зі зниженням рівня зв’язку конкретних елементів кількість якостей, які входять до такого ядра, може бути збільшена або розширена. При зменшенні тісноти зв’язків у такій структурі шляхом експериментальної роботи були визначені ще дві, інші групи.

До такої “ додаткової ” групи увійшли такі риси, як вихованість, витриманість, толерантність, уміння спілкуватися з колегами та студентами, справедливість, доброзичливість та повага до іншої думки.

До другої (“резервної”) групи можна також віднести професійні риси, а саме: корпоративність, гордість за власний колектив та його досягнення, власний стиль поведінки, обов’язковість, принциповість, авторитетність та енергійність.

Водночас Е.Головаха та Н.Паніна пропонують шкалу для вимірювання компонентів соціального самопочуття (“шкала задоволеності соціальними благами”), яка складається з чотирьох індикаторів:

1 – не достатньо;

2 – важко сказати, достатньо чи ні;

3 – достатньо;

4 – не цікавить.

На їх думку, у дослідженні можна використати також шкалу, яка складається із трьох елементів:

1 – не достатньо;

2 – важко сказати, достатньо чи ні (не цікавить);

3 – достатньо.

Зрозуміло, що кількісний інтегрований показник – індекс соціального самопочуття вимагає апробації в емпіричних дослідженнях, але його адаптація можлива до інших галузей життєдіяльності особистості, зокрема у здійсненні діагностики рівня духовно-творчого потенціалу студентської молоді та його фіксації за допомогою емпіричних показників.

Визначений та апробований інтегрований емпіричний індекс рівня духовно-творчого потенціалу, його зрілість, динаміка й варіативність у відповідності до трансформаційних процесів соціокультурного простору дозволяє проводити порівняльний аналіз сформованості ресурсного потенціалу особистості (рівня запитів, потреб, інтересів, життєвих планів, професійних знань, умінь та навиків, соціальної активності тощо) та здійснювати моніторинг динаміки й ефективності морально-етичного виховання молоді, результативності впливу на рівень соціального самопочуття й оптимізму молодого покоління.

Безперечно, запропоновані теоретичні та концептуальні узагальнення, соціально-педагогічні технології та практичні розробки стануть у нагоді не лише працівникам ВНЗ країни і вчителям загальноосвітніх шкіл, але й фахівцям установ та організаціям молодіжного спрямування. Упровадження методик і технологій соціально-педагогічного моніторингу в діяльність ВНЗ та інших навчальних закладів сприятиме піднесенню ваги наукових розвідок у суспільстві, що дозволить значно поглибити мотивацію процесів пізнання, навчання та спілкування учнівської і студентської молоді.

Насамкінець потрібно зазначити, що в сучасних умовах соціологічні дослідження та аналіз динамічних процесів перехідного періоду набувають надзвичайно актуального значення. Без поширення і поглиблення соціологічної діяльності, без створення відповідних соціологічних служб, центрів та інших аналітичних агенцій неможливо визначити пріоритети соціальних цілей та зробити соціальне управління більш ефективним та результативним.

1. Що таке показники та індикатори?

2. В який спосіб формується система показників та індикаторів?

3. У чому полягає сутність соціально-педагогічного моніторингу?

4. Дайте визначення понять: гіпотеза, об’єкт та предмет дослідження, репрезентативність, валідність, об’єктивність та достовірність емпіричної інформації, дефініція понять у дослідженні, адекватність методів соціологічного дослідження, одномірний та багатомірний аналіз соціальної інформації, теоретична та графічна інтерпретація результатів соціологічного дослідження.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Андреенков В.Г. Сотникова Г.Н. Телефонное интервью. – М.: Наука, 1989.

2. Большой толковый словарь. (COLLINS). – М.: BERE-АСТ, 1999. – Т.2.

3. Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентом. – М.: Наука, 1989.

4. Волович В.И. Надежность информации в социологическом исследовании. – К.: Наук.думка, 1974.

5. Гласс Дж., Стенли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. – М.: Прогресс, 1976.

6. Гречихин Г.Л. Лекции по методике и технике социологических исследований. – М.: Изд-во МГУ, 1988.

7. Давыдюк Г.П. Прикладная социология. – Минск: Вышейш.шк.,1979.

8. Докторов Б.З. О надежности измерения в социологических исследованиях. – Л.: Наука, 1979.

9. Здравомыслов А.Г. Методология и процедуры социологических исследований. – М.: Мысль, 1969.

10. Как провести социологическое исследование / Под ред. М.К.Горшкова, Ф.Э.Шереги. – М.: Политиздат, 1990.

11. Кокрен У. Методы выборочного исследования. – М.: Прогресс,1976.

12. Математические методы анализа и интерпретации социологических данных. – М.: Наука, 1989.

13. Морено Дж. Социометрия. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958.

14. Ноэль Э. Массовые опросы: введение в методику демоскопии. – М.: Прогресс, 1978.

15. Паниотто В.И. Качество социологической информации (методы оценки и процедура обеспечения). – К.: Наук. Думка, 1986.

16. Паниотто В.И., Максименко В.С. Количественные методы в социологических исследованиях. – К.: Наук. Думка, 1982.

17. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. – К.: Наук. Думка, 1996. – 232 с.

18. Рабочая книга социолога. – М.: Наука, 1983.

19. Рукавишников В.О., Паниотто В.И., Чурилов Н.Н. Опросы населения. – М.: Наука, 1984.

20. Савельєв В.П. Методичні рекомендації до вивчення теми “Методологія і методика соціологічних досліджень”. – К., 1990. – 20 с.

21. Саганенко Г.И. Надежность результатов социологических исследований. – Л.: Наука, 1983.

22. Современная западная социология: Словарь. – М.: Политиздат, 1990.

23. Социологический энциклопедический словарь / Под ред. Г.В.Осипова. – М., 1998.

24. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / За ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. центр.духовної культури, 1998.

25. Статистические методы анализа информации в социологических исследованиях. – М.: Наука, 1979.

26. Типология и классификация в социологических исследованиях. – М.: Наука, 1982.

27. Чурилов Н.Н. Проектирование выборочного социологического исследования. – К.: Наук. думка, 1986.

28. Экспертные оценки в социологических исследованиях. – К.: Наук.думка, 1990.

29. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – М.: Наука, 1986.

30. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. – М.: Наука, 1998.