Соціальної інформації 2 страница

Телефонне інтерв’ю

Опитування по телефону надзвичайно популярне в діяльності засобів масової комунікації, у вивченні громадської думки державними органами влади, мотивів підприємницької діяльності, соціально-культурної творчості населення.

Телефонне опитування суттєво відрізняється від звичайного інтерв’ю або анкетування і тому вимагає спеціальної підготовки інтерв’юера. Адже якщо при проведенні інтерв’ю соціолог має можливість підтримувати інтерес у респондента до опитування, то при здійсненні телефонного опитування потрібно добре володіти мовою, уміннями на “відстані” зрозуміти стан респондента та втримати його увагу в опитуванні. Цей метод містить у собі синтез традиційного інтерв’ю та анкетування. Але такий метод зазвичай використовується в межах одного населеного пункту. Такий метод, крім отримання оцінок щодо функціонування органів державної влади, суджень про події, процеси та діяльність системи масової комунікації, дозволяє також певною мірою “зняти” соціально-психологічну напруженість у респондентів. Соціолог змушений вислуховувати часто-густо емоційні висловлювання респондентів та занотовувати їхні прохання, рекомендації тощо.

Телефонне опитування має також і позитивні аспекти, адже при його проведенні можна ліквідувати ефект присутності “третіх осіб”, які у звичайному опитуванні часто-густо втручаються в хід отримання емпіричної інформації від вибраного респондента. Практика показує, що вплив інтерв’юера на відповіді респондента в телефонному опитуванні менші, ніж при безпосередньому спілкуванні. До позитивів також можна віднести оперативність телефонного опитування та можливість оперативного реагування на запити, потреби населення, серед якого здійснюється телефонне опитування.

Перш ніж здійснювати телефонне опитування, потрібно насамперед скласти програму, яка може складатися з таких пунктів:

1. Мета та завдання опитування.

2. Елементи вибірки та особливості відбору телефонних абонентів.

3. Гіпотеза чи проблемна ситуація з гіпотетичними напрямками вирішення.

4. Методика організації опитування та план збору, обробки та інтерпретації результатів опитування.

В основному телефонне опитування повинно тривати 5-10 хвилин. З урахуванням специфіки опосередкованого спілкування створюється інструментарій дослідження, тобто бланк телефонного інтерв’ю, який містить чіткі лаконічні запитання та адекватну шкалу відповідей чи передбачає фіксацію відповідей респондента по телефону. Запитання в анкеті повинні бути чітко сформульовані та мати лаконічну форму, бути зрозумілими для респондентів, щоб мати можливість отримати досить надійні та максимально відверті судження населення міста.

Зрозуміло, що кількість запитань повинна бути регламентована, але існують різновиди телефонних опитувань, коли запитань може бути більше при умові попередньої домовленості з респондентом про більш тривале спілкування з проблемної ситуації, або коли проблема, яка аналізується соціологом, зацікавила респондента та викликала бажання більш глибоко та аргументовано дати додаткові відповіді та запропонувати власні судження щодо актуальних проблем сьогодення.

Разом з тим вимога економії часу – також важливий фактор, який змушує соціолога бути “стриманішим” та лаконічним у проведенні телефонного опитування. Можна стверджувати, що кількість запитань та тривалість телефонного опитування залежить від теми, актуальності, обізнаності та активності респондента і вирішуються ці проблеми у відповідності до мети, завдань та гіпотези соціологічного дослідження.

Насамперед у телефонному опитуванні пропонуються запитання прості, адже початок спілкування – дуже важлива характеристика встановлення контакту з респондентом. В анкеті для проведення телефонного опитування вводяться обов’язково контактні запитання, які дозволяють підтримати інтерес у респондента до опитування та створюють атмосферу доброзичливості.

Запитання повинні бути лаконічні, інформаційні та передбачати створення установки цікавості в респондента для отримання відвертої та надійної інформації від нього.

В анкеті для проведення телефонного опитування потрібно вводити більше відкритих запитань, ніж закритих. Так, український соціолог В.Г. Городяненко пропонує такі вимоги до створення анкети для проведення телефонного опитування:

1. Упродовж проведення інтерв’ю інтерес у респондента повинен зростати. Потрібно, щоб перше запитання зацікавило респондента, але не було дискусійним. В іншому випадку відсоток осіб, які відмовились відповідати, буде більшим, ніж у ситуації, коли дискусійне запитання запропоноване в середині бланка для телефонного опитування.

2. Спочатку повинні йти прості запитання, потім складніші. Адже чим більше захоплюється респондент відповідями, тим складніше йому відмовитися від співпраці з соціологом. Тому, якщо відповіді на запитання до респондента вимагають тривалого часу, їх потрібно ставити у першій половині анкети, допоки респондент не втомився (приблизно не пізніше, ніж через 25 хвилин після початку інтерв’ю).

3. Питання інтимного характеру потрібно задавати респонденту наприкінці телефонного інтерв’ю, коли вже налагоджений контакт.

4. У змістовному відношенні питання повинні бути логічно взаємозв’язані, наступні запитання, як правило, уточнюють попередні запитання, певною мірою фокусують увагу респондента до повноти відповіді.

5. У цілому анкета повинна бути узгоджена як узагальнюючий документ компромісу між вимогами опитуваних, інтерв’юерів та фахівцями дослідницької групи, які обробляють отриману інформацію, готують звіт та пропонують рекомендації для впровадження.

Телефонні опитування можна здійснювати оперативно, охоплюючи досить широкий масив респондентів. Так, журналісти каналів телебачення “1+1” та інших телевізійних редакцій за час проведення телепередачі можуть отримати до 2000 телефонних дзвінків від телеглядачів, але, на жаль, отримана інформація не досить репрезентативна стосовно до аудиторії вибраного телевізійного каналу.

Зрозуміло, що практика використання телефонного опитування на телебаченні дозволяє значно підвищити “рейтинг” таких передач, але, на наш погляд, результати, які були отримані у таких телефонних опитуваннях, свідчать часто-густо про аматорський, поверховий, навіть популістський характер “телевізійної соціології” та зменшення довіри до академічної, науково обґрунтованої процедури збору, обробки та інтерпретації емпіричної, репрезентативної та об’єктивної інформації, процедура та методика якої вимагає компетентності та відповідних знань методології та методики соціологічних досліджень.

До недоліків телефонного опитування можна віднести такі:

1. Об’єктивна необхідність зменшення часу для проведення телефонного опитування викликає ризик отримати поверхові та тенденційні відповіді на запитання інтерв’юера;

2. Складності рівноцінної заміни респондента у випадку відмови його від участі в опитуванні;

3. Необхідність спрощення формулювань та конструювання запитань, які об’єктивно пов’язані зі специфікою спілкування по телефону;

4. Наявність значного впливу суспільно-економічних, соціально-демографічних, культурологічних та інших факторів на якість отриманих результатів (особливості регіону, політичні настрої та сподівання, соціально-культурна ситуація в регіоні тощо).

Для підвищення надійності отриманої інформації за допомогою телефонного інтерв’ю в умовах міста потрібно:

1. Вивчити карту міста на предмет компактного проживання різних соціальних груп;

2. Проаналізувати розташування АТС та кількість телефонних номерів з різними варіантами (за абеткою прізвищ власників телефонних номерів та певною послідовністю номерів, які розпочинаються на “2”, “3”, “4”, “5” і т.п.).

3. Вирахувати “крок вибірки” та створити пакет документів для здійснення опитування – картограму опитування, бланки для опитування, щоденники, протоколи опитування, ґрунтовні інструкції для інтерв’юерів;

4. Проаналізувати специфіку умов телефонного інтерв’ю у відповідності до соціально-політичної ситуації в регіоні та існуючих традицій, стереотипів та інших психологічних характеристик респондентів, які підлягають телефонному опитуванню.

Одна із найскладніших проблем у телефонному опитування – отримання репрезентативної інформації. Як правило, у телефонному опитуванні використовується одноступенева вибірка. Основою для формування вибірки слугує телефонна книга, в якій у алфавітному порядку перераховані всі абоненти квартирних номерів телефонів. Вибірка формується методом систематичного відбору номерів, які зафіксовані в телефонній абонентській книзі. Разом з тим існують недоліки у формуванні такої вибірки тому, що завжди потрібна книга з наявністю нових телефонних номерів.

Існує також традиційний спосіб формування вибірки телефонів – використання процесу генерування на комп’ютері рівномірно розташованих чисел та використання їх як телефонних номерів. Однак у такому переліку можуть існувати службові телефони, тому виникає потреба здійснювати перевірку номерів телефонів удень на предмет приналежності їх до конкретного власника.

З метою аналізу репрезентативності отриманої інформації потрібно пересвідчитись за допомогою введення в бланк інтерв’ю запитання “ Чи маєте Ви телефон?” та статистичної перевірки окремих елементів підвибірок – телефонної та звичайної (для проведення анкетування). Зрозуміло, що доцільнішим буде спосіб ставлення соціально-демографічних характеристик вибірок телефонного та анкетного опитування. У випадку зміщення за окремими показниками можна здійснити “ремонт” вибірки, тобто додаткове опитування тих категорій респондентів, які недостатньо репрезентовані у конкретній вибірці (у телефонному опитуванні).

Телефонне опитування також має відповідну специфіку проведення, яка може складатися з таких етапів:

1. Вступна частина, яка передбачає наявність в інтерв’юера номера телефону респондента, картку-схему для відбору респондента та анкету телефонного опитування.

Основне завдання на такому етапі – пошук респондента та встановлення з ним контакту. Інтерв’юер проводить вступну бесіду з абонентом, який підійшов до телефону та відповів на запитання інтерв’юерові щодо складу сім’ї в цілому і продовжує відповідати на запитання інтерв’юера.

У вступній частині інтерв’юер розповідає про причини дзвінка, завдання опитування, підкреслюючи анонімний характер в опитуванні та збереженні конфіденційності в отриманні від респондента інформації. У вступній частині інтерв’юер повинен пояснити методику вибору номера телефону та особливості відбору респондента у сім’ї для опитування з метою підтвердження анонімності телефонного опитування.

У процесі проведення телефонного опитування інтерв’юер зачитує запитання та пояснює, як на них відповідати (але наголошуючи, що респондент сам повинен вибрати варіанти), фіксує відповіді респондента, не сповільнюючи при цьому темп інтерв’ю.

Особливо потрібно враховувати специфіку телефонного опитування, адже респондент не може тримати в пам’яті всі варіанти відповіді, тому потрібно емоційно підтримувати контакт в процесі отримання надійної емпіричної інформації. У разі відмови респондента дати відповіді на запитання інтерв’ю потрібно домовитись щодо продовження інтерв’ю у зручний для респондента час та пояснити випадковість вибору його телефонного номера в імовірному контексті.

Досить важливою умовою є вимога до опитування в необхідності нейтральності інтерв’юера – відсутності здивування чи згоди щодо отриманих суджень. Водночас інтерв’юер повинен для підтримання контакту реагувати на жарти респондента, робити зауваження щодо простих помилок та підтримувати розмову.

Одним із найбільш складних завдань для інтерв’юера є отримання від респондента точних та повних відповідей на запитання. В опитуванні респондент може відмовитися від відповідей, неправильно інтерпретувати запитання, вступити у тривалу дискусію, відійти від основної теми бесіди, давати часто-густо відповіді нелогічні та наповнені суперечностями. У всіх наведених випадках від інтерв’юера вимагається цілеспрямованість та вимогливість в отриманні потрібної інформації.

Соціолог В.Г.Городяненко пропонує деякі прийоми стимулювання в процесі отримання інформації від респондента:

1. Репрезентації інтерв’юером щодо згоди вислухати всі відповіді респондента.

2. Використання коротких пауз.

3. Повторення основного запитання.

4. Часткова незгода інтерв’юера з респондентом.

Наприклад: “ Ви стверджуєте, що... Разом з тим багато людей вважають...”

Вимога пояснення:

Наприклад:

а) “Мені не зовсім зрозуміло, що Ви маєте на увазі”;

б) “Ви щойно сказали, що... дайте, будь ласка, ґрунтовніше пояснення”

5. Уточнення шляхом неправильного повторення відповіді.

Наприклад: Інтерв’юер: “Ви зазначили, що постійно виникають конфлікти між викладачами та студентами під час проведення лекцій”.

Респондент: “Ні, я сказав, що інколи”. Інтерв’юер: “Вибачте! Я, певно не зовсім правильно Вас зрозумів”.

6. Акцентування на визначенні інтерв’юером суперечностей у відповідях.

Наприклад: “Ви щойно говорили, що... А тепер стверджуєте дещо по-іншому. Можливо, я Вас неправильно зрозумів?”

7. Повторення останніх слів респондентів (у формі “відлуння”).

8. Нейтральна вимога додаткової інформації.

Наприклад: “ Це дуже цікаво. Не могли б Ви розповісти про це дещо більше?”

9. Вимога отримання додаткової інформації.

Наприклад: “ Чому Ви вважаєте так? Як Ви прийшли до такої думки? Коли?”

Зрозуміло, що після використання таких прийомів інтерв’юер повинен підкреслити власне розуміння, згоду та задоволення від отриманих відповідей: “Так! Ви маєте рацію. Тепер я зрозумів, що Ви мали на увазі. Це дуже цікаво.”

Якщо ж респондент відповідає “не знаю” або “важко сказати”, інтерв’юер повинен переконатися, чому респондент вибрав такий варіант відповіді:

1. Незнання проблеми чи відповіді на запитання.

2. Нерозуміння змісту запитання.

3. Невміння респондента вербально оформити свою думку.

4. Побоювання публічно репрезентувати власну думку.

5. Побоювання дати “неправильну відповідь”.

Разом з тим інтерв’юер повинен бути дуже обережним, коли власним сумнівом може спровокувати ситуацію стосовно отримання відповіді поверхової, яка може мати заздалегідь неправдиву інформацію. Безпосередня, доброзичлива та певною мірою конфіденційна атмосфера, яку повинен створити інтерв’юер, дозволить отримати від респондента точну та повну інформацію в телефонному опитуванні.

На думку російського соціолога В.О.Ядова, процес отримання надійної емпіричної інформації складається з трьох важливих елементів, а саме: достатньої обґрунтованості, стійкості та точності. Якість отриманої інформації залежить від того, якою мірою соціолог зможе керувати процесом телефонного інтерв’ю, бути “непомітним” для респондента та надзвичайно толерантним учасником бесіди.

Український соціолог В.Г.Городяненко вважає, що підвищити надійність результатів можна за допомогою заміни закритих питань відкритими, створення “м’якого” формулювання запитань та відмови від спроб отримати від респондента оцінку конкретних процесів, явищ тощо. Адже завдання інтерв’юера – дізнатися від респондента його думки та уявлення про подію, процес, але в жодному разі не пояснення тих чи інших фактів чи життєвих ситуацій. Можна поговорити з респондентом та відповісти на його запитання, але поза межами процедури інтерв’ю. Не можна пояснювати респондентові, як розуміти запитання чи що міститься у запитанні, тому що відбуватиметься навіювання на відповідь респондента, буде страждати достовірність та надійність отриманої від респондента інформації.

Фокусоване групове інтерв’ю

Ідея сфокусованих інтерв’ю виникла в середині ХХ століття в США. Їх передвісниками були так звані вільні інтерв’ю, які активно застосовувалися в американській соціології та психології наприкінці 30-х – початку 40-х років. У таких інтерв’ю заздалегідь задавалася загальна тематика бесіди і певне коло відкритих питань.

Першим узагальненням, присвяченим власне сфокусованому груповому інтерв’ю, стала праця Р.Мертона “Фокусовані інтерв’ю” (1956 р.). Цю розробку було адаптовано Р.Лазарсфельдом та іншими авторами для маркетингових досліджень. Саме в цій галузі сфокусовані групові інтерв’ю знайшли свій подальший розвиток і широке застосування. Власне ж соціологи до цього методу до недавнього часу практично не зверталися.

Це багато в чому пояснюється тим, що в США до початку 80-х років до якісних методів не ставилися як до самостійних способів збирання інформації. Перевага надавалася кількісним методам, які відзначалися більшою репрезентативністю. Що ж до сфокусованих групових інтерв’ю, то вони більше тяжіють до якісних методів. Вони також дозволяють одержати більш глибоку інформацію про думки, сподівання і досвід людей, ніж кількісні методи, натомість програють у репрезентативності отриманої інформації.

Метод сфокусованих групових інтерв’ю має спільні риси з деякими варіантами опитування, скажімо – з груповим інтерв’ю. Проте сфокусовані інтерв’ю є не просто чергування запитань і відповідей респондентів, а являють собою форму групової дискусії. Респонденти мають більше свободи у виборі форми презентації своїх думок та вражень щодо заданої теми. Застосування сфокусованого групового інтерв’ю стимулює виникнення нових запитань. А предмет розмови може набувати несподіваних напрямів. Дискусія спроможна краще відобразити різноманітність думок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається динамічно завдяки впливові людей один на одного в процесі спілкування.

Однією з важливих умов для плідного використання сфокусованого групового інтерв’ю є комфортність ситуації перебігу процесу. Важливо, щоб кожний учасник фокус-групи не був обмежений часом для спілкування, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тему, що цікавить дослідника, мав можливість відпочити під час проведення дискусії.

Другою особливістю методу є те, що дискусія має сфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитань (кількість яких не має перевищувати десяти) визначаються заздалегідь і фіксуються в інструкції ведучого. На жаль, відтінки запитань, обов’язково відкритих (згідно з вимогами цієї методики), і підходи до відповідей не завжди можна передбачити. Важливо, щоб ведучий проявляв майстерність та уміння спрямувати дискусію в русло необхідної теми. Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговоренням запропонованих запитань, а також за елементами невербальної поведінки. У цьому метод сфокусованого групового інтерв’ю близький до методу спостереження. Думки учасників взаємодії сприймаються не самі по собі, а у вербальному й невербальному контексті дискусії, адже учасники в ході обміну інформацією можуть не тільки змінювати власну думку, але й коригувати думки один одного.

Третьою особливістю сфокусованого групового інтерв’ю є те, що групова інтеракція, яка виникає в ході дискусії, дозволяє дослідникові одержати інформацію не просто про те, що думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають.

У процесі дискусії ведучий пропонує підкріпити висловлювання фактами, виходячи з особистого досвіду. Завдяки цьому висловлювання набувають більш-менш обґрунтованого характеру, і це дозволяє дослідникові робити висновки щодо мотивації суджень та дій респондентів. Така особливість сфокусованого групового інтерв’ю дозволяє впроваджувати його серед прихильників маркетингових досліджень, оскільки виробникові важливо знати не тільки “що купується?”, але й “чому купується товар?” та “хто його купує?” – тобто визначається мотивація дій та вчинків респондентів.

Четверта особливість. Виникнення інтеракції в процесі сфокусованого групового інтерв’ю дозволяє також розкрити більш глибокі підвалини психіки учасників – досвід співпереживання та групового сподівання. Одержати такий результат шляхом масового (поштового, телефонного, роздавального та ін.) опитування майже неможливо.

П’ята особливість. Як правило, мета сфокусованого групового інтерв’ю – не досягнення групового консенсусу, а з’ясування напрямків думок кожного із учасників. Тому такий метод відрізняється від експертних опитувань. Адже у сфокусованому груповому інтерв’ю заохочується висловлювання різних кутів зору та будь-якого характеру – як позитивного, так і негативного. Потрібно зазначити, що опитування проводиться не серед експертів, а серед пересічних респондентів. Зазвичай, з однієї теми проводять три-чотири фокус-групи. Практика свідчить, що учасники кожної із груп виявляють не зовсім подібне бачення проблеми, яка аналізується. При порівнянні результатів у всіх фокус-групах з’являється можливість говорити про більш або менш типові підходи, і зробити, з певними застереженнями, висновки щодо їх поширення в інших ситуаціях тощо.

23.4. Експертні опитування. Біографічний метод

Метод експертних оцінок

Експертиза (від лат. expertu – досвідчений) являє собою процедуру, яка складається з трьох етапів:

1) вивчення (дослідження) проблеми (об’єкта);

2) оцінювання проблеми (об’єкта) за наперед узгодженою методикою та критеріями;

3) вмотивовані оцінки, висновки та рекомендації щодо проблеми (об’єкта).

Експертиза дозволяє:

1) надати глибокий аналіз процесу, конкретної дії, діяльності;

2) визначити оцінки дієвості певних дій, прийомів, способів;

4) обґрунтувати висновки здійсненої експертизи.

Експертизу здійснює група (колегія) експертів – група спеціалістів чи довірених осіб. Група (колегія) експертів може бути призначена офіційним шляхом, обрана спільнотою або, зрештою, спонтанно самоорганізована, навіть самоназвана.

Чим відрізняється соціальна експертиза від наукової, інженерно-технічної, медичної, судової та інших видів експертиз? По-перше, будь-яка програма чи проект, навіть суто інженерно-технологічного характеру, мають соціальні наслідки їх реалізації.

Соціальна експертиза – це експертна процедура оцінки, аналізу та прогнозу соціальних аспектів будь-якої ситуації, оцінка, аналіз і прогноз соціальних наслідків програм і проектів, що розробляються та впроваджуються, а також рекомендації щодо запобігання або подолання негативних наслідків.

Соціальна експертиза – це специфічний діалог між замовниками і експертами, у процесі якого здійснюється уточнення, поглиблення знань про об’єкт та чинники, які впливають на нього.

Соціальна експертиза має забезпечити гармонізацію соціальних відносин, викорінення соціальних конфліктів.

Соціальна експертиза – це не арбітраж, а процес більш широкого осмислення об’єкта експертизи.

Соціальна експертиза звичайно здійснюється в умовах неповної інформації про проект, а отже, і про наслідки його втілення. Водночас вона повинна враховувати всі аспекти проекту: правові, організаційно-адміністративні, екологічні, інженерно-технічні тощо. Соціальну експертизу належить розпочинати з початком розробки проекту і супроводжувати об’єкт експертизи на всіх етапах проектування.

Соціальна експертиза – це оцінка проекту соціокультурних знань колегією експертів, що складається з етнологів, антропологів, психологів, культурологів, соціологів тощо. Тим самим осмислення об’єкта поширюється на соціокультурну сферу, акценти проектування зміщуються в бік якісних соціокультурних критеріїв, що безпосередньо пов’язано з виживанням людства.

Позитивом методу є: а) невелика група експертів (20-30 чол.) за досить короткий термін надає кваліфіковану оцінку; б) група експертів може визначити напрямки вирішення проблеми; в) експерти формулюють прогноз перебігу дії, явища, процесу.

Біографічний метод у соціології – сукупність технік збору та аналізу особистих документів, які містять повідомлення людей про їх участь у різних подіях та процесах. Обирається принцип, згідно з яким поведінку людей слід досліджувати і розуміти, виходячи з їх власної суб’єктивної перспективи. Цей принцип включає використання як основного джерела збору інформації структурованого дослідницького інструментарію, що підказує респонденту певну форму відповіді. Дослідник може заохочувати появу особистих документів (прохання написати автобіографію, спогади, дати інтерв’ю) або використати ті, що вже існують (попросити для аналізу листи, щоденники, альбоми родинної хроніки, мемуари тощо).

Біографічні дослідження спрямовані на пошук типового стосовно індивідуальних та групових ситуацій, зв’язків між індивідуальними біографіями та значними подіями суспільного життя. Посилюється інтерес до способів конструювання індивідом біографії, розробляється техніка мінімізації впливу на нього ситуації дослідження. Так, набувають поширення конкурси мемуарів серед різних соціальних груп населення, як нова соціокультурна традиція в суспільстві. З іншого боку, популярність біографічного методу зменшується, він відіграє лише ілюстративну роль.

Подальший розвиток біографічного методу полягає у використанні методів семантичного й соціолінгвістичного аналізу при проведенні вільних біографічних інтерв’ю.

23.5. Статистичний аналіз емпіричної інформації

Вибір методів статистичного аналізу визначається, звичайно, двома основними передумовами:

1. Характером отриманих даних (форма емпіричної інформації, яка зафіксована в анкетах, бланках інтерв’ю);

2. Видом обробки емпіричної інформації (звіт про проведене соціологічне дослідження, наукова стаття, інформація для засобів масової комунікації тощо). У цілому існують два найважливіші типи методів статистичного аналізу, призначені для розв’язання основних дослідницьких завдань: 1) представлення (опис) даних; 2) вимір зв’язків та залежностей між даними.

Вибір конкретної процедури статистичного аналізу даних за результатами соціологічного дослідження залежить від типу шкали – номінальна, порядкова (рангова, інтервальна), метрична, – який характеризує міру репрезентації дискретності – неперервності досліджуваної ознаки.

На думку Н.В.Паніної, розпочинаючи вибір статистичних методів, соціолог повинен:

1) визначити рівень аналізу, який він буде проводити (описовий, пояснювальний), керуючись формою кінцевого продукту (підсумкового документа за результатами дослідження);

2) обрати конкретні статистичні процедури щодо кожного пункту анкети, керуючись типом шкали, яку презентує структура відповідей на поставлене в анкеті запитання.

Узагальнення даних розпочинається з процесу формування ряду розподілень, що має вигляд відповідно оформленого запису підрахунку кількості респондентів, які вказали на той чи інший варіант відповіді на поставлене в анкеті запитання. Узагальнені дані по кожному пункту анкети мають назву “змінні” у контексті статистичного аналізу. Соціолог може проводити аналіз по кожній окремо взятій змінній; може проводити аналіз по двох змінних і більше та показувати зв’язок між ними. Коли дослідник аналізує результати відповідей на одне, окремо взяте запитання анкети, такий вид аналізу має назву одновимірний, коли включає до аналізу дві змінні і встановлює характер зв’язку між ними, такий вид аналізу має назву двовимірний, коли встановлюється характер зв’язків між кількома змінними, такий вид аналізу має назву багатовимірний.

Більш докладний опис математичних засад статистичних процедур, а також математичних викладень одержання основних формул розрахунків відповідних коефіцієнтів можна здобути у спеціальній літературі.

1. Назвіть основні методи соціологічного дослідження. Дайте їм коротку характеристику.

2. Назвіть переваги і недоліки різних методів збору інформації.

3. У чому полягають особливості конвент-аналізу?

4. Яка роль та місце інтерпретації основних понять у програмі соціологічного дослідження?

5. У чому особливості використання методів соціологічного дослідження?

6. Якими методами збору первинної соціологічної інформації Ви скористаєтесь для аналізу виборчої кампанії до владних структур?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Андреенков В.Г. Сотникова Г.Н. Телефонное интервью. – М.: Наука, 1989.

2. Большой толковый словарь. (COLLINS). – М.: BERE-АСТ, 1999. – Т.2.

3. Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентом. – М.: Наука, 1989.

4. Волович В.И. Надежность информации в социологическом исследовании. – К.: Наук.думка, 1974.

5. Гласс Дж., Стенли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии. – М.: Прогресс, 1976.

6. Гречихин Г.Л. Лекции по методике и технике социологических исследований. – М.: Изд-во МГУ, 1988.

7. Давыдюк Г.П. Прикладная социология. – Минск: Вышейш.шк.,1979.

8. Докторов Б.З. О надежности измерения в социологических исследованиях. – Л.: Наука, 1979.

9. Здравомыслов А.Г. Методология и процедуры социологических исследований. – М.: Мысль, 1969.

10. Как провести социологическое исследование / Под ред. М.К.Горшкова, Ф.Э.Шереги. – М.: Политиздат, 1990.

11. Кокрен У. Методы выборочного исследования. – М.: Прогресс,1976.

12. Математические методы анализа и интерпретации социологических данных. – М.: Наука, 1989.

13. Морено Дж. Социометрия. – М.: Изд-во иностр. лит., 1958.

14. Ноэль Э. Массовые опросы: введение в методику демоскопии. – М.: Прогресс, 1978.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 84; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!