Принципи взаємовідносин дітей і дорослих у сучасному освітньому просторі 2 страница

Наступна сходинка життєдіяльності дитини - дошкіль­ний заклад, яку б нам дуже хотілося назвати словами В.О.Сухомлинського "школою радості", оскільки діти не можуть жити без радості", а радість завжди є джерелом її комфортності. Чи є сучасні дошкільні заклади для дитини комфортними, чи несуть вони їй радість? Щоб відповісти на це запитання, розглянемо, що ж становить собою група дітей дошкільного закладу як педагогічне явище, які вона виконує педагогічні функції. Група дітей дошкільного закладу, за словами Т.О.Репіної, це генетично найбільш рання ступінь соціальної організації дітей, де розвивається спілкування і різноманітні види спільної діяльності, формуються перші стосунки з однолітками, що так потрібні для становлення її особистості, розвивається соціальна перцепція".³

¹ Сухомлинський В.О. Т. 3. - С. 417.

² Сухомлинський В.О. - Т. 5. - С. 441.

³ Репина ТА. Социально-психологическая характеристика группьі
детского сада. - М.: Педагогика, 1988. - С. 196.

Алла Вогуш, Наталія Гавриш

За результатами дослідження російських учених, група дошкільного закладу виконує низку педагогічних функцій. З-поміж них: соціальне навчання, регулювання поведінки дитини щодо її стосунків з однолітками на основі соціально усталених норм, формування ціннісних орієнтацій; форму­вання адекватної самооцінки дитини; нормалізація і кори­гування впливу неблагополучної сім'ї.

Отже, вже сама специфіка дитячої групи, її структурні, динамічні і функціональні характеристики, статус дош­кільника в системі міжособистісних відносин є джерелом багатьох позитивних емоцій, які "багато в чому визначають її благополуччя" та комфортність.

Упродовж дошкільного віку дитина набуває основи особистісної культури, її базис, що відповідає загально­людським духовним цінностям. Особистісно орієнтований підхід створює оптимальні умови для розв'язання таких стрижневих завдань, як: забезпечення фізіологічного і пси­хічного благополуччя дитини; формування творчої осо­бистості; ранній вияв індивідуальності дитини та 'її подальший розвиток; розвиток довірливих етично-цінних міжособистісних відносин дітей з дорослими та однолітками.

У рамках особистісно-орієнтованого підходу виокремлю­ються й нові напрями навчання дітей на етапі дошкільного дитинства: від передавання вихователем дитині готових знань, умінь та навичок до навчання дітей можливостей, способів самостійного життя їх та використання у житті. Звідси, і нові завдання в навчально-пізнавальній діяльності дошкільника: формування культури пізнання, діяльнісно-практичного ставлення до світу (цілепокладання, плануван­ня, прогнозування, оцінка, контроль); формування куль­тури почуттів, тобто дитину потрібно навчити володіти "мовою" своїх емоцій: переживати радість, пізнання краси природи, мистецтва, красу спілкування, праці, турботу про інших, гордість за свій успіх. Чи може сучасний дошкільний

Методика ознайомлення дітей з довкіллям ____________________

заклад забезпечити сьогодні такі умови для розвитку дити­ни, щоб вона відчувала себе комфортно? На превеликий жаль, ні. Насамперед за економіко-фінансовим критерієм. Сьогод­ні держава ще не має змоги здійснювати матеріальні вклади в дитинство: 60% дошкільних закладів закрито, приміщення розпродано, а ті, що залишились, у фінансо­вому відношенні мають "залишки із залишків", діти йдуть у таку "школу радості" зі своїми іграшками, олівцями, альбомами тощо.

Сьогодні ми мусимо говорити про позитив у формуванні особистості, шукати шляхи, якими б ми могли забезпечити так необхідну для наших дітей комфортність уже на рівні дошкільного закладу та зберегти її у початковій школі -школі мислення. В.О.Сухомлинський застерігав педагогів: "ставлення дитини до навчання як до блага, щастя, радості взагалі немислиме, якщо в її духовному розвитку немає бурхливого життя думки".¹

Саме тому вчений радив, щоб кожній виучуваній букві, кожній арифметичній дії передували уроки мислення "біля першоджерела думки - серед природи", навіть несміливий і сором'язливий стає тут допитливим мислителем. Серед природи, серед розмаїття наочних образів дитина відчуває себе надзвичайно комфортно, саме тому, за словами В.О.Су-хомлинського, "кожна подорож у природи є уроком мислення, уроком розвитку розуму".

Уроки серед природи, уроки мислення можна впевнено назвати уроками для дітей. Та чи насправді всі уроки сучасної школи задовольняють дитину, приносять їй радість і задоволення? Чи відчуває дитина себе комфортно на уроці? Послідовник В.О.Сухомлинського відомий грузинський учений і педагог-практик Ш.О.Амонашвілі аналізує дитячі твори з теми "Добрий день, урок!" і наводить уривки із творів учнів початкових класів. Ось деякі з них:

'Сухомлинський В.О. - Т.2. - К.: Рад. школа, 1976. - С. 335.

———■——«^

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

— Добрий день, урок! І давай тут же попрощаємося...

— Урок, тебе потрібно відправити на заслужену пенсію...

— Урок, ти мій мучителю, ти мій поганий иш, мій зіп­сований день;

— Мені тебе шкода, урок, ти жертва вчителів, ти для вчителя, а не для нас, учнів"¹.

Чому таке ставлення до уроку в сучасній школі? На думку Ш.О.Амонашвілі, урок прямує за знаннями, вміннями і навичками, для уроку не існують діти, дитина, всі вони для нього лише учні, обов'язок яких учитися. Отже, проігно­ровані діти, без яких ні школа, ні урок просто не можуть існувати; проігнорована цілісність педагогічного процесу. Порятунок сучасних навчальних закладів Ш.О.Амонашвілі вбачає у реалізації виокремлених ним принципів гуманної педагогіки. З-поміж них:

— Дитина пізнає і засвоює істинно людське: правдиве, справедливе, наукове, моральне, добре, корисне.

— Дитина пізнає себе як людину: таку, що створена для людей (минулих, сучасних, майбутніх), для себе, для При­роди, для добрих людських справ, творчості, олюднення життя.

Виявляє свою індивідуальність: єдину, неповторну, з особливою місією від Природи.

— Віднаходить громадський простір для розвитку своєї істинної природи: олюднені умови і людське схвалення сприяє гармонійному розвитку задатків, здібностей, талан­тів, усього того, що їй подарувала природа.

— Інтереси дитини збігаються із загальнолюдськими інтересами: знаннями, культурою, наукою, моральністю, духовністю, релігією, етикою і естетикою, світоглядом тощо;

Запобігання джерел, що спроможні спровокувати дитину на асоціальні прояви: грубість, ураження її осо­бистості і достоїнств, авторитаризм, несправедливість, матеріальні злидні тощо².

¹Амонашвили ПІЛ. Размьішления о гуманной педагогике. - С. 196. ² Там само. - С. 191-102/"⁰⁴—

Як бачимо, це принципи, які вже у своєму змісті несуть комфортне відчуття дітьми на уроці.

Звернемося до книги академіка О.Я.Савченко "Сучасний урок у початкових класах". Автор уважає, що підняти ефе­ктивність сучасного уроку (а також заняття у дошкільному закладі) можливо шляхом гуманізації взаємовідносин у дитячому колективі, задоволенні актуальних потреб дити­ни (особливо в особистому спілкуванні педагогом і дітьми, у використанні ігрових ситуацій, ситуацій успіху, стиму­люванні самооцінки, саморозвитку"¹. За словами О.Я.Сав­ченко, стрижнем уроку (заняття) повинно стати особистісно-орієнтоване спілкування. Його мета - врахування не тільки актуальних потреб дітей певного віку, а й "найголовніша відповідність спілкування розмаїттю індивідуальностей кожного колективу².

Саме за такої комфортної умови стає можливим виконання навчального "надзавдання" уроку - інтелектуального розвитку дитини, розвитку її мислення, формування умінь аналізувати, узагальнювати, конкретизувати, будувати гіпотези, доводити їх тощо. Саме за таких умов початкова школа може бути школою мислення, перехідним містком до наступної сходинки комфортності - школи людяності і довіри. Шкільну сходинку отроцтва Василь Сухомлинський образно назвав "від світу речей до світу ідей"³, світу людяності, щоб, піднімаючись сходинками громадянського життя, дитина мисленнєво, подумки оглядала світ, засвоювала і розуміла сутність мо­рально-етичних відносин і адекватно їх засвоювала, щоб у неї, за його словами, сформувалася "гармонія між знаннями й моральністю", її людяністю. Реалізація означеного завдання можлива лише за наявності довіри дітей до педагога і педа­гога до дітей.

¹СавченкооЛ. Сучасний урок у початкових класах. -К.: Магістр, 1997. -С. 5.

² Там само. -С. 138.

³ Сухомлинський В.О. Т.З. - С. 433.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Реалізація гуманістичних принципів організації жит­тєдіяльності особистості упродовж першого і другого ди­тинства сприятиме збереженню унікальності, своєрідності і самобутності кожного з них, допоможе уникнути дискомфортності дитини при переході в нову соціальну ситуацію розвитку. В.В.Зеньковський писав: "Дитинство повинно поступитись іншим фазам у розвитку людини. Натомість саме тому найважливішим для нас є те, щоб кожна дитина пережила своє дитинство, як "золотий час життя". Поезія дитинства не повторюється, не повторюєть­ся і та свобода психічного розвитку, що дає можливість кожній дитині знайти свою індивідуальність, подаровану їй дитинством. Саме тому ми повинні зробити все можливе, щоб діти пережили нормально своє дитинство. Таким по­винно бути першочергове завдання нашого сьогодення, якщо воно насправді хоче бути "віком дитини"¹. Актуаль­ність цих слів сьогодні є незаперечною.

Дороговказом до сходження Дитини сходинками ком­фортності від Немовляти в царині сім'ї до високодуховної Людини з великої літери в соціум після закінчення школи можуть стати такі слова Василя Сухомлинського: "Моя влада над дитиною - це здатність дитини реагувати на моє слово, яке може бути теплим і ніжним, ласкавим і тривож­ним, строгим і вимогливим, - і завжди мусить бути правди­вим і доброзичливим... я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою, довірою, добром"². Тоб­то тими факторами, які є провідними у створенні ком­фортного позитивно-емоційного стацу кожної людини.

¹ Зенковский В.В. Психология детства. - М.: Академия, 1996. - С. 292.

² Сухожлинський В.О. -Т.1. - С. 636.

7.5. Стосунки з однолітками як чинник формування уявлень про соціальний і предметний світ

Завдання навчально-виховного процесу в сучасних умовах полягає не стільки в накопиченні навчальної ін­формації, а насамперед у засвоєнні культурно-історичного досвіду побудови людських стосунків та на цій основі зба­гачення власної соціальної практики дітей, яка є невід'ємною частиною процесу соціалізації та повноцінного розвитку особистості. Повноцінне засвоєння культурних навичок можливе лише через засвоєння культури людських взаємин. Одна з найбільш насичених, довірливих та продуктивних форм стосунків між людьми - стосунки між однолітками.

Прикро констатувати консервативну, не зважаючи на проголошення особистісно орієнтованої парадигми освіти, акцентованість педагогів на засвоєння дітьми навчальної інформації, виконання програми за будь-яких умов. Така акцентованість частково пояснюється зорієнтованістю на старі цінності - ЗУНи, а не на особистість дитини, яка навчається, тим більше не на забезпечення психологічного комфорту для дитячої спільноти групи. Лише невелика кількість вихователів залишається переконливими при­бічниками демократичних стосунків дітей. Приблизно третину складає група педагогів, які мають тверде пере­конання, що дитячим стосункам не місце на заняттях, якщо вони й трапляються, то повинні бути абсолютно під­контрольними вихователеві. За таких умов група виявля­ється жорстко керованою. Зазначимо, що сучасна теорія виховання та навчання дітей, на відміну від реалій життя, пішла далеко вперед і розуміє значущість дитячої суб-культури, дитячих стосунків у становленні особистості дитини, усвідомлює цей процес як своє пріоритетне завдан­ня. Науковці наполягають на необхідності розглядати

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

освітній простір сучасного освітнього закладу як площину, на якій повинно відбуватися формування стосунків одноліт­ків у дитячому співтоваристві. Засвоєння необхідної навчальної інформації у пізнавальній діяльності повинно сприяти усвідомленню й прийняттю загальнолюдських цінностей, збереженню й розквіту особистісного потенціалу кожної дитини, її проникненню у культурні, національні традиції найближчого соціуму, зміцненню дружніх зв'язків дітей, їх налаштованості один до одного, вміння й прагнення грати та діяти разом, тобто становленню дитячого співтовариства ровесників.

Важливість стосунків між однолітками та їх соціалі­зуючі функції важко переоцінити. Насамперед група одно­літків відіграє вагому роль у залученні дітей до культури певного суспільства. Унаслідок ідентифікації себе з групою та некритичного сприйняття домінуючих у ній поглядів, норм відбувається засвоєння певних норм, правил, цін­ностей, формуються особисті погляди. Нерідко буває, що діти наслідують негативні взірці. "Дитину як підмінили", -говорять про таке дорослі. Засвоєння статеворольової поведінки - ще одна з важливих соціалізуючих функцій стосунків однолітків. Це відбувається завдяки зразкам поведінки, очікуваних від хлопчиків та дівчаток, які є правильними, на погляд, однолітків, а також негативних реакцій стосовно несхвальної поведінки.

Взаємини однолітків впливають на формування образу "Я" дитини, розвиток самосвідомості, самовизначення, самореалізації та самоствердження. Уже в середньому дош­кільному віці дитина починає ототожнювати себе з групою однолітків, ураховуючи схвальне чи несхвальне ставлення членів групи до її будь-якої особливості, властивостей, що мають прояв у вчинках. Стосунки між однолітками дозволяють дитині відчути (не відчути) свою значущість, упевненість у собі. Саме в групі однолітків дитина може

розраховувати на високу оцінку особистих якостей, вчинків, визнання своєї гідності.

Ровесництво - це складне поліструктурне, поліфункціональне соціальне утворення, що відображає закономірності існу­вання та розвитку спілкування, взаємодії, стосунків у пре­дставників певної вікової групи. Зазначимо, що ровесницькі стосунки - це не випадкова група дітей одного віку, а со­ціальне об'єднання однолітків, для яких характерні спіль­ність інтересів, потреб, тобто не вікова однорідність є голов­ною їх характеристикою. Це об'єднання існує за визначеними законами й правилами. Ключовим словом для визначення такої єдності є слово "разом". Тобто стосунки однолітків є такими, що формуються та розвиваються тільки у процесі спільної діяльності.

Л.С.Виготський підкреслював, що без спільної діяль­ності неможливе існування соціальної групи, а отже, не­можливе формування та функціонування дитячого співто­вариства. Дійсно, спільна діяльність народжує стосунки у групі, опосередковує процес входження індивіда до соціальної спільності, в ній реалізуються та перетворю­ються самі стосунки. Він визначає спільну діяльність як особливий простір, на основі якого виникають міжособис-тісні стосунки. Вона, на думку Л.С.Виготського, розвиває та зміцнює стосунки дітей. А процес входження дитини в будь-яку соціальну групу передбачає орієнтацію на спільну діяльність, усвідомлення її структури та включення до неї як співучасника.

Якщо мета спільної діяльності виявиться соціально значущою для усіх учасників дитячої групи, то взаємини однолітків здебільшого базуються на принципах взаємо­допомоги та "співучасті". Отже, в дитячих об'єднаннях спільна діяльність виконує функцію опосередкування дитя­чих міжособистісних стосунків та є організованою формою дитячої активності, що спрямована на відтворення ними суспільно-історичного досвіду.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Стосунки в дитячому співтоваристві, на думку Л.С.Ви-готського, мають три якісні рівні зв'язків між дітьми, а саме: функціонально-рольові, емоційно-оцінні та особистісно-змістові. Функціонально-рольові стосунки представлені у вигляді ролей, норм, цінностей, які визначають притаманні особливості певної культури спільної діяльності та її технології. Ці стосунки є тим матеріалом, на основі чого відбувається процес соціалізації дитини. Такі стосунки зафіксовані у специфічних для цієї культури сферах со­ціальної життєдіяльності дітей: трудовій (у формах само­обслуговування); навчальній (на заняттях з оволодіння нови­ми навичками та вміннями) та ігровій.

Функціонально-рольові стосунки, пов'язані з навчанням та працею, засвоюються у дитячій групі під безпосереднім керівництвом і контролем з боку дорослого, який санкціонує певні взірці поведінки, наприклад, "черговий повинен бути охайним і уважним", "на заняттях не можна розмовля-ти з сусідом" тощо.

Функціонально-рольові стосунки на підґрунті гри (осо­бливо рольової) переважно самодіяльні, тобто складаються поза безпосереднім впливом дорослого. Цей вплив, однак, може мати прихований прояв, коли, наприклад, граючи в школу, діти копіюють дії, жести, інтонації учителя. Саме в ігрових ситуаціях виникають і вирішуються основні кон­флікти дитячого життя: у що грати, кого приймати в гру, хто буде головним. Як наслідок, ці стосунки можуть зна­ходити своє відображення в емоційно-оцінних стосунках, які мають прояв в емоційних перевагах - симпатії та анти­патії, дружніх взаєминах. Цей тип стосунків виникає до­сить рано, та спочатку може бути обумовлений чи тільки зовнішніми ознаками (подобаються кудряві діти), чи оцінкою дорослого, чи попереднім досвідом спілкування з конкретною дитиною - негативним чи позитивним (Л.І.Бо-жович, О.В.Запорожець, М.І.Лісіна, С.М.Соловейчик).

Емоційно-оцінні стосунки певним чином впливають на спілкування та взаємодію дітей у групі: вони є регуляторами ігрових ситуацій, коли конфлікти з приводу сценарію та розподілу перших ролей у грі вирішуються дитиною на користь друга та виявляються у прагненні поступитись. У конкретних ситуаціях спільної діяльності дітей з іншими головна функція емоційно-оцінних стосунків - здійснення корекції поведінки однолітків у відповідності з відомими нормами спільної діяльності. Якщо одноліток дотримується цих норм, то він оцінюється позитивно, коли відходить від них, тоді виникають так звані "скарги дорослому", обу­мовлені бажанням підтвердити норму.

Особистісно-змістові стосунки - це такі стосунки, у яких мотив одного суб'єкта та дієвого з ним іншого суб'єкта набуває особистісного змісту: "значення для мене". У спільній діяльності як в особливому соціальному просторі відбувається рівневі структурування цілісної картини особистісних стосунків у групі ровесників. Предметний план спільної діяльності представлено функціонально-рольовими стосунками, які пов'язані із запитаннями: де відбуваються стосунки (у грі, у навчанні, у праці, навколо тієї чи тієї діяльності) та що вони відображають (норми, зразки, відповідну "технологію" діяльності, права й обов'язки її учасників). Інструментальний план спільної діяльності пов'язаний з емоційно-оцінними стосунками та відповідає на запитання: які ці стосунки і як вони функціо­нують. Ці стосунки мають прояв, наприклад, у виборі партнерів у спільній діяльності. Мотиваційний план спіль­ної діяльності представлено особистісно-змістовими сто­сунками, що дають відповіді на запитання: для чого, заради яких цінностей здійснюється спільна діяльність.

На підставі багатьох досліджень стає можливим ви­окремити стадії розвитку спільної діяльності в дитячій групі: від емоційної спільності в діаді "дорослий - дитина",

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

у стадії, що передує співробітництву з однолітками до спільних дій з партнером по грі з елементами співро­бітництва та реальними партнерськими стосунками в кооперативній взаємодії (Я.Л.Коломінський, І.С.Кон, М.І.Лісіна).

Залученість у дитячу групу - це подія у житті кожної дитини. Індивідуальний розвиток кожної дитини протікає яскравіше, активніше, якщо вона впевнена, що її вислу­хають, що вона знайде зацікавленого співрозмовника, що її приймуть у її міркуваннях такою, якою вона є. Саме в такій обстановці й народжується особистісна культура, внутріш­ня самодисципліна, створюється ґрунт для саморозвитку, нормальної соціалізації дитини, що можна визначити як умову для нормального навчально-виховного процесу в цілому.

Усередині такої групи виникають емоційно сприятливі умови для порівняння й оцінки своїх знань, умінь, мож­ливостей з можливостями, і вміннями й знаннями свого друга. Саме виникнення такої ситуації обумовлює різкий стрибок у розвитку самосвідомості. Цей стрибок дозволяє дитині самій ставити мету своїх дій, шукати можливі рі­шення, відчувати волю вибору знань і практичних мож­ливостей та виявляти самостійність при вирішенні своїх проблем. Отже, в середині дошкільного віку дитина вже має необхідні передумови для того, щоб прожити стан ровес-ництва. Розгляйемо структуру ровесницьких стосунків на етапі дошкільного дитинства (див. рис. 7.1).

Відомо, що спілкування є необхідною умовою форму­вання, існування й розвитку особистості. Соціальна психологія визначає процес спілкування як складну взаємодію людей, у якій здійснюється обмін думками, почуттями, пережи­ваннями, способами поведінки, звичками, а також задо­вольняються потреби особистості в підтримці, солідарності, співчутті, дружбі, незалежності тощо.

Перевагою інформації, яку діти передають один одному, є її спільність інтересів. Діти розповідають про те, що їм

взаємно цікаво, і це також підвищує активність сприй­няття). Специфіка спілкування дошкільників з однолітками багато чим відрізняється від спілкування з дорослими. У контактах з дітьми відсутні жорсткі норми та правила, яких необхідно дотримуватись у спілкуванні з дорослими. Спілкування з однолітками ширше за призначенням та функціями. Дорослий може виступати лише арбітром вирі­шення складних моментів, які виникають між дітьми. Основна потреба в спілкуванні полягає у прагненні до спів­робітництва з товаришами, яке в дошкільному віці здебіль­шого набуває ситуативного характеру.

Спільна навчально-пізнавальна діяльність

Спілкування, обмін інформацією

Рис. 7.1. Структурні компоненти ровесницьких стосунків на етапі дошкільного дитинства

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Необхідною умовою спілкування є сформованість кому­нікативно-мовленнєвої компетентності, завдяки якій дош­кільник вільно виявляє свої бажання, наміри, а також пояснює смисл своїх дій, вчинків за допомогою вербальних і невербальних засобів. Розвитку комунікативно-мовлен­нєвої компетентності сприяє спрямованість дитини на ко­мунікацію, потреба та прагнення зрозуміти інших і бути зрозумілим для тих, хто їх оточує, примушує будувати та перебудовувати свої мовленнєві вислови. Можна стверджу­вати, що достатній рівень розвитку комунікативно-мовлен­нєвої компетентності сприяє успішному результату спілку­вання - взаєморозумінню.

Звісно, комунікативно-мовленнєва компетентність не може існувати та мати розвиток без соціального досвіду, який передбачає стійкість мотивів спілкування з одноліт­ками, ініціативність, здатність до співчуття, активність при взаємодії, спрямованість на партнера, готовність до реакції у відповідь.

Найважливішою ознакою дитячого співтовариства є його налаштованість на постійне зіставлення досягнень ок­ремих його членів, змагання, що надає різноманітні можли­вості для побудови нових відносин із собою та з іншими, допомагаючи дитині зрозуміти себе, своє призначення, дозволяючи відчути ризик і спробувати власні сили.

Стосунки людей завжди мають широку гаму різно­манітних почуттів. Діти дошкільного віку дуже емоційні та безпосередні. Коли вони спілкуються з дорослими, то роз­раховують на розуміння, терпіння, підтримку, любов тощо. У ровесницьких стосунках позиція дитини змінюється, оскільки діти виступають як рівноправні партнери, кожен висуває іншому рівні вимоги, сам намагається відповідати загальному рівню взаємин.

Дитяче товариство є школою формування соціальних відчуттів і особистісних якостей. Воно надає можливість

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

дитині багаторазово, в різних життєвих ситуаціях спосте­рігати прояви почуттів з боку інших дітей, відчути на собі ці прояви та самому виражати почуття у ставленні до однолітків, оскільки однакові соціальні почуття мають досить різне наповнення та різні прояви в стосунках "ди-тина-дорослий" та "дитина-дитина". Наприклад, спів­чуття проявляється у ставленні до однолітків не так, як до дорослої людини: дитина краще розуміє почуття одноліт­ка, вони їй ближче, більш зрозумілі. А переживання дорос­лих діти можуть або не помічати, або не знати, як на них реагувати.

Стосунки з однолітками активізують певні особистісні якості дитини. Залежно від мікроклімату в дитячому товаристві виникає потреба в тій чи тій якості, що допо­магає дитині адаптуватись у середовищі однолітків і від­чувати емоційне благополуччя.

Гнучкість у стосунках, уміння пристосовуватись до ситуації - позитивна якість, воно виявляє повагу до ото­чуючих, забезпечує реалізацію потреби в позитивній оцінці, сприяє розвитку відчуття впевненості в собі, розкутості тощо. Але є, безумовно, й недоліки. Так, дитяче товариство може активізувати й негативні якості, стимулювати прояви агресії, хитрість, корисність тощо.

Ровесницькі стосунки є практикою соціальної поведін­ки. Діти не тільки дізнаються щось один про одного та один від одного, не тільки відчувають різні почуття. Вони постійно взаємодіють, здійснюють вчинки, накопичують досвід суспільної поведінки. У середовищі однолітків уста­новлюються сприятливі стосунки, зароджується перша симпатія один до одного. Діти навчаються дружити та засвоюють способи поведінки, які відповідають дружнім стосункам (взаємодопомога, підтримка, спілкування, тур­бота тощо). Відтак, ровесницькі стосунки є "полігоном" для перевірки та закріплення засвоєних норм. Стосунки з

Алла Богуш, Наталія Гавриш

однолітками сприяють формуванню життєвої позиції, без якої неможлива повноцінна участь дитини в суспільному житті.

Ровесницькі стосунки, дружба однолітків у старшому дошкільному віці, за визначенням І.С.Кона, мають різні, досить автономні аспекти, на підставі яких вони можуть класифікуватись, оцінюватись, описуватись. А саме:

1. Поведінкові характеристики стосунків: коло людей, з яких відбираються друзі; рівень селективності такого від­бору; переважні форми спілкування (діади, тріади або ве­ликі компанії); ступінь стійкості таких утворень тощо.

2. Когнітивні аспекти дитячих стосунків складають уявлення про дружні стосунки, характерні для конкрет­ного віку; поняття, за допомогою яких описуються друзі та взаємини з ними; рівень взаєморозуміння, доступний на певному етапі розвитку, тощо.

3. Емоційні аспекти: для цього віку характерна тональ­ність дружніх стосунків; рівень розвитку емпатії тощо.

4. Комунікативні характеристики пов'язані з рівнем міжособистісної компетенції індивіда; доступним йому спектром рольової взаємодії та відповідними комунікатив­ними навичками (умінням зав'язувати знайомство, переходити від нижчих рівнів спілкування до вищих тощо).

5. Ціннісно-нормативні аспекти пов'язані з розвитком самосвідомості: типом особистісних потреб, які задовольня­ються дружніми стосунками дітей; моральним кодексом та основними цінностями дружніх стосунків дітей.

І.С.Кон зауважує, що вже навіть у шестирічному віці дитина виявляє усвідомлену потребу в спілкуванні саме з однолітками, які вже не заміняють ні дорослі, ні іграшки. Характерною відповіддю шестирічного хлопчика на іні­ціативу матері замінити собою відсутніх товаришів: "Мені потрібна дитина, а ти не дитина".

Дитяче товариство живе за своїми власними законами та має свою специфіку, пов'язану зі змістом відповідної

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 105; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!