Мережі та під мережі

В 1980-і та 90-і роки мережі продовжували рости і підключатися до Інтернет, при цьому багато організацій створювали мережі, що включають сотні і навіть тисячі вузлів. Здавалося б, для організації з тисячами вузлів цілком достатньо мережі класу B, однак виникли деякі проблеми. По-перше, ця тисяча вузлів рідко розміщувалася в одному місці. З метою підвищення безпеки й покращення керованості деякі організації хотіли відокремити свої підрозділи один від одного. По-друге, основним типом пакетів, який направляють у мережу, є широкомовний пакет. Широкомовні пакети направляються всім вузлам, підключеним до однієї логічної мережі. Коли тисячі вузлів однієї й тієї ж мережі відсилають широкомовний трафік при обмеженій пропускній здатності каналів зв'язку, додавання нових вузлів спричиняє істотне падіння продуктивності мережі.

Щоб вирішити ці проблеми, організації, що займаються розвитком Інтернет, вирішили розділити свої мережі на міні-мережі або підмережі, використовуючи процес, що одержав назву "розбиття на підмережі" (subnetting). Як розділити одну IP-мережу на кілька мереж таким чином, щоб кожна підмережа розглядалася як окрема мережа?

Стандарт RFC 917 "Підмережі в Інтернет" визначає маску мережі як метод, що використовується маршрутизаторами для ізоляції частини мережі від IP-адреси. Коли маршрутизатор приймає пакет, він визначає відповідний шлях передачі цього пакету на основі IP-адреси вузла призначення та масок підмереж, пов'язаних з маршрутами з таблиці маршрутизації.

Маршрутизатор побітно зчитує маску підмережі зліва направо. Якщо біт мережевої маски встановлений в 1, значення в даному місці є частиною ідентифікатора мережі. Значення 0 у масці показує, що це є частина ідентифікатора вузла.

В ієрархії вихідних IP-адрес існує два рівні: мережа і вузол. При схемі адресації на основі класів значення перших трьох біт визначають приналежність IP-адреси до класу А, В або С. Після визначення класу адреси стає ясно, скільки біт відведено для ідентифікатора мережі (Network ID) і скільки - для ID вузла (ідентифікатора вузла, Host ID). Для класів мереж за замовчуванням використовуються наступні мережеві маски:

клас A 255.0.0.0;

клас B 255.255.0.0;

клас C 255.255.255.0.

При розподілі класової мережі на підмережі в ієрархії мережі додається ще один рівень. Тепер їх три: мережа, підмережа та вузол. Як можна змінити маску підмережі, щоб позначити новий рівень ієрархії?

Мережевий адресний простір одного класу A, B або C може бути розділено на кілька підмереж за рахунок використання біт з адресного простору вузла для визначення ідентифікатора підмережі.

При традиційному класовому розподілі на підмережі однакове число біт використовується для визначення ідентифікаторів всіх створюваних підмереж. При такому типі розподілу на підмережі завжди виходить фіксована кількість підмереж та фіксована кількість вузлів у кожній підмережі. Такий метод називається розподілом на підмережі з фіксованою довжиною.

Рішення про те, скільки біт вузла виділити для ідентифікації підмережі, є дуже відповідальним плановим рішенням. При плануванні піжмереж потрібно врахувати дві речі: кількість вузлів у кожній мережі і кількість локальних мереж.

Необхідно пам'ятати, що у всіх мережах IPv4 дві адреси вузлів зарезервовані: всі нулі й всі одиниці. Адреса з усіма нулями у вузловій частині є недійсною адресою вузла і звичайно належить до всієї мережі або підмережі. Адреса з усіма одиницями у вузловій частині використовується як адреса широкомовного повідомлення. Коли яка-небудь мережа розбивається на підмережі, у кожній із цих підмереж є вузлові адреси з усіма нулями і з усіма одиницями, але ці адреси не можна використати як адреси індивідуальних вузлів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 53; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!