Розвиваюча функція

Передбачає розвиток учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттевої сфери; навчальних інтересів, мо­тивів і здібностей.

Передусім слід розвивати мислення учнів на основі загальних розумових дій і операцій.Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають навчитися: структурування – встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого ви­значається структура знань; систематизації – встановлен­ня віддалених зв'язків між поняттями, реченнями тощо, в процесі якої вони організуються в певну систему; конкре­тизації – практичного застосування знань у ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного; варіювання – зміни неістотних ознак понять, їх властиво­стей, фактів тощо при постійних істотних; доведення – ло­гічного розмірковування; робити висновки – поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення – акцен­тування думки на найважливіших моментах (зв'язках) під час вивчення навчального матеріалу; класифікації – розподілу понять на взаємопов'язані класи за істотними ознаками; аналізу – виокремлення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; синтезу – поєднання, складання частин (дія, зво­ротна аналізу); порівняння – виділення окремих ознакпонять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; абстрагування – виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних; узагальнення – виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять.

Під час навчального процесу вчитель сприяє розвитко­ві в учнів волі та наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їхні емоції – здивування, радість, цікавість, парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).

5.Поняття змісту освіти

Зміст освіти – система наукових знань, умінь і навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазна­вав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, нау­ки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до ви­значення змісту освіти. Наприкінці XVIII – в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоціль­но давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності,

її прибічники вважали за необхідне вивчення латинсь­кої та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тре­нували розум учнів.

Цю теорію було покладено в основу змісту класичної ос­віти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати загальну культуру за допомогою тренування мислення».

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань. її прихильники вважа­ли, що в процесі засвоєння корисних знань здійснювати­меться розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: до­шкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна ви­ща освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст, магістр.

Система освіти в Україні будується згідно з принципа­ми, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про освіту», зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рів­ність умов кожної людини для повної реалізації її здібно­стей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демокра­тизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно­стей; органічний зв'язок зі світовою І національною Істо­рією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманіт­ність освіти; поєднання державного управління і громадсь­кого самоврядування в освіті.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистос­ті й потребу вдосконалення освіти в сучасній національ­ній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для жит­тя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяль­ності.

Вагомого значення для української національної школи набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягав У забезпеченні передання та засво­єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знанні ЯР° природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на­вичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си­туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замов­ленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні мож­ливості процесу навчання (закономірності, принципи, ме­тоди, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, то вивчаються в школі.

У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століт­тя») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі ро­ки і на перспективу, визначено курс на створення жит­тєздатної системи неперервного навчання й виховання, за­безпечення можливості духовного самовдосконалення осо­бистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Передбачено такі ос­новні шляхи реформування загальної середньої освіти: ви­значення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; реформу­вання структури загальноосвітніх навчально-виховних за­кладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; ко­операція загальноосвітні навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загаль­ноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування; наукове та методичне забезпечен­ня загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо; проведення науково-дослідної та експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних іннова­цій, інформатизація загальної середньої освіти; впровад­ження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи; розширення можливостей здобуття загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня школа стає національною, тобто школою держави Україна. Свідченням цього є зростання контингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому одне з найвідповідальніших завдань – визначення національного компоненту навчання й виховання. Розширюється мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вивчення рідної мови, літератури, культури.

Питання для самостійної роботи:

1. Назвіть основні дидактичні ідеї, обґрунтовані Я.А. Коменським, К.Д. Ушинським.

2. У чому сутність проблемного навчання? Розкрийте наукові засади проблемного навчання.

3. Які принципи навчання ілюструють наведені висловлювання:

«Учіння із захопленням» та «Не захоплюйтесь захопленням у навчанні»;

О.Герцен: «Завдання педагогіки – зробити науку до того зрозумілою і засвоюваною, щоб змусити її говорити простою, звичайною мовою.»

Ф.А. Дістервег: «Не в кількості знань полягає освіта, а в повному розмірі і вмілому застосуванні всього того, що знаєш».

Лекція № 4

Тема: Види і форми організації навчання

Література:

1. Волкова Н. П. Педагогка: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. П. Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с. – (Алма-матер)
2. Зайченко І. В. Педагогіка: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / Іван Васильович Зайченко. – [2-ге вид.]. – К.: Освіта України, 2008. – 528 с.

3. Кузьмінський А. І. Педагогіка: підручник / А. І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. –2- вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004. – 445 с. – (Навчально-методичний комплекс з педагогіки).

1. Мазоха Д. С. Педагогіка: навч. посіб. / Д. С. Мазоха, Н. І. Опанасенко. – К.: Цент навчальної літератури, 2005. – 232 с.
2. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: навч. посіб. / Н. Є. Моисеюк. – [3-те вид., допов.]. – К.: ВАТ КДНК, 2001. – 608 с.
3. Фіцула М. М.Педагогіка: посібник / М. М.Фіцула. – К.: Академія, 2006. – 302 с.

7. Чайка В. М. Основи дидактики: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / Володимир Мирославович Чайка. – К.: Академвидав, 2011. – 238 с.

1. Ягупов В. В. Педагогіка: навч. посібник / В. В. Ягупов. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

План

1. Поняття про форму організації навчання

2. З історії розвитку організаційних форм навчання

3. Типи (види) навчання

4. Урок ­ основна форма організації навчання

Основний зміст

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 144; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!