Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але мог­ла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посяган­ня, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди че­рез необережність.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилко­вості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підля­гає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі до­статні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала помилковості свого припущення.

Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не бу­ло, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково при­пускала наявність такого посягання.

1. Як зазначалося в п. 11 коментарю до ст. 36 КК підставою для не­обхідної оборони є лише реальне суспільне небезпечне посягання, тобто та­ке, яке фактично існує в об'єктивній реальності, а не в уяві особи. Іноді, од­нак, особа перебуває в ситуації, коли якісь вчинки іншої людини (потерпіло­го) вона в силу обстановки, що склалася, помилково сприймає за суспільне небезпечне посягання, у зв'язку з чим заподіює потерпілому — «посягаючо­му» — шкоду (наприклад, мешканцю, що заблукав і помилково намагався проникнути в чужу квартиру, або приятелю, який, імітуючи напад, намагав­ся пожартувати — несподівано вночі зв'язати свого товариша тощо). Подібні ситуації прийнято іменувати уявною обороною, що пов'язана з фактичною помилкою того, що оборонявся.

У постанові ПВСУ від 26 квітня 2002 р. наголошується, що слід відрізня­ти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється «заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не бу­ло, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково при­пускала наявність такого посягання» (п. 7).

2. Уявну оборону треба відрізняти від навмисного заподіяння шкоди по­терпілому у випадках, коли останній не вчиняв ніяких дій, які можна було б оцінити (хоча б і помилково) як «посягання», і той, хто оборонявся, ли­ше на підставі необгрунтованої підозри, переляку тощо заподіює йому шко­ду. Відповідальність за заподіяну шкоду в таких випадках повинна настава­ти як за навмисний злочин на загальних підставах.

3. Питання про відповідальність за заподіяну шкоду при уявній обороні залежить від того, могла чи не могла особа усвідомлювати помилковість сво­го припущення щодо реальності суспільне небезпечного посягання, інакше кажучи, від виду допущеної помилки: була вона вибачальною чи невиба-чальною.

4. Вибачальною відповідно до ч. 2 ст. 37 КК визнається помилка, за якої «обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення». Саме в силу сумлінної, вибачальної по­милки особа впевнена, що вона діє в стані необхідної оборони. Питання про те, чи дійсно в особи були достатні підстави для помилкового висновку про наявність суспільне небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. При вибачальній помилці рішення про відповідальність за заподіяну шкоду залежить від того, чи була б визнана правомірною заподіяна шкода в умовах відповідного реального посягання, тобто при відсутності помилки. Для цього особа, що приймає рішення в справі (слідчий, суд), повинна абстрагуватися від того, що в даному випад­ку була помилка, і припустити, що мало місце реальне суспільне небезпеч­не посягання, й на цій підставі вирішити, були чи ні перевищені межі не­обхідної оборони. При негативній відповіді (межі необхідної оборони не бу­ли перевищені) відповідальність особи за заподіяну шкоду виключається (ч. 2 ст. 37 КК). При позитивній відповіді (особа перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання) вона підлягає відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ч. З ст. 37 КК), тобто у такому разі кримінальна відповідальність можлива лише за стаття­ми 118 і 124 КК (п. 7 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).

5. Невибачальною відповідно до ч. 4 ст. 37 КК визнається така помилка, за якої в обстановці, що склалася, особа хоча і не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільне небезпечного посягання, як­би проявила можливу в даній обстановці більшу пильність, обачність, тур­боту про інтереси інших осіб. Сутність невибачальної помилки полягає у То­му, що об'єктивні і суб'єктивні обставини справи в ситуації, що склалася, не давали особі достатніх підстав для того, щоб «помилятися» щодо реальності суспільне небезпечного посягання. Але, незважаючи на це, особа все ж при­пустилася такої помилки і заподіяла посягаючому шкоду. Очевидно, що в такому випадку у неї відсутня вина у формі умислу і тому вона може підля­гати відповідальності лише за необережне заподіяння шкоди: за вбивство че­рез необережність (ст. 119 КК) або за необережне тяжке або середньої тяж­кості тілесне ушкодження (ст. 128 КК), оскільки менш тяжка шкода, за­подіяна з необережності, не є караною.

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосеред­ньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчи­нила злочин, і доставлений її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 81; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!