Історіографія питання вивчення катакомбної старовини степового Наддінців’я

РОЗДІЛ I

Бронзова доба в Наддінців’ї почалася в кінці IV тис. до н.е. і тривала до початку I тис. до н.е. У своєму розвитку вона пройшла ряд періодів: рання бронза – час існування ямної культура (3,2–2,7 тис. років до н.е.), середня бронза – катакомбна культурно – історична спільність (2,7– 2 тис. років до н.е.), пізня бронза – зрубовий час (середина–друга половина 2 тис. до н.е.).

В епоху середньої бронзи в Наддінців’ї пам’ятники катакомбної культури представлені поселеннями і курганними похованнями. Поселення вивчені недостатньо. Натомість поховань розкрито значно більше, наприклад: м. Олександрівськ, с. Астахова, с. Благівка, с. Бахмутівка, сел. Біловодськ, с. Гончарівка, м. Горськ, м. Луганськ, с. Миколаївка, с. Піонерське, с. Плотина, с. Преображенне, м. Привілля, м. Сватово, сел. Тошківка, сел. Фрунзе (Сентянівка), м. Червонопартизанськ, с. Тимоново, с. Зарічне, с. Н. Бараніковка, с. Великоцьк та ін.

Дослідження почалися в кінці ХIХ ст. Перші розкопки курганів у регіоні (1892–1929 рр.) пов’язані з іменами Н. Е. Бранденбурга, С. О. Локтюшева, В. О. Городцова.

Перші археологічні пам’ятки на Луганщині були відкриті в 1892 р. російським археологом і військовим істориком Н. Є. Бранденбургом. Серед яких був пам’ятник Могила 256, на р. Комишуваха в Попаснянському районі. Вона належала до Могилянської гряди з 11 насипів, розташованих на плато біля верхів’я р. Комишуваха, притоки р. Лугань, в урочищі "Золота копальня". Вона виглядала, як курганний насип конусоподібної форми, додатково оформлений камінням. На кам’яному майданчику було відкрито три кам’яні баби, два поховання в насипу і чотири в материку. Перше поховання в насипу дослідник назвав скіфським: обґрунтуванням цьому слугували бронзові вудила. Інші три поховання належали ямній (дві ями квадратної та круглої форм) та катакомбній культурам. Вхідна яма ("колодязь") останньої була неправильної форми, в її західній стінці знаходився вхід до камери, перекритий кам’яними плитами. [8, с.190]

З 1919–1929рр. С. О. Локтюшевим було досліджено серію з 17–18 могильників. Однак ні речові знахідки, ні польова документація не збереглися. Залишилось чимало архівних матеріалів: описів, малюнків та фотографій речей. Більшість поховань належали до бронзової доби, серед них багато катакомбних. Курганні могильники були розташовані на різних топографічних ситуаціях: одні з них – на високих плато вододілів, інші – на терасах, що спускаються до р. Лугань, треті – у степу [35, с.5].

Курганні насипи зустрічаються досить високі, наприклад «Гостра могила», середні – могила «Кірсанова» та зовсім невеликі. Форма насипів луганських курганів переважно не первинна і змінилася від частих відкриттів і т.п.

Усього С. О. Локтюшевим було досліджено близько 45 курганів. Назвемо деякі з них: м. Луганськ та його околиці(у районі Нового Містечка, в робочому містечку заводу "Жовтневої Революції", за Кам'яним Бродом, біля Гусинівського кладовища та Гартманівський курган), у сел. Лозова Павлівка (нині м. Брянка), сел. Успенське (нині смт. Успенка Лутугінського району), Сабівка в Слов’яносербському районі.

Більшість катакомбних поховань були впущені в кургани більш древніх ямників. Форми катакомб переважно овальні, рідше квадратні із закругленими кутами. Входи в камери перекриті кам'яними плитами, дерев'яними плахами, колодязі засипані землею. У камерах зустрічаються поодинокі і парні поховання, зібгані та укладені на правому боці, іноді на лівому. Кістки деяких скелетів рясно посипані вохрою. Знайдений побутовий інвентар складався з різноманітних предметів: горщики, мідні ножі, долота, шила і сережки, кварцитові товкачі.

Хронологічна картина поховань так званих Луганських курганів за системою С. О. Локтюшева визначається такими параметрами:

1. Квадратно-ямові поховання – 3 тис. до н.е.(тип 3)

2. Ґрунтові катакомбні поховання – 3–2 тис. до н.е.(тип 4)

3. Овально-ямові поховання в насипі 2–1 тис. до н.е.(тип 1)

4. Прямокутні – ямові поховання в ґрунті – 1 гр. 9–13 ст. н.е.; 2 гр. 3–4 ст. н.е. (тип 2).

Найбільш архаїчними похованнями в могильниках слід вважати поховання 3-го типу, потім 4-го, далі 1-го типу, і нарешті 2-го[35, с. 70].

Найбільш інтенсивні роботи, пов'язані з вивченням старовини катакомбної культури, співпадають з 1927–1928 рр. Тоді було вивчено 12 насипів, але від них збереглися лише деякі орієнтири. Найдавнішими похованнями вважаються ті, які належать до ямної культури. Інші матеріали з катакомбних поховань, розкритих С.О. Локтюшевим, датуються серединою 3 – початком 2 тис. до н.е.

У ці ж роки в результаті розвідок на околицях м. Луганська, смт. Слов’яносербськ, Петрівки, берегах річок Сіверський Донець, Лугань, Деркул, Айдар, Тепла виявлено стоянки кам'яної доби, поселення епохи бронзи і середньовіччя. Поселення епохи бронзи –Погорелівська стоянка у х. Погорєлова Станично-Луганського району; "Болотена стоянка" східніше смт. Станично-Луганське, біля х. Болотєнного, " Кібікінська" стоянка, виявлена у х. Кондрашівка; Нікішинська стоянка [35, с.36]

При розкопках КібікінськоЇ стоянки біля хут. Кондрашівка вдалося виявити залишки наземного житла у вигляді майданчика з утрамбованої і обпаленої глини. На майданчику знайдено уламки катакомбного посуду, кварцитові ножі й серпи. Знахідки дали підстави зробити висновок, що населення катакомбної культури будувало легкі наземні житла [35, с.32]

Якісно новий етап у вивченні проблематики епохи бронзи доно –донецького регіону (та в цілому східноєвропейському степу і лісостепу) пов'язаний з ім'ям вітчизняного археолога Василя Олексійовича Городцова. Перше знайомство В. О. Городцова з пам'ятниками епохи бронзи регіону відбулося влітку 1901 р., коли він досліджував низку курганних могильників в Ізюмському повіті Харківської губернії [14, с.11].

Переважна більшість розкопаних тоді поховань (усього близько 270) були віднесені ним до бронзової доби. В.О. Городцов став одним із перших вітчизняних археологів, хто класифікував поховальні пам'ятки не лише за зовнішніми ознаками, але й з урахуванням характеру могильних ям, орієнтування і положення похованого, а також загального вигляду інвентарю. У ході розкопок і проведеного потім аналізу він розкрив і описав три види поховальних камер і, відповідно, три різних обряди поховання в них. Виходячи з обрядів, досліджених у курганах, він виділив три культури, серед яких і були поховання в катакомбах – так звана катакомбна культура. Розроблена ним схема залишається загальноприйнятою й у наш час.

Підходи до вивчення й осмислення культур епохи бронзи східноєвропейських степів і конкретно доно – донецького регіону В. О. Городцов повною мірою зміг реалізувати лише на початку 20-х рр. ХХ ст. у розгорнутій ним у Російському історичному музеї систематичній експозиції бронзової доби, яка будувалася не за географічним і регіональним принципом, як це було раніше, а на конкретних археологічних культурах, на основі розробленої ним хронологічної класифікації [14, с.53].

У 30–40 рр. археологічні дослідження майже повністю припиняються. Така ситуація була пов'язана із загальним важким станом у країні й особливо в республіці, що призвела до загибелі як дослідників, так і більшості створених і переважно неопублікованих колекцій.

Розкопки і вивчення пам'ятників поновлюються лише з середини 50-х рр. і набувають масштабного характеру в 70–80 рр. у зв'язку з роботами на новобудовах. Це експедиції ІА АН УССР (1971–1981 рр., С. Н. Братченка, І. О. Післарій, Н. Н. Чередниченка), які підготували нових дослідників, працюючих самостійно (А. А. Кротова, А. М. Смирнов, С. М. Санжаров, та ін.).

Найбільш масштабні дослідження проводилися в 1972 р. в м. Олександрівськ Сіверськодонецькою (СД) експедицією Інституту археології АН УРСР на полях радгоспу "Тепличний". Серед учасників слід назвати А. Горєліка, А. Смоляка, А. Шульгу, М. Тарасенко, М. Петренко.

Дослідження проводилися під загальним керівництвом С. Н. Братченка. Фіксаційні роботи виконували: Г. М. Бестужев, Ф. Р. Балонов, С. Н. Братченко, І. О. Післарій. Досліджувані кургани являють собою важливе джерело для вивчення культур Східної Європи від енеоліту до середньовіччя.

Що стосується катакомбних поховань, які у виданих матеріалах були майже невідомі в регіоні, і відкриті тут як деяка серія, відрізнялися облаштуванням поховальних камер, положенням скелета, інвентарем. До перших відносилася "Т" – подібна форма катакомб з довгим лазом у вхідній ямі, переважно заповнена вапняковим камінням, в положенні похованих переважає слабка зібганістьз тупими, прямими або великими гострими кутами, а в орієнтації – південь. Наступні поховання - також " Т" – подібні катакомби і декілька ям – зосереджені в північно – і південно-східному секторах, положення похованого зібгано, переважно на правому боці, з поворотом тулуба на спину. Відокремлюється група поховань, котра становить більшість.Вони зосереджені в західному і південно – східному секторах. Це переважно катакомби з круглими невеликими вхідними ямами, інші з овальними або прямокутними, з камерами біля подовжньої стінки шахти " Н" – подібні [3, с.64]

У 2001 році світ побачила монографія С. Н. Братченка, присвячена ранньому етапу донецької катакомбної культури. У цій роботі ґенеза катакомбної культурно-історичної спільності представлена як тривалий процес, який почався у зв'язку з трансформацією ямної культурно – історичної спільності під впливом кавказьких традицій.

Ранній етап цього процесу охоплює південні території Передкавказзя, Подоння, Наддінців’я і Північного Приазов’я, а пізній – найвіддаленіші території, включаючи верхів’я Сіверського Донця і Дона на півночі та правобережжя Волги на сході. Дослідник вважає, що в процесі культурогенеза кавказький вплив на місцеві масиви населення проявляється аж до фіналу пізно катакомбногоперіоду епохи середньої бронзи. У результаті утворюється велика донецька культурна спільність, яку, на думку С. Н. Братченка, треба іменувати донецько-донською катакомбною культурою [3, с.63].

Дослідженню ранньокатакомбних поховань з орнаментованими бляхами була присвячена монографія С. М. Санжарова, що вийшла в 1992 році. У ній були представлені результати дослідження поховання в с. Майдан у Слов'янському районі Донецької області та ще двох поховань у курганному могильнику Червона Зоря. [48, с.19]

В іншій монографії, що вийшла в тематичному виданні "Каталог археологічних колекцій" були опубліковані результати розкопок Жовтневого курганного могильника в Слов’янському районі Донецької області (дослідження С. М. Санжарова 1985 р.), кургану в м. Слов’яногірськ (дослідження Донецької обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії і культури 1981 р.), а також нові матеріали харківсько-воронізької катакомбної культури з поселень Трьохізбенка і Ярова [Старовина Сіверського Донця, 1992].

У монографії О. М. Смірнова, археолога з Росії, дослідження проведене на аналізі поховань катакомбної культурно – історичної спільності Подонців’я. На основі сіверськодонецьких поховальних пам'яток він виділив групи переддонецьких поховань, ранніх поховань донецької культури і пізньокатакомбної старовини, включаючи харківсько – воронизьку або середньодонську культури, пам'ятки пізньодонецького, маничського типів і поховання, що містять кераміку з ялинковою орнаментацією [53, с. 4].

Катакомбні пам'ятки північних просторів донецького лісостепу розглянуті в монографії українського дослідника С. І. Берестнєва, що була надрукована в 2001 році [10, с.50]. Він вичленував матеріали донецької катакомбної культури і групи місцевої харківсько-воронізької старовини, представивши їх у вигляді особливого осколо – донецького типу (200 поховань і 30 поселень), синхронного середньодонській культурі, бахмутському і маницькому типам, культурам багатоваликової кераміки і доно-волзько абашевській [10, с. 46].

З середини 90-х рр. починаються і розкопки поселень катакомбної культурно – історичної спільності. Виражена концентрація побутових пам'яток із катакомбним матеріалом спостерігається на терасі Сіверського Донця і його притоках – р. Оскіл, Жеребець, Красна, Борова, Айдар, Йовсуг і Деркул. Експедиція Східноукраїнського університету під керівництвом С. М. Санжарова досліджує ряд багатошарових поселень у середньому Подонців’ї, на яких виявлені і катакомбні матеріали. Ідеться про поселення Черніково Озеро-1, Альошин струмок, Серебрянське, Кайдащинське та ін. комплекси поселень. Результати дослідження побутових пам'яток наводять С. М. Санжарова на висновок щодо переростання пізньокатакомбного керамічного комплексу у фінальнокатакомбний, тотожній бабінським похованням або ранній культурі багатоваликової кераміки[49, 45].

У результаті звернення уваги до матеріалів побутових пам'яток з'явилися нові дані з господарської діяльності населення катакомбної культурно-історичної спільності Подонців’я. Дослідження катакомбних поселень Подонців’я дозволили українським археологам звернути увагу і на іншу важливу галузь господарської діяльності – металовиробництво.

Під керівництвом К. І. Красільнікова в період з 1974–2008 рр. були розкопані кургани, що належать до бронзової доби:у регіоні Донецького кряжа м. Кіровськ –біля шахти "Бежанівська", Станично – Луганський район, правий берег р. Сіверський Донець – 11 курганів у с. Піонерське, Сватовський р-н у с. Гончарівка, правий берег р. Красної у с. Преображене, у с. Колядовка, Кремінського р-ну у с. Красноріченськ та ін. Дані, отримані в результаті дослідження поховань, істотно розширили джерельну базу вивчення катакомбних поховань цього регіону. Зустрічаються поховання аналогів, яких у регіоні ще не було винайдено, інвентар, представлений у похованнях, належить представникам різних племен катакомбної культури.

Єнакіївська експедиція "Евріка" під керівництвом В. Ф. Клименка, В. І. Цимбал у середньому Наддінців’ї на території Луганської, Донецької і Харківської областей дослідила 36 курганів та 134 поховань катакомбної культури, з яких 15 – ями – кенотафи. Результати отриманих досліджень дозволили виявити деякі особливості поховального обряду символічних могил. Так, серед дослідників переважає думка, що кенотафи – це символічні захоронення, в яких були відсутні рештки померлих далеко від загального місця поховання, але були дотримані ритуальні особливості поховального обряду; також кенотафи могли бути залишками церемоній, пов’язаних з жертвоприношенням померлим і вождям [25, с.22].

У результаті проведених розкопок у Наддінців’ї, вивчення і систематизації пам’яток ККІС, джерельна база дослідження Сіверськодонеччини незрівнянно зросла і становить понад 112 поселень та 1200 поховань. Ці пам’ятки складають потужний шар поховань середньої бронзи, представленої племенами катакомбної культури. У цьому регіоні, відповідно до висновків С. Н. Братченка, найбільш вивчені пам’ятки належать до середнього і пізнього етапу донецької катакомбної культури. Ранньокатакомбні пам’ятнки в Сіверськодонецькому регіоні зосереджені лише на правобережжі і дуже рідкісні як на лівобережжі, так і в північних районах Донецької області [6, с.27].

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 62; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!