Цикли розвитку світового господарства

8.1. ПОНЯТТЯ ЦИКЛІЧНОСТІ, СХЕМА ЦИКЛІВ Н. Д. Кондратьєва

Під економічним циклом розуміється періодичність подій, що повторюються, вимірюваних за шкалою спаду і зростання виробництва і їх похідних показників. В Оксфордському тлумачному словнику «Бізнес» цикл трактують як «процес регулярних збільшень і скорочень об'єму інвестицій, виробництва і зайнятості, що є причиною бумів (booms) і криз (depressions) з проміжними фазами спаду (recession) і пожвавлення (revival) [Бізнес Оксфордський тлумачний.., 1995, с. 84].

Раніше наголошувалося, що світова ринкова економіка в своєму розвитку пройшла ряд просторово-часових стадій еволюції, кожною з яких відповідав свій центр, в якому концентрувалася фінансова, виробнича, торгова і інші види господарського життя. До нього («серця» просторової системи світового господарства) примикали економічно розвинені райони. На значному віддаленні від нього знаходилася залежна і відстала Периферія. Ф. Бродель виділив за всю історію формування світового господарства сім провідних центрів: 1) Брюгге (початок сходження в другій половині ХШ ст.); 2) Венеція (сходження до 1500 р.); 3) Антверпен (до 1568 р.); 4) Генуя (до 1627 р.); 5) Амстердам (до 1783 р.); 6) Лондон (до 1929 р.); 7) Нью-Йорк (з 1930 р.) [Бродель, 1992J. Поступово світ-економіка охоплював всю земну кулю. Зміна центрів світового господарства означала географічну нелінійність розвитку. У географічних точках біфуркації, які до цього іноді були глухою периферією, виникали центри спочатку регіонального, а потім і світового значення.

На тлі поступального розвитку в світовій економіці простежуються циклічні коливання, які можна розглядати як порушення і подальше відновлення рівноваги тривалого періоду, але вже на новому якісному витку розвитку.

Одним з перших, хто верификував модель «великих циклів кон'юнктури» індустріального суспільства, був Н. Д. Кондратьев — російський економіст першої третини XX ст. Найдетальніше циклічність світового господарства вивчена з кінця XVIII ст. Деякі дослідники, зокрема Ф. Бродель, вважають, що цикли (хвилі) Кондратьева простежуються і у віддаленішому минулому. Проте більшість учених дотримуються для опису динаміки доіндустріального господарства теорії так званих логістичних хвиль Р. Камерона, що діяли до Першої промислової революції [Cameron, 1973]. Так само, як і цикли Кондратьева (далі для їх позначення користуватимемося прийнятою на Заході абревіатурою LK), ці хвилі складаються з двох фаз: зростання і стагнації. Але ці фази набагато триваліші, що відповідало незначній швидкості інноваційних процесів в економіці, хоча періоди між фазами зростання і стагнації «стискалися» (див. також мал. 14):

I хвиля 1050 — «А1» - 1250 — «В1» — 1450 рр. (довжина хвилі 400 років);

II хвиля 1450 — «А2» — 1600 — «В2» — 1750 рр. (довжина хвилі 300 років).

При тому, що хоча часові межі логістичних хвиль достатньо розмиті (на мал. 14 вони даються дуже узагальнено), можна відмітити певний зв'язок між піднесенням Брюгге на піку I хвилі «А1», Венеції, Антверпена і Генуї у висхідній стадії II хвилі «А2», якщо виходити з переліку «центрів піднесення» Ф. Броделя.

Валлерстайн відзначає принципову відмінність знижувальних фаз в хвилях Камерона: «В1» і «В2». Якщо у фазі «В1» відбувається тотальна криза феодалізму, то у фазі «В2» виникає ринковий тип економіки, людство наближається до першого промислового перевороту, зароджується і розвивається світове господарство. Іншими словами, у фазі «В2» системної кризи не відбувається [Wallerstein, 1974].

Слід підкреслити, що П. Тейлор вважає, що логістичні хвилі Камерона відносяться до періоду аграрного суспільства, а кондратьєвські цикли — промислового, який є наслідком першого, а обидва вони виступають як дві послідовні фази зміни господарських форм. Учений вважає, що I хвиля 1050 — «А1» — 1250 рр. співпадає з періодом експансії Європи (Хрестові походи, колонізація в межах Європи); «Криза» (Велике скорочення) 1250 — «В1» — 1450 рр. — включала небувалих розмірів «чорну смерть» (чуму). Фаза «А1» — для Китаю була періодом великих досягнень в технології, накопиченні і експансії в Сунському Китаї. Криза «В1» 1250—1450 рр. була світо-системною, включаючи і, здавалося б, абсолютно замкнутий Китай. Відносно II хвилі Рондо Камерона — 1450 — «А2» — 1600 — «В2» — 1750 рр. — дослідник дотримується протилежної точки зору: ця хвиля була кризою нового типу світового господарства — ринкового, що стартує (капіталістичного) [Tailor, Flint, 2000].

Півстолітнім циклам Н. Д. Кондратьєва також властиво чергування однієї підвищувальної «А» і однієї знижувальної «В» фаз, кожна з яких триває приблизно по 25 років. Багатьма дослідниками визнається дана в табл. 33 періодизація приблизно півстолітніх за тривалістю LK.

До цих фаз не можна відноситися емоційно¹. Хоча в цілому фаза «А» щасливіший час для населення світу, ніж фаза «В», кожна з них має свої позитивні і негативні аспекти, з погляду добробуту окремих груп і секторів населення. У фазі «В» на певному її відрізку може відбутися зниження життєвого рівня службовців, але підвищення його у робочих. Також може відбутися падіння виробництва в одних країнах і районах, а в інших — зростання.

¹ Оскільки за період довгого циклу встигають змінитися, як правило, два активні покоління людей, само по собі дослідження довгострокових коливань носить, перш за все, теоретичний характер

Але справа не в життєвому стандарті населення, а в тому, що ці фази, з позиції світогосподарського прогресу, обидві позитивні. Якщо у фазі «А» відбуваються інвестиції в інновації, а також зарубіжна експансія, наприклад, інвестиційна, і загальне оновлення економіки, то у фазі «В» — усунення неефективних виробництв і цілих галузей, зміна технологій, видів використовуваних джерел енергії і так далі. Знижувальна фаза «В» — це історичний відрізок часу, на якому відбувається, як визначив Й. Шумпетер, «творче руйнування», тобто злам старого, не ведучого до зростання продуктивності праці — головної умови конкурентоспроможності і накопичення капіталу [Шумпетер, 1995, с. 124—130].

В. І. Пантін звернув увагу на те, що LK при всій своїй подібності один з одним поділяются на два типи. Перший тип LK, який умовно можна назвати «циклами рубежу віків», включає Перший LK (з кінця XVIII до середины XIX в.), Третий LK (с конца XIX до середины XX в.) и Пятый LK (начался в конце XX ст.). Другий тип LK умовно можна назвати «циклами середини віків». Він включає Другий LK (з середини до кінця XIX в.) и Четвертий LK (з середини і приблизно до останньої четвертини XX в.). Принципові особливості «циклів рубежу віків» полягають в тому, що «вони починаються з радикальної промислово-технологічної (технологічного перевороту) революції, яка створює принципово нові технології і галузі виробництва, що базуються на новых способах використання енергії чи інформації; тому, зокрема, кінець XVIII, кінець XIX в. і кінець XX в. — це час глибокого технологічного перевороту, який супроводжується сильными соціальними потрясіннями и радикальними реформами. Однак після бурного періоду технологичного перевороту, що відповідав підвищувальній фазі кондратьєвського циклу першого типу, наступає період нестійкого економічного росту, «Великої депресії» і великих потрясінь в світовій економіці і політиці; цей другий період відповідає знижувальній фазі кондратьєвського циклу першого типу.

Кондратьєвські цикли другого типу починаються з геополітичної і геоекономічної революції (революції міжнародного ринку), що створює принципово нові умови для розповсюдження нових технологій і галузей виробництва, нового, такого, що сформувалося в попередньому кондратьєвському циклі, технологічного устрою; при цьому нові технології, що розповсюджуються по всьому світу, і галузі виробництва розвиваються аж до вичерпання своїх можливостей служити двигуном світового і соціального розвитку. У зв'язку з цим вичерпанням потенціалу домінуючих у світовій економіці технологій і галузей відповідна революції міжнародного ринку підвищувальна хвиля завершується і починається фаза структурної кризи (кризи існуючої галузевої і технологічної структури господарства, а також пов'язаної з нею соціальної структури суспільства, його інститутів і тому подібне), яка відповідає знижувальній фазі кондратьєвського циклу другого типу. Ця структурна криза господарства і суспільства ініціює нову промислово-технологічну революцію, новий технологічний переворот, впровадження нових технологій і нововведень, які раніше по тих або інших причинах не використовувалися. Тим самим повний цикл замикається, і починається новий виток технологічного, економічного, соціального, політичного розвитку міжнародного ринку.

Таким чином, повний цикл еволюції міжнародного ринку відповідає двом кондратьєвським циклам, що йдуть один за одним, і включає чотири основні фази: технологічного перевороту; великих потрясінь в світовій економіці і політиці; геополітичній і геоекономічній революції — революції міжнародного ринку і фазу структурної кризи» [Пантін, 1996, с. 57—58].

Серед циклів, що пояснюють світовий розвиток, американські географи П. Нокс і Дж. Агню виділили не тільки LK, але і «будівельні цикли Кузнєца» [Knox, Agnew, 1998]. С. Кузнєц ще в 1926 р., досліджуючи динаміку темпів зростання, довів наявність «будівельних»¹ (інвестиційних) циклів тривалістю близько 25 років і що складаються з двох фаз — експансії терміном 11 — 15 років і такої ж за тривалістю фази занепаду (колапсу) [Kuznets, 1926; 1961].

¹ С. Кузнєц назвав свої цикли у зв'язку з величезними інвестиціями в об'єкти інфраструктури: 1810—1820 рр. — будівництво каналів; 1840-і — перший залізничний бум; середина 1860-х — другий залізничний бум; 1890-і роки — трамвайний бум; 1920-і — перший бум будівництва автодоріг; після Великої депресії 1930-х — другий бум будівництва автодоріг.

Американський економіко-географ Б. Беррі встановив взаємозв'язок між циклами Кондратьєва і Кузнєца. Він показав, що два цикли Кузнєца укладаються в один цикл Кондратьєва. При цьому відбувалося оперування двома показниками: для циклів Кондратьєва економічні зміни досліджувалися на базі рівня цін, а для циклів Кузнєца — на базі темпів економічного зростання. При обґрунтуванні економічної суті поєднання двох циклів Кузнєца в одному циклі Кондратьєва було використано наступний доказ: коли економіка виходить із стану спаду (фаза «А» LK ), то в якийсь момент часу економічне зростання припиняється і починається економічний спад, але зростання цін як і раніше продовжується. Дане поєднання можна спостерігати на численних прикладах: у всіх розвинених економіках зростання об'єму виробництва супроводжується помірною інфляцією (2—3% в рік), а спад веде до різкого збільшення її рівня. Наступає момент, коли інфляція приймає максимальні (пікові) розміри, а економічне зростання і об'єм виробництва падає до мінімального рівня (стагнація). Таке поєднання називається стагфляцією, що показано на мал. 20 як вища точка LK і межа між двома циклами Кузнєца. Стагфляція — це критична точка в економічному розвитку і зазвичай відмічена банківською кризою.

Після депресії в циклі Кузнєца наступає фаза спаду LK, якій відповідають послідовно змінюючі фази економічного зростання і рецесії в наступному 25-річному циклі Кузнєца. Стадія зростання другого циклу Кузнєца супроводжується зниженням рівня цін, оскільки грошова маса залишилася незмінною, а рівень виробництва виріс. Наступає дефляція, яка разом із збільшенням об'ємів продукції приводить до кризи перенакопичення, що характеризується поєднанням трьох надлишків: робочої сили, виробничих потужностей і капіталу. В результаті створення надмірної маси продукції пропозицію перевищує попит. Наступає спад економічної активності, тобто скорочення виробництва з метою відновити рівновагу попиту і пропозиції. Яскравий приклад дії охарактеризованого механізму Беррі — Велика депресія 1930-х років.

Беррі до криз перевиробництва відносить наступні періоди: «голодні сорокові» (1840-і); Велику депресію кінця XIX в.(1890-і); Велику депресію 1929-1934 рр. і початок 1990-х років. Таким чином, видно, що кризи перенакопичення, за його спостереженнями, відбуваються з періодичністю близько 50 років [Berry, 1991].

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 53; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!