Розвиток архітектури та скульптури.

Живопис.

Зароджується українська опера. Її родоначальником став Семен Гулак-Артемовський (1813-1873), вихованець російського композитора М.Глинки, що написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм» (1862).

Музика.

Доречи! Микола Васильович Гоголь, великий український письменник, все життя страждав від почуття провини, а також, особливо в останні роки від страху бути похованим живцем у вісні. Ці страхи стали реалію, коли через багато років могила письменника була відкрита, з’ясувалось, що його скелет лежав на боку. Він дійсно був похований у стані летаргічного сну!!!

Віконце допитливих.

Прем'єра вистави «Наталка Полтавка» І. Котляревського відбула­ся 1819 р. Глядачі «Наталки Полтавки» були вражені: замість давне обридлих палаців і альтанок вони побачили милі їхньому серцю крає­види рідної Надворсклянщини, а замість фальшивої мелодрами чи пустого фарсу — глибоку драму серця простої дівчини-селянки.

З великим успіхом і не раз «Наталка Полтавка» йшла на сценах Петер­бурга, Москви, Кишинева, Мінська, Риги, Таллінна, Вільнюса, багатьох міст Сибіру, Середньої Азії, Кавказу. Згодом «Наталку Полтавку» бачили і вітали Париж, Лондон, Загреб, Нью-Йорк, Відень, Сідней, Торонто. Кіль­ка пісень із п'єси включив до своїх концертів відомий негритянський співак Поль Робсон. «Сонце низенько» та інші українські пісні І. Котлярев­ського у його виконанні постійно звучали в найбільших театрах світу.

У наш час «Наталка Полтавка» з незмінним успіхом іде на сценах Італії, Німеччини, США, Англії, Угорщини. Усі ці факти красномов­но засвідчують, що праматір українського театру й драматургії стала міцним надбанням світової театральної й музичної культури.

Тема 3. Розвиток українського мистецтва.

Українське театральне мистецтво сприяло розвитку національної музики. У кінці XVIII – на початку ХІХ ст. з’являються перші симфонічні твори, в яких знайшли відбиття українські народні мелодії.

Саме на основі народних пісень в перші десятиріччя ХІХ ст. невідомими авторами написано «Українську симфонію».

Одним з перших українських композиторів-професіоналів у Галичині був Михайло Вербицький (1815-1870), який писав хорові, вокальні, інструментальні твори, музику до театральних вистав. найкращими творами є «Заповіт» на слова Т.Шевченка, «Поклін» на слова Ю.Федьковича і «Жовнір» на текст І.Гушалевича. Створив 8 симфоній-увертюр, 2 полонези, вальс. В увертюрах використовував народні мелодії (коломийки). Крім того, склав збірник п’єс для гітари. Вербицький пропагував народну творчість, писав статті на музичні теми. Є автором сучасного українського гімну «Ще не вмерла України..».

Широкої популярності набули народні пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько» та інші. На слова Т.Г.Шевченка створені пісні-романси «Думи мої», «Ой одна я, одна», «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий»; на слова М.М.Петренка – «Дивлюсь я на небо»; В.М.Забіли «Гуде вітер вельми в полі»,«Не щебечи, соловейку».

У 1809 р. з нагоди відкриття театру в Одесі виступивМ.Овсянико-Куликовськийзі своєю симфонією, яку він створив на основі українських народних пісень.

Великою подією стало упорядкування та видання нотних збірок українських народних пісень Миколою Маркевичем «Народные южнорусские напевы, положенные на фортепиано» (1840).

Таким чином, під впливом народної пісні, її образів, мелодики формується творчий доробок вітчизняних композиторів у різних жанрах – від малих форм камерної музики до великих музично-драматичних та симфонічних творів.

Український живопис у І половині ХІХ ст. розвивався в загальному русі з європейським мистецтвом. У живопису успішно розвивався портрет, зароджувався побутовий жанр, самостійного значення набував пейзаж. Велике місце в розвитку українського мистецтва належить таким художникам як, Д.Г.Левицький, В.Л.Боровиковський, В.А.Тропінін, Т.Г.Шевченко, І.М.Сошенко, Г.А.Васько, А.М.Мокрицький та інші.

Дмитро Левицький (1735-1822) був найвизначнішим портретистом свого часу. Написав портрети майже всіх відомих представників свого часу. Йому належать портрети Дідро – єдиний із портретів, що його великий французький енциклопедист визнав добрим, Катерини ІІ, М.Новікова, Г.Державіна, князя Голіцина та багато інших.

На тлі тогочасного мистецтва відбиває постать українського релігійного маляра й портретиста Володимира Боровиковського (1757-1825), «Благовіщеня», «Костянтин та Олена», «Великомучениця Катерина», «Антоній та Феодосій». Крім портретів, Боровиковський мав цілу низку замовлень на більші монументальні роботи, як розпис Михайлівського замку (1802), а найбільш на іконостаси.

Людиною і митцем що вмів захопити уяву мальовничістю українського побуту, був Василь Штернберг (1818-1845). Вже на 17-му році життя він був учнем Академії художеств. У 1837 р. за сім картин, намальованих на Київщині й Полтавщині, Штернберг отримав золоту медаль. У 1838 р. подружився із Т.Шевченком. Із картин, намальованих на теми з українського побуту, найкращі «Великдень на Україні», «Шинок», «Мажі в степу», «Гра в кота й мишу», «Вид Києва з-за Дніпра» та відома гравюра до Шевченкового «Кобзаря» 1840.

Відомий майстер Василь Тропінін (1776-1857), будучи кріпаком, близько 30 років проживав у маєтку свого пана на Вінниччині. Він змальовував правдиві образи українських селян, підкреслюючи їх людяність, любов до праці. Серед найвідоміших робіт «Українець» (ймовірне зображення Устима Кармалюка), «Дівчина з Поділля», «Мережниця» та ряд інших.

А.Мокрицький та І.Сошенко відомі як автори реалістичних портретів людей з народу, діячів української і російської культури.

І.М. Сошенко (1807-1876) – товариш Шевченка, працював вчителем малювання в київській гімназії. Відомі його твори «Портрет бабусі», «Продаж сіна на Дніпрі» та ін.

Г.А.Васько (1820-1866) – написав серію портретів, відомий педагог, працював вчителем малювання, у Київському університеті завідував живописним кабінетом.

А.М.Мокрицький (1811-1871) – створив серію портретів видатних людей – М.Гоголя, Є.Гребінки, О.Кольцова.

 

 

Одним з найвидатніших художників був Тарас Григорович Шевченко (1814-1861), який проклав шлях реалізмові й народності і в образотворчому мистецтві. Він виступив як основоположник критичного реалізму в українському мистецтві і був видатним живописцем та великим майстром гравюри, за що Академія художеств присвоїла йому звання академіка. Пензлю та олівцю Т.Шевченка належать понад 130 портретів, серії малюнків, а також численні зарисовки з життя казах ського народу, серед якого він жив під час заслання, зокрема «Ка терина», «Автопортрет», серія «Живописна Україна», «Портрет М.Щепкіна», «Марія», серія «Притча про блудного сина», «Байгуші» та багато інших.

 

 

 

За царськими указами 1797-1817 рр. почалася планова забудова міст і сіл, у центрі яких обов’язково повинна була розташовуватись площа з розміщеними на ній церквами, навчальними та державними установами. Поступово в містах стали мостити дороги каменем або деревом, запроваджувалося газове освітлення. На окраїнах міст розташовувались фабрики та заводи з прилягаючими до них робітничими селищами.

З освоєнням Півдня України почалися бурхлива забудова Херсона, Катеринослава, Кременчука, Маріуполя та ін. міст.

У скульптурі й архітектурі цього періоду переважав класицизм, який прийшов на зміну бароко. Національна своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні кольорової гами споруд, типової для бароко (блакитний з білим і золотим).

Видатним скульптором України був Іван Петрович Мартос (1754-1835), творчості якого належать: пам’ятник-надгробок гетьману К.Розумовському (м. Батурин), генерал-губернатору П.Румянцеву (м. Київ), пам’ятник градоначальнику Одеси А.Е.Ришельє.

Серед архітекторів виділяється Андрій Меленський (1766-1833), який протягом трьох десятиліть був головним архітектором Києва, спорудив і перебудував чимало будівель, зокрема контрактові будинки, новий корпус Київської духовної академії, церкву-ротонду на Аскольдовій могилі та інші.

До видатних пам’яток монументальної скульптури належать будівля Київського університету (1842) за проектом відомого академіка архітектури В.Беретті (див. § 13), Одеський оперний театр (1809), архітектор Тома де Томон (але на жаль будівля повністю згоріла у 1873 р.), Потьомкінські сходи до Чорного моря, та Воронцовський палац, архітектор Боффо, Успенський собор у Харкові, архітектор О.Тон і Є.Васильєв, Преображенський собор у Катеринославі, архітектор А.Захаров.

У середині ХІХ ст. архітектуру Львова доповнюють громадські споруди стилю класицизму, зокрема Оперний театр у Львові (1837-1838) – архітектори А.Пихаль і Я.Зальцман, Політехнічний інститут – архітектор Ю.Захаревич, Наукова бібліотека, так званий, Оссолінеум – архітектори П.Побіле та Ю.Бем. На початку ХІХ ст. синод заборонив будувати церкви українського типу, і національне церковне будівництво завмирає. Останньою церквою, в архітектурі якої відчутні українські традиції, став Троїцький собор Мотронинського монастиря на Чернігівщині (1801). На зміну приходять церковні будівлі у стилі ампір, а далі – у псевдовізантійському.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 74; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!