Розвиток театрального мистецтва.

Друкування.

Українознавства». Він продовжив роботу в цьому напрямку і вже у 1834 р. вийшла збірка «Українські народні пісні», а у 1849 р. «Збірник українських пісень».

Завдання.

Микола Цертелєв про українську пісню.

Документи та матеріали

У передмові до своєї збірки він наголошував, що робить надзвичайно важливу й патріотичну справу: «Якщо ці вірші, не можуть слугувати поясненням української історії, то принаймні в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і, нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначалися українці й яку вони старанно зберігають і сьогодні, як одиноку спадщину по предках, яка врятувалася від жадності сусідніх народів».

1) Прочитайте документ.

2) Як оцінює українців та їхню усну народну творчість автор?

Таким само глибоким почуттям патріотизму перейняте перше видання ліричних народних пісень, підготовлене першим ректором Київського університету Михайлом Олександровичем Максимовичем під назвою «Малоросійські пісні» (1827), яке з часом дослідники назвали «золотою книгою

Значний внесок у вивчення та поширення народного фольклору внесли М.Костомаров, Й.Бодянський, І.Срезневський та інші дослідники української старовини.

На західноукраїнських землях фольклорним виданням був альманах «Русалка Дністрова», виданий «Руською трійцею» у Буді (суч. Будапешт, Угорщина) 1837 р. Він містив українські народні пісні з передмовою І.Вагилевича про Морозенка, Коновченка, Довбуша, про взяття козаками Варни, веснянки, колядки; твори учасників гуртка та інші матеріали.

Величезне значення для розвитку української культури мало друкування. На початку ХІХ ст. загальна кількість друкарень в Україні становила лише близько двох десятків. Значна частина написаних книг і періодичних видань друкувались переважно в Москві та Петербурзі, а з відкриттям університетів в університетських друкарнях, тобто у Харкові і Києві. Наприкінці 30-х рр. в Україні, як і в усій Росії відкрились губернські друкарні, де друкувались офіціальні «Губернские ведомости» (з 1838).

Відбулися зрушення в театральному мистецтві України. Перші професійні трупи на Наддніпрянщині виникли в кінці XVIII ст. на початку ХІХ ст. На Лівобережній Україні виступали переважно російсько-українські трупи, на Правобережній – польсько-російсько-українські, в Галичині існували постійні німецький і польській театри.

Новий театр, за європейськими зразками, який побачила Україна, нажаль, був не український. У першій чверті ХІХ ст. на території Наддніпрянщини виникають професійні російські театри: у 1805 р. – в Києві, у 1809 р. – в Одесі, у 1810 р. – в Полтаві, у 1812 р. – в Харкові. У Харкові і Полтаві з’явились і перші українські трупи ,засновані І.Котляревським та Г.Квіткою-Основ’яненком. Вистави п’єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» Котляревського в очолюваному ним Полтавському театрі з 1819 р. за участю великого актора Михайла Семеновича Щепкіна (1788-1863) відкрили історію українського національного професійного театру. З особливим талантом Щепкін грав у п’єсах Василя Гоголя-Яновського (ба тько М.В.Гоголя) і Івана Котляревського. З великим успіхом виступав видатний артист Карпо Трохимович Соленик (1811-1851), який був творчо близький до Щепкіна. Соленик грав у класичних комедіях: «Ревізор» М. Гоголя, «Лихо з розуму» О. Грибоєдова, «Москаль-чарівник» І.Котляревського. Репертуар

професіонального театру в Україні складався з п’єс російською і українською мовами. Особливою любов’ю глядачів користувалися п’єси Котляревського і Квітки-Основ’яненка.

Існував також аматорський театр у с. Кобинці, керівником і режисером якого був В. П. Гоголь-Яновський. Аматорський театр був заснований і у Полтаві у 1815р. директором якого став І.Котляревський.

Українські поміщики також створювали у своїх маєтках кріпосні театри – драматичні та музичні, де виступали актори-кріпаки. Відомими на той час були театри Д.Ширая на Чернігівщині, М.Рєпніна, Д.Трощинського – на Полтавщині.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 53; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!