Вплив «Помаранчевої революції» на питання щодо базування Чорноморського флоту

З об`єктивної точки зору, загострення відносин між Україною і РФ було викликане обранням у 2004 році нового Президента України Віктора Ющенка, який, будучи гарантом Конституції України, зобов'язаний гарантувати виконання вимог частини 7 статті 17 Конституції України, де записано, що «на території України не допускається розміщення іноземних військових баз», а також пункту 14 Перехідних положень Конституції України, де зазначено, що «використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України».

Вище керівництво України на момент 2004 року очевидно відрізняється прозахідною орієнтацією, і саме тому витіснення Чорноморського флоту, а також політика, спрямована на приєднання України до НАТО є невід`ємною складовою українського політичного курсу. З цього слідує, що «помаранчева» влада, зокрема Віктор Ющенко, має очевидні обов`язки перед Заходом: максимально дистанціюватись від Росії, в тому числі знизити її воєнну присутність на території України, а це насамперед стосується Чорноморського флоту.

17 квітня 2005 року Віктор Ющенко заявив, що статус Чорноморського флоту Росії в Севастополі потребує перегляду, в той час як Борис Тарасюк (Мінвстр закордонних справ на той момент) висловився ще більш ясно: перебування російського флоту в Севастополі, яке, згідно з домовленостями, обмежено 2017 роком, продовжуватися не буде. Олександр Турчинов, який очолював у той час Службу безпеки України, висловив думку, що перебування Чорноморського флоту Росії на українській території суперечить національним інтересам України.

Зважаючи на те, що з 1994 року Україна проявляє активний інтерес щодо програми «Партнерство заради миру» зі співпраці з НАТО, ситуація складається так, що правляча еліта України підтримує проникнення НАТО до Чорноморського регіону. Воєнне керівництво відкрило доступ до стаціонарних воєнних баз, а також до пунктів воєнно-транспортного забезпечення на своїй території. Конфлікт у Косово 1998-1999 років показав, що Російська Федерація не має чітких прав на воєнно-морську базу у Севастополі. Ще в 1999 році Україна заблокувала пропуск російських десантних підрозділів у Косово через свою територію. У випадку гострого конфлікту Росії і НАТО РФ не зможе використати свої воєнні ресурси в Криму, не залучаючи до конфлікту Україну. У такому сценарії Україна пішла б на блокаду російських баз в Криму.

23 березня 2005 року великий десантний корабель "Микола Фільченков" почав висадку морських піхотинців, що базуються в Темрюці (Росія), на військовому полігоні в районі гори Опук на південно-східному узбережжі Криму (в 70 км від Керчі). Коли висадка була практично закінчена, в районі навчань з'явилися українські прикордонники, які інформували російських військових про незаконність їх дій, оскільки вони не отримували повідомлення про майбутні навчаннях - а крім того, морські піхотинці, що базуються на російській території, не мають права без узгодження висаджувати десант на полігоні в Криму, який орендує Росія. Таким правом користується тільки морська піхота Чорноморського флоту, що базується на українській території. До того ж Міністр закордонних справ в своєму інтерв`ю газеті «Киевские ведомости» у 2005 році заявив, що Росія незаконно утримує більш ніж 148 га землі в Севастополі. Тоді Віктор Ющенко розширив коло своїх претензій і висунув вимоги щодо передачі на територію України берегової навігації Чорноморського флоту. Угода про розподіл Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року передбачала поділ корабельного складу гідрографічної служби. Росія отримала 7 гідрографічних суден і 27 катерів (ще 1 судно і 9 катерів були викуплені в України). Україна зберегла 5 суден і 17 катерів. Сторони домовилися про спільне використання об'єктів гідрографічної служби (в тому числі маяків) в Криму, на ділянці від мису Тарханкут до мису Аю-Даг. Всі інші маяки та інші гідрографічні об'єкти Криму були передані Україною РФ. Перелік навігаційних засобів, об'єктів і інфраструктури Гідрографічної служби російського ЧФ, що знаходяться на території України, треба було остаточно узгодити в рамках Угоди про навігаційно-гідрографічне і гідрометеорологічне забезпечення безпеки мореплавства в Чорному і Азовському морях, але цього так і не було зроблено. Російська сторона хотіла зберегти за собою 47-й гідрографічний район до 2017 року, передаючи його об'єкти Україні поступово.

13 січня 2006 року співробітники підприємства «Держгідрографія» України захопили Ялтинський маяк Чорноморського флоту Російської Федерації і не допускали туди службовий персонал. Подібна спроба відбулась на маяку Сарич, акцію намагались провести учасники націоналістичної організації «Студентське братство», але російські морські піхотинці запобігли проникненню на свою територію.

Російська позиція полягає у тому, що ці об`єкти взяті РФ в оренду, і за них своєчасно вноситься плата. Але Міністр закордонних справ України навпаки вважав, що ні один із об`єктів в оренду Росії не здавався, а також ці об`єкти не відносяться до Чорноморського флоту. На думку посла України з особливих випадків Віктора Семенова, Україна має намір повернути у свою власність 35 об`єктів гідрографії, які були орендовані Чорноморським флотом Російської Федерації. Ялтинський маяк – це один із 4 об`єктів цілісної гідрографічної системи, якщо він не працюватиме, то стане неможливим функціонування Чорноморського флоту (не тільки російського, але й українського).

Обидві сторони конфлікту із-за гідрографічних споруд згадували п.15 додатку №2 до «Угоди про розподіл і перебування ЧФ на території України» від 28 травня 1997 року. Але цей нормативний акт указує на сумісне використання гідрографічних об`єктів, залишаючи їх перелік відкритим до остаточного узгодження. Конфлікт навколо навігаційних об`єктів показує недосконалість правової бази статусу Чорноморського флоту, а також суперечливість угод 1995 і 1997 років.

Угодою про розрахунки було визначено, що до моменту погашення Українського боргу за Російські державні кредити за отримані російські енергоносії плата за використання земельних ділянок і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури та акваторій бухт здійснюється за рахунок щорічного погашення цього боргу рівними частинами у сумі 97,75 млн. дол. 97,75 млн. доларів США призначена без експертизи кількості і якості площ і без визначення ринкової вартості цієї оренди. Вона одержана діленням боргу України за енергоносії, що накопичився на той момент, на узгодженій термін оренди 20 років. Лише після повного погашення боргу сторони мають визначити розміри власне орендної плати, яка має здійснюватися Російською Федерацією прямими платежами (стаття 2). Отже, сума 97,75 млн. дол. – це сума щорічного погашення боргу України, але не орендна плата, і вона ніякого відношення до оцінки вартості орендованої землі та об'єктів не має. 97,75 млн. доларів – це є погашення віртуального боргу України перед Російською Федерацією. Фактичних грошей у бюджет України за перебування ЧФ на території України не надходить. За підрахунками деяких експертів, орендна плата за базування ЧФ РФ у Севастополі має коливатися в межах від 1000 млн. до 1 800 млн. дол. на рік.

Відсутній механізм реалізації міжурядових угод в частині компенсації місцевим бюджетам Севастополя, інших населених пунктів витрат, пов'язаних з перебуванням на їх території військових формувань ЧФ РФ. Внаслідок чого щорічні видатки на утримання інфраструктури i забезпечення соціальними, комунальними, медичними та іншими послугами військовослужбовців ЧФ РФ, членів їх сімей здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Щорічні втрати місцевого бюджету Севастополя від використання земельних ділянок Чорноморським флотом РФ без внесення орендної плати становлять 36,4 млн. грн., а від наданих пільг – 24,813 млн. грн. за рік.

За даними голови Севастопольської Міської Ради Валерія Саратова, особливо великих проблем для економіки Севастополя після виведення ЧФ не буде, оскільки частка податкових надходжень у бюджет міста від Чорноморського флоту з кожним роком зменшується. Якщо сім років тому частка податкових надходжень від Російського флоту становила 25 відсотків, то нині – менш як 15. А через п’ять років ця цифра зменшиться до менш як 10 відсотків.

З лютого 2006 року було розпочато російсько-українські переговори у Міждержавній комісії з питання співробітництва (на рівні заступників МЗС). Підкомісія з питань функціонування Чорноморського флоту РФ і його перебування на території України у складі російсько-української міждержавної комісії на рівні президентів обох країн діє постійно в складі 5 робочих груп: з військово-політичних питань; екології; навігації і гідрографії; юридичних питань; інвентаризації об'єктів флоту.

Україна категорично поставила питання про підвищення вартості оренди військових об'єктів, про їх інвентаризацію та юридичне оформлення. Висунуті вимоги до РФ: надати план виведення Чорноморського флоту з території України; заборонити вільне пересування російських військовослужбовців по українській території. Колишній командувач Чорноморським флотом РФ Віктор Кравченко заявив агентству «Інтерфакс-АВН» у 2006 році, що держбюджет РФ виділяє 56 млрд. руб. на створення нової військово-морської бази замість Севастополя. Це означає різке зростання витрат на базу Чорноморського флоту: з 6 до 56 млрд. руб. До 2016 року головна база буде побудована в Новоросійську, запасні - в районах Геленджика і Туапсе. Додаткові стоянки кораблів обладнуються в Анапі і Темрюці. Новоросійський порт буде розширений, його акваторія значно поглиблена.

Важливим є міжнародний аспект проблеми перебування ЧФ РФ на території України. У той час, як на офіційному рівні Росія негативно оцінює зростання ролі НАТО в Чорному морі, у своїй практичній діяльності Чорноморський флот Росії активно залучається до діяльності Альянсу, при чому в значно більших масштабах, ніж це роблять Військово-Морські Сили України. Зокрема, Росія першою з країн приєдналась до операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі для боротьби проти терористичних угрупувань. Для цього Росія відрядила в Середземне море флагман Чорноморського флоту крейсер «Москва» та великий десантний корабель «Азов». Поступово на цих кораблях встановлюються системи зв'язку, сумісні із стандартами НАТО, а на головній базі ЧФ у Севастополі створюються відповідні управлінські структури.

Сам факт перебування ЧФ РФ на Українській території суперечить національному законодавству і, зокрема, положенню про її позаблоковий статус. З території України розвідка Чорноморського флоту виконує завдання щодо Румунії, Болгарії, Туреччини, а це означає, що Україна опосередковано втягується в процес військового протистояння з цими державами, особливо зважаючи на ту обставину, що всі вони є членами НАТО.

Ще одну велику загрозу для Севастополя та інших населених пунктів Криму становить наявність великих арсеналів застарілих боєприпасів, які до цього часу не були утилізовані. Так, на складі в с. Машино Сакського району утилізації підлягали 85 вагонів ракет та 150,5 вагона міно-торпедного озброєння. На 17-му арсеналі в бухті Сухарна Севастополя зберігалося 3822,9 тони гранат та артилерійських боєприпасів. У селі Кара-Коба на 3413-й технічній ракетній базі зберігалося 150,3 тони списаних ракет, на 2790-й базі торпедного озброєння в бухті Троїцькій Севастополя – значна кількість непридатних ракет та бойових відділень до торпед.

15 квітня 2008 р. міністр закордонних справ України Володимир Огризко під час візиту в Росію передав главі МЗС РФ Сергію Лаврову проект меморандуму про етапи і порядок виведення до 28 травня 2017 року військових формувань Чорноморського флоту РФ із місць його тимчасової дислокації на території України.

Згідно з Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави» від 16 травня 2008 р., затвердженим Указом Президента України № 463/2008 від 20 травня 2008 року, уряд має підготувати у двомісячний строк (до 20 липня ц.р.) законопроект щодо припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації та забезпечити внесення його в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України.Близькі до Кремля російські політики (голова Ради Федерації Сергій Міронов, голова комітету з оборони та безпеки Ради Федерації Росії Віктор Озеров) заявляють, що у разі ухвалення Україною закону про припинення дії базових договорів щодо Чорноморському флоту РФ із 2017 року, Росія вправі порушити питання про приналежність Криму і статус Севастополя. Ряд російських депутатів Держдуми пов’язують пролонгацію великого політичного договору з подовженням строку перебування ЧФ Росії в Україні. Командувач Чорноморським флотом РФ у 1991-1992 рр. адмірал Ігор Касатонов виказав упевненість у тому, що Севастополь залишиться головною базою ЧФ після 2017 року. Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін вважає передчасним проведення консультацій з питань виведення ЧФ РФ з території України.

Отже, після «помаранчевої революції» 2004 року керівництво України проводить курс на зближення з Європейським Союзом і НАТО. Але геополітична динаміка російсько-українських відносин зазнає тактичних проблем. Це пояснюється кон'юнктурою передвиборних кампаній в обох країнах, впливом глобального «порядку денного» міждержавних відносин. Органи влади України проводять курс витіснення Чорноморського флоту РФ з Криму, чим порушують положення договорів 1997 року. Юридична суперечливість двосторонньої угоди відкриває широкі можливості для подібних дій. Крім цього, інституційний дизайн політичної системи України дозволяє в корені переглянути міждержавні угоди з приходом до влади нових партійних коаліцій і лідерів. З боку економічних інтересів, Україні вигідно пов'язувати статус Чорноморського флоту з ціною на транзит нафтогазових енергоносіїв. На момент 2009 року Москва і Київ не змогли дійти згоди щодо ефективного двостороннього співробітництва у сфері безпеки, хоча регулярно проводились переговори на різних рівнях.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 59; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!