Важливі терміни та поняття 1 страница

ПРАВОВІ ОСНОВИСОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Розділ 12

План викладу матеріалу розділу

12.1. Поняття права соціального захисту та соціального забез­печення

І 2.2. Правові основи загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування

12.3. Пенсійне забезпечення в Україні

12.4. Державна соціальна підтримка сім'ї, материнства й ди­тинства, інших категорій громадян

12.5. Право на охорону здоров'я та його реалізація в Україні

12.6 Правові основи соціального захисту громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи

/ пенсії; / прожитковий мінімум;

/ здоров'я; / сім'я з дітьми;

/ допомога; / соціальні послуги;

/ малозабезпечена сім'я; / соціальне

/ право соціального захисту; обслуговування

Нормативні акти

1. Конституція України.

2. Закон України "Основи законодавства про загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування".

3. Закон України "Про державні соціальні стандарти та дер­жавні соціальні гарантії".

4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсій­не страхування"

5. Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

6. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".

7. Закон України "Про соціальні послуги".

8. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

9. Закон України "Про державну соціальну допомогу мало­забезпеченим сім'ям".

10.Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю".

11.Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".

12.Основи законодавства України про охорону здоров'я.

13.Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист насе­лення".

14.Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослуж­бовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутріш­ніх справ та деяких інших осіб".

12.1. Поняття права соціального захисту та соціального забезпечення

Ст. 1 Конституції України проголосила Україну правовою і соціальною державою, яка повинна визнавати та забезпечувати основні соціальні права людини і громадянина, а саме: право на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від установленої законом, на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, на охо­рону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та ін.

У зв'язку з цим держава бере на себе зобов'язання захисти­ти найбільш уразливі верстви населення, які з об'єктивних при­чин обмежені у здійсненні своїх прав і забезпеченні законних інтересів.

Так, згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист полягає у встановленні державою гарантій права громадян на працю, допомогу на випадок безробіття,допомогу у разі втрати працездатності, у старості, державну допомогу малозабезпеченим сім'ям та сім'ям з дітьми, допомогу і пільги окремим категоріям громадян та ін.

З цією метою законодавством держави встановлюються державні соціальні гарантії.

Для визначення рівня соціальних гарантій законодавством встановлюються державні соціальні стандарти (мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, державні допомоги тощо).

Розвиток і вдосконалення соціальної політики держави, спря­мованої на забезпечення соціальних прав громадян, неможливий без відповідної самостійної галузі права — права соціального захисту.

Право соціального захисту — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина.

Основною складовою права соціального захисту є право соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення — це сукупність правових норм, які регулюють відносини у сфері матеріаль­ного забезпечення верств населення, окремих грома­дян, які в силу об'єктивних причин можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування або потре­бують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно уникнути соціальних ризиків.

Законодавство України передбачає такі основні соціальні ри­тмі:

• старість;

• повна, часткова втрата працездатності;

• тимчасова втрата працездатності;

• безробіття;

• втрата годувальника;

• малозабезпеченість.

Тому право особи на соціальне забезпечення передбачає такі ЙОГО види:

• пенсії;

• допомоги;

• соціальні пільги;

• соц.. обслуговування.

Соціальне забезпечення здійснюється цілою системою відповідних органів.

12.2. Правові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування

Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено, що загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що вклю­чає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших дже­рел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'яз­кового державного соціального страхування:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

• медичне страхування;

• страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

• страхування на випадок безробіття;

• інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій

цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування, регулюються окремими законами, прийняти­ми відповідно до цих Основ.

На сьогоднішній день прийнято і діють Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття", "Про загальнообов'язкове державне соціальне і (рахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням". З 2004 року вступає в дію Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Перші з них значною мірою пов'язані із забезпеченням права ні працю та трудовими правовідносинами.

загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими Породженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та попоні!, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої Особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрата працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами.

Зазначене питання регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" 18.01.2001 р.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, (умовленими народженням та похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (кон­тракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських устано­вах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Громадяни України, які працюють за межами території Укра­їни і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечен­ня та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими народженням та похован­ням здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності. Зазначений фонд провадить збір і акумуля­цію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінан­сування матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за викорис­танням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застра­хованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;

2) необхідності догляду за хворою дитиною;

3) необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої осо­би, яка доглядає цю дитину;

5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологіч­ної служби;

6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;

7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

8) санаторно-курортного лікування.

Допомога по тимчасовій непрацездатності не надається:

1)у разі одержання застрахованою особою травм або її захво­рювання при вчиненні нею злочину;

2)у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

3)за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

4)за час примусового лікування, призначеного за постановою

суду;

5)у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням |бо травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних із таким сп'янінням;

6)за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам встановлюється у відсотках до середньої заробітної і шаги (доходу) та визначається з огляду на страховий стаж, на­лежність до осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветеранів війни і т. ін.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій Особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з ваг­ітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календар­них днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після по­мп ні. Жінкам, віднесеним до 1—4 категорій осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності її пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної Відпустки (90 — до пологів та 90 — після пологів). Розмір зазначе­ної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій 01 Обі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу).

Застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) при народженні дитини надається одноразова допомога.

Допомога при народженні дитини надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягай 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків — за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та ви­щих навчальних закладів з денною формою навчання — до 23 років;

3) батька, матері;

4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застра­хованої особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім'ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

12.3. Пенсійне забезпечення в Україні

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють пенсійне забезпечення в Україні, є Конституція України, Осно­ви законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України "Про загальнообов'яз­кове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пен­сійне забезпечення" (два останні вступають в дію з 2004 року).

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціону­вання системи загальнообов'язкового державного пенсійного стра­хування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування іонічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечен­ня, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного. і рахування і недержавного пенсійного забезпечення.

Згідно зазначеного Закону система пенсійного забезпечення п Україні складається з трьох рівнів:

• перший рівень — солідарна система загальнообов'язково-і о державного пенсійного страхування (далі солідарна система), і по базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим законом;

• другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі — накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на за­гадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичуваль­ному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах її в порядку, передбачених цим Законом.

• третій рівень — система недержавного пенсійного забез­печення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопи­чень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне Пенсійне забезпечення.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідар­ної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Зако­ном та досягай встановленого цим Законом пенсійного віку чи Визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії і фаховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсій­не забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими за­конодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, — члени їхніх сімей.

Право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених цим Законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пен­сійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Відповідно до цього Закону, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що облікову­ються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

1) довічна пенсія з установленим періодом;

2) довічна обумовлена пенсія;

3) довічна пенсія подружжя;

4) одноразова виплата.

Умовами призначення пенсії за віком є досягнення чоловіка­ми 60 років, жінками — 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років. Розмір пенсії за віком визначається шляхом множення заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої обчислюється пенсія, на коефіцієнт страхового стажу застрахо­ваної особи, визначеного відповідно до цього Закону (ст. 25).

За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за піком за період страхового стажу, набутого до дня набрання цінності цим Законом, може бути визначена відповідно до ран­іше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Зако­ном, — відповідно до цього Закону.

Згідно нового Закону максимальний розмір пенсії за віком не обмежується. В той же час, мінімальний розмір пенсії за віком Встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної пла­ні працівників, зайнятих у галузях економіки України за попе­редній рік, яка визначається спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади у галузі статистики за наяв­ності у чоловіків 25 років (у жінок — 20) страхового стажу.

За наявності страхового стажу меншої тривалості пенсія за піком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному стра­ховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Нововведенням у пенсійному законодавстві стало впровадження умов підвищення розміру пенсії за віком у разі відстроч­ки часу її призначення. Так, особі, яка набула права на пенсію 18 піком відповідно до цього Закону, але після досягнення пен­сійного віку виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком за кожний повний рік страхового стажу після досягнення пенсійного віку.

Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалід­ності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності Внаслідок загального захворювання, в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства за наявності необ­хідного страхового стажу. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Необхідно маги на увазі, що пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається не­працездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті стра­хового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, які отримали інвалідність під час проходження строкової військової служби, — незалежно від тривалості страхового стажу. При цьо­му дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Законом передбачено, що пенсійне забезпечення застрахова­них осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важки­ми умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, буде здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсій­ного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначатимуться за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, пе­редбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

У разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", "Про Національ­ний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповід­но до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із со­лідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Система недержавного пенсійного забезпечення входить скла­довою частиною системи накопичувального пенсійного забезпе­чення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у форму­ванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками не­державного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат й регулюється відповідно законодавством про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Законами України "Про недер­жавне пенсійне забезпечення", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про інститути спільного інвестування (па­нові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних папе­рів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інших нормативно-правових актів.

12.4. Державна соціальна підтримка сім'ї, материнства й дитинства, інших категорій громадян

Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" в редакції Закону 2002 року встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її до­ходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціаль­ного захисту населення.

Так, право на державну допомогу мають незастраховані гро­мадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.

Дитиною визнається особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав

повнолітньої раніше.

Згідно зі ст. З Закону сім'ям з дітьми призначаються такі види державної допомоги:

І) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;.') одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклу­ванням;

5) допомога на дітей одиноким матерям;

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання, підприємства, установи, організації та об'єднання грома­дян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми. Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюд­жету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Розмір державної допомоги сім'ям з дітьми визначається Вер­ховною Радою України щороку у відсотковому відношенні до про­житкового мінімуму з поступовим наближенням до прожиткового мінімуму, але при цьому не може бути нижчим за величину, яка дорівнює 25% від встановленого рівня прожиткового мінімуму.

01.06.2000 р. Верховною Радою України прийнято Закон Укра­їни "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", який спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист — забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.

Отже, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям полягає у щомісячній допомозі, яка надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукуп­ного доходу сім'ї.

Малозабезпеченою сім'єю визнається сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньо­місячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Прожитковий мінімум для сім 'ї — визначена для кожної сім'ї, залежно від її складу, сума прожиткових мінімумів, розрахо­ваних та затверджених відповідно до Закону України "Про про­житковий мінімум" для осіб, які відносяться до основних соці­альних і демографічних груп населення.

Право на державну соціальну допомогу закон надає мало­забезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різни­ця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим ніж 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.

Строк, на який призначається державна соціальна допомога у загальному випадку, складає шість місяців. Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непраце­здатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною. Одиноким особам, які досягай 65-річного піку і не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 91; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!