Завдання 2. Прочитайте уривок з роману О.Гончара „Собор”. Проаналізуйте комунікативні наміри співрозмовників. Напишіть свій варіант відповіді героя співрозмовникові.

У результаті такого представлення І. Франком предмета промови постає теза: Сей вірш був, очевидно, відгуком приятельських розмов нашого поета з польськими патріотами, засланими в Оренбург, а особливо з Залеським.

У світлі цієї тези І. Франко аналізує поезію "Ляхам", виділяючи початок-позитив:

Ще як були ми козаками, А унії не чуть було, Отам-то весело жилось! Братались з вольними ляхами, Пишались вольними степами, В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата, Пишалася синами мати, Синами вольними.

Далі йде контраст:

...іменем Христа Прийшли ксьондзи і запалили Наш тихий рай. І розлили Широке морс сльоз і крові...

Потім "апель" — звернення до ляхів:

Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Возобновим наш тихий рай.

Таке композиційне членування змісту поезії "Ляхам" нагадує Франкові тріаду Гегеля: теза, антитеза, синтез: теза — первісний згідний і свобідний стан ляхів з козаками, антитеза — закаламучення сього стану ксьондзами і синтез — поворот до первісного стану згоди вже в ім'я вищої ідеї, в ім'я Христове.

Далі І. Франко шукає, де взявся мотив вини ксьондзів — він був уже в "Гайдамаках", і кривава українсько-польська історія не є ідилією Шевченка. Вперше ідея її з'явилася у вірші "Не знаю, як тепер ляхи живуть з своїми вольними братами", написаному в засланні, де були й поляки.

З контексту і таких послань І. Франко доходить висновку: Уявляючи собі контекст сього вірша, ми мусимо міркувати так: під впливом свіжих розмов з поляками або якогось свіжого добродійства з їх боку Шевченко доходить до думки, що все-таки ті ляхи — добрі люди і жити з ними на волі — wolni z wolnymi, ґоwnі z ґоwnymi — було б дуже гарно.

І. Франко знову шукає, звідки взяв Шевченко погляд на первісну козацько-польську ідилію. І сам відповідає на це питання: Се ж був основний погляд славного Богдана Залеського, основний погляд його "Золотої думи", погляд, вироблений не на основі історії, навіть не на основі живої традиції, а на основі філософії Руссо про всесвітню ідилію, якою починалася історія людського роду, про повне щастя чоловіка в стані природнім і про дисгармонію, яку в те щастя внесла пізніша цивілізація.

Знайшовши відповідь на попереднє питання, І. Франко ставить наступне:...наскільки ж та ідилія має під собою дійсний, фактичний грунт? І відповідає: Ану, стільки ж, як і погляд Руссо про первісну ідилію людського роду в стані природи, т. є. — ніякогісінького.

Далі він використовує демонстрацію, тобто конкретні факти, які є неспростовними доказами (аргументами): Неправда, буцімто аж ксьондзи, чи єзуїти, чи інші внесли розлад між козаків і ляхів, бо ж унії ще зовсім не чуть було, коли на львівськім ринку покотилася козацька голова Івана Підкови, і не против унії піднімався Косинський та не в обороні унії православний гетьман Острозький велів косити голови козачі; не против унії піднімався й Наливайко і не задля релігійних мотивів його мучено й стято у Варшаві.

Знову — питання всіх питань: А що ж по може? Ось тут ми входимо на грунт третьої точки Шевченкового посланія, тої його синтези, що має випливати з його тези й антитези. Поет кличе ляха, щоб подав козакові руку з чистим серцем і щоб оба вони Христовим іменем, яким колись була розпочата братовбійча війна, відновили колишній, первісний рай. Поет, мабуть, вірить, що се можливе, що для відновлення того раю треба тільки доброї волі і чистого серця. Поет не міркує, що коли вперед роз'єднання повстало не через брак доброї волі, а через "неситих ксьондзів та магнатів", то чи й тепер обі сі сили не мають ще деякого впливу? А коли сей вплив ще не зовсім пропав, то, очевидно, що й його рецепт — чисте серце та добра воля — може показатися невідповідним.

Заключна частина містить висново к, до якого дійшов І. Франко і якого не оминув у свій час і Тарас Шевченко:

Ситий голодному не брат, — каже справедливо народна приповідка, і для того романтичні поклики до братання в нинішню пору безпредметові, коли українці й ляхи бідні, темні, безрадні в житті та позбавлені навіть смислу самодіяльності. Романтики—а до них в отсьому питанні мусимо зачислити й нашого Тараса, бодай яко автора поезій, писаних під впливом розмов з польськими засланцями в Оренбурзі, — бачили перед собою далеко на обрію осяяні сонцем шпилі гір, що чарували їх своєю красою, і вони кликали своїх сучасників летіти туди простою воздушною лінією. Але лет не вдався. Ті Ікари, що зривалися до такого лету, попадали й порозбивалися; пізніше покоління вибрало дальшу дорогу — по землі, круту, тернисту й кам'янисту. Великі ідеали, вказані геніями слова й чуття, не перестають і нам світити, але крім тих ідеалів, що вказують нам дорогу, нам для далекої подорожі потрібний великий багаж матеріальних засобів, життєвого досвіду й енергії, духовної сили та широкого знання. Поки сього не маємо, поти всяке балакання про згоду, про збратання і високі ідеали не заслуга, а деморалізація. Збратання двох народів, злучених і роз'єднаних тисячолітньою історією, — се як будова моста між двома берегами. Коли наш міст має бути порядний і тривкий, мусять наші береги вперед бути виразні, сухі, тверді і міцні, бо інакше наш міст буде опертий на багні і пропаде. І коли люди нетерпеливі або нетямущі або злої волі з тамтого берега з докором або з притаманою гукають нам "Брат! Брат!"—не забуваймо відповісти їм нашою приповідкою: "Брат братом, а бриндза за гроші".

Як уже зазначалося, стилістика виросла з риторики, зокрема з розділу "Елокуція". Нині це дві окремі лінгвістичні науки. Маючи спільний об'єкт (мовлення) і певні зони спільних інтересів, вони виокремлюються кожна своїм предметом, завданням і метою.

Це слід враховувати при риторичному аналізі промов. Він близький до стилістичного аналізу конкретних текстів, але відрізняється своїм аспектом, підходами й акцентами. Стилістичний аналіз показує, до якої сфери мовної практики належить текст, яким він є (яка стильова своєрідність, засоби вираження, їх функції у тексті тощо). Риторичний аналіз повинен показати, яким чином текст (підготовлений, виголошений ) діє на слухача, як він побудований заради цієї дії, яка його композиція і як налаштована на досягнення мети, яким є фоновий контекст спілкування, як при спілкуванні володіти аудиторією, якими засобами впливати.

Усе те, що підлягає стилістичному аналізу тексту, входить і в риторичний аналіз (стилістичні значення і засоби їх вираження, стилістеми, ключові слова, мовні фігури, стилістичні прийоми комізму, контрасту, тропи і фігури, функціональні й індивідуальні стилі). Однак при риторичному аналізі вони всі оцінюються з погляду того, наскільки ефективно впливають на слухача, бо це головна мета риторики. Тому при риторичному аналізі враховуються соціально-політичні, суспільно-культурні, історико-національні елементи змісту (ідеологеми, міфологеми, події, факти, оцінки, контрасти й антитези). Обов'язковою є риторична інтерпретація образу оратора (автора — адресанта) і образу аудиторії слухачів (адресатів). Важливо знати, наскільки знаковою для нації, держави, культури, суспільства є постать промовця і як на нього реагувало чи реагує суспільство в цілому чи представники окремих його сфер. Від цього залежатиме оцінка і важливість мовних засобів, якими він апелює до громадської думки, народу, слухачів у конкретній соціальній ситуації, прийоми організації їх у надфразні єдності і композиційні частини. Риторика прагматичніша за стилістику.

Риторичний аналіз має показати, наскільки логічно, послідовно і доцільно вибудована і виголошена промова, чи дотримувався оратор основних законів, риторичних правил і вимог, застережень і порад, висвітлених в інвенції, диспозиції, елокуції і акції.

Дуже важливо для вдосконалення власної риторичної підготовки звернути увагу в процесі риторичного аналізу на те, як оратор сформулював тему, мету, представлення предмета, концепцію, наскільки доцільно вибрав закон і стратегію. Важливо відзначити, як сформульовані тези, наскільки вдало вибрано тип аргументації і види доказів, чи спростовано опозиційні думки, чи вміє автор узагальнювати і робити висновки.

Аналіз кращих промов відомих ораторів на відповідність їх канонам риторики і використання текстів промов як взірців для наслідування, складання аналогічних промов та їх виголошення — це були основні види роботи під час процесу підготовки фахових риторів у школах та університетах.

- Ти ж сучасний хлопець, Миколо, лев на курсі з теоретичної фізики, і я просто дивуюсь, як ти можеш захоплюватися анахронізмом, піддаватися…міражам.

- - Без міражів не було б і віражів. Так, я гадаю, не це міг би відповісти той, хто знається на законах аеродинаміки. А собор – це не тільки міраж. Найвища поезія, думка людська неминуче прагне зматеріалізуватись, і тут це сталося колись. Глянь, як пливе в блакиті! Невже він тобі байдужий?

- - Ти мені поясни: у чім його сенс? Раніше споруди такого типу, ясна річ, мали значення для людини, але сьогодні, року Божого шістдесят третього?.. Процесові старіння підлягає все. Як тобі відомо, старіє навіть метал.

- - А це не старіє! Мистецтву, тільки йому дано володіти таємницями вічної молодості… Згодься, людській натурі притаманний потяг до ідеальних гармоній – свідченням того є хоча б математика, логіка, музика… І в цьому творінні поєдналося все, все гармонійно злилось, і виникла велика, вічна поезія. Невже ти не почуваєш, що в отому гроні соборних бань живе горда, нев’януча душа цього степу? Живе його задума-мрія, дух народу, його естетичний ідеал… Нас з тобою не буде, а девятиглав цей стоятиме, повинен стояти!.

- Навіщо? Розтлумач популярно.

(З журналу „Українська мова і література в школі”, № 1, 2009. – С. 44).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 77; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!