Шум і вібрація

Ергономіка

Роль біоритмів у забезпеченні життєдіяльності людини

Наука, яка вивчає біологічні ритми, називається хронобіологією. Ідеї хронобіології глибоко проникають у медицину, що допомагає людям досягати більш високої працездатності, стати здоровішими.

Стан організму, окремих його органів і клітин змінюється, повторюючись через різні проміжки часу. Наприклад, серцебиття, скорочення і розслаблення м‘язів, зміна артеріального тиску, температури тіла.настрою, самопочуття, активності.

Біологічні ритми — це періодичне повторювання зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ у живих організмах.

Усі матеріальні об'єкти у Всесвіті здійснюють циклічний рух. Так, Місяць обертається навколо Землі приблизно за 30 діб, а Земля навколо Сонця — за 365 діб. Період обертання Сонця навколо центра Галактики становить близько 200 млн. років. Ритми притаманні також усім об'єктам мікросвіту і людині в тому числі. Вони пронизують усе живе на Землі: на клітинному, тканинному, функціональному рівнях.

Видатний хронобіолог Ф.Хальберг поділив усі біологічні ритми на три групи:

- Ритми високої частоти з періодом, що не перевищує півгодинний інтервал (скорочення серцевих м'язів, дихання, біострумів мозку, біохімічних реакцій, перистальтики кишечнику).

- Ритми середньої частоти з періодом від півгодини до семи діб (зміна сну і бадьорості, активності і спокою, добові зміни в обміні речовин, коливання температури, артеріального тиску, частоти поділу клітин, коливання складу крові).

- Низькочастотні ритми з періодом від чверті місяця до одного року: тижневі, місячні і сезонні ритми (ендокринні зміни, зимова сплячка, статеві цикли).

Найменший відрізок часу, на який може реагувати мозок людини і її нервова система, становить від 0,5 до 0,8 с. Тому скорочення нашого серця в середньому становить 0,8 с. Приблизно такий же темп руху наших ніг і рук при ході. Інтервал часу в 0,5-0,7 с відповідає швидкості наших слухових та зорових рецепторів.

Крім цих малих ритмів установлена ще одна розповсюджена періодичність, яка дорівнює 30 хв. Сюди належать цикли сну, скорочення м'язів шлунка, коливання уваги і настрою, а також статева активність. Спить людина або не спить, вона через кожні півгодини зазнає то низьку, то підвищену збудженість, то спокій, то тривогу.

Основним загальноприйнятим методом охорони праці вже багато років є використання системи техніки безпеки. Вона покликана сприяти створенню машин і інструментів при роботові з якими виключена небезпека для людини, і розробляти спеціальні засоби захисту, що опікують людину від небезпеки в процесі праці.

Ергономіка (від грець. еrgon — робота і nomos — закон) — наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві. Вона вивчає трудову діяльність людини у системі «людина – техніка – середовище» з метою її ефективності, безпеки та комфорту.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об'єкт досліджень ергономіки — система «людина—техніка».

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина — техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

Людину, що працює за допомогою машини, називають оператором. Найхарактернішою рисою оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об'єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього каналами зв'язку.

Суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність взаємозв'язку відомостей, одержаних за допомогою приладів, екранів, табло як між собою, так і з реальними об'єктами, що управляються. Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних задач:

- перший етап — сприйняття інформації;

- другий етап — оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.

Тема 2. «Небезпеки життєдіяльності у виробничій сфері та побуті»

Основні питання:

2.1 шум і вібрація;

2.2 іонізуючі випромінювання, радіація;

2.3 електромагнітні поля;

2.4 електричний струм;

2.5 хімічні фактори небезпеки;

2.6 біологічні фактори небезпеки;

2.7 психофізіологічні фактори небезпеки.

Шум — це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що виникають у результаті коливального руху частинок у пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).

Джерела шуму: усі види транспорту, промислові об‘єкти, будівельні машини, музичні інструменти, групи людей і окремі люди.

Шумове забруднення навколишнього середовища увесь час зростає. Особливо це стосується великих міст. В останні десятиліття рівень шуму зріс у 10-15 разів.

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з фізики, процес поширення коливального руху в середовищі називається звуковою хвилею, а область середовища, в якій поширюються звукові хвилі, — звуковим полем.

Розрізняють такі види шуму:

· ударний (штампування, кування);

· механічний (тертя, биття);

· аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху повітря).

Основними фізичними характеристиками звуку є:

· частота (f, Гц),

· звуковий тиск (Р, Па),

· інтенсивність або сила звуку (I, Вт/м²),

· звукова потужність (w, Вт).

Швидкість поширення звукових хвиль в атмосфері при 20°С становить 344 м/с. Органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху людини: коливання з частотою нижче 16 Гц — інфразвуки, з частотою вище 20 000 Гц — ультразвуки.

Вібрація — це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс. Часто вібрації супроводжуються почутим шумом.

Вібрація впливає на:

· центральну нервову систему,

· шлунково-кишковий тракт,

· вестибулярний апарат,

· викликає запаморочення, оніміння кінцівок,

· захворювання суглобів.

Найбільш небезпечна частота загальної вібрації 6-9 Гц, оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, це призводить до переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Резонансна частота серця, живота і грудної клітки — 5 Гц, голови — 20 Гц, центральної нервової системи — 250 Гц. Частоти сидячих людей становлять від 3 до 8 Гц.

Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує продуктивність праці. З шумом необхідоно боротися як на виробництві так і в побуті. Уміння дотримуватися тиші – показник культури людини і її доброзчливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна людям так само, як сонце і свіже повітря.

Зниження впливу шуму і вібрації на організм людини досягається такими методами:

· зменшенням шуму і вібрації у джерелах їхнього утворення;

· ізоляцією джерел шуму і вібрації засобами звуко- і віброізоляції;

· звуко- і вібропоглинання;

· архітектурно-планувальними рішеннями, що передбачають раціональне розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів;

· акустичним опрацюванням помешкань; застосуванням засобів індивідуального захисту.

У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламентуються відповідними нормативними документами.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!