Який актор, що наслідує правді, зрівняється з ораторам, який

Образ оратора

У класичній риториці Давньої Греції і Давнього Риму поняття образу оратора належало до головних. Проте спочатку вся увага риторів була звернена переважно на те, якою має бути переконлива промова, далі, з розвитком риторики, коло зацікавлень дослідників риторики і вчителів у риторичних школах поширюється на три невід'ємні складники риторичного діяння: оратор — промова — слухачі.

У давньогрецькій риториці, головним завданням якої було пере­конувати слухачів засобами живого слова, домінуючою вимогою до оратора була добродійність, здатність викликати довіру у слу­хачів, тобто оратор повинен бути настільки добрим і приємним, щоб люди мимоволі ставали його слухачами, вірили йому. Оскіль­ки антична риторика була міцною сув'яззю логосу (думки і слова), філософії, теорії пізнання світу, то й ритор мав бути високоосвіче­ною і талановитою людиною, а ще і фізично досконалою.

Найповніший образ класичного оратора античних часів постає зтрактатів про ораторське мистецтво Цицерона:«...Першою і неод­мінною умовою для оратора є природне обдаровання. Для красно­мовства необхідна особлива жвавість [гнучкість] розуму й чуття», які мові про будь-який предмет надають оздоби. Це «робить при­крашання численним, запам'ятовування—точним і міцним... усе це є дари природи...; якості, дані людині від природи... —швидка мова, звучний голос, сильні легені, міцна статура, склад і вигляд усього обличчя й тіла...»; «Оратор багатий не лише словами, а й думками».

Оратор завжди на людях, а під час промови він підлягає суворі­шому суду, ніж інші, «і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд». Ця гіпербола потрібна була Ци-церонові, щоб відзначити, наскільки відповідальним було в його часи заняття ораторством. На думку Цицерона, «оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам'яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, яку кращих лицедіїв... Нічого немає прекраснішого за досконалого оратора...».

Оратор не може бути байдужим до предмета промови, йому не­обхідні «...ревність і захоплена любов до справи! Без цього у житті не можна дійти взагалі ні до чого великого, а тим більше до того, до чого ти прагнеш». Не кажучи вже про те красномовство, якому належить влада у будь-якій миролюбній та вільній державі, у самій здатності до слова, настільки привабливого, що нічого не може бути приємнішого для людського слуху чи розуму.

Справді, які співи солодші, ніж помірна розмова?

Які вірші доладніші за художнє розташування слів?

| захищає її?

|, А що витонченіше, ніж маса гострих думок?

І; Що чарівніше, ніж пишність слів, яка освітлює справу?

| Що є багатшим за промову, насичену змістом різного роду?

'; Немає такого предмета, який був би виражений гарно й достой-

\ но і не став би надбанням оратора!..

Хто на шлях істини настановить полум 'яніше,

\ Хто негідників викрає нещадніше,

І Хто прекрасніше уславить благородних?

; Хто може з такою силою викривати й нищити пристрасті? Хто ніжніше потішить у скорботі?¹

^ 3 вимог, які ставить Цицерон до ораторів, видно, що найкра­щим він вважає оратора всебічно розвиненого і поліфункціональ-ного, у красномовстві якого знання поєднувалися б з мораллю (ето-сом), обов'язок — із задоволенням від естетичної насолоди: «Най­кращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає на­солоду, і справляє на них сильне враження. Вчити — обов'язок оратора, давати насолоду — честь... справляти ж сильне вражен­ня — необхідність».

Зрозуміло, що стати таким оратором непросто. Необхідні не тільки природні дані, освіта та виховання, а й талант. Однак що таке талант у розумінні Цицерона? На це великий оратор відповідає так: «Талант мені потрібен оброблений, як поле, не один раз зора­не, а двічі й тричі, щоб тим ліпшими й більшими були його плоди;

а обробка таланту — це досвід, це звичка слухати, читати, писа­ти...»². Отже, талант оратора — це велика праця над удосконален­ням свого власного мовлення, це постійний пошук чогось нового у сфері риторики, адже яким би майстерним не був оратор, кожна проголошена промова — вже за його плечима і, як би не спиралася на попередню наступна промова, вона мусила мати вже щось своє, нове: в темі чи ідеї, повороті думки, логічних ходах, міркуваннях, аргументах, зустрічних спростуваннях, словесних засобах чи не­сподіваних фігурах. Тому що «ораторське мистецтво не може бути жалюгідним і блідим, а повинне бути приємним і розцвіченим най­різноманітнішими предметами, тому гарному ораторові слід бага­то про що почути, багато чого побачити, багато чого осмислити і засвоїти, а також багато чого перечитати...».

! Цицерон, передаючи свій досвід ораторської діяльності учням (бо кожний пристойний оратор в античному світі мусив мати і мав послідовників), розкривав процес підготовки промови, наголошу-

ючи на тому, що оратор має робити і в якій послідовності на кож­ному етапі:

— по-перше, він [оратор] повинен підібрати зміст для своєї

промови;

— по-друге, розташувати знайдене по порядку, зваживши й оці­нивши кожен доказ;

— по-третє, одягти й прикрасити все це словами;

— по-четверте, зміцнити промову в пам'яті;

— по-п'яте, виголосити її достойно й приємно. Далі Цицерон розповідав, як він проходив ці етапи: «...я дізнав­ся і зрозумів, що перш ніж розпочати справу, слід на початку про­мови схилити слухачів на свою користь, далі пояснити справу, після цього з'ясувати предмет суперечки, потім довести те, на чому ми наполягаємо, нарешті відкинути заперечення; в кінці промови все те, що говорить на нашу користь, розгорнути й звеличити, а те, що за супротивника, похитнути й позбавити значення. Далі вчився я також правил прикрашання стилю: вони повідомляють, що вислов­люватися ми повинні:

— по-перше, чистою і правильною латиною;

— по-друге, ясно й виразно;

— по-третє, гарно;

— по-четверте, доречно, тобто відповідно до достоїнства

змісту...».

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!