Розвиток кримінології в 20—30-ті роки XX ст.

Для підтвердження або спростування тих чи інших теорій потрібно було створити науково-методичну і організаційну базу для проведення широких кримінологічних досліджень. Такі заклади вже існували на Заході у вигляді приватних шкіл і лабораторій. У Радянській Росії також створювалися кримінологічні кабінети. У Петрограді, Саратові, Москві, Мінську та інших містах вони здебільшого займалися вивченням особи злочинців.

В Україні тоді також створювались кримінологічні кабінети в Києві та Харкові. У 1925 р. всі українські кабінети було перетворено на інститути науково-судової експертизи, які мали проводити різного роду наукові дослідження та експертизи у судових справах, а також експериментальні дослідження з питань кримінальної техніки та методики вивчення злочинності й особи злочинця.

В 1930 р. у Харкові був створений Всеукраїнський кримінологічний інститут, на який покладалися обов'язки з координації роботи кабінетів і разом з тим проведення планових наукових досліджень. У 1931 р. його було передано до системи Нарком'юсту під назвою "Науково-дослідний інститут з вивчення злочинності".

Обвинувачення ряду російських та українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності на установи, які досліджували лише питання карної політики і кримінального права. Це ознаменувало собою ліквідацію кримінології як "буржуазної лженауки". Її викладання у вузах припинилося, хоч насущні проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права. І тільки на початку 60-х років раніше заборонена в СРСР наука кримінологія стала поступово відроджуватися.

З метою сприяння поширенню кримінологічних знань серед населення, а також використання досягнень цієї науки у справі запобігання злочинам в Україні 23 липня 1998 р. була створена Кримінологічна асоціація. Вона є громадською організацією, яка об'єднує кримінологів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов'язана з протидією злочинності.

Перспективними планами роботи Кримінологічної асоціації передбачаються: організація і проведення наукових семінарів та конференцій з актуальних проблем детермінації і попередження злочинів, участь у розробці та експертизі законопроектів, сприяння науковим дослідженням, налагодження тісних зв'язків з ученими та кримінологічними установами в зарубіжних країнах, а також співробітництво з Міжнародним кримінологічним товариством, підготовка і видання збірника наукових праць вітчизняних кримінологів.

4. Основними завданнями кримінології є:

- здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет;

- виявлення та аналіз факторів, які детермінують злочинність;

- встановлення процесу формування особи злочинця та жертв злочинів;

- розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочинній поведінці з боку окремих осіб.

З цих завдань випливають такі функції кримінології:

а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціальної дійсності, пов’язані зі злочинністю, відображає їх властивості й ознаки, дає їх науковий опис;

б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об'єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;

в) прогностична. Вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;

г) практично-перетворювальна. Кримінологічні описання, пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов’язаними з протидією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю у широкому розумінні фокусує всі інші проблеми, що вивчаються кримінологією.У цьому полягає практично-перетворювальна функція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб’єктів профілактики злочинів, слугують їм керівництвом до дій.

5. Наукова достовірність досліджень та їх результатів значною мірою залежить від методологічної бази. Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають можливість діалектичний та історичний підходи. Вони сприяють правильному вирішенню важливих для кримінології проблем як співвідношення буття і свідомості, фізичного і духовного, соціального й біологічного, необхідного і випадкового, загального зв’язку явищ у їх постійному розвитку, єдності і боротьби протилежностей.

Під методологією слід розуміти систему певних теорій, які виступають як керівний принцип, знаряддя наукового аналізу, засіб реалізації цього аналізу.

В основі методології лежить загальний метод пізнання – діалектичний та історичний матеріалізм. Він є базою для загальнонаукових (логічного, абстрактного мислення, висунення гіпотез, аналізу й синтезу, спостереження, експерименту, експертних оцінок) та спеціальних методів.

До спеціальних методів відносяться:

- конкретно-соціологічні, які дають змогу глибше пізнати соціальний аспект явищ, процес їх детермінації, зібрати матеріал, що характеризує стан і динаміку злочинності в цілому і окремих її видів, предметніше з’ясувати детермінанти злочинності та розробити заходи боротьби з нею;

- статистичні, які дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих показників встановити закономірності і взаємозалежності їх розвитку;

- історико-порівняльні, які допомагають визначити переважні тенденції розвитку злочинності, зміни її стану і структури за той чи інший період;

- психолого-педагогічні, які застосовуються для вивчення співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в поведінці особи злочинця, процесу формування антисоціальних властивостей і її структурі, виникнення злочинного наміру та його реалізації, мотивації злочинів;

- системного аналізу, який дає змогу розглядати злочинність як систему, для якої характерні певні зв’язки і відношення між складовими її елементами і зв’язки злочинності з іншими соціальними явищами і процесами, які впливають на неї.

6. Кримінологія, як і будь-яка наука має свою систему. Система кримінології перебуває у прямій залежності від її предмета, відображає його структуру. Система кримінології базується на двох підставах: предметі дослідження і рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається із 4 частин: вчення про злочинність; вчення про детермінацію злочинів; вчення про особу злочинця та жертву злочинів; вчення про засоби протидії злочинності.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на Загальну та Особливу частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми злочинності. Це поняття кримінології, її предмет, завдання, функції, методологія; проблеми злочинності, особа злочинця, детермінанти злочинності, віктимологія і суїцид, організація та методика досліджень, кримінологічне планування та прогнозування, протидія злочинності.

Особлива частина кримінології вивчає окремі види злочинності, їх детермінанти та заходи боротьби з ними.

Кримінологія має загальнотеоретичний та практичний аспекти. Загальнотеоретичний аспект полягає у розробці наукових основ злочинності як соціально-правового явища та його подолання. Практичний аспект полягає у розробці конкретних заходів спрямованих на запобігання окремим видам злочинів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 150; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!