Розділ 3

Хоча монастир тут знаходився ще з княжих часів, нинішній вигляд храм набув у 1761 - 1774 рр. Автором проекту став Бернард Меретин, а після його смерті в 1759 р. собор Св. Юра і прилеглі будови завершував Клеменс Фессінгер. Собор св. Юра є головним Греко - католицьким собором Львова. Резиденція митрополитів Української Греко - католицької церкви довгий час перебувала на його території.

Собор збудований з каменю та цегли, поєднує в собі риси італійського бароко з традиційною для України об'єм­но-просторовою схемою. В плані зображує грецький хрест. У крипті храму захоронені ос­танки галицького князя Ярослава Осмомисла (помер в 1187р.) та видат­них історичних діячів української церкви, що підкреслює важливість цього храму у національному житті українсько-русинської громади Львова.

У дзвіниці є найдавніша па­м'ятка українського ливарництва - дзвін, відлитий 1341р. майстром Яковом Скорою. На площі перед собором у давнину раз на рік перед святом св.Юра відбувався великий ярма­рок, куди звозили свій товар ре­місники зі Львова та околиць. Це відповідало його важливому містобудівному місці.

Далі спустимось у середмістя Львова. Місто побудоване у ХIVст. Королем Речі Посполтої за містобудівним законом Магдебурського права. Найбільш значною пам`яткою тут єнаріжний камінь якого був за­кладений під будівництво у 1360 р.

Саме ця пам`ятка дає нам уявлення, як змінювались художньо-естетичні погляди польської громади з часів формування польської нації. Будівництво храму припало на той час, коли римо-католицькі святині повторювали без усяких змін відомі готичні зразки, на відміну від церков східного обряду, де є більш оригінальні підходи та присутня певна творча переробка готичного стилю.

Собор будувався по­над 100 років. У плані лежить латинський хрест. Першим будівни­чим костелу був майстер Ничко, піс­ля його смерті -П.Штехер. У 1368 р. були закінчені його фундаменти, до 1400 р. - вежа. У 1404 р. М. Гонзаго з Вроцлава перекрив склепіннями вівтарну частину, а через рік відбулося освячення храму. Проте тільки в 1479-1481 pp. І. Гром і А. Рабіш, також із Вроцлава, завершили основне будівництво собору. Згодом, у 1493 р. Г. Блехер добудував хори зі склепіннями. Після пожежі 1527 p., коли обвалилися склепіння хорів і вежа, що стояла над ними, храм реставрували вже в стилі Бароко у ХVIIIст.

Для римо-католицьких храмів дуже характерно прибудовані каплиці, їх в костелі вісім: 1. Милосердного Христа (арх. Садловський, 1628 р.); 2. Ченстоховської Богородиці (С. Строїнським у 1774-1775 рр); 3. Розіп`ятого Христа (Яблоновських) зведена у 1769-1771 рр.; 4. Св. Йосифа, родини Замойських (арх. Ян Бялий, 1592 р.); 5. Св. Казимира, родини Бучацьких з 1875 р. (скульптор Я. Оброцький); 6. Каплиця Пречистих Дарів - є однією з найстаріших в споруді (1495 р); 7.Богородиці (1770-1780-х рр. і розписана С. Строїнським); 8. Камп'янів, значного львівського міщанського роду. У всіх каплицях багато надгробків, епітафій, образів, різьби та інших цінних творів мистецтва.

З північною стіною межує каплиця Кампіанів, побудована 1619 р. коштом львівського бургомістра Кампіана. У 1609-1611 рр. до Латинського собору було прибудовано каплицю сімейства Боїмів - найсвоєріднішу архітектурну пам'ятку Львова, що не має аналогів у європейській культурі.

П'яти ярусна вежа собору разом з хрестом має висоту 70 м. Вона є однією з найважливіших і найхарактерніших архітектурних домінант панорами стародавніх кварталів Львова. П. Полейовський завершив її в 1767 р. Друга вежа, доведена ним до рівня даху, залишилася недобудованою. У 1785 р. майже всі раніше зведені каплиці й склепи було розібрано, збереглися тільки дві - каплиця Боїмів і каплиця Кампіанів, що нині утворюють єдиний ансамбль з основною будівлею.

Під кінець ренесансової доби втрачається почуття міри в пропорціях форм та їхніх композиціях; деталі й прикраси занадто обтяжують і переладовують стіни. До таких будов у Львові належать каплиці Боїмів і Кампіанів початку XVII ст. (пл. Катедральна, 1606-1615рр.)Каплиця є однією з родинних усипаль­ниць кладовища, що оточувало латинсь­кий собор до XVIII ст. Архітектор майстер­но виконаної пізньо-ренесансної каплиці невідомий. Багатство скульптурне - декора­тивного оздоблення екстер'єру та інтер'є­ру свідчать про неа­бияку майстерність скульпторів А.Бемера, Й.Пфістера, Г. Шольца, один з яких, ймовірно, А.Бемер і був автором архітек­тури каплиці. Декор каплиці розповідає про родину львівсь­ких патриціїв угорсь­кого походження Бої­мів, на чиє замовлен­ня було виконано усипальницю. Фрес­кові портрети східної стіни зображують Георгія - голову родини та його дружину, рельєф північної стіни - «Юрій-змієборець» вказує на патрона родини св.Юрія, портрети в інтер'єрі зображують членів родини і є яскравими обра­зами львівських міщан ХVІІст.

Будівля, що своєю архітектурою нагадує невеличку церковцю, вико­нана в традиціях українського дерев'яного зодчества з використанням місцевих будівельних матеріалів - полянського вапняку, білого та сі­рого гіпсу.

(вул. Театральна, 11)

Цікаво порівнювати архітектурне рішення Латинського собору з іншою католицькою святинею. На зміну готичним шпилям на початку XVII ст. у Львові з`являються перші подихи барокко,характерні зрівноваженими, впорядкованими композиціями зі спокійними, логічно продуманими й чистими формами, почерпнутими з античної архітектури, яскравим прикладом барокової архітектури є Костел Єзуїтів 1613 — 1670 рр.

Єзуїти прибули до Львова в 1582 р. і вже в 1610р. розпочали будівниц­тво власної святині, котре тривало до 1630р. В 1613-1614рр. процесом зведення храму керував Себастіян Ламхіус, а італієць Джакопо Бріано прибув до Львова лише в 1618 р., коли стіни костелу були вже зведені приблизно на метр-півтора (три лікті). Італієць опрацював проект храму, трохи видозмінивши інтер'єр. А загалом - все той самий класичний взірець церкви Іль Джезу у Римі, прототип для тисяч сакральних споруд Європи та Америки того часу.

Єзуїти, котрі вважали себе обділеними у ви­діленній їм ділянки під будівництво, хотіли вразити всіх бодай ве­личчю споруди. І збу­дували одну з най­більших культових споруд Львова (його довжина-41м, висо­та-26м, ширина-22,5м).. Вежу спорудили в 1702 р. за проектом Валентина Годного, вона була найвищою домінантою середмістя. Її розібрали в 1830р. Львівський храм традиційно тринавний, зі слабо вираженою зовні апсидою. Бічні нави вужчі за центральну, що є характерним для базиліки. Щоб хоч трохи виграти у просторі, над боковими навами споруджено галереї - емпори. Саме за емпорами впізнавали єзуїтські храми. Інші джерела повідомляють, що для єзуїтів характерними були не емпори, а окремі каплички по бокам від головної нави, переділені поперечними стінами.

Поряд із костелом триповерховий буди­нок колишньої єзуїтської колегії. З 1683 школа отри­мала статус академії і стала другим після Києво-Могилянської академії вищим нав­чальним закладом України.

Площа Ринок

Площу розміром 142 х 129 м утворюють 44 будинки і ратуша в центрі. Від початкової готичної забудови, яка загинула під час пожежі 1527 р., збереглися підвали і фрагменти стін з готичними деталями. ». То­му нову ратушу побудували масивну і мону­ментальну. Вона має 156 кімнат і 9 залів.

Дбайливо відновлюючи цілі мури, нові будинки після руйнівної пожежі горожани будують тільки з каменю та цегли і називають їх кам’яницями. Ратуша Львова, що знаходиться у центрі площі, являє собою чотирикутник в сти­лі класицизм. Нинішня споруда не має нічого спільного зі своєю попередницею з XVI ст. Мандрівний купець Мартин Ґруневеґ, що прожив у Львові 20 років з 1582 р. так описує її: «Посередині ринку гарна велика ратуша, покрита жовтою та зеленою черепицею. А на високо піднятому наріжному камені вміщено кам'яного лева з короною із королівським гербом. При ратуші з заходу стоїть висока вежа, знизу чотирикутна, а зверху восьмикутна. Звідти вранці, опівдні й уве­чері грають на трубі

На вежу, 65 м висотою, тепер під час свята міста можуть піднятися всі бажаючі і огля­нути гарні панорами сучасного Львова.

По кутах ратуші - чотири фонтани з постатями грецьких богів та богинь: (1793р., скульптор Гартман Вітвер).

Найпривабливішим є східний бік площі між вулицями Ставро­пігійською і Руською (№2 - №10). Тут виділяються будови в стилі ренесанс: №2 - будинок італійця Бандінеллі, в якому містилася заснована ним перша львівська пошта; №4 - так звана (1577 р.), що одержала таку назву від потемнілого з часом кам'яного діаманто­вого русту фасаду; №6 - палац грецького купця Корнякта, з три­ярусною аркадою внутрішнього подвір'я. Будинок № 10, палац Любомирських, який завершує цей бік площі - класичний зразок ба­роко.

Південний бік площі міститься між вулицями Сербською і Галицькою (№ 11- №22). Крайні будинки побудовані у XIX ст.. інші утворені із нашарування різних століть і стилів. Винятком є будинок № 14 -, витриманий у стилі пізнього ренесансу.

На західному боці площі між пл. Катедральною і вул. Шевською будинки №23 та №28 побудовані в стилі ренесанс, №24,25,26 збе­регли елементи XIV - XVIII ст., №32 споруджений в стилі модерн.

Північний бік площі між вулицями Краківською і Друкарською (№33 - №45) має найбільше змін. Як свідчать архівні джерела, в 1765р. всі будови цієї частини площі були зруйновані. Фасади пер­вісних будівель змінені, де-не-де збереглося середньовічне плану­вання, уціліли поодинокі фрагменти готичних і ренесансних елементів.

З південно-східного кута площі Ринок починається вулиця Руська, навколо якої в середньовіччі сформувався український квартал середмістя. Вулиця Руська під цією назвою згадується вже в XV ст. В ті часи тут було 14 житлових будинків і дерев'яна церква. На місці цієї церкви, знищеної пожежею 1527 р., збудовано ансамбль, витриманими і строгими формами чистого ренесансу належать доми Гепнера 1570 р., що складається з церкви Успенія Богородиці, каплиці - унікальний у світовій архітектурі зразок поєднання засад ренесансу з місцевими традиціями будівництва тризрубних дерев'яних храмів.

Успенська церква

(1591-1629 рр,арх. П.Римлянин, В.Капінос,А.Прихильний)

Цей ансамбль-найвище досягнення українського ренесансу.

Церква збудована з великих білокам'яних блоків. Площини стін збагачені тоскансь­кими пілястрами та різьбленим в камені доричним фризом.

Успенська церква в плані тринавна базиліка, видовжена вздовж вул. Руської, з півкруглою апсидою, що виступає в бік вул. Підвальної. Храм увінчують три бані з ліхтарями; центральна баня спочиває на підпружних арках, підтримуваних чотирма тосканськими колонами. У такій планувально-об'ємній структурі прослідковується злиття західної ренесансної та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга - в традиційних купольних завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, у яких прорізані віконні отвори з архівольтами. Фасад завершено розвиненим антаблементом, компонентом якого є дорійський фриз з метопами, тригліфами та розетами. У полях метопів розміщено рельєфні, різьблені в камені композиції на біблійні та євангельські теми.

В інтер’єрі храму, що складається з трьох просторових об’ємів – бабинця, головної нави та вівтарної частини, основну естетичну роль відіграє матеріал - білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястрів. Центральний купол, основою якого служить доричний фриз, оздоблений кесонами з розетками. В його парусах вміщено різьблені в камені герби жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Стіни, як і зовні, розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер’єру збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній та південній стінах. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами львівського художника першої третини XX ст. Петра Холодного. На стінах залишились зразки станкового живопису XVII ст.

У церкві збереглися пам'ятки мистецтва XVII-XVIII ст. З двадцяти ікон, змонтованих у диптих, три належать пензлеві Ф. Сеньковича (1630-1638 рр.), ("В'їзд в Єрусалим", "Сходження до пекла" і "Воскресіння Лазаря"), чотирнадцять - М. Петрахновича (192О-193О рр..), решта походять з другої половини XVIII ст. Сам іконостас знаходиться в с. Грибовичі біля Львова, куди його продано в 1767.

(1578-1591РР-, арх. А.Підлісний)

Невід`ємною частиною ансамблю є Трисвятительська каплиця, яка спершу будувалася, як церква. Тільки після появи Успенської церкви перетворю­ється на каплицю. Прямокутна в плані, без опорних стовпів, увінчана трьома куполами, які опираються на складну систему арок і парусів.

У архітектурі каплиці переплелися традиції народної та ренесансної архтітектури. Каплиця була побудована архітектором Петром Красовським у 578—1591 роках. Будівля притикає однією стороною до північної стіни Успенської церкви, довгою стороною — до вежі Корнякта. Після пожежі в 1671 році була знов відбудована. У 1846—1847 роках каплицю реставрували, тоді ж вона була сполучена з церквою проходом. Нині вхід в Успенську церкву з вулиці закритий, можна увійти тільки через каплицю Трьох Святителів.

Будівля каплиці — невелика, прямокутна в плані, без колон та стовпів, завершується трьома банями на тісно поставлених гранчастих барабанах, які увінчуються ренесансними ліхтариками. Пілястри ділять фасад на три частини, в центрі знаходиться кам'яний різьблений портал, один з кращих зразків архітектурної пластики XVI—XVII століть. У інтер'єрі гладкі білі стіни контрастують з ліпленням XVII століття на мальовничому тлі, що імітує мозаїку, яка покриває внутрішню поверхню куполів.

Вежа Корнякта

Доповнює і завершує ансамбль, символізує триєдність одна з найцінніших пам’яток ренесансу не тільки України, а й цілої Східної Європи — вежа Корнякта, побудована архітектором Петром Барбоною в 1572 — 78 рр. у характері вежі Madonna dell’Orto у Венеції, але в іонійському ордері.

Палата Корнякта на Ринку (1580), подібно до більшості будов Львова — з рустикою, у формах невеликих палаців Тоскани та Верхньої Італії.

Вежа споруджена на кошти львівського купця К. Корнякта (названа іменем сво­го фундатора). На йо­го замовлення відли­то також величезний (діаметром до 2 м) дзвін «Кирило». Вежа служила дзвіницею і відігравала роль спо­стережного пункту.

Дзвіниця - квадратна в плані, чотириярус­на споруда з різно­високими ярусами, висотою 65 м. Ця ре­несансна вежа одразу стала основною домі­нантою в силуеті то­гочасного Львова і за­лишається архітек­турним символом міста і донині, її зо­браження було на гербі Ставропігійсь­кого братства - гро­мадської організації православних львів­ських міщан і реміс­ників, що існувало при Успенській церк­ві починаючи з сере­дини XVI ст. Основна діяльність братства - розвиток освіти і культури укра­їнського населення міста. Поряд з ансамб­лем братство спору­дило кілька кам'я­ниць, у яких містили­ся бібліотека, братсь­ка школа вищого рів­ня, друкарня, архів.

Будинок колишньої страхової фірми «Дністер» споруджений у 1905 р. архітекторами Іваном Левинським і Тадеушем Обмінським, які вдало поєднали архітектурні форми модерну з мотивами українського народного орнаменту. Ця будівля постала на місці трьох старих кам’яниць XVII ст.

Будівля зводилась в оточенні серед­ньовічної забудови. Левинський успішно розв'язав складну проб­лему коректного співіснуванння поряд архітектури різних стилів і епох. Щедро декорований керамікою, з гострими дахами, що на­гадують бойківські церкви та вигадливим кованим металом в ін­тер'єрах, цей дім по праву належить до класики українського будів­ництва початку XX ст.