Формування політичної нації в Україні

Нація і націоналізм.

Світовий досвід націєтворення.

Нація етнічна та нація політична.

Поняття нації.

План

Лекція 11. Нація. Полікультурність.

11.2. Нація як соціальний інститут.

У світі змагаються між собою дві концепції походження нації: Примордіалістська концепція вважає нації продуктами давнього походження, які змінювали уже сучасні віки, Модерністська концепція вважає нації продуктом останніх кількох сотень років, які формували економіка, війни, газети і телебачення.

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну:

- Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

- Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ.

Нації визначаються певним рядом характеристик (спільність походження, спільність мови, спільність релігії, волюнтаристський підхід - найвідомішим волюнтаристське обґрунтування нації подано в роботі Ернеста Ренана «Що таке нація?» (Його класичною відповіддю є «Щоденний референдум»), що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.

У Стародавньому Римі «націями» називали групи чужинців з певного регіону, що не мали таких прав, якими були наділені громадяни Риму. Аналогічний термін існував в грецькій і давньоєврейській мовах. Характерне ксенофобське забарвлення терміну «нація». У Середньовіччя з розвитком знань про довколишній світ розвивається етнічне розуміння поняття. В тогочасних університетах визначником нації було географічне походження та мова. З кінця ХІІІ століття цим терміном об'єднувалися представники того чи іншого спрямування на церковних соборах. Таким чином термін набував вагомішого соціально-психологічного змісту, оскільки давав відчуття належності до престижної формальної групи, підвищував соціальний статус особистості, яка належала до такої «нації». З XVI — XVII столітті в Англії, а пізніше Франції у ході розкладу старого династичного порядку, формування «національних» держав у Європі, розвитку «національних» мов, які заступили латину, і «націоналізації» церков поняття нації використовується як відповідник поняття «народ» і пов'язувався з такими категоріями, як «громадянство», «держава», означаючи належність до певної територіально-політичної спільноти. Д. Дідро, наприклад, у своїй «Енциклопедії» визначав «націю» як значну кількість людей, що живуть на певній території й управляються одним урядом. Поняття нації, як важливої ідеї з'явилося у XVIII столітті в роботах німецького філософа Йогана Готфріда Гернера, який доклав зусиль до формування поняття національної держави. В цей час тривала промислова революція, що дала початок індустріальному суспільству. Ці зміни спричинили до росту національної самосвідомості в Європі. Етнічне походження при цьому втрачає значення. Ототожнення нації і держави залишається характерним Західній Європі в XIX—XX ст. В той же час в німецькій мові поняття нації підкреслювало єдність німців, що були розпорошені по різних державах, за такими характеристиками, як спільність мови, культури, традицій. В XIX-XX століття з піднесенням національно-визвольної боротьби народів Східної Європи, а також, пізніше, Африки та Азії за браком міцних політичних та економічних еліт, власної державності чи, скажімо, територіальної єдності (чехи, українці, словенці, балканські народи та ін.) цим націям доводилось робити наголос на культурних, мовних та етнічних компонентах свого відродження. Окрім того, слово «нація» як синонім расовості, винятковості увійшло до арсеналу агресивної, шовіністичної, расистської риторики.

Націоналі́зм — специфічний стан свідомості частини етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика.

Україна має всі передумови для повноцінного процесу націєтворення,оскільки суспільні дослідження вказують на визначеннякожного члена цієї суспільної формації приналежним себе до цієїсуспільної формації і визначають високий рівень довіри і розуміння однедо одного, як головний фактор націєтворення. Національна визначеність допоможе українському народувстановити власні національні пріоритети і визначити національний характер українців. Це допоможе Україні як великій державі встановлювати та вести власну політику побудови української державності на новому рівні, а іншим державам визначити та встановити прогноз на поведінку української спільноти у міжнародній політиці та економіці.

Тестові завдання для самоконтролю.

1. За якою концепцією нації є продуктами давнього походження, які змінювали уже сучасні віки?

а) Примордіалістською,

б) Модерністською,

в) Європейською,

г) Українською.

2. За якою концепцією нації є продуктом останніх кількох сотень років, які формували економіка, війни, газети і телебачення?

а) Примордіалістською,

б) Модерністською,

в) Європейською,

г) Українською.

3. Як називається полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи?

а) нація,

б) народ,

в) громада,

г) суспільство.

4. Синонімом якого терміну є нація в значенні політичної спільноти громадян певної країни?

а) народ,

б) держава,

в) суспільство,

г) громада.

5. Синонімом якого терміну є нація в значенні етнічної спільноти з єдиною мовою і самосвідомістю?

а) народ,

б) держава,

в) суспільство,

г) громада.

6. В якій роботі подано найвідоміше волюнтаристське обґрунтування нації?

а) Т.Шевченка,

б) Йогана Готфріда Гернера,

в) Д. Дідро,

г) Ернеста Ренана.

7. Кого називали «націями» у Стародавньому Римі?

а) групи чужинців з певного регіону,

б) рабів,

в) корінних жителів,

г) представників того чи іншого спрямування на церковних соборах.

8. Хто доклав зусиль до формування поняття національної держави?

а) Т.Шевченко,

б) Йоган Готфрід Гернер,

в) Д. Дідро,

г) Ернест Ренан.

9. Кого називали «націями» з кінця ХІІІ століття?

а) групи чужинців з певного регіону,

б) рабів,

в) корінних жителів,

г) представників того чи іншого спрямування на церковних соборах.

10. Хто визначив націю як значну кількість людей, що живуть на певній території й управляються одним урядом?

а) Т.Шевченко,

б) Йоган Готфрід Гернер,

в) Д. Дідро,

г) Ернест Ренан.

На перший погляд, Україна - майже етнічно однорідна країна (етнічні українці становлять близько трьох чвертей населення). Але соціологічні дослідження останніх років свідчать, що соціально- і етнокультурний склад населення нашої держави значно складніший. На думку деяких провідних українських соціологів населення України приблизно на 94% складається з трьох великих лінгво-етнічних груп: україномовних українців (близько 40%), російськомовних українців (33-34%), російськомовних росіян (21%). У багатьох місцевостях (переважно прикордонних) компактно проживає багато іноетнічних груп (росіяни, угорці, румуни, молдавани, гагаузи, болгари, греки, поляки, словаки, німці, караїми і ін.). Отже, українське суспільство - поліетнокультурне, з усіма проблемами, які породжує багатокультурність. Необхідно підкреслити, що термін "багатокультурність" відображає культурний устрій і практику саме в демократичних, соціальних, правових державах. Певною мірою він є показником демократичності суспільного устрою. Поняття "мультикультуралізм" та "полікультуралізм", а також близькі до них у змістовому відношенні "транскультурність" чи "інтеркультуралізм" з'явились у культурному дискурсі на Заході на початку 70-х рр. Ці поняття не мають загальновизначених чітких дефініцій; їх використання визначається деякою умовністю, продиктованою певним контекстом. Використовуючи цю термінологію, слід відрізняти мультикультуралізм як теоретичний підхід у суспільствознавстві та засаду державної політики від фактичної полікультурності (багато культу-рності) суспільства. У найширшому сенсі термін "мультикультуралізм" ("культурний плюралізм") як ідеологія і як етнополітика означає не просто певну етнокультурну різноманітність, а містить поняття про принципи співжиття етнокультурних спільнот на засадах демократії, а саме: співіснування в межах однієї країни багатьох культур за умови, що жодна з них не є панівною.

Полікультурність - це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот, з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв'язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм та цінностей. Але при цьому слід враховувати, що кожному етносу, нації притаманна самобутність, зокрема, у культурі. Повсюдне утвердження культурних досягнень потрібне задля повноцінного функціонування народу на кожному історичному етапі; це зберігає його, визначає ідентичність поміж іншими народами, що є своєрідною регуляцією соціокультурних процесів. Самобутня ідентичність завжди пов 'язана з культурною терпимістю до інших цивілізацій. Однак часто утвердження себе серед інших має агресивні тенденції, особливо у двох випадках: коли формується свідомість та коли етнос сходить з історичної арени чи його витісняє інший, пропонуючи натомість свою культуру чи продукт субкультури. Нині ця проблема гостро стоїть перед багатьма країнами. ЮНЕСКО наголошує, що життєве ядро культури — це той динамічний принцип, через який суспільство, базуючись на минулому та спираючись на внутрішні можливості, засвоює зовнішні досягнення, що відповідають його потребам, постійно розвивається. Це дасть змогу зберегти особливості народів, підняти культурні ха рактеристики та свідомість.

Проблематика міжнаціональних (міжетнічних) відносин - одна з головних тем етносоціологічних досліджень. Для України стан міжетнічних відносин взагалі можна розглядати у якості головного інтегруючого чи дезінтегруючого індикатору національних процесів, особливо в контексті консолідації українського народу в єдину політичну націю. Міжетнічні відносини - різновид соціальних зв'язків між структурними елементами суспільства, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи. Міжнаціональні конфлікти – це окрема форма міжгруппового конфлікту, у якому групи з протилежними інтересами розрізняються по етнічній (національній) ознаці. У повсякденній практиці під час обговорення міжнаціональних відносин чи ефективності, неефективності національної політики держави, звичайно, маються на увазі визначені нації. При цьому різні нечисленні етнічні групи особливо не виділяються, хоча їхня кількість, досить значна. Міжетнічна політика держави покликана регулювати соціально-політичні відносини з метою узгодження інтересів різних етнічних і національних груп і найбільш повного задоволення їхніх потреб.

Наявність стійкої сукупності конфліктних відносин у релігійній площині як успадкованих історично (наприклад, православно-греко-католицькі суперечності), так і посталих на тлі сучасних суспільно-політичних змін (православні розколи, християнсько-мусульманські суперечності, лінії напруженості між традиційними і нетрадиційними для України релігійними формуваннями) засвідчує вкоріненість у суспільстві потужних дезінтегруючих чинників. А тому із внутрішньоцерковної справи релігійні протистояння майже відразу перетворилися на загальнодержавну проблему, актуальну як з погляду внутрішньої стабілізації, так і з огляду на формування міжнародного іміджу України. У загальних рисах релігійні конфлікти являють собою зіткнення суб’єктів релігійно-церковної сфери в намірах реалізувати свої інтереси і цінності, досягти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, внаслідок чого релігійно-конфесійні розбіжності стають чинником ідейної (а за певних умов політичної та етнічної) мобілізації віруючих. Наслідком гострої конкуренції і протиборства церковних формувань стає факт рішучого розподілу територій домінування, зокрема між православною та греко-католицькою конфесіями. Цілковито визначилися регіони, в яких домінує одна із церков, тоді як інші вимушені задовольнитися другорядним, а то й взагалі умовним представництвом. Конфліктні відносини в релігійному середовищі за умов надто високих рейтингів церковних інституцій у перші роки суверенності виявилися надзвичайно сприятливими для швидкого зрощення політичної й релігійної сфер соціуму. Міжрелігійні та міжконфесійні конфлікти, які відобразили у релігійній формі розбіжні внутрішньо- і зовнішньополітичні орієнтації великих груп населення, стали розмінною монетою у конкуренції владних та опозиційних політичних еліт та окремих політичних діячів, виказали потенційні можливості роздертого суперечностями релігійного середовища до підживлення політичної активності та творення політичних угруповань. Міжконфесійні конфлікти в Україні постали реальним віддзеркаленням складного, суперечливого, розшарованого українського соціуму; за кожним із конфліктуючих суб’єктів стоїть цілком певна соціальна сила, цілком усвідомлені геополітичні та геоконфесійні інтереси, власне бачення перспектив соціального розвитку, своя система цінностей, умонастроїв, симпатій та антипатій.

Тестові завдання для самоконтролю.

1. Яку частину населення України становлять етнічні українці?

а) половину,

б) меншу частину,

в) близько трьох чвертей,

г) майже 100%.

2. Як називається поняття про принципи співжиття етнокультурних спільнот на засадах демократії, співіснування в межах однієї країни багатьох культур за умови, що жодна з них не є панівною?

а) мультикультуралізм,

б) суспільство,

в) культура,

г) етнос.

3. Як називається принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот, з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв'язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур?

а) нація,

б) полікультурність,

в) громада,

г) суспільство.

4. Де стверджується, що життєве ядро культури — це той динамічний принцип, через який суспільство, базуючись на минулому та спираючись на внутрішні можливості, засвоює зовнішні досягнення, що відповідають його потребам, постійно розвивається?

а) Конституція України,

б) ЮНЕСКО,

в) Декларація незалежності,

г) Декларація прав людини і громадянина.

5. Що являється однією з головних тем етносоціологічних досліджень?

а) народ,

б) міжнаціональні відносини,

в) суспільство,

г) громада.

6. Як називається різновид соціальних зв'язків між структурними елементами суспільства, об'єктом і суб'єктом яких є етнічні групи?

а) міжетнічні відносини,

б) культура,

в) суспільство,

г) громада.

7. Як називається окрема форма міжгруппового конфлікту, у якому групи з протилежними інтересами розрізняються по етнічній (національній) ознаці?

а) місцевий,

б) релігійний,

в) міжнаціональний,

г) народний.

8. Як називається зіткнення суб’єктів релігійно-церковної сфери в намірах реалізувати свої інтереси і цінності, досягти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, внаслідок чого релігійно-конфесійні розбіжності стають чинником ідейної мобілізації віруючих?

а) місцевий конфлікт,

б) релігійний конфлікт,

в) міжнаціональний конфлікт,

г) народний конфлікт.

9. Яка лінгво-етнічна група, на думку деяких провідних українських соціологів, становить близько 40 % населення України?

а) російськомовні українці,

б) російськомовні росіяни,

в) іноетнічні групи,

г) україномовні українці.

10. Яка лінгво-етнічна група, на думку деяких провідних українських соціологів, становить близько 33-34 % населення України?

а) російськомовні українці,

б) російськомовні росіяни,

в) іноетнічні групи,

г) україномовні українці.

Дата добавления: 2014-11-09; Просмотров: 3658; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!