Основні техніко-економічні показники машинобудівного виробництва

Собівартість виробу і методи її визначення. Поняття трудомісткості, циклу, такту, ритму і програми виготовлення виробу. Відносні техніко-економічні показники.

Технологічний процес виготовлення виробу можна спроектувати і, відповідно, реалізувати в декількох варіантах. Кожний з цих варіантів має забезпечувати відповідність якості готового виробу технічним умовам і можливість виготовлення необхідної кількості виробів в установлені терміни. Найдоцільніший з варіантів вибирають після порівняння техніко-економічних показників, що характеризують ці варіанти.

Основним техніко-економічним показником будь-якого технологічного процесу є собівартість виробу – сукупність всіх прямих витрат, пов’язаних із його виготовленням та реалізацією.

В залежності від видів витрат, які включають до собівартості, розрізняють собівартості: операційну, цехову, виробничу, повну.

Операційну собівартість складають витрати на виконання певної операції. Цехова собівартість враховує всі матеріальні і трудові витрати цеху на виготовлення виробу. Виробнича собівартість враховує цехові і загальнозаводські виробничі витрати. Повна собівартість враховує виробничу собівартість і невиробничі витрати (адміністративні витрати, витрати на рекламу та збут продукції тощо).

Для наближеного визначення цехової собівартості в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва найчастіше використовують бухгалтерський метод. У цьому випадку така собівартість виготовлення деталі визначається за формулою

,

де – витрати на вихідну заготовку з відрахуванням коштів, які повертаються після здавання відходів; – витрати на заробітну плату основних робітників; – сума всіх інших цехових витрат, які визначають у відсотках від величини С _з.о.

Тоді

,

де а – відсоток витрат, які включають всі матеріальні, трудові та інші витрати цеху, що не увійшли в і .

В залежності від виробничих умов, величина а може складати 150...800%. Конкретне значення а встановлюється підприємством-виготовлювачем виробу.

Бухгалтерський метод простий, але не може використовуватись для порівняння варіантів технологічних процесів, оскільки не виділяє окремих складових .

Найточнішим є метод прямого розрахунку всіх складових собівартості (елементний метод). Цехова собівартість у цьому випадку складає

(1)

де – заробітна плата наладників із нарахуваннями; – витрати на споживану технологічним обладнанням електроенергію; – витрати на допоміжні матеріали; – витрати на ремонт та амортизацію різального інструмента; – витрати на ремонт та амортизацію вимірювального інструмента; – витрати на амортизацію обладнання; – витрати на ремонт та модернізацію технологічного обладнання; – витрати на ремонт та амортизацію верстатних пристроїв, – витрати на опалення, освітлення, поточний ремонт та амортизацію будівель, – інші (непрямі) витрати цеху (заробітна плата інженерно-технічних та допоміжних робітників із нарахуваннями, витрати на ремонт та амортизацію допоміжного обладнання, цехові транспортні витрати, витрати на охорону праці тощо).

Порівнюючи технологічні процеси з використанням елементного методу, не враховують витрати, які є однаковими для варіантів, що розглядаються. Такими витратами можуть бути, наприклад, витрати на ремонт та амортизацію вимірювального інструмента, витрати на опалення, освітлення, поточний ремонт та амортизацію будівель тощо.

Якщо у порівнюваних варіантах передбачається використання однакових вихідних заготовок, то складова у формулі (1) також не враховується. У цьому випадку визначається технологічна собівартість.

Елементний метод визначення собівартості є основним методом порівняння економічності технологічних процесів у всіх відповідальних випадках, особливо в умовах крупносерійного і масового виробництва.

У менш відповідальних випадках, а також для під час розрахунків технологічної собівартості для серійного і дрібносерійного виробництва використовується нормативний метод. Цей метод ґрунтується на тому, що витрати на споживану технологічним обладнанням електроенергію та різальний інструмент пропорційні основному часу, а решта складових, які входять у формулу (1), пропорційні загальній тривалості операції, тобто штучно-калькуляційному часу (Т _ш-к).

Розрахунок технологічної собівартості певної операції за вартістю верстато-години полягає у визначенні за нормативними таблицями
[3, 10] витрат по кожному з елементів цієї собівартості або технологічних витрат в цілому і перемноженню цих витрат на трудомісткість даної операції, тобто

,

де С _в-г – вартість верстато-години роботи роботи обладнання, Т _ш-к – штучно-калькуляційний (для масового виробництва штучний) час (в хвилинах) операції.

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 570; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!