Методологічні проблеми дослідження еліт постсоціалістичних країн

Оцінка характеристик та діяльності політичної еліти громадянами України

Соціальні характеристики нової політичної еліти України

Особливості процесу формування політичної еліти в Україні

Методологічні проблеми дослідження еліт постсоціалістичних країн

Особливості формування та основні характеристики політичної еліти у перехідних політичних системах

Лекція 7–8

Процес формування, “вирощування” політичної еліти є першочерговим завданням для держави, а особливо для посткомуністичних держав. Він є тривалим, навіть за сприятливих умов налічує багато десятиліть. Радикальні зміни останніх років у нашій державі, які багато політологів називають революційними, неминуче вимагають зміни політичної еліти. Процес трансформації еліт в політичній науці розкривають через такі поняття, як:

рекрутування,

репродукція,

циркуляція,

заміна складу еліт.

Заміна еліти означає повалення попередньої еліти і прихід до влади контреліти, що, як правило, є наслідком революційних перетворень. Трансформація еліти включає в себе не тільки прихід до влади контреліти, але й вагомі перетворення в середині самої правлячої еліти, зокрема, домінування нового угрупування в середині правлячої еліти чи навіть прихід до влади вищого прошарку іншої соціальної групи.

Трансформація еліти пов'язана із різкими змінами:

її ідеології і політичного курсу,

змінами методів рекрутування еліти;

іноді відбувається допуск в еліту представників контреліти.

З усіх численних концепцій, які пояснюють перехід від старої еліти до нової, можна виокремити дві:

З одного боку, маємо твердження про те, що відбулася революційна зміна еліти,

З іншого – твердження, що еліти залишились попередніми, лише змінилися декорації навколо них.

Іншою основою для систематизації концепцій, які описують соціальний перехід, може бути співвідношення ролі політичного (партійного) і управлінського (господарського) компоненту радянської еліти (номенклатури) в її подальшій трансформації в політичну еліту. Більшість дослідників сходяться на тому, що процес трансформації не закінчений і в елітних групах проходять подальші зміни.

Цікавий аналіз процесу зміни еліт пропонує І.Куколєв. Він виділяє декілька моделей, за допомогою яких можна розкрити сутність трансформації елітних груп:

Модель перша – зміна потоків розглядає трансформацію як послідовну зміну декількох хвиль правлячої еліти. На кожному етапі трансформації попередня хвиля правлячої еліти висуває на керівництво наступну, а вона, в свою чергу, стає політичним могильником для тих, хто її висунув. Наприклад, брежнєвська еліта висунула горбачовську, і горбачовська її змістила. Горбачовська еліта висунула (дала поштовх до політичного управління) єльцинську еліту, а ця змістила – горбачовську. У цій моделі аналізуються поверхневі політичні зміни у трансформації еліти, як правило, лише персональний склад.

Модель друга – політичний капіталізм є найбільш поширеною концепцією трансформації. Вона базується на тому, що в СРСР існував реально правлячий клас – партійно-радянська номенклатура. Зміст трансформації полягав у конвертації політичного капіталу в капітал економічний. Політичні еліти стали змінюватися першими і досить швидко заповнювали дві нові ніші – нової політичної еліти і нової економічної еліти. Політична номенклатура, використовуючи політичну владу, першою освоїла механізми приватизації державної власності і в результаті ряду послідовних дій утворила велику частину нової фінансової та підприємницької еліти і частково заповнила нові політичні інститути.

Модель третя – бунт економічної еліти чи пробудження регіональних еліт. Номенклатура складалася із двох великих суперечливих одна одній частин – партійних працівників і господарських керівників. Кожна із частин номенклатури мала певну владу і розпоряджалась певними ресурсами. Займаючись безпосередньо виробництвом, забезпечуючи його функціонування, господарники були в менш привілейованому стані, ніж партійна верхівка. Перебудова – бунт господарських, економічних еліт, які вимагали зміни політичних позицій і розкріпачення своєї діяльності. Партійна еліта розкололася, і частина (регіональна) долучилася до господарської. У результаті зрощування реформаторських фрагментів номенклатури відбулося формування сучасних елітарних груп, які становлять певний сплав колишніх господарських і партійних регіональних еліт.

У моделі четвертій – роль контреліти – відображені публічні і соціальні моменти політичного процесу. Господарська еліта в боротьбі проти партократів використала як свого політичного союзника контреліту (культурну і науково-технічну інтелігенцію), яка зруйнувала вищу політичну компоненту номенклатури і привела до влади економічну еліту і номенклатуру другого і третього ешелонів, частково з'єднавшись з ними.

На думку німецької дослідниці У.Хоффман-Ланге, у процесі політичних змін елітна трансформація виступає у двох формах:

Перша – циркуляція індивідів – членів еліти на керівних посадах в політичних інститутах і приватних організаціях, які зберегли свою силу і базисну організаційну структуру в ході зміни режиму. Уряди, парламенти, юридичні органи, збройні сили, політичні партії, великі суспільні і приватні підприємства, газети, ділові кола витримують досить часто лише невелику реорганізацію, але прагнуть до режимних змін через посередність зміни верхівки свого керівництва. У такому випадку дослідженню підлягає елітна циркуляція в таких інститутах і організаціях.

Друга форма елітної трансформації зумовлена зрушеннями в балансі сил між інститутами і організаціями завдяки формуванню нових організацій. Наприклад, парламенти, які спершу тільки затверджували рішення, що приймалися урядом, можуть набути нового значення, правлячі партії можуть завершити своє існування чи перетворитися в маленькі групи в той час, як нові партії набувають масової підтримки.

Погоджуючись з думкою У.Хоффман-Ланге, зазначимо, що вивчення елітної трансформації, результатів зміни режиму передбачає виділення обох аспектів, оскільки старі організації поповнюються новими елітами, а нові організації – старими елітами, доцільно аналізувати і старі, і нові інституціональні структури, а також циркуляцію еліт та їхні соціальні і установчі характеристики.

На думку О.Мясникова, процес заміни еліт може відбуватися за двома варіантами:

Варіант перший – консолідація проходить шляхом формування і стабілізації блоку: господарська – державна (політична) – партійна еліта, шляхом встановлення міцних зв'язків між родинними угрупуваннями у всіх трьох секторах. У цьому випадку швидше за все домінувати і керувати буде господарський корпус, що можливо лише при невеликій і згуртованій команді на рівні супереліти та наявності фракцій правлячих угрупувань у всіх гілках влади (виконавчій і законодавчій гілках, центральній, регіональній і місцевій адміністрації). Виникне потреба у створенні власних масових політичних організацій чи перетворенні існуючих партій і рухів у правлячі.

Варіант другий – вічний конфлікт, який є продовженням сьогоднішніх тенденцій. Правлячі угрупування будуть прагнути до внутрішньої консолідації і розпадатися, шукати підтримки у середовищі господарників, підприємців і відмовлятися від укладених угод. Продовжуватиметься боротьба між угрупуваннями в еліті за виживання та витіснення з еліти представників неконкурентноспроможних верств, які потрапили у верхні ешелони влади після серпня 1991 року. Ядро політичної еліти формуватиметься із господарників. Перспектива виходу із вічного конфлікту залежить не тільки від результату боротьби між господарською елітою і новими економічними прошарками, але й від того, коли в еліті з'являться люди нового покоління, які будуть здатні генерувати ідеї і виробляти стратегію суспільного розвитку, узгоджувати інтереси всього спектру соціально-політичних сил.

Керуючись дослідженнями, проведеними в країнах Латинської Америки, меншою мірою, Південної Європи, Дж.Хіглі і Р.Гюнтер розробили елітистську теорію переходу до демократії. У рамках цієї концепції виділяють дві основні моделі демократизації:

Пакт еліт – пактом еліт називається варіант переходу, коли еліти усвідомлено перебудовують свої відносини, домовившись про компроміси з надзвичайно важливих питань. Передумовою для підписання пакту є наявність гострого конфлікту, в ході якого всі фракції еліт несуть відчутні збитки. Особливістю пактового переходу є його короткочасність: еліти або швидко знаходять вихід, виробляючи основні компоненти консенсусу, або не знаходять його взагалі. Іншою особливістю цього варіанту є секретність і замкненість кола учасників пакту. Головну роль у ньому відіграють актори, зв’язані з попередньою елітою, які прагнуть обійтися без широкого звернення до населення. – Помаранчева революція

Конвергенція еліт – це процес, який проходить в умовах переходу до демократії, яка ще не консолідована, і пов'язаний з необхідністю мобілізації мас опозиційними фракціями еліти для досягнення успіху в електоральній гонці й здійснення коаліційної політики. Конвергенція дозволяє старим гравцям, які діють на полі політичної гри, змінювати свої ролі й відкривати шляхи для введення нових гравців. Про завершення цього процесу свідчить перемога на виборах колишньої дисидентської чи периферійної фракції еліти. Як і у випадку пакту, конвергенція еліт веде до утворення демократичного режиму.

Різниця між пактом і конвергенцією полягає в тому, що в останній, за рахунок активної масової участі, з’являються нові актори. Необхідно зазначити, що конвергенція може бути тільки другим кроком демократизації (після пакту), і крім того, вимагає невизначеного проміжку часу. Автори цієї концепції пов'язують закінчення процесу конвергенції еліт з підвищенням рівня соціально-економічного розвитку.

Отже, можна стверджувати, що трансформація політичної системи і суспільних відносин тісно пов'язана зі зміною правлячої еліти. Швидкий і корінний розрив між новою і старою владою неможливий, тому що зміна еліти проходить головно у верхніх ешелонах влади: неспівпадіння, а нерідко і полярність процесів у верхах і низах владної піраміди здатні звести нанівець усі позитивні зміни.

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 357; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!