Асиметричні стратегії в зовнішній політиці і політиці національної безпеки. Роль економічної дипломатії у міжнародному позиціюванні національного господарства

Роль економічної дипломатії у міжнародному позиціюванні національного господарства

Засоби інкорпорації національної економіки у глобальну економічну систему

Лекція 26. ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПЕРИФЕРІЙНИХ СУБ’ЄКТІВ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТА

Сучасні процеси глобалізації у просторі міжнародних економічних трансакцій відбуваються з непередбачуваними наслідками для більшості країн-учасників цих процесів. Міжнародні «правила гри» встановлені дво- та багатосторонніми угодами за наглядом світових організацій (13 спеціальних фінансово-кредитних та економічних організацій ООН, серед яких МВФ, МБРР, МФК, ФАО, МАГАТЕ, ЕКОСОС тощо, а також ОЕСР, СОТ, ОПЕК, ЕВРІКА й ін.) не завжди відповідають поняттю справедливості відносно усіх учасників економічної інтеграції та міжнародного поділу праці. Через посилення спекулятивної фінансової домінанти у міжсуб’єктних відносинах більша частка доходу від міжнародної співпраці залишається власнику фінансових (віртуальних), а не реальних (природних, трудових) ресурсів. До того ж, переорієнтація цілей господарювання основних акторів з обмеження економічного росту на інтенсифікацію темпів зростання економіки висвітлює декларативний характер цілей світового розвитку, записаних у «Порядку денному на ХХІ століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). Інтереси ініціаторів проекту сталого розвитку в умовах розгортання світової фінансової кризи (2007-2010 рр.) усе більшою мірою концентруються на максимізації будь-яких видів (насамперед фінансової, природно-ресурсної та інтелектуальної) міжнародної ренти. Поглиблення різниці між рівнями добробуту країн «золотого мільярду» і більшістю країн світу (у т.ч. постсоціалістичного простору) свідчить про необхідність формування нових «правил гри» у сфері МЕВ, сфокусованих на забезпеченні ефективного співробітництва, зокрема у сферах споживання природних сировинних ресурсів, енергозабезпечення, інвестицій, інновацій та торгівлі. Тому сьогодні постає питання про необхідність корегування міжнародних і національних пріоритетів та індикаторів сталого розвитку з відповідною адаптацією стратегій міжнародного економічного співробітництва країн «другого» та «третього» світу до сучасних викликів глобалізації.

Не зважаючи на роль і місце країн у світовій господарській системі (конкурентноздатність, економічний потенціал, рівень технологічного розвитку та організації праці тощо) ступень і способи інкорпорації національних господарств у світову економіку залежать від коректно визначених національних пріоритетів розвитку, відповідних стратегій і механізмів їх впровадження, та міжнародних регулюючих інститутів (табл. 1). Вбудовані у систему міжнародних економічних відносин захисні механізми, що спрямовані на попередження фінансово-ресурсного відтоку та виснаження природного капіталу, здатні покращити перспективи економічного росту і зайнятості, забезпечити національній економіці гідне місце у світовій господарській структурі.

Нажаль, набуває сили думка про нівелювання ролі держави у зовнішньоекономічних відносинах. Ця хибна позиція сприяє збагаченню певної частки як національної «еліти», так і спритних іноземних ділків, зокрема у сфері міжнародної торгівлі вуглеводневою та мінеральною сировиною. У сучасних умовах ефективність механізмів природокористування обумовлена ступенем державного втручання у контроль споживання та управління якістю найважливіших ресурсів життєзабезпечення, зокрема споживання енергоносіїв та забезпечення якісною питною водою. Інститут власності на природні ресурси значно звужує потенціал державного контролю у цій сфері. Тому мають застосовуватись економічні інструменти стимулювання ефективного використання національних природно-сировинних та екологічних ресурсів засобами фіскальної та податкової політики. Усталеність розвитку країн периферійної зони світового господарства забезпечується комплексним підходом до вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем, який має складати комплексне використання системи взаємопов’язаних регулюючих інструментів, економічних стимулів і соціальних мотивацій господарювання. Прагматизм і раціональність комплексного механізму господарювання має визначати засоби інкорпорації національної економіки у глобальну економічну систему.

Стратегії, інститути і механізми інкорпорації національного господарства у світову економіку

	Превентивні (попереджувальні)	Швидкого реагування	Перспективні	Реабілітаційні (відновлювальні)
Стратегії	Глобальні та національні превентивні стратегії: - - наступально-випереджаючі (неадекватно агресивні); - - захисні (адекватно-зважені); - - очікуючі (нейтральні); - - гармонізуючі (об’єднувально-інтеграційні); - - блокуючі передбачувані негативні впливи; - - стимулюючі усталеність національного розвитку в глобальному просторі; - - посилюючі захисні механізми національної ідентичності та державності; - - адитивні та сінергетичні блокові стратегії розвитку та реагування на виклики глобалізації тощо.	Глобальні та національні бліц-стратегії: - - наступально-захисні (адекватно-агресивні); - - блокуючі (адекватно-зважені); - - пристосувально-нейтральні; - - блокуючо-наступальні контрстратегії по нейтралізації негативних впливів і стратегій політичних суперників; - - замикаючо-групові (нейтралізуючи сферу впливу).	Глобальні та національні довгострокові стратегії захисту національних інтересів: - зовнішньополітичні довгострокові стратегії партнерства і співпраці; - поширення зони впливу на світовій арені та боротьби за виживання; - зовнішньоекономічні довгострокові стратегії розвитку МЗЕД; - соціокультурні довгострокові стратегії розвитку зовнішніх зв’язків; - довгострокові стратегії національної безпеки і оборони.	Регіональні та національні реабілітаційні стратегії міжнародної співпраці: - стратегії подолання зовнішньополітичних перешкод у сферах МЗЕД і соціокультурних зв’язків; - стратегії співробітництва в сфері національної безпеки і оборони; - стратегії адаптації і гармонізації інституціональних і господарських механізмів МЕВ; - стратегії оновлення і переформатування міжнародних відносин; - стратегії етнокультурного імперіалізму.
Інститути	Глобальні та регіональні інститути попередження: - - ризиків виникнення несприятливих подій; - - міжнаціональних конфліктів; - - негативних соціально-економічних наслідків; - - енергетичної небезпеки; - - екологічних проблем і катастроф; - - космічних загроз і катастроф; - - воєнно-політичних загроз.	Глобальні та регіональні інститути реагування на: - - загострення МЕВ; - - міжнародні конфлікти; - - гуманітарні катастрофи; - - глобальні космічні, енергетичні, природно-ресурсні та екологічні катастрофи; - - міжнародні військово-політичні конфлікти.	Глобальні та національні інститути прогнозування, реконструкції та розвитку: - у сфері міжнародних відносин (структури ООН); - у сфері міжнародних і національних фінансів (МВФ, СБ, ЄБРР, НБ тощо); - у сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами (СОТ, ФАО, ВОЗ тощо); - у сфері міжнародної безпеки (НАТО, ОБСЄ, ЗЄС тощо) - у сфері сталого розвитку (національні уряди та інститути, міжнародні неурядові та громадські організації).	Регіональні та національні інститути управління і контролю: - зовнішньополітичні структури національних урядів та регіональних угрупувань; - зовнішньоекономічні структури національних урядів та регіональних угрупувань; - відповідні міністерства і відомства національних урядів.
Механізми	Глобальні, регіональні та національні превентивні механізми: - - міжнародної торговельної політики (протекціонізм, субсидування та кредитування, демпінг, квотування, ліцензування, держзакупівля, технічні бар’єри); - - режим найбільшого сприяння, національний режим трансакцій для нерезидентів; - - створення митних союзів та зон вільної торгівлі в рамках гармонізуючих стратегій; - - договірні гарантійні механізми взаємного захисту експортно-імпортної продукції на світових ринках; - - механізми ціноутворення, оптимізації структури експорту та судово-арбітражних процедур захисту національного виробника; - - воєнно-політичні механізми покращання кон’юнктури національного господарства та передбачуваності напрямів торгово-економічних трансакцій на світовому ринку.	Глобальні, регіональні та національні механізми адекватного реагування: - - скасування тарифних і нетарифних обмежень; - - застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів; - - введення тимчасових чи довготривалих обмежень імпорту певної продукції, послуг, валютної інтервенції; - - підвищення імпортного мита, зменшення імпортних квот; - - введення спеціальних режимів зовнішньоекономічних відносин (економічна блокада, ембарго) - - введення спеціальних режимів воєнно-політичних відносин (ультиматуми, показове використання озброєних сил, санкції, блокади, поставки озброєння).	Глобальні, регіональні та національні механізми розвитку дво- та багатосторонніх відносин: - уніфікація та гармонізація правового простору міжнародних трансакцій у політичній, економічній, соціокультурній і військовій сферах; - укладання довгострокових дво- і багатосторонніх угод і домовленостей у вищеозначених сферах міжнародної співпраці; - моніторинг виконання міжнародних зобов’язань і домовленостей; - адаптація і коректування довгострокових програм, цілей і завдань відповідних стратегій згідно поточних чи перспективних змін міжнародної ситуації.	Регіональні та національні механізми реабілітації в посткризових ситуаціях: - розширення регіонального і двостороннього співробітництва (домовленостей) у вразливих сегментах МВ засобами економічної, енергетичної та воєнної дипломатії; - створення регіональних і національних механізмів співпраці у валютно-фінансові сфері (шляхом об’єднання валютних резервів, регіональних розрахункових механізмів, регіональних систем обмінних курсів тощо); - застосування відповідних механізмів регіональної економічної інтеграції (на кшталт НАФТА, ЄС, ЄврАзЕС) та воєнно-політичної інтеграції (НАТО, Міжамериканський Договір Взаємної Допомоги (МДВД), воєнно-політичний союз країн СНД (ОДКБ).